Рішення

від 20.08.2014 по справі 916/2169/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2014 р.Справа № 916/2169/14

Господарський суд Одеської області у складі :

судді Никифорчука М.І.

при секретарі Ніколаєві П.В.

за участю представників сторін :

від позивача: Луковецька К.О. за довіреністю від 30.04.2014 р.;

від відповідача 1. Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк": Терещенко О.О. за довіреністю від 17.12.2013 р.;

від відповідача 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ширяєвський хлібозавод": не з'явився;

від відповідача 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАТИШШЯ- ХЛІБОПРОДУКТ": не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2169/14:

За позовом: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "ХЛІБОРОБ";

До відповідачів: 1. Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ширяєвський хлібозавод";

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАТИШШЯ-ХЛІБОПРОДУКТ";

про визнання частково недійсним договору;

в с т а н о в и в :

Сільськогосподарський виробничий кооператив "Хлібороб" (далі - Позивач) звернувся до господарського суду із позовом до відповідача (1) - публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - Банк), відповідача (2): товариства з обмеженою відповідальністю "Ширяєвський хлібозавод" (далі - Хлібзавод), відповідача (3): товариства з обмеженою відповідальністю "Затишшя - Хлібопродукт" (далі - ТОВ Затишшя) про визнання договору частково недійсним, посилаючись на наступне.

Позивач зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою Красноокнянською районною державною адміністрацією 07.03.2000р., про що останньою було видане відповідне свідоцтво серії А00 №277832.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ №351189 від 29.10.2012р. основним видом діяльності Позивача за КВЕД є вирощування зернових культур, розведення великої рогатої худоби молочних порід, оптова торгівля зерном тощо.

В процесі здійснення своєї господарської діяльності, маючи партнерські взаємовідносини з Хлібозаводом, а також ТОВ Затишшя, Позивач в якості забезпечення виконання грошових зобов'язань останніх перед Банком, передав в заставу банку сільськогосподарську техніку.

Так, 16.03.2012р. між Банком (Заставодержателем) та Позивачем (Заставодавцем) було укладено договір застави майна за реєстраційним №777 від 20.03.2012р. відповідно до умов якого заставодавець виступив майновим поручителем Хлібозавода та TOB Затишшя перед заставодержателем по генеральному договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р., у зв'язку з чим в якості забезпечення виконання Хлібозаводом та TOB Затишшя своїх зобов'язань по вищевказаному договору Позивач передав в заставу Банку сівалку Great Plains NTA3510, 2008 року випуску, заводський номер Z1501 (04-12310), шасі №Y1496, що належить заставодавцю на праві власності.

Як в подальшому стало відомо Позивачу, у зв'язку з невиконанням Хлібозаводом та TOB Затишшя прийнятих на себе грошових зобов'язань по генеральному договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р. перед Банком, останній звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з позовом до Хлібозаводу, TOB Затишшя, а також товариства з додатковою відповідальністю "Затишанське хлібоприймальне підприємство", Позивача - СВК "Хлібороб", сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нікомарівське", сільськогосподарського виробничого кооперативу "Ягорлик", селянського (фермерського) господарства "Ольга", сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга", ОСОБА_4, ОСОБА_5 про солідарне стягнення з відповідачів 3.094.620,47 грн. загальної заборгованості по генеральному договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 07.09.2011р. та додатковим угодам до нього.

Крім цього, Банк звернувся також до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з позовом до Хлібозаводу, TOB Затишшя, а також товариства з додатковою відповідальністю "Затишанське хлібоприймальне підприємство", СВК "Хлібороб", сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Нікомарівське", сільськогосподарського виробничого кооперативу "Ягорлик", селянського (фермерського) господарства "Ольга", сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга", ОСОБА_4 про солідарне стягнення з відповідачів 6.522.363,82 грн. загальної заборгованості по генеральному договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 07.09.2011р. та додатковим угодам до нього.

