Постанова

від 23.06.2009 по справі 16/37/09

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

16/37/09

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"23" червня 2009 р. Справа № 16/37/09

Одеський апеляційний господарський суд у складі:  

Головуючого судді  Ліпчанської Н.В.             

Суддів Андрєєвої Е.І., Мацюри П.Ф.,

При секретарі Юзьковій А.В.

За участю представників сторін:

від позивача - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

від відповідача - Дедюхіна І.В. по дов. № 26 від 12.01.09р.                                         

Розглянувши апеляційну скаргу Одеської залізниці

на рішення господарського суду Миколаївської області від 03.04.2009р.

у справі № 16/37/09

за позовом Одеської залізниці    

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Морський спеціалізований порт Ніка-Тера”               

про стягнення 13305,60 грн.

Встановив:

У лютому 2009р. Одеська залізниця (далі - Залізниця) звернулась до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський спеціалізований порт "Ніка - Тера" (далі Порт) про стягнення з останнього заборгованості за зберігання вантажу в сумі 13305,60 грн.

Позовні вимоги Залізниця обґрунтовує тим, що в серпні 2008р. на адресу Порту надійшли вагони з вантажем мінеральні добрива, які простояли на станції призначення Жовтнева Херсонська дирекція залізничних перевезень Одеської залізниці через неприйняття вантажу Портом.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 03.04.2009 року, винесеним суддею Фроловим В.Д. у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи дане рішення, місцевий господарський суд дійшов до висновку про необґрунтованість та невідповідність вимог позивача нормам чинного законодавства.

На думку господарського суду, Залізницею неправильно визначена правова природа стягуваних із відповідача коштів та, як наслідок, - помилково застосованих норм матеріального права до спірних відносин сторін.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Залізниця звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення, прийняти нове, яким  задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню,  виходячи з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, 25 січня 2006р. між Одеською залізницею та Закритим акціонерним товариством „Ніка –Тера”, яке в подальшому було перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю „Морський спеціалізований порт Ніка –Тера” було укладено договір за № 5584 про експлуатацію залізничної під'їзної колії Закритого акціонерного товариства „Ніка –Тера”., предметом якого є експлуатація під'їзної колії, яка належать Порту, що примикає до станції Жовтнева Одеської залізниці через стрілку №156 і яка обслуговується власним локомотивом. (а.с.36)

Відповідно до умов вказаного договору, межею під'їзної колії є знак "Межа під'їзної колії", який встановлено на відстані 80,2 м. від стрілки 156. Вагони для під'їзної колії подаються локомотивом Залізниці на передавальні колії №3 або №5 парку прийому, або у разі потреби на колію №1 Власника колії.

Пунктом 14 договору передбачено, що за умовами договору вагони подаються всім організаціям, які виконують операції на під'їзній колії відповідно до письмових прохань організацій з дозволу начальника станції Жовтнева та керівництва ЗАТ "Ніка - Тера".

Відповідно до п. 16 договору, власник колії (Порт) сплачує Залізниці плату, за подачу збирання вагонів.

Позивач стверджує, що Залізницею надано відповідачу послуги щодо зберігання вантажів у вагонах, які надійшли на адресу відповідача і простоювали на шляхах станції в очікуванні вивантаження з вини Потру.

Відповідно до ч.2 ст.22 Статуту залізниць України, виконання Залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів.

Відповідно до розділу 2 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000р. №644 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №875/5096, взаємовідносини залізниці з підприємствами, які виконують вантажні роботи на під'їзних коліях та перевалочні операції на під'їзних коліях морських (річкових) портів визначаються договорами про експлуатацію під'їзних колій, що укладаються між залізницею і власниками під'їзних колій у разі обслуговування під'їзної колії власним або орендованим локомотивом,  а також договорами про обробку вагонів з вантажами.

З огляду на викладене, можливо дійти висновку, що укладеним договором сторони врегулювали взаємовідносини стосовно експлуатації залізничної під'їзної колії.

Між тим, вимогами ч.2 ст. 36 Статуту залізниць України передбачено, що  начальники залізниць, уповноважені ним керівники організацій, що входять до складу залізниць, відповідно до Правил мають право на укладання договорів  про збереження вантажів на складах станцій або у вагонах. Відповідно до п.7 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000р. №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000р. за №866/5087, на прохання вантажовласників залізниця може надавати їм місця в смузі відведення, на відкритих майданчиках та в складах станцій для зберігання вантажів на строк, більший граничного терміну зберігання. Умови такого зберігання вантажів і плата за нього визначається окремою угодою між залізницею і вантажовласником. За умовами такої самої угоди можуть зберігатися вантажі у вагонах і контейнерах.

Але, всупереч наведених норм Статуту залізниць України і Правил зберігання вантажів, сторони у справі не укладали окрему угоду на зберігання вантажів як на  станціях, так і у вагонах, яка б обумовлювала місце і терміни зберігання вантажів, умови і порядок їх зберігання, оплату за зберігання згідно діючого Тарифного керівництва, відповідальність сторін, тощо.

Між тим, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а відповідно до вимог ст.322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Звідси, господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у зв'язку з відсутністю права власності на вагони, або користування чи розпорядження ними Одеська залізниця не може бути учасником правовідносин щодо зберігання вантажу, який знаходиться у вагонах.

При цьому доводи позивача про те, що обов'язок Порту оплатити Одеській залізниці плату за зберігання вантажів у вагонах передбачений положеннями ст.46 Статуту Залізниць України, п.5 Правил зберігання вантажів, п.2.1. розділу 2 Тарифного керівництва №1 не приймаються до уваги апеляційним господарським судом, оскільки Правила зберігання вантажів передбачають оплату за зберігання вантажів, які вивантажені на місцях загального користування і не вивезені одержувачем у встановлений строк.

Так відповідно до Накопичувальних карточок, Актів загальної форми та інших документів, наданих до матеріалів справи, за серпень місяць 2008 року зазначені вагони, за які виставлено рахунки за зберігання, мають нумерацію, яка починається на цифру «5». Тобто всі вагони, по яких Одеською залізницею нараховується плата за зберігання, є власними вагонами підприємства.

Пунктом 4.1 ст.316 ЦК України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. (ч. І ст.317 ЦК України). Тобто, здійснювати всі дії пов'язанні з використанням зазначених вагонів має право лише їх власник, яким в даному випадку не є Одеська залізниця.

Крім цього, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні належні докази дати та часу повідомлення відповідача про прибуття вагонів, які надійшли на його адресу, на станцію Жовтнева Одеської залізниці. Обов'язковість такого повідомлення передбачена п.42 Статуту залізниць України, затвердженого Постанова КМ України від 06.04.1998 №457.

Також судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що пунктом 2.1 Тарифного керівництва №1 не передбачено справляння збору за зберігання небезпечних вантажів в вагонах.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення місцевого господарського суду є обґрунтованим, прийнятим при повному з'ясуванні обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування даного рішення не вбачається.

Керуючись  ст. ст.99; 101; 103-105  Господарського процесуального Кодексу України, суд, -

                                       П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Одеської залізниці залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 03.04.2009р. по справі № 16/37/09 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                          Н.В.Ліпчанська

Судді                                                                                        Е.І.Андрєєва          

                                                                               П.Ф.Мацюра