Постанова

від 12.08.2014 по справі 910/5943/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2014 р. Справа№ 910/5943/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Баранця О.М.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Кулик П.О.

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Радник" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 року (суддя Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк Сервіс-7"

до Приватного підприємства "Радник"

про стягнення 88 576,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 року по справі №910/5943/14 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Приватного підприємства "Радник" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Парк Сервіс-7" 88576 грн. 09 коп. - основного боргу та 1827 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2014 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 12.08.2014 року.

В судове засідання 12.08.2014 року з'явився представник позивача.

Представники відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представник відповідача повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (Том 2, а.с. 10), колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 року. Проти розгляду справи у відсутність представника відповідача не заперечував.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

01 березня 2012 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (споживач) укладено Договір надання послуг по утриманню нежитлової споруди та прибудинкової території № 15 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору виконавець зобов'язався надавати комплекс послуг з утримання нежитлової споруди та її прибудинкової території (нежитловий комплекс), забезпечити належний рівень експлуатаційних характеристик нежитлового комплексу, в якому знаходиться нежитлове приміщення, площею 182,77 кв.м., яке належить споживачу, якісно та своєчасно надавати комунальні послуги, забезпечити належні умови користування загальними приміщеннями нежитлового комплексу, а споживач послуг на умовах даного Договору, зобов'язався своєчасно оплачувати належним чином надані виконавцем послуги. Нежитловий комплекс розташовано за адресою: місто Київ, вулиця Л. Руденко, 6-А.

Згідно з п. 3.1. Договору загальна сума щомісячного платежу за розрахунковий період визначається виконавцем, відповідно до п. 3.2. даного Договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць, що передує поточному.

Розмір комунальних тарифів та порядок їх розрахунку має відповідати діючим тарифам на теплову енергію, на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, встановлених відповідним розпорядженням Київської міської державної адміністрації (п. 3.2. Договору).

Пунктом 3.3. Договору визначено, що розрахунок здійснюється на підставі розрахункового документу - щомісячного додатку до даного Договору, підготовленого і наданого виконавцем споживачу послуг не пізніше 25 числа поточного місяця. Сплата грошових коштів здійснюється споживачем до 05 числа наступного місяця.

Відповідно до п. 4.1. Договору термін його дії визначається від моменту підписання сторонами до 01.03.2013 року.

Згідно з п. 4.2. Договору, якщо сторони не заявили про припинення дії цього Договору, його дія продовжується на наступний рік.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач в період з листопада 2012 року по лютий 2014 року надав відповідачу послуги на загальну суму 186737,98 грн. Проте, відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав, а саме частково розрахувався за отримані послуги в сумі 98161,89 грн., внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 88576, 09 грн.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що наявність заборгованості відповідача за Договором підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунками-фактури та виписками з банку, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 84 ГПК України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому:

резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються:

найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення;

розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу);

В резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 6 «Про судове рішення» зазначено, що в резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому господарські суди повинні зазначати, зокрема, в рішеннях зі спорів, пов'язаних із стягненням грошових сум, - зокрема, дані, визначені в пункті 3 частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження". В зв'язку з цим господарським судам слід враховувати таке:

Відповідні дані зазначаються згідно з поданою до господарського суду позовною заявою.

За відсутності у позовній заяві даних про найменування (ім'я) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (місце проживання), ідентифікаційний код (індивідуальний ідентифікаційний номер) тощо необхідні відомості господарському суду слід витребувати у позивача і відповідача згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК. Якщо позивачем не подані витребувані відомості, господарський суд залишає позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

Залежно від конкретних матеріалів і обставин справи в наказі господарського суду можуть бути зазначені банківські рахунки в національній або іноземній валюті, а також реєстраційні рахунки.

Як вбачається з резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 року по справі №910/5943/14, місцевим господарським судом дотримано норми ст. 84 ГПК України, відтак посилання апелянта ГПК України, колегією суддів визнано необґрунтованими.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства "Радник" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Радник" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2014 року по справі №910/5943/14 - без змін.

Матеріали справи №910/5943/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

О.М. Баранець

Повний текст постанови виготовлено та підписано 13.08.2014 року