Під час розгляду Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків третейських справ №779/13 та №780/13 Позивачу стало відомо, що свої вимоги Банк" обґрунтовувало невиконанням відповідачами прийнятих на себе грошових зобов'язань по генеральному договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 07.09.2011р., укладеному з TOB "Ширяєвський хлібозавод" (позичальник), а також договорам поруки від 19.03.2012р., укладеним ПАТ "Укрсоцбанк" з кожним із відповідачів.

Рішеннями від 18.04.2014р. у третейських справах №779/13 та №780/13 Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків у складі третейського судді Ярошовця В.М. вищезазначені позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" були задоволені повністю з посиланням, у тому числі, на порушення СВК "Хлібороб" умов генерального договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 07.09.2011р. та договорів поруки №06-09/957, №06-09/962 від 19.03.2012р., а також вимог ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 554,1050, 1054 ЦК України.

Як вбачається із змісту вищевказаних рішень Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18.04.2014р. у третейських справах №779/13 та №780/13 під час розгляду даних справ третейським судом було встановлено наступне.

27.09.2011р. між ПАТ "Укрсоцбанк" та TOB "Ширяєвський хлібозавод" було укладено генеральний договір №501.1-10/008 про здійснення кредитування відповідно до умов п. 1 якого банк надав товариству грошові кошти в межах загального ліміту кредитування у сумі 2.480.000 грн. на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, але не більше 16% річних.

Згідно умов п. 3 генерального договору №501.1-10/008 від 27.09.2011р. строк кредитування сторонами було встановлено до 26.09.2014р.

Відповідно до п. 4 генерального договору №501.1-10/008 від 27.09.2011р. сторонами було передбачено, що конкретні умови кредитування, а саме: сума; мета та строк кредиту; розмір процентної ставки, порядок погашення кредиту та спосіб надання кредиту визначаються згідно з додатковими угодами до цього договору.

Зокрема, 27.09.2011р. між ПАТ "Укрсоцбанк" та TOB "Ширяєвський хлібозавод" було укладено додатковий договір №501.1-10/008(01/009) про надання відновлювальної кредитної лінії в межах генерального договору №501.1-10/008 від 27.09.2011р., згідно якого товариству надано грошові кошти окремими частинами (траншами) в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 2.480.000 грн. із сплатою 16% річних та погашенням траншів кредиту 26.09.2012р.

В подальшому, 16.12.2011р. між ПАТ "Укрсоцбанк" та TOB "Ширяєвський хлібозавод" було укладено договір про внесення змін №1 до додаткового договору про надання відновлювальної кредитної лінії №501.1-10/008(01/009) від 27.09.2011р. в межах генерального договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р., яким встановлено ставку для траншів кредиту, наданих до 31.12.2011р. в розмірі 17% річних строком на три місяці (з 01.01.2012р. по 31.03.2012р.), а для траншів кредиту, що надані з 01.01.2012р. - ставку встановлено на рівні 23% річних до 31.03.2012р. та переглядом ставки кожні три місяці.

19.12.2011р. між ПАТ "Укрсоцбанк" та TOB "Ширяєвський хлібозавод" було укладено договір про внесення змін до генерального договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р., яким погоджено, що максимальний розмір ставки за користування кедитом не перевищує 23%.

Крім того, 19.03.2012р. між ПАТ "Укрсоцбанк" та TOB "Ширяєвський хлібозавод", а також TOB "Затишшя - Хлібопродукт" було укладено договір про внесення змін №2 до генерального договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р., яким змінено преамбулу цього договору та встановлено, що позивач надає грошові кошти вказаним товариствам в межах загального ліміту в сумі 9.488.000 грн. із сплатою процентів за користування кредитом у розмірі, що визначатиметься у додаткових договорах, але не більше 25% річних тощо.

Також 19.03.2012р. між ПАТ "Укрсоцбанк" та TOB "Затишшя - Хлібопродукт" було укладено додатковий договір №50.1-10/008(02/033) від 19.03.2012р. про надання відновлювальної кредитної лінії в межах генерального договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р. згідно якого товариству було надано грошові кошти окремими частинами (траншами) в межах максимального ліміту заборгованості у сумі 7.008.000 грн., але не більше 66,66%) заставної вартості оформленого в якості забезпечення зобов'язань за цим договором майна із сплатою 20% річних, а також з погашенням кредиту згідно з графіком наведеним у п. 1.1 вказаного договору та кінцевою датою погашення 18.03.2013р.

