Рішення

від 18.08.2014 по справі 178/84/13- ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3931/14 Справа № 178/84/13- ц Головуючий у 1 й інстанції - Цаберябий Б. М. Доповідач - Черненкова Л.А. Категорія 55

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2014 року м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Черненкової Л.А.

суддів - Петешенкової М.Ю., Дерев`янка О.Г.

при секретарі - Гасановій С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропальп» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И Л А:

23 січня 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом, за яким просила суд стягнути з відповідача на її користь 1514 гривень заробітної плати та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10743 гривень, та з урахуванням уточнення позовних вимог від 07 листопада 2013 року просила суд стягнути з відповідача на її користь заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 23 328,26 гривень, з якої сума заробітної плати складає 1436,27 гривень. В обґрунтування позову посилалась на те, що вона працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера з 01 жовтня 2011 року по 14 березня 2012 року, коли й звільнилась за угодою сторін, але відповідач заробітну плату позивачу за лютий 2012 року та 14 днів березня 2012 року не виплатив, заборгувавши 1514 гривень. Не провів відповідач розрахунку з позивачем і при звільнені. Розмір середнього заробітку за весь час затримки становить 10743 гривень.

Справа неодноразово розглядалась судом.

Повторним заочним рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року ухвалено: ОСОБА_2 і задоволенні позовних вимог - відмовити.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судові засідання суду апеляційної інстанції відповідач неодноразово не з'являється, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в апеляційному суді Дніпропетровської області. З урахуванням положень статті 305 ЦПК України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що суд вважає доведеними факт роботи позивача у відповідача на посаді головного бухгалтера з 01 жовтня 2011 року по 14 березня 2012 року, що підтверджено копією трудової книжки серії НОМЕР_2 від 04 червня 1984 року, та факт нарахування відповідачем позивачу заробітної плати, що стверджується довідкою управління Пенсійного фонду України в Криничанському районі від 15 листопада 2013 року. Проте доказів того, що відповідач, всупереч вимогам ст. 115 ,116 КЗпП України заробітну плату за лютий 2012 року та 14 днів березня 2012 року та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачці не виплатив, позивач не надала. Представник відповідача в попередніх удових засіданнях пояснив, що бухгалтерська документація, в тому числі і щодо виплати заробітної плати, у відповідача відсутня, з приводу чого порушена цивільна справа у Дніпровському районному суді м. Дніпродзержинська. Але позивач пояснила, що засідання Дніпровського районного суду по цій справі проведено в січні 2014 року і в справі не розглядалися вимоги щодо повернення відповідачу бухгалтерської документації. Запити суду про результати розгляду справи результатів не дали. На час розгляду справи докази існування заборгованості відповідача по виплаті позивачу заробітної плати в сумі 1514 грн. за лютий 2012 року та 14 днів березня 2012 року, з яких обчислена сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 23328,26 грн., відсутні, що позбавляє суд можливості задоволення позовних вимог.

Але з висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, при неправильному застосуванні судом норм діючого законодавства.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Стаття 115 КЗпП України, ч.1 - заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені вимоги закону та помилково не застосував їх до спірних правовідносин.

Згідно ч.3 ст. 10, ст.ст. 57-60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази повинні бути належними і допустимими. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Не доведення доказами у цій справі факт того, що позивачу при звільненні не виплачена заробітна плата, яка нарахована за лютий 2012 року та 14 днів березня 2012 року - не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки доведення проведення розрахунку із звільненим працівником покладається на роботодавця, оскільки в останнього зберігаються первинні документи щодо оплати праці.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення з наступних підстав.

Судова колегія погоджується із встановленими судом першої інстанції обставинами справи, що позивач працювала у відповідача на посаді головного бухгалтера з 01 жовтня 2011 року по 14 березня 2012 року, що підтверджено копією трудової книжки серії НОМЕР_2 від 04 червня 1984 року, згідно якої позивач прийнята на роботу до ТОВ «Дніпропальп» на посаду головного бухгалтера з 01 жовтня 2011 року згідно наказу № 17-к від 01.10.2011 року та звільнена за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України згідно наказу № 12-к від 14.03.2012 року, що підписано директором ОСОБА_3 (а.с. 8).

