Постанова

від 11.08.2014 по справі 910/6546/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2014 р. Справа№ 910/6546/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Пашкіної С.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 18.06.2014

у справі №910/6546/14 (суддя - Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС», м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в особі філії «Агрогаз» Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», м. Київ,

про стягнення 5 253, 20 грн

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: Остапова О.В. - представник за довіреністю №104 від 04.03.2014;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДПЗКУ-МТС» (надалі - ТОВ «ДПЗКУ-МТС») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (надалі - ПАТ «Укртрансгаз») в особі філії «Агрогаз» ПАТ «Укртрансгаз» про стягнення заборгованості в сумі 42 453,20 грн, з яких: 37 200,00 грн - основний борг, 2 152,48 грн - пеня, 2 604,00 грн - 7 % штрафу та 496,72 грн - 3% річних, вказуючи на неналежне виконання відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати послуг по збиранню врожаю за договором про закупівлю послуг від 05.04.2013.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивачем, з огляду на погашення відповідачем основного боргу, в порядку статті 22 ГПК України подана заява про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з чим в остаточній редакції Господарським судом міста Києва прийнято вимоги ТОВ «ДПЗКУ-МТС» до ПАТ «Укртрансгаз» в особі філії «Агрогаз» про стягнення 5 253, 20 грн, з яких: 2 152,48 грн - пеня, 2 604,00 грн - 7 % штрафу та 496,72 грн - 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2014 у справі №910/6546/14 позов задоволено повністю, стягнуто з ПАТ «Укртрансгаз» в особі філії «Агрогаз» ПАТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «ДПЗКУ-МТС» 2 152,48 грн пені, 2 604,00 грн штрафу, 496,72 грн 3 % річних та 1 827,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Укртрансгаз» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.06.2014 та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2014 апеляційна скарга прийнята до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г. та призначена до розгляду на 11.08.2014.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 у зв'язку з перебуванням Сухового В.Г. у відпустці для розгляду справи №910/6546/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Мальченко А.О., судді - Жук Г.А., Пашкіна С.А.

11.08.2014 в судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

Позивач в судове засідання свого уповноваженого представника не направив, про день, місце та час розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Вислухавши думку представника відповідача, враховуючи, що позивач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності позивача.

11.08.2014 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 05.04.2013 між ТОВ «ДПЗКУ-МТС» (в тексті договору - виконавець) та ПАТ «Укртрансгаз» філія «Агрогаз» (в тексті договору - замовник) було укладено договір про закупівлю послуг (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати замовнику послуги допоміжні щодо вирощування сільськогосподарських культур (послуги по збиранню врожаю: збір зернових на площі 477 га) (код класифікатора ДК 016-2010: 01.61.1), а замовник зобов'язався оплатити надані послуги на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2. договору сторони визначили, що найменування, кількість та строки послуг, а також їх технічні та якісні характеристики відображені в додатку 1 до цього договору.

Ціна договору становить 152 640,00 грн. Ціна цього договору та ціни на конкретні види послуг, які надаються за даним договором, в т.ч. ціна за од. га для відповідного виду послуг, відображається в додатку 2 до цього договору. Загальна вартість наданих послуг (сума до сплати замовником) обчислюється виходячи з актів передачі-приймання наданих послуг, що підписані сторонами (п.п. 3.1. - 3.2 договору).

Відповідно до п. 4.1. договору оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі актів передачі-приймання наданих послуг в строк не пізніше ніж через 15 робочих днів з дати підписання відповідного акту.

Підписання Акту приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 4.3. договору).

Пунктом 9.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги зі збирання сільськогосподарських культур, про що сторонами було складено та підписано Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №6685 від 23.08.2013 на суму 37 200,00 грн (а.с. 18).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, станом на момент вирішення даного спору відповідач повністю погасив вказаний борг, сплативши позивачу: 31.01.2014 - 8 500,00 грн, 11.03.2014 - 1 500,00 грн, 09.04.2014 - 3 500,00 грн, 10.04.2014 - 3 300,00 грн, 14.04.2014 - 3 700,00 грн, 15.04.2014 - 7 000,00 грн, 23.04.2014 - 2 867,40 грн, 28.04.2014 - 3 300,00 грн, 22.05.2014 - 3 532,60 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з поточного рахунку позивача (а.с. 78-86).