Під час розгляду справи №779/13 третейським судом було встановлено, що TOB "Затишшя - Хлібопродукт" скористалось кредитними коштами у сумі 5.098.534,05 грн., але в порушення умов додаткового договору №50.1-10/008(02/033) від 19.03.2012р. належним чином прийнятих на себе грошових зобов'язань не виконало у зв'язку з чим станом на 09.08.2013р за товариством утворилась загальна заборгованість перед ПАТ "Укрсоцбанк" у сумі 6.522.363,82 грн.

При цьому, під час розгляду справи №779/13 третейським судом також було прийнято до розгляду та долучено до матеріалів вказаної справи договори поруки від 19.03.2012р., укладені між ПАТ "Укрсоцбанк" та TOB "Затишшя - Хлібопродукт" за участю відповідачів по третейській справі, відповідно до яких відповідачі, у тому числі СВК "Хлібороб", нібито виступили поручителями перед ПАТ "Укрсоцбанк" по зобов'язанням TOB "Затишшя - Хлібопродукт" по генеральному договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р., що витікають з умов додаткового договору №50.1-10/008(02/033) від 19.03.2012р.

Зокрема, відповідно до умов п. 1.1 договору поруки №06-09/962 від 19.03.2012р. СВК "Хлібороб" нібито виступило поручителем по зобов'язанням TOB "Затишшя -Хлібопродукт" перед ПАТ "Укрсоцбанк" по генеральному договору №501.1-10/008 від 27.09.2011р. у повному обсязі.

З огляду на викладене, у зв'язку з невиконанням TOB "Затишшя - Хлібопродукт" своїх зобов'язань перед ПАТ "Укрсоцбанк" по генеральному договору №501.1-10/008 від 27.09.2011р. банк надіслав СВК "Хлібороб", а також іншим поручителям вимоги про погашення існуючої заборгованості, але доказів погашення заборгованості останніми до третейського суду надано не було, що стало передумовою задоволення позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" по даній справі у повному обсязі.

Аналогічні по своїй суті та правовій природі обставини мали місце і в межах провадження у третейській справі №780/13.

Зокрема, під час розгляду справи №780/13 третейським судом було встановлено, що TOB "Ширяєвський хлібозавод" скористалось кредитними коштами у сумі 2.480.000 грн., але в порушення умов генерального договору №501.1-10/008 від 27.09.2011р. належним чином прийнятих на себе грошових зобов'язань не виконало у зв'язку з чим станом на 09.08.2013 р за товариством утворилась загальна заборгованість перед ПАТ "Укрсоцбанк" у сумі 3.094.620,47 грн.

При цьому, під час розгляду справи №780/13 третейським судом також було прийнято до розгляду та долучено до матеріалів вказаної справи договори поруки від 19.03.2012р., укладені між ПАТ "Укрсоцбанк" та TOB "Ширяєвський хлібозавод" за участю відповідачів по третейській справі, відповідно до яких відповідачі, у тому числі СВК "Хлібороб", нібито виступили поручителями перед ПАТ "Укрсоцбанк" по зобов'язанням TOB "Ширяєвський хлібозавод" по генеральному договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р., що витікають з умов додаткового договору №50.1-10/008(02/033) від 19.03.2012р.

Зокрема, відповідно до умов п. 1.1 договору поруки №06-09/957 від 19.03.2012р. СВК "Хлібороб" нібито виступило поручителем по зобов'язанням TOB "Ширяєвський хлібозавод" перед ПАТ "Укрсоцбанк" по генеральному договору №501.1-10/008 від 27.09.2011р. у повному обсязі.

З огляду на викладене, у зв'язку з невиконанням TOB "Ширяєвський хлібозавод" своїх зобов'язань перед ПАТ "Укрсоцбанк" по генеральному договору №501.1-10/008 від 27.09.2011р. банк надіслав СВК "Хлібороб", а також іншим поручителям вимоги про погашення існуючої заборгованості, але доказів погашення заборгованості останніми до суду надано не було, що стало передумовою задоволення позовних вимог ПАТ "Укрсоцбанк" у третейській справі в повному обсязі.

