Рішення

від 18.08.2014 по справі 911/2399/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"18" серпня 2014 р. Справа № 911/2399/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоком», м. Київ

до Публічного акціонерного товариства «Саливонківський цукровий завод», смт. Гребінки, Васильківський район

про стягнення 529 032,78 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників:

позивач - Жогіна О.О. предст. дов. №1156/034 від 23.07.2014р.;

відповідач - Назаров І.О. предст. дов. б/н від 26.12.2012р.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоком» до Публічного акціонерного товариства «Саливонківський цукровий завод» про стягнення 529 032,78 грн., заборгованості за договором 13/04/10-ОІ від 14.05.2013р. яка складається з: 464 400 грн. основного боргу, 31 807,88 грн. інфляційних втрат, 21 070 грн. пені та 11 754,90 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.06.2014р. у справі №911/2399/14 було порушено провадження та призначено до розгляду на 28.07.2014р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.07.2014р. розгляд справи було відкладено на 18.08.2014р.

Представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Через канцелярію суду 11.08.2014р. відповідачем було подано відзив, у якому він проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі. Зазначений відзив, прийнятий судом до розгляду.

18.08.2014р. позивач через канцелярію суду подав додаткові письмові пояснення та докази на підтвердження своїх позовних вимог, які були залучені судом до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

В судовому засіданні 18.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд, -

встановив:

14 травня 2013р. між Публічним акціонерним товариством «Саливоньківський цукровий завод» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплоком» (Продавець) укладено договір № 13/04/10-ОІ, відповідно до умов якого, Продавець зобов'язується передати Покупцю у власність спеціалізоване технологічне обладнання згідно Специфікації (Додаток №1 до дійсного Договору) (далі - Обладнання) та виконати супутні інженерні роботи (далі - Роботи), що визначаються Специфікацією (Додаток №2 до дійсного Договору), а Покупець зобов'язується прийняти Обладнання та Роботи й оплатити на умовах даного Договору. Поставка виконується у відповідності до Специфікації (Додаток № 1 до дійсного Договору), що є невід'ємною частиною дійсного Договору.

Пунктом 2.1. встановлено, що ціна на обладнання, що погоджені Сторонами, включають вартість пакування, маркування, доставки Обладнання до складу Покупця, а також виконання Робіт.

Згідно з п. 4.1.2. Договору перелік Обладнання, що поставляється, зазначений у Специфікації обладнання (Додаток №1 даного Договору).

Відповідно до п. 3.2. Договору, оплата обладнