Постанова

від 20.08.2014 по справі 910/2719/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2014 р. Справа№ 910/2719/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Рябухи В.І.

Сітайло Л.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Проценко О.В. - директор;

Счастливенко Ю.Г. - представник, дов. б/н від 07.02.2014;

від відповідача: ОСОБА_4 - адвокат, договір № 2107/1 від 21.07.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Азур Плюс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2014

у справі № 910/2719/14 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пан Енерго"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Азур Плюс"

про стягнення 462 557,11 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судовому засіданні 18.08.2014 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі № 910/2719/14 до 20.08.2014.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі № 910/2719/14 позовні вимоги задоволено повністю; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 462 557,11 грн. передплати, 9 251,14 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що, оскільки доказів повернення відповідачем позивачу за його вимогою, направленою відповідачу 04.12.2013, грошових коштів в розмірі 462 557,11 грн. матеріали справи не містять, як і будь-яких доказів, які б спростували викладене у позовній заяві, то суд дійшов висновку, що зобов'язання по поверненню грошових коштів в розмірі 462 557,11 грн., сплачених в якості передплати за контрактом, відповідачем не виконані (порушені); доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 462 557,11 грн. відповідачем суду не надано, як і доказів поставки (виготовлення) товару на зазначену суму; суд не погоджується з викладеним у відзиві щодо строку дії контракту до 28.11.2009, оскільки викладене відповідачем не відповідає п. 9.4 контракту, відповідно до якого контракт діє до моменту його виконання; стаття 693 ЦК України не обмежує сторін жодним строком для направлення вимоги про поставку передоплаченого товару та/або вимоги про повернення грошових коштів.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі № 910/2719/14 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що остання сплата відбулась 30.01.2009, проте, суми перераховані позивачем, не відповідають загальній сумі контракту (менше передбаченої суми 4 539 000,00 грн.), визначеній в п. 2.2, а також формі оплати, визначеній в п. 3.3 контракту, отже, позивачем було порушено умови контракту та не виконано свої зобов'язання у повному обсязі; претензію позивача щодо повернення грошових коштів за вих. № 72 від 04.12.2013 відповідач отримав тільки 12.12.2013, що підтверджує пропуск позовної давності.

Скаржник звертає увагу на те, що всупереч вимог п. 4.4 контракту, позивач прийнявши тару на відповідальне зберігання не повернув її на вимогу відповідача.

Скаржник зазначає, що незважаючи на заяву відповідача про сплив позовної давності, висновок про відмову у застосуванні позовної давності не відображено належним чином у мотивувальній частині рішення господарського суду.

На думку скаржника, позивачем подано безпідставний позов, тому що між сторонами були наявними й інші договірні зобов'язання, про які позивач не повідомив.

Скаржником до апеляційної скарги додані ксерокопії видаткових накладних, податкових накладних, довіреностей, заявок на перевезення, актів здачі-прийняття виконаних робіт, які не були надані до суду першої інстанції.

Розглянувши зазначену обставину, зважаючи на те, що скаржник не обґрунтував неможливість подання додаткових доказів суду першої інстанції, колегія суддів, керуючись ст. 101 ГПК України, не приймає додаткові докази.

Принагідно слід зазначити, що, як вбачається зі змісту додаткових доказів, останні не мають відношення до предмету господарського спору в справі № 910/2719/14, адже частина видаткових накладних складена до моменту укладення контракту № 5, а згідно із накладними, які складені після укладення згаданого контракту, постачалась продукція іншого найменування, ніж погоджено у додатку № 1 до контракту № 5.

19.08.2014 скаржником надано письмову правову позицію.

У письмовому запереченні на апеляційну скаргу позивач, зокрема, посилається на необґрунтованість неможливості подання додаткових доказів суду першої інстанції та те, що ці документи не мають відношення до предмету даного спору; відображення у рішенні суду першої інстанції висновку про відмову у застосуванні позовної давності належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 462 557,11 грн.; судового збору.

06.05.2014 відповідачем у відзиві на позовну заяву, зокрема, заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.11.2008 між позивачем та відповідачем укладено контракт № 5 відповідно до п. 1.1 якого, відповідач, за договором постачальник, зобов'язується поставити на об'єкт позивача, за договором замовника, кабельно-провідникову продукцію, а позивач оплатити та прийняти її на умовах цього контракту, згідно із рахунком-фактурою № 513 від 27.11.2008, який є невід'ємною частиною цього контракту (додаток № 1).