При цьому, під час розгляду третейським судом вищезазначених позовів ПАТ "Укрсоцбанк" про стягнення з відповідачів, у тому числі СВК "Хлібороб", заборгованості TOB "Ширяєвський хлібозавод" та TOB "Затишшя - Хлібопродукт" перед ПАТ "Укрсоцбанк" по генеральному договору №501.1-10/008 від 27.09.2011р. взагалі були проігноровані твердження відповідача про те, що головою СВК "Хлібороб" договори поруки №06-09/957 та №06-09/962 від 19.03.2012р. не підписувались, а наявні в матеріалах справ "документи" не відповідають вільному волевиявленню СВК "Хлібороб" щодо вступу у відповідні правовідносини.

Так, внаслідок довірчих та партнерських стосунків між керівництвами СВК І "Хлібороб" та TOB "Ширяєвський хлібозавод", TOB "Затишшя - Хлібопродукт" І головою кооперативу з метою спрощення процедури оформлення тих або інших І документів могли передавались контрагентам чисті аркуші паперу з підписом головиІ СВК "Хлібороб" та печаткою кооперативу.

Незважаючи на викладене, використання зацікавленими особами таких аркушів паперу при виготовленні текстів договорів поруки №06-09/957, №06-09/962 від 19.03.2012р., на думку позивача, не обумовлює дотримання сторонами при укладенні таких правочинів вимог ч. 3 ст. 203 ЦК України щодо вільного волевиявлення учасника правочину на його укладення.

Згідно зі ст. 553 ЦК України порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Виходячи з наведеного визначення, підставою виникнення поруки є саме договір.

Договірний характер зобов'язання поручителя, обумовлений особливістю цього зобов'язального правовідношення, яке полягає в тому, що в силу зобов'язання поруки на поручителя покладається обов'язок майнового характеру, виконання якого вимагає значних матеріальних затрат. Саме з цим пов'язана необхідність його виникнення на підставі договору, в якому виражається воля особи на прийняття поруки, - договору поруки.

В договірній практиці зустрічаються такі варіанти його оформлення:

1) між поручителем і кредитором без участі боржника (поряд із ним може існувати договір між майбутнім поручителем і заінтересованою в поруці особою -кредитором або боржником);

2) включення умови про поруку як складової частини основного договору, що підписується трьома сторонами: кредитором, боржником і поручителем;

3) укладення окремого договору поруки між кредитором, боржником і поручителем, що існує поряд з основним.

Як випливає із змісту ст. 553 ЦК України для дійсності договору поруки необхідною (і достатньою) слід вважати участь у ньому лише кредитора і поручителя. Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника. Він зазвичай лише здійснює підготовчі дії до укладення договору поруки, підшукуючи поручителя і одержуючи його згоду. Боржник має певні права та несе обов'язки у правовідносинах поруки, але вони ґрунтуються виключно на законі та реалізуються на підставі юридичного складу - сукупності юридичних фактів: наявність договору поруки між кредитором і поручителем; невиконання боржником свого зобов'язання перед кредитором; виконання, здійснене поручителем за боржника.

Відповідно до загальних умов забезпечення виконання зобов'язання, передбачених ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

На думку позивача договори поруки №06-09/957, №06-09/962 від 19.03.2012р., нібито підписані СВК "Хлібороб" за участю TOB "Ширяєвський хлібозавод", TOB "Затишшя -І Хлібопродукт" та ПАТ "Укрсоцбанк" повинні містити правовий зв'язок з основним зобов'язанням.

Але, на думку позивача, такий правовий зв'язок у випадку з СВК "Хлібороб" є хибним з огляду на таке,

Зокрема, пунктом 2.1 договору поруки №06-09/957 від 19.03.2012р. в якості І змісту забезпеченого порукою зобов'язання було визначено, у тому числі, повернення кредиту у сумі 9.488.000 грн., хоча безпосередньо умовами генерального договору №501.1-10/008 від 27.09.2011р. основне зобов'язання сторонами вказаного договору було визначено лише у сумі 2.480.000 грн.

