Ухвала

від 30.07.2014 по справі 2а-15937/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" липня 2014 р. м. Київ К/9991/44342/11

№ К/9991/44342/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А., суддів: Рибченка А.О., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІРТ»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністратвиного суду від 01.07.2011

у справі № 2а-15937/10/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «С.Дж.Р.Груп»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «ІРТ»

про застосування наслідків недійсності усної угоди, укладеної всупереч інтересам держави та суспільства,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністратвиного суду від 01.07.2011, позов задоволено: стягнуто з ТОВ «С.Дж.Р. Груп» (01042, м. Київ, вул. П. Лумумби, 13, код ЄДРПОУ 34981754, п/р 26009030020004 в ПАТ «Класикбаню», м. Київ, МФО 306704, п/р 26003010109287 в ПАТ «КБ «Преміум», м. Київ, МФО 339555, п/р 26006000014501 в ВАТ «Кредитвестбанк», м. Київ, МФО 380441 ) в доход держави грошові кошти у сумі 57 000, 00 грн.; стягнуто з ТОВ «ІРТ» ( 02002, м. Київ, вул. П. Раскової,11 код ЄДРПОУ 34727803, п/р 26008301108284 у ВАТ «ВТБ Банк»в м. Києві, МФО 321767) в доход держави грошові кошти у сумі 57000, 00 грн.

У касаційній скарзі ТОВ «ІРТ» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчо встановлені положення до 1 січня 2011 року слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 ст. 203 та з частиною 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на виконання усного договору поставки обладнання між ТОВ «С.Дж.Р. Груп» (постачальник) та ТОВ «ІРТ» (замовник) постачальник виписав ТОВ «ІРТ» податкову та видаткову накладні на загальну суму 57000,00 грн., а покупець,у свою чергу, сплатив вказану суму грошових коштів, перерахувавши її на банківський рахунок постачальника.

Згідно з приєднаною до матеріалів справи копією протоколу допиту свідка від 18.08.2010 громадянин ОСОБА_4, який в облікових документах вказаний як директор ТОВ «С.Дж.Р. Груп» та як особа, яка підписала податкову накладну від 18.01.2010 № 1 від імені цього товариства, не здійснював фінансово-господарської діяльності від імені ТОВ «С.Дж.Р. Груп», товариство зареєстрував за винагороду, не підписував документів податкового та бухгалтерського обліку (а.с. 23-27). Громадянин ОСОБА_4 підтвердив, що ТОВ «С.Дж.Р. Груп» створено з метою незаконної мінімізації податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання та переведення безготівкових коштів у готівкові. Підтвердженням цього є і висновок експерта від 14.10.2010 № 99 щодо проведення почеркознавчого дослідження документів, проведеного на підставі постанови старшого слідчого СУ ПМ ДПА України Панасюковим В.В. від 08.10.2010 по кримінальній справі № 69-107 (а.с. 28-32). Серед переданих на дослідження документів були виписані на підтвердження господарських операцій між ТОВ «С.Дж.Р. Груп» та ТОВ «ІРТ», в тому числі: податкова накладна від 18.01.2010 № 1, видаткова накладна від 19.01.2010 № 3, рахунок на оплату від 18.01.2010 № 435. За висновком експерта, підписи у наданих на експертизу документах зроблені ймовірно не ОСОБА_4, а іншою особою.

У зв'язку із вказаними обставинами 21.10.2010 ДПІ у Печерському районі міста Києва було складено висновок № 3 щодо правомірності господарських відносин, які виникли у процесі організації та здійснення господарської діяльності між ТОВ «С.Дж.Р. Груп» та ТОВ «ІРТ». Відповідно до цього висновку усні договори, згідно яких ТОВ «С.Дж.Р. Груп» передало у власність ТОВ «ІРТ» товарні цінності (обладнання) на загальну суму 245300,00 грн., є такими, що укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, моральним засадам суспільства та згідно частини 1 ст.203, ст..215 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Відповідно до статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Сукупність таких обставин, як відсутність ТОВ «С.Дж.Р. Груп» за своїм місцезнаходженням, реєстрація цього товариства за винагороду на особу, яка не мала намір здійснювати господарську діяльність та не підписувала документів бухгалтерського та податкового обліку, відсутність будь-яких доказів на підтвердження їх транспортування, зберігання та складування товару, підписання документів від імені ТОВ «С.Дж.Р. Груп» не встановленою особою, свідчить про спрямованість умислу сторін вказаного договору на укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Суди попередніх інстанцій правильно оцінили вище перелічені докази, копії яких додані до матеріалів справи, як свідчення відсутності реального характеру господарських відносин між ТОВ «С.Дж.Р. Груп» та ТОВ «ІРТ» та спрямованість умислу при укладенні цього договору на укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Оцінка судом доказів відповідає правилам оцінки, встановленим ст. 86 КАС України, а висновок щодо результату вирішення спору - правильному застосуванню норм частини 1 ст. 207 та частини 1 ст. 208 ГК.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІРТ» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.02.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністратвиного суду від 01.07.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: А.О. Рибченко М.В. Сірош