Згідно із рахунком-фактурою, який є додатком № 1 до контракту № 5, вартість товару складає суму у розмірі 4 539 000,00 грн.

Із витягів із особового рахунку позивача вбачається, що останнім сплачено відповідачу грошові кошти на виконання умов контракту № 5 у розмірі 4 130 750,00 грн., а саме: 04.12.2008 суму у розмірі 1 000 000,00 грн., 24.12.2008 суму у розмірі 1 000 000,00 грн. та 30.01.2009 суму у розмірі 2 130 750,00 грн.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Однак, відповідачем поставлено позивачу товари згідно із контрактом № 5 лише на суму у розмірі 3 668 192,89 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними: № РН-0000006 від 27.01.2009 на суму 1 041 656,00 грн., № РН-0000010 від 09.02.2009 на суму 935 479,00 грн., № РН-0000025 від 19.03.2009 на суму 1 691 057,89 грн.

Позивач у листі № 43 від 07.08.2013 зазначив, що згідно із розрахунком відповідно до укладеного договору між позивачем та відповідачем від 28.11.2008 № 5 існує недопоставка товару на суму 462 557,11 грн., у зв'язку із чим, просив повідомити про наявність вказаного товару та протягом 30 днів здійснити відвантаження товару.

У матеріалах справи відсутні докази моменту отримання відповідачем зазначеного листа.

Відповідно до п. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У претензії щодо повернення грошових коштів № 72 від 04.12.2013 позивач повідомив відповідачу про те, що заборгованість останнього перед позивачем складає 462 557,11 грн. та просив у триденний строк повернути грошові кошти, сплачені за товар, який не був поставлений, в сумі 462 557,11 грн.

Отримання зазначеної претензії відповідачем 12.12.2013 підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 09813872.

Відповіді на лист № 43 та на претензію щодо повернення грошових коштів № 72 відповідачем не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідачем не надано доказів поставки позивачу товару згідно із умовами контракту № 5 на суму 462 557,11 грн., також відповідачем не надано доказів повернення грошових коштів позивачу на зазначену суму.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення 462 557,11 грн. є такою, що відповідає нормам законодавства та підтверджена матеріалами справи.

Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із контракту № 5, сторонами не вказано конкретний строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за контрактом щодо постачання товару.

Як було зазначено раніше, 12.12.2013 відповідачем було отримано претензію щодо повернення грошових коштів № 72 від 04.12.2013.

В ч. 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями, строк виконання якого не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання; якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем було отримано претензію щодо повернення грошових коштів № 72 від 04.12.2013 саме 12.12.2013, перебіг позовної давності за вимогою позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 462 557,11 грн. почався з 20.12.2013, тому позовна давність за зобов'язанням повернути позивачу 462 557,11 грн. передплати не спливла.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень та неправильного застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

Твердження скаржника про сплив позовної давності за вимогами позивача не відповідає положенням норм законодавства та матеріалам справи.

Відповідно до умов контракту № 5 позивач зобов'язується здійснити оплату товару, а відповідач виготовити товар та поставити його позивачу (п. 3.2).

Позивачем було виконано обов'язок щодо оплати товару, проте, відповідачем товар поставлено не на всю суму одержаної оплати.

Перерахування позивачем передоплати у розмірі, меншому від загальної суми контракту № 5, враховуючи умови цього контракту, не звільняє відповідача від обов'язку поставити позивачу товар.

Пунктом 9.4 контракту № 5 передбачено строк його дії - з моменту підписання до моменту виконання.

Отже, у відповідача існував обов'язок поставити товар згідно із контрактом № 5 до моменту відмови позивача від його одержання та вимоги повернення оплати, у зв'язку із простроченням поставки, а після вимоги повернути оплату не поставленого товару - почався сплив позовної давності за цією вимогою у строк, встановлений статтею 530 ЦК України.

У зв'язку із зазначеним, загальна позовна давність, встановлена ст. 257 ЦК України за позовними вимогами на момент пред'явлення позову не спливла.

Посилання скаржника на те, що висновок про відмову у застосуванні позовної давності не відображено належним чином у мотивувальній частині рішення господарського суду, не відповідає тексту рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі № 910/2719/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Азур Плюс" без задоволення.

2. Справу № 910/2719/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді В.І. Рябуха

Л.Г. Сітайло