Як зазначає позивач, із змісту рішення від 18.04.2014р. у третейській справі №780/13 вбачається, що передбачене п/п 2.1.1 п. 2.1 договору поруки №06-09/957 від 19.03.2012р. забезпечене порукою зобов'язання у сумі 9.488.000 грн. випливає із змісту умов договору про внесення змін №2 від 19.03.2012р. до генерального договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р. на який взагалі відсутнє посилання за змістом договору поруки №06-09/957 від 19.03.2012р.

На думку позивача, договір про внесення змін №2 від 19.03.2012р. до генерального договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р. містить протиправні посилання на поруку з боку СВК "Хлібороб" по зобов'язанням позичальників, хоча зазначений договір СВК "Хлібороб" не підписувався.

Позивач зазначає, що пунктом 3 договору про внесення змін №2 від 19.03.2012р. відповідачами протиправно були внесені зміни до п. 7 генерального договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р. із змісту п/п 7.7 якого витікає хоча і хибний, але правовий зв'язок між договорами поруки №06-09/957, №06-09/962 від 19.03.2012р. та основним зобов'язанням - генеральним договором про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р.

Відповідно до п/п 7.7 п. 7 генерального договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р., з урахуванням змін, внесених відповідачами пунктом З договору про внесення змін №2 від 19.03.2012р., "В якості забезпечення виконання зобов'язань Позичальників щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги за цим Договором Кредитор укладає з Позичальником-1 та фінансовим поручителем, юридичною особою СВК "Хлібороб" (Ідентифікаційний номер 03767162), тристоронній договір поруки".

Таким чином, зміст п/п 7.7 п. 7 генерального договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р., з урахуванням змін, внесених відповідачами пунктом 3 договору про внесення змін №2 від 19.03.2012р, на думку позивача, встановлюють хибний правовий зв'язок між договором поруки №06-09/957 від 19.03.2012р. на суму 9.488.000 грн., який оспорюється СВК "Хлібороб", з основним зобов'язанням - генеральним договором про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р. на суму 2.480.000 грн.

Позивач зазначає, що на підставі договорів поруки №06-09/957 та №06-09/962 від 19.03.2012р., які головою СВК "Хлібороб" не підписувались, а також договору про внесення змін №2 від 19.03.2012р., позивача було притягнуто до цивільно-правової відповідальності по зобов'язанням TOB "Ширяєвський хлібозавод" та TOB "Затишшя - Хлебопродукт" перед ПАТ "Укрсоцбанк" по генеральному договору №501.1-10/008 від 27.09.2011р. у третейських справах №779/13, №780/13, він зацікавлений в оскарженні договору про внесення змін №2 від 19.03.2012р. та вважає за правомірне визнання цього договору недійсним у судовому порядку з огляду на таке.

На думку позивача, під час підписання між відповідачами п. 3 договору про внесення змін №2 від 19.03.2012р. приведеними вище його умовами заздалегідь було встановлено хибний правовий зв'язок між договорами поруки №06-09/957 та №06-09/962 від 19.03.2012р., які оспорюються СВК "Хлібороб", з основним зобов'язанням -генеральним договором №501.1-10/008 від 27.09.2011р., чим закладено порушення майнових прав та охоронюваних законом інтересів позивача шляхом покладення на нього цивільно-правової відповідальності по зобов'язанням TOB "Ширяєвський хлібозавод" та TOB "Затишшя -Хлібопродукт" перед ПАТ "Укрсоцбанк".

Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Так, існуюча судова практика з питань визнання правочинів недійсними за змістом п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" виходить з того, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

"Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235,1057-1 ЦК України тощо".

