20/7-09-213
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" червня 2009 р. Справа № 20/7-09-213
м. Одеса
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді М.В. Сидоренко
суддів Н.Б. Таценко, М.А. Мишкіної
при секретарі судового засідання Скуділо О.В.
за участю представників сторін
від позивача – Дудник О.С.
від відповідача – Главенчук А.В. (без повноважень)
від ІІІ особи –не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Одеського регіонального відділення Фонду соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни
на рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2009 р.
у справі № 20/7-09-213
за позовом Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради
до Одеського регіонального відділення Фонду соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Одеська міська рада
про виселення
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням господарського суду від 13.03.2009 р. (суддя Щавинська Ю.М.) позов Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі - Представництво) про виселення Одеського регіонального відділення Фонду соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни (далі - Відділення Фонду соцзахисту ветеранів ВВВ, Відділення) задоволено, Відділення Фонду соцзахисту ветеранів ВВВ виселене з нежилого приміщення другого поверху, загальною площею 157 кв. м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Б. Хмельницького, 70, та вказане приміщення передане за актом приймання-передачі Представництву, відстрочено виконання рішення в частині виселення відповідача на три місяці. При цьому, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав на зайняття Відділенням спірного нежилого приміщення, так як дія договору оренди № 79/70 від 10.10.2003 р. закінчилась 01.04.2007 р.
Не погоджуючись з вказаним рішенням з апеляційною скаргою звернулось Відділення Фонду соцзахисту ветеранів ВВВ, яке просить його (рішення) скасувати і прийняте нове, відмовивши в позові Представництва повністю. Обґрунтовуючи свою правову позицію скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення порушило вимоги Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” безпідставно і невмотивовано позбавивши його орендувати спірне приміщення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, судова колегія, приходить до наступного.
Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
Оскаржуваним рішенням господарського суду позов Представництва задоволений з мотивів, наведених в описовій частині цієї постанови. При цьому, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо виселення Відділення, оскільки суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що між сторонами у справі на даний час орендні відносини продовжують існувати саме на умовах Договору оренди нежитлового приміщення № 79/70 від 10.10.2003 р. (далі –Договір).
Так, відповідно до приписів ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Наведена норма цілком узгоджується і з положеннями ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” № 2269-ХІІ від 10.04.1992 р. (з наступними змінами і доповненнями), згідно якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця саме після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
З огляду на викладені положення чинного законодавства, повідомлення № 01-15/348 (а. с. 12), на яке посилається позивач як на доказ своєї відмови від продовження з Відділенням Договору на тих же умовах на новий строк, не може бути визнане судом саме належним і допустимим доказом згаданої обставини, згідно приписів ст. 34 ГПК України, оскільки зазначене повідомлення здійснене Представництвом 22.03.2007 р., тобто ще до закінчення строку дії Договору (01.04.2007 р.); в матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання орендарем вказаного повідомлення саме після 01.04.2007 р. та докази наявності повноважень заступника начальника Представництва Гресь-Соборової на підписання цього повідомлення від імені орендодавця, а також взагалі докази повідомлення позивачем про припинення дії Договору саме на протязі місяця після закінчення його строку. Суд першої інстанції на наведені обставини уваги не звернув і помилково визнав повідомлення № 01-15/348 належним і допустимим доказом у справі.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач, зазначаючи про закінчення строку дії договору оренди 01.04.2007 р. одночасно нараховує відповідачу заборгованість по орендній платі станом по 18.09.2008 р. саме за ставкою 1 грн., яка діяла на умовах Договору до 01.04.2007 р. Зазначена обставина додатково підтверджує висновок апеляційної інстанції про продовження між сторонами орендних відносин саме за умовами договору оренди № 79/70 від 10.10.2003 р., які діяли до 01.04.2007 р.
З огляду на викладене, апеляційна інстанція вважає, що договір оренди № 79/70 від 10.10.2003 р. є продовженим на той самий термін (3 роки), оскільки позивач не скористався своїм правом, закріпленим приписами ст. 764 ЦК України та ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” щодо його припинення, а тому вимога Представництва про виселення Відділення з нежилого приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Б. Хмельницького, 70 та про передачу цього приміщення йому задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.
Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України з Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради слід стягнути до державного бюджету України державне мито за подачу апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Одеської області від 13.03.2009 р. у справі № 20/7-09-213 скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради в доход бюджету України (одержувач: ГУДКУ в Одеській області, рахунок: 31114095700008, банк: ГУДКУ в Одеській області, МФО: 828011, ЄДРПОУ: 23213460, символ звітності банку 095, КБК 22090200) 42,50 грн. державного мита за подачу апеляційної скарги.
Зобов'язати господарський суд Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
Головуючий суддя Сидоренко М.В.
Суддя Таценко Н.Б.
Суддя Мишкіна М.А.
Постанова підписана 24.06.2009 р.
Суд | Одеський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 23.06.2009 |
Оприлюднено | 11.07.2009 |
Номер документу | 4023475 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Одеський апеляційний господарський суд
Сидоренко М.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні