Постанова

від 05.08.2015 по справі 826/10262/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10262/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко А.І.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 серпня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Літо Авто" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Літо Авто" звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 28 березня 2014 року №0001172201 та №0001242201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

У зв'язку із затвердженням умов примирення сторін по досягненню податкового компромісу щодо визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Літо Авто" податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств згідно податкового повідомлення-рішення від 28.03.2014р. № 0001172201, колегія суддів вважає за необхідне здійснювати апеляційний перегляд постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ТОВ "Літо Авто" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві від 28 березня 2014 року №0001172201.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково , а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 14 по 27 лютого 2014 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі направлень від 14 лютого 2014 року №258, №259 та №260 наказу від 04 лютого 2014 року №247, згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану - графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання, було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Літо Авто» (далі по тексту - ТОВ «Літо Авто») з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 23 вересня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки складно Акт №526/26-53-22-01-21/37848236 від 14 березня 2014 року (далі по тексту - Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем, серед іншого, вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 79563,00 грн., в тому числі за І квартал 2012 року на суму 15090,00 грн. та за ІІ квартал 2012 року на суму 64473,00 грн., а також пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.3, 198.4, 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 75776,00 грн., у тому числі за квітень 2012 року на суму 14459,00 грн., за травень 2012 року на суму 30522,00 грн. та за червень 2012 року на суму 30795,00 грн.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення відповідачем наступних податкових повідомлень - рішень:

- від 28 березня 2014 року №0001172201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 99 454,00 грн., з яких: за основним платежем - 79563,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 19 891,00 грн.;

- від 28 березня 2014 року №0001242201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 75 776,00 грн.

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями - рішеннями позивачем були подані скарги до Головного управління Міндоходів у місті Києві та Міністерства доходів і зборів України.

За результатами розгляду зазначених скарг, рішеннями від 16 травня 2014 року №4377/10/26-15-10-06-15 та від 17 червня 2014 року №10733/6/99-99-10-01-15 у їх задоволенні відмовлено, а оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення залишено без змін.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Положеннями абз. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналізуючи положення чинного законодавства, слід зазначити, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що в період, який перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «КГ «Едельвейс» (ЄДРПОУ 35197315).

За даними рахунків-фактур за березень 2012 року TOB «ЛІТО АВТО» (Покупець) уклало правочини з TOB «КГ «Едельвейс» (Постачальник) про постачання запасних частин. Здійснення фінансово-господарських операцій між вказаними підприємствами відображено прибутковими накладними на загальну суму 86 755,11 грн. (у тому числі ПДВ - 14 459,32 грн.). За отримані товари ТОВ «ЛІТО АВТО» перерахувало грошові кошти на рахунок TOB «КГ «Едельвейс» в ПАТ "ВЕРНУМ БАНК" (№ р/р 26009010100444, МФО 380689), на підтвердження позивачем були надані копії банківських виписок за березень 2012 року на загальну суму 86 755,11 грн. (у тому числі ПДВ - 14 459,32 грн.).

Разом з тим, у періоді, що перевірявся, позивач також мав господарські взаємовідносини з МПП «К.В.Ком» (ЄДРПОУ 25291027), основним видом діяльності якого за КВЕД є дослідження кон'юктури ринку та виявлення суспільної думки.

Відповідно до рахунків-фактур за квітень-травень 2012 року TOB «ЛІТО АВТО» (Покупець) уклало правочини з МПП «К.В.Ком» (Постачальник) про постачання запасних частин. Здійснення фінансово-господарських операцій між вказаними підприємствами відображено прибутковими накладними на загальну суму 367 898,68 грн. (в тому числі ПДВ - 61 316,60 грн.).

До складу валових витрат за період, що перевірявся, платником податків були включені витрати, понесені ним у зв'язку з придбанням у ТОВ «КГ «Едельвейс» та МПП «К.В.Ком» товарів на загальну суму 454650 грн. на підставі договорів купівлі-продажу товару від 14 березня 2012 року №1403 та від 02 квітня 2012 року №020412.

У відповідності до змісту вищевказаних договорів продавець - ТОВ «КГ «Едельвейс» та МПП «К.В.Ком» продає (передає у власність покупця), а покупець - TOB «ЛІТО АВТО» купує (набуває та сплачує) за товар.

Пунктами 1.2. названих договорів закріплено, що асортимент та ціна товару встановлені у видаткових накладних.

Терміни і порядок розрахунків закріплені у розділах 6 договорів, згідно з якими сума договорів складається із суми вартості партій товарів, поставлених продавцем протягом строку дії договору та вказаних у видаткових накладних, а оплата здійснюється в розмірі повної вартості товару шляхом безготівкового переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця, вказаний у договорі.

Відповідно до змісту інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту, а тому право платника ПДВ на податковий кредит може визнаватися лише у разі, якщо відповідні товари ним реально придбавалися, або ж у разі реального понесення ним витрат на таке придбання.

Заперечуючи проти вимог даного позову позивач в своїх доводах посилається на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №1317/26-55-22-08/35197315 від 26 вересня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Комерційна група «Едельвейс» (ПН 35197315) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Комерцтрейдпрофіт» (ПН 37400841) за період з 01.01.2012р. по 30.04.2012р.» та акт ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві №77/2230/25291027 від 03 липня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання МПП «К.В.Ком» (код ЄДРПОУ 25291027) за період діяльності червень 2011 року - травень 2013 року», зі змісту яких вбачається, що первинні та бухгалтерські документи контрагентів позивача, а саме: договори, податкові та видаткові накладні, акти виконаних робіт, розрахункові банківські документи, товарно-транспорті накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних та будь-які інші первинні бухгалтерські документи, що засвідчують здійснення господарської діяльності з суб'єктами господарювання - контрагентами, відсутні. Враховуючи, що у ТОВ «Комерційна група «Едельвейс» та МПП «К.В.Ком» відсутні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, то операції, що ними проведені, на думку податкового органу, не є господарською діяльністю та не спрямовані на реальне настання правових наслідків. З урахуванням зазначеного, податковим органом зроблено висновок, що всі операції названих суб'єктів господарювання не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності та є нікчемними.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Як вбачається з акту перевірки №526/26-53-22-01-21/37848236 від 14 березня 2014 року, в період з 23.09.11р. по 31.12.12р. позивачем було задекларовано податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 0.00 грн., залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 440059,00 грн.

Разом з тим, перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 23.09.11р. по 31.12.12р. було встановлено завищення позивачем від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 75 776,00 у числі: за квітень 2012 року на суму 14459,00 грн., за травень 2012 року на суму 30522,00 грн. та за червень 2012 року на суму 30 795,00 грн.

Доказів, які спростовували вищевказані обставини позивачем на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції надано не було.

Відповідно до п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст. 54 ПК України (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларацій, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу v цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені у ст. 200 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За правилами п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Зважаючи на те, що на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем надано не було надано доказів, які б спростовували обставини порушення ним вимог пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.3., 198.4., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України в частині завищення від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на суму 75776,00 грн., колегія суддів приходить до висновку про правомірність оспорюваного позивачем податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві від 28 березня 2014 року № 0001242201.

За таких обставин, заявлені позивачем вимоги в частині визнати протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві від 28 березня 2014 року № 0001242201, колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2014 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасувати податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві 28 березня 2014 року №0001242201 .

Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Літо Авто" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 березня 2014 року №0001242201 - відмовити.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2014 року - визнати нечинною у зв'язку з досягненням податкового компромісу між Товариством з обмеженою відповідальністю "Літо Авто" та Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 75 776,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст постанови виготовлено - 07.08.15 р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.