Існуюча судова практика розгляду справ про визнання правочинів недійсними виходить з того, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи (ч. 1 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

За змістом п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК ( 435-15 ) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України тощо.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом; та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Як зазначалось вище, запроваджуючи за змістом п. 3 договору про внесення змін №2 від 19.03.2012р. хибний правовий зв'язок між договорами поруки №06-09/957 та №06-09/962 від 19.03.2012р., які оспорюються СВК "Хлібороб", з основним зобов'язанням - генеральним договором №501.1-10/008 від 27.09.2011р., відповідачами штучно було створено передумови для покладення на СВК "Хлібороб" цивільно-правової відповідальності по зобов'язанням TOB "Ширяєвський хлібозавод" та TOB "Затишшя - Хлібопродукт" перед ПАТ "Укрсоцбанк" по основному зобов'язанню та допущено порушення вимог ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. 1 Закону України „Про судоустрій України" юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 55 Конституції України, ст. 6 Закону України „Про судоустрій України" гарантовано право кожному захищати свої права та інтереси у суді.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому, п. 2 ч. 2 зазначеної статті ЦК України, ст. 20 ГК України в якості одних з способів захисту свого права передбачено визнання правочину недійсним.

На підставі викладеного, ч. 1, 3 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215, 217, ст. 236 ЦК України, Позивач просить позов задовольнити та Визнати недійсним з моменту укладення п. 3 договору про внесення змін №2 від 19.03.2012р., укладений між ПАТ "Укрсоцбанк" та TOB "Ширяєвський хлібозавод", TOB "Затишшя - Хлібопродукт" в частині внесення змін до п/п 7.7 п. 7 генерального договору про здійснення кредитування №501.1-10/008 від 27.09.2011р. відповідно до якого: "В якості забезпечення виконання зобов'язань Позичальників щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги за цим Договором Кредитор укладає з Позичальником-1 та фінансовим поручителем, юридичною особою СВК "Хлібороб" (Ідентифікаційний номер 03767162), тристоронній договір поруки". Відшкодувати СВК "Хлібороб" судові витрати по справі за рахунок відповідачів.

Відповідач (ПАТ "Укрсоцбанк") з вимогами не згоден, про що зазначив у відзиві на позов.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, вислухавши представників сторін, проаналізувавши приписи законодавства, що регулюють правовідносини по даному спору, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами.

Як зазначено позивачем він просить визнати «недійсним з моменту укладення п. 3 договору про внесення змін № 2 від 19.03.2012 року, укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та TOB «Ширяєвський хлібозавод», TOB «Затишшя-Хлібопродукт» в частині внесення змін до п/п 7.7 п. 7 генерального договору про здійснення кредитування № 501.1-10/008 від 27.09.2011 року відповідно до якого: «в якості забезпечення виконання зобов'язань Позичальників щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги за цим договором Кредитор укладає з Позичальником -1 та фінансовим поручителем, юридичною особою СВК «Хлібороб (ідентифікаційний номер 03767162), тристоронній договір поруки.».

При цьому позивач зазначає, що під час підписання між відповідачами п. 3 договору про внесення змін №2 від 19.03.2012р. приведеними вище його умовами заздалегідь було встановлено хибний правовий зв'язок між договорами поруки №06-09/957 та №06-09/962 від 19.03.2012р., які оспорюються СВК "Хлібороб", з основним зобов'язанням - генеральним договором №501.1-10/008 від 27.09.2011р., чим закладено порушення майнових прав та охоронюваних законом інтересів позивача шляхом покладення на нього цивільно-правової відповідальності по зобов'язанням TOB "Ширяєвський хлібозавод" та TOB "Затишшя -Хлібопродукт" перед ПАТ "Укрсоцбанк".

Свої вимоги Позивач обґрунтовує ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України та зазначає, що зміст правочину не може суперечити ЦК Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також

інтересам держави та суспільства, його моральним засадам. Також, Позивач зазначає, що договори поруки № 06-09/957 та № 06-09/962 від 19.03.2012 року начебто не підписувались головою СВК «Хлібороб».

З такими висновками позивача господарський суд не погоджується виходячи з наступного.

Підстави для визнання правочину (договору) недійсним визначені ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з п. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вказаний договір укладений 19.03.2012 р. і отже на нього поширюється ст. ст. 203 та 215 ЦК України у вище приведеної редакції.

Відповідно до п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", - крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

27 вересня 2011 року між Банком та Хлібозаводом (далі - Позичальник 1) укладений Генеральний договір № 501.1-10/008 про здійснення кредитування (далі - «Генеральний договір»), відповідно до якого Банк зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти в межах загального ліміту кредитування 2 480 000,00 грн. Відповідно до п. 3 основних положень Генерального договору кредитування здійснюється з 27.09.2011 р. по 26.09.2014 р.

19.12.2011 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін № 1 до Генерального договору, відповідно до якого максимальний розмір процентної ставки було встановлено в розмірі 23% річних.

19 березня 2012 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін № 2 до Генерального договору, відповідно до якого було змінено преамбулу Генерального договору та зазначено, що договір укладено між Позивачем, Хлібозаводом та ТОВ Затишшя (далі - Позичальник 2). Також, було збільшено ліміт кредитування до 9 488 000,00 гривень, та максимальний розмір процентної ставки до 25% річних, позичальники зобов'язались повертати кредит у строки/терміни та в порядку, визначеними Генеральним договором та Додатковими договорами до нього, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у Додаткових договорах та визначено способи забезпечення виконання зобов'язань Позичальників.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, Генеральний договір не встановлює жодних прав та обов'язків для Позивача та не порушує прав та охоронюваних законом інтересів останнього.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Отже, саме договори поруки № 06-09/957 та № 06-09/962 від 19.03.2012 року встановлюють обов'язок Позивача солідарно відповідати за виконання Позичальниками у повному обсязі зобов'язань за Генеральним договором про здійснення кредитування № 501.1-10/008 від 27.09.2011 р., а саме: повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливої неустойки (пені, штрафу) у розмірі та у випадках, передбачених Генеральним договором.

Згідно з п. 3.1.2. Договорів поруки Поручитель зобов'язаний у разі невиконання Позичальниками забезпеченого порукою зобов'язання, відповідати перед Кредитором як солідарний боржник всім своїм майном на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.

Ці пункти Договорів поруки відповідають ст. 554 ЦК України, в якій зазначено, що при порушенні боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не передбачена додаткова (субсидиарна) відповідальність поручителя.

Відповідно до п. 8 постанови пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в

момент вчиненя правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлено частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивачем не наведено жодної обставини, яка свідчила б про те, що сторонами Генерального договору було порушене будь-яке положення законодавства, що може послугувати підставою, для визнання правочину недійсним.

Щодо посилання Позивача на те, що Договори поруки № 06-09/957 та № 06-09/962 голова СВК «Хлібороб» не підписував, відповідач зазначив, що ця обставина покладена в обґрунтування позовів про визнання договорів поруки недійсними, що вже розглядаються господарським судом Одеської області: справа № 916/2137/14 та справа № 916/2136/14.

Враховуючи вказані обставини, господарський суд зазначає наступне.

Оскільки предметом спору по даній справі є договір про внесення змін № 2 від 19.03.2012р. до Генерального договору про здійснення кредитування № 501.1-10/008 від 27.09.2011р., то спір по договорам поруки № 06-09/957 та № 06-09/962 не стосується даної справи.

Доводи позивача про те, що відповідачами при укладенні Договору про внесення змін № 2 до Генерального договору було створено передумови для покладення на Позивача цивільно-правової відповідальності за зобов'язаннями Позичальників перед Банком є необгрунтованими, оскільки відповідальність поручителя визначається не умовами Генерального договору та додатковими угодами до нього, а договорами поруки № 06-09/957 та № 06-09/962, які буди укладені між ПАТ «Укрсоцбанк» та СВК «Хлібороб» та підписані головою СВК «Хлібороб» Онікою В.І. та скріплені печаткою СВК «Хлібороб».

Відповідно до п. 2.2 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. Тобто, якщо навіть припустити, що договір, що зазначений у п. 3 договору про внесення змін № 2 від 19.03.2012 року не був би укладений, це не послугувало б підставою для визнання пункту договору про внесення змін № 2 до Генерального договору недійсним.

Аналізуючи викладене господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 32,33,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову Сільськогосподарського виробничого кооперативу "ХЛІБОРОБ"- відмовити повністю.

Повний текст рішення складено та підписано 26.08.2014р.

Суддя Никифорчук М.І.