Оскільки відповідні платежі були здійснені відповідачем з порушенням строків, визначених договором, позивач також просив суд стягнути з відповідача пеню, штраф та 3 % річних.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що загальна сума штрафних санкцій значно перевищує основний борг відповідача перед позивачем, а відтак просив зменшити їх розмір.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ДПЗКУ-МТС», місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак, в обумовлені строки не сплатив повністю їх вартості, позивач має право застосувати до відповідача визначені укладеним між сторонами договором та чинним законодавством заходи відповідальності. При цьому, суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Визначаючи правову природу укладеного сторонами договору, суд першої інстанції вірно визначив, що такий за своїм змістом є договором про надання послуг за яким, згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Таким чином, укладення ТОВ «ДПЗКУ-МТС» та ПАТ «Укртрансгаз» в особі філії «Агрогаз» договору від 05.04.2013 було спрямоване на отримання останнім послуг та обов'язку здійснити своєчасну їх оплату.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата наданих послуг здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі актів передачі-приймання наданих послуг в строк не пізніше ніж через 15 робочих днів з дати підписання відповідного акту.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, надані згідно підписаного сторонами Акту здачі-приймання робіт №6685 від 23.08.2013 послуги відповідач був зобов'язаний оплатити в строк до 13.09.2013 (включно).

Відповідно до вимог статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 7 ст. 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак, в обумовлені строки не сплатив повністю їх вартості, позивач має право застосувати до відповідача визначені укладеним між сторонами договором та чинним законодавством заходи відповідальності.

Враховуючи порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення 2 152,48 грн пені, яка нарахована на суму боргу (з урахуванням часткової оплати) за період з 16.09.2013 по 04.03.2014.

Згідно вимог статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вiд 22.11.1996 №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Пунктом 7.4. договору сторони визначили, що за прострочення оплати наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення оплати.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови договору та обставини справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний розрахунок є вірним та становить 2 152,48 грн.

Разом з тим, позивачем на підставі п. 7.4 договору заявлено до стягнення з відповідача 2 604,00 грн штрафу, що розрахований, виходячи з суми боргу за період з 16.09.2013 по 15.10.2013.

Колегія суддів зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до вимог статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 7.4. договору сторони визначили, що у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 30 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, замовник зобов'язаний додатково, крім пені, сплатити на користь виконавця штраф в розмірі 7% від суми заборгованості.

Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови договору та обставини справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний розрахунок є вірним та становить 2 604,00 грн.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву (а.с. 98-99) просив зменшити розмір стягнення з нього штрафних санкцій (пені та штрафу), які заявлені позивачем у позові, у зв'язку з перебуванням ПАТ «Укртрансгаз» у тяжкому фінансовому стані, зумовленому фінансовою кризою та недоотриманням коштів від контрагентів. Аналогічні вимоги ставились відповідачем і в апеляційній скарзі.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чине вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

В обґрунтування своїх вимог щодо зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню на користь позивача, відповідачем надано Звіт про рух грошових коштів за І квартал 2014 року. Проте, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача виникла ще у вересні 2013 року, а відтак, вказаний документ не може підтверджувати неможливість вчасного виконання відповідачем зобов'язання через відсутність грошових коштів на рахунку останнього.

Також, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано доказів звернення до позивача з проханням про надання відстрочки сплати боргу за надані послуги, у зв'язку із скрутним фінансовим становищем підприємства.

При цьому, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, наведені відповідачем обставини, зокрема, складне фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які б давали підстави для зменшення розміру пені та штрафу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось об'єктивних, незалежних від відповідача обставин.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З огляду на вищевикладене, враховуючи матеріальні інтереси сторін, ступінь виконання зобов'язання відповідачем та його майновий стан, а також відповідність розміру заявлених до стягнення пені та штрафу наслідкам порушення зобов'язання, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд, належним чином дослідивши обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 2 152,48 грн та штрафу у розмірі 2 604,00 грн.

Враховуючи порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, позивач також заявив до стягнення 496,72 грн - 3% річних, нарахованих на суму боргу (з урахуванням часткової оплати) за період з 16.09.2013 по 04.03.2014.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, враховуючи заявлений позивачем період прострочення, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про правомірність заявленої вимоги позивача та стягнення з відповідача 3% річних у сумі 496,72 грн.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача 5 253,20 грн, з яких: 2 152,48 грн пені, 2 604,00 грн штрафу та 496,72 грн - 3% річних.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2014 у справі №910/6546/14 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2014 у справі №910/6546/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2014 у справі №910/6546/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/6546/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.А. Пашкіна