Факт нарахування відповідачем позивачу заробітної плати підтверджується довідкою управління Пенсійного фонду України в Криничанському районі від 15 листопада 2013 року (а.с. 97). В спірному періоді часу, а саме: за лютий 2012 року та 14 днів березня 2012 року зазначена нарахована сума заробітку позивачу зі сторони відповідача та становить за лютий 2012 року - 471 грн. та за березень 2012 року - 771,93 грн. А всього за цей період часу нарахована позивачу заробітна плата у сумі 1 242,93 гривень (471 + 771,93 = 1 242,93).

Оскільки відповідачем не доведено, що вказана сума отримана позивачем, а розмір підтверджується належним та допустимим доказом у справі, то судова колегія приходить до висновку, що зазначена сума невиплаченої заробітної плати підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Судова колегія не погоджується з розміром, визначеним позивачем тому, що він не підтверджений належними та допустимими доказами у справі, а також враховуючи те, що позивач працювала головним бухгалтером у відповідача і сама нараховувала заробітну плату, однак зазначає різні суми за первісним та уточненим позовом за один і той же період часу не виплати заробітку, а саме: 1514 грн. та 1436,27 гривень, що викликає сумнів у достовірності нарахування заробітної плати в таких розмірах.

Відповідно до ст. ст. 94, 95 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки встановлені ст. 116 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судова колегія встановила, що на час звільнення відповідач не розрахувався з позивачем та не виплатив належні та нараховані їй виплати згідно трудового договору.

Судова колегія приймає до уваги положення ст. 233 КЗпП України та п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" щодо застосування тримісячного строку для звернення до суду з таким позовом.

Тримісячний строк повинен обчислюватися з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Норма ч. 2 ст. 233 КЗпП України (щодо відсутності обмеження будь-яким строком на звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати) не поширюється на вимоги про стягнення середньої заробітної плати на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 (з наступними змінами та доповненнями) "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлені ст. ст. 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці").

Аналізуючи докази у справі, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - не підлягають задоволенню, так як позивач звільнилась з роботи 14.03.2012 року, в день звільнення не отримала заробітну плату, як розрахунок при звільненні, про що зазначає у позовній заяві, а до суду із даним позовом звернулась 23.01.2013 року, тобто з пропуском строку терміном у три місяці, який сплив 14.06.2012 року. Позивач не просила поновити їй пропущений строк, передбачений законом для звернення до суду з позовом, доказів поважності причин не зазначила.

Таким чином, у задоволенні цієї частини позовних вимог ОСОБА_2 необхідно відмовити.

На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що позивач не сплачувала судові витрати відповідно до своїх позовних вимог пов'язаних з трудовим спором згідно з вимогами закону та позов задоволено частково, то пропорційно задоволених позовних вимог судовий збір у розмірі 243,60 гривень стягується з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Заочне рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року - скасувати з ухваленням нового рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропальп» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропальп», який знаходиться за адресою: 51831, Дніпропетровська область, Петриківський район, село Єлизаветівка, вул. Котовського, буд. 47А-1-1, ЄДРПОУ 37320143 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованою за адресою: 52300, АДРЕСА_1, в рахунок заборгованості по заробітній платі за період 01 лютого 2012 року по 14 березня 2012 року суму в розмірі 1 242,93 гривень (одна тисяча двісті сорок дві гривні 93 копійок).

Рішення суду щодо стягнення заробітної плати в межах місячного заробітку допустити до негайного виконання

В іншій частині позову ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропальп», який знаходиться за адресою: 51831, Дніпропетровська область, Петриківський район, село Єлизаветівка, вул. Котовського, буд. 47А-1-1, ЄДРПОУ 37320143 на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 гривень (двісті сорок три гривні 20 копійок).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді