Постанова

від 12.08.2014 по справі 826/10262/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 серпня 2014 року 11:00 № 826/10262/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Літо Авто» доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Літо Авто» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Літо Авто») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 28 березня 2014 року №0001172201 та №0001242201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2014 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 29 липня 2014 року.

У судове засідання 29 липня 2014 року з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, витребувані судом документи не надав, в зв'язку з чим в судовому засіданні оголошувалась перерва до 06 серпня 2014 року.

У судовому засіданні 06 серпня 2014 року представник позивача наполягав на задоволенні позову з викладених у ньому підстав. Представник відповідача проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

У порядку частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, що стало підставою для постановлення судом ухвали про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

У період з 14 по 27 лютого 2014 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі направлень від 14 лютого 2014 року №258, №259 та №260 наказу від 04 лютого 2014 року №247, згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану - графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Літо Авто» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 23 вересня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки складно Акт №526/26-53-22-01-21/37848236 від 14 березня 2014 року (далі по тексту - Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем, зокрема, вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 79563,00 грн., в тому числі за І квартал 2012 року на суму 15090,00 грн. та за ІІ квартал 2012 року на суму 64473,00 грн., а також пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.3, 198.4, 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 75776,00 грн., у тому числі за квітень 2012 року на суму 14459,00 грн., за травень 2012 року на суму 30522,00 грн. та за червень 2012 року на суму 30795,00 грн.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення відповідачем 28 березня 2014 року податкових повідомлень - рішень:

- №0001172201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 99454,00 грн., з яких за основним платежем -79563,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 19891,00 грн.;

- №0001242201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 75776,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями, суб'єктом господарювання було подано скарги до Головного управління Міндоходів у місті Києві та Міністерства доходів і зборів України.

За результатами розгляду зазначених скарг рішеннями від 16 травня 2014 року №4377/10/26-15-10-06-15 та від 17 червня 2014 року №10733/6/99-99-10-01-15 у їх задоволенні відмовлено, а податкові повідомлення - рішення залишено без змін.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для збільшення сум грошових зобов'язань по податку на прибуток та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, ТОВ «Літо Авто» звернулось з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція податкового органу щодо нереальності (нікчемності) господарських правочинів, укладеного між ним та ТОВ «КГ «Едельвейс» (договір купівлі - продажу товару від 14 березня 2012 року №1403) та МПП «К.В.Ком» (договір купівлі - продажу товару від 02 квітня 2012 року №02042012), фактично ґрунтується на неналежних доказах - актах інших податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок суб'єкта господарювання - контрагентів позивача. Натомість, реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином складеними первинними і розрахунковими документами, які безпосередньо пов'язанні із господарською діяльністю ТОВ «Літо Авто». Крім того, в період укладення та виконання відповідних договорів контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме Акті ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №1317/26-55-22-08/35197315 від 26 вересня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Комерційна група «Едельвейс» (ПН 35197315) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Комерцтрейдпрофіт» (ПН 37400841) за період з 01.01.2012р. по 30.04.2012р.» та Акті ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві №77/2230/25291027 від 03 липня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання МПП «К.В.Ком» (код ЄДРПОУ 25291027) за період діяльності червень 2011 року - травень 2013 року».

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та вбачається з Акту перевірки, до складу валових витрат за період, що перевірявся, платником податків включені витрати, понесені у зв'язку з придбанням у ТОВ «КГ «Едельвейс» та МПП «К.В.Ком» товарів на загальну суму 454650 грн. на підставі договорів купівлі-продажу товару від 14 березня 2012 року №1403 та від 02 квітня 2012 року №020412.

Відповідно до змісту зазначених договорів, продавець - ТОВ «КГ «Едельвейс» та МПП «К.В.Ком» продає (передає у власність покупця), а покупець - позивач купує (набуває та сплачує) за товар.

Пунктами 1.2. названих договорів закріплено, що асортимент та ціна товару встановлені у видаткових накладних.

Терміни і порядок розрахунків закріплені у розділах 6 договорів, згідно з якими сума договорів складається із суми вартості партій товарів, поставлених продавцем протягом строку дії договору та вказаних у видаткових накладних, а оплата здійснюється в розмірі повної вартості товару шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця, вказаний у договорі.

На виконання умов договору №1403 згідно рахунків на оплату №1220312 від 22 березня 2012 року, №1290312 від 29 березня 2012 року, №3000312 від 30 березня 2012 року, а також умов договору №0204201 згідно рахунків на оплату №243 від 02 квітня 2012 року, №278 від 09 квітня 2012 року, №327 від 23 квітня 2012 року, №352 від 27 квітня 2012 року, №357 від 28 квітня 2012 року, №363 від 03 травня 2012 року, №400 від 10 травня 2012 року, №426 від 16 травня 2012 року, №446 від 22 травня 2012 року, №476 від 28 травня 2012 року позивачем сплачено шляхом перерахування на розрахунковий рахунок ТОВ «КГ «Едельвейс» 86755,11 грн. та МПП «К.В.Ком» - 367898,68 грн., і включено до складу валових витрат грошові кошти у сумі 79563,00 грн., а до складу податкового кредиту - 75776 грн., сплачених названим контрагентам як податок на додану вартість.

Проте, відповідно до акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №1317/26-55-22-08/35197315 від 26 вересня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Комерційна група «Едельвейс» (ПН 35197315) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Комерцтрейдпрофіт» (ПН 37400841) за період з 01.01.2012р. по 30.04.2012р.» та акту ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві №77/2230/25291027 від 03 липня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання МПП «К.В.Ком» (код ЄДРПОУ 25291027) за період діяльності червень 2011 року - травень 2013 року», податковим органом встановлено, що первинні та бухгалтерські документи контрагентів позивача, а саме: договори, податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, розрахункові банківські документи, товарно-транспорті накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних та будь-які інші первинні бухгалтерські документи, що засвідчують здійснення господарської діяльності з суб'єктами господарювання - контрагентами, відсутні. Враховуючи, що у ТОВ «Комерційна група «Едельвейс» та МПП «К.В.Ком» відсутні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, то операції, що ними проведені, не є господарською діяльністю та не спрямовані на реальне настання правових наслідків. З урахуванням зазначеного, податковим органом зроблено висновок, що всі операції названих суб'єктів господарювання не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності та є нікчемними.

Аналізуючи обґрунтованість таких висновків податкового органу, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1333/20071, який набрав чинності 16 грудня 2011 року та діяв до 14 січня 2014 року (далі - Порядок №1379) податкову накладну складає та заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2. Порядку №1379).

Одночасно, відповідно до положень пункту 6.3 Порядку №1379 не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Так, у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначається, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що 14 березня 2012 року між ТОВ «Літо Авто» (покупець) і ТОВ «Комерційна груп «Едельвейс» (продавець) укладено письмовий договір купівлі - продажу товару №1403, відповідно до умов якого продавець продає (передає у власність покупця), а покупець купує (набуває та сплачує) товар. Асортимент товару та ціни встановлені у видаткових накладних. Відповідно до розділу 2 названого договору покупець зобов'язаний: подати письмові заявки на кожну партію, виходячи з установленого асортименту із зазначенням необхідної кількості товару; прийняти товар, згідно наведених у розділі 5 цього договору умов постачання; вчасно і у повному обсязі проводити розрахунки з продавцем за кожну партію товару, відповідно до умов, строків та розмірів, визначених у розділі 6 цього договору. Продавець, у свою чергу, зобов'язаний: підтверджувати готовність до відвантаження заявленої, згідно пункту 5.4. договору, партії товару; передати товар покупцю згідно з підтвердженими на відвантаження заявками.

Згідно з розділом 5 договору №1403 заявка надсилається покупцем за допомогою електронного зв'язку на e-mail продавця або поштового зв'язку на адресу останнього, а продавець повинен не пізніше 3 робочих днів з дати отримання такої заявки надіслати її підтвердження у вигляді рахунка - фактури або листа за підписом уповноваженої особи за допомогою електронного зв'язку на e-mail покупця або поштового зв'язку на адресу останнього.

Поставка товару здійснюється за рахунок продавця не пізніше 5 робочих днів з моменту підтвердження заявки покупця або в інший строк, визначений у заявці (п. 5.5. та 5.6. договору №1403).

Згідно з пунктом 5.10. договору №1403 товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем з моменту підписання повноважними представниками сторін видаткових накладних.

Також розділом 6 названого договору визначено терміни і порядок розрахунків, згідно з яким оплата товару здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 14 днів з дати відвантаження товару.

Аналогічні положення містяться і у договорі купівлі - продажу товару №02042012 від 02 квітня 2012 року, укладеному між ТОВ «Літо Авто» (покупець) та МПП «К.В.Ком» (продавець).

На підтвердження фактів виконання Сторонами своїх договірних зобов'язань (поставки товарів та відповідно оплати їх вартості) за вказаними договорами позивачем надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів:

- рахунків на оплату №1220312 від 22 березня 2012 року, №1290312 від 29 березня 2012 року, №3000312 від 30 березня 2012 року, №243 від 02 квітня 2012 року, №278 від 09 квітня 2012 року, №327 від 23 квітня 2012 року, №352 від 27 квітня 2012 року, №357 від 28 квітня 2012 року, №363 від 03 травня 2012 року, №400 від 10 травня 2012 року, №426 від 16 травня 2012 року, №446 від 22 травня 2012 року, №476 від 28 травня 2012 року;

- видаткових накладних №РН-0336 від 22 березня 2012 року на суму 42566,32 грн. (в т.ч. ПДВ - 7094,39 грн.), №РН-0358 від 29 березня 2012 року на суму 39116,58 грн. (в т.ч. ПДВ - 6519,43 грн.), №РН-0382 від 30 березня 2012 року на суму 5072,22 грн. (в т.ч. ПДВ - 845,37 грн.), №РН-00000010 від 02 квітня 2012 року на суму 24454,11 грн. (в т.ч. ПДВ - 4075,68 грн.), №38 від 09 квітня 2012 року на суму 17508,87 грн. (в т.ч. ПДВ - 2918,15 грн.), №63 від 17 квітня 2012 року на суму 23168,84 грн. (в т.ч. ПДВ - 3861,47 грн.), №103 від 23 квітня 2012 року на суму 42212,29 грн. (в т.ч. ПДВ - 7035,38 грн.), №138 від 27 квітня 2012 року на суму 32556,14 грн. (в т.ч. ПДВ - 5426,02 грн.), №145 від 28 квітня 2012 року на суму 43228,35 грн. (в т.ч. ПДВ - 7204,73 грн.), №8 від 03 травня 2012 року на суму 46535,23 грн. (в т.ч. ПДВ - 7755,87 грн.), №36 від 10 травня 2012 року на суму 39327,48 грн. (в т.ч. ПДВ - 6554,58 грн.), №70 від 16 травня 2012 року на суму 12246,24 грн. (в т.ч. ПДВ - 2041,04 грн.), №99 від 22 травня 2012 року на суму 41214,31 грн. (в т.ч. ПДВ - 6869,05 грн.), №133 від 28 травня 2012 року на суму 45446,82 грн. (в т.ч. ПДВ - 7574,47 грн.);

- податкових накладних від 22 березня 2012 року №36 на суму 42566,32 грн. (в т.ч. ПДВ - 7094,39 грн.), від 29 березня 2012 року №58 на суму 39116,58 грн. (в т.ч. ПДВ - 6519,43 грн.), від 30 березня 2012 року №82 на суму 5072,22 грн. (в т.ч. ПДВ - 845,37 грн.), від 02 квітня 2012 року №10 на суму 24454,11 грн. (в т.ч. ПДВ - 4075,68 грн.), від 09 квітня 2012 року №38 на суму 17508,87 грн. (в т.ч. ПДВ - 2918,15 грн.), від 17 квітня 2012 року №63 на суму 23168,84 грн. (в т.ч. ПДВ - 3861,47 грн.), від 23 квітня 2012 року №103 на суму 42212,29 грн. (в т.ч. ПДВ - 7035,38 грн.), від 27 квітня 2012 року №138 на суму 32556,14 грн. (в т.ч. ПДВ - 5426,02 грн.), від 28 квітня 2012 року №145 на суму 43228,35 грн. (в т.ч. ПДВ - 7204,73 грн.), від 03 травня 2012 року №8 на суму 46535,23 грн. (в т.ч. ПДВ - 7755,87 грн.), від 10 травня 2012 року №36 на суму 39327,48 грн. (в т.ч. ПДВ - 6554,58 грн.), від 16 травня 2012 року №70 на суму 12246,24 грн. (в т.ч. ПДВ - 2041,04 грн.), від 22 травня 2012 року №99 на суму 41214,31 грн. (в т.ч. ПДВ - 6869,05 грн.), від 28 травня 2012 року №133 на суму 45446,82 грн. (в т.ч. ПДВ - 7574,47 грн.), виписаних вказанимb контрагентами на користь ТОВ «Літо Авто;

- виписок з банку від 05 квітня 2012 року на підтвердження перерахування ТОВ «КГ «Едельвейс» грошових коштів у сумі 102324,58 грн. та від 27 квітня, 22 травня і 13 червня 2012 року - МПП «К.В.Ком» у розмірі 367898,68 грн.

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV та Положення № 88. Також, наявні в матеріалах справи податкові накладні, що були виписані ТОВ «КГ «Едельвейс» та МПП «К.В.Ком» на ім'я позивача за результатами поставки товару, за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Крім того, на підтвердження фактичного руху активів за результатами виконання укладених договорів, ТОВ «Літо Авто» надано оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 за січень 2012 - червень 2014 року, а також оприбуткування придбаних товарів на складі товариства.

Натомість, відповідачем не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 ПК України.

Також відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названих підприємств умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих , а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб .

В силу пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (покупця - позивача) покладена відповідальність за безпідставне, на думку податкового органу, формування податкових зобов'язань платником податку - контрагентом (продавцями - ТОВ «КГ «Едельвейс», МПП «К.В.Ком»»), шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10 жовтня 2012 року за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, в іншій ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2012 року по справі № К/9991/14668/11, суд, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, нормами частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи відповідачем не надано суду будь-яких належних доказів нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «Літо Авто» та ТОВ «КГ «Едельвейс» і МПП «К.В.Ком», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів щодо цих правочинів не уповноваженими на те особами.

Зокрема, в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ТОВ «КГ «Едельвейс» і МПП «К.В.Ком» за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В силу частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини 1 та 4 статті 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду будь-яких достовірних відомостей з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення позивачу або посадовим особам його контрагентів - ТОВ «КГ «Едельвейс» і МПП «К.В.Ком», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірного правочину.

З урахуванням того, що судом встановлено реальне здійснення господарської операції та її зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток приватних підприємств та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, а також застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 28 березня 2014 року №0001172201 та №0001242201.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Літо Авто» (02154, м. Київ, пр. Возз'єднання, 21, код ЄДРПОУ 37848236) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 350 (триста п'ятдесят) грн. 46 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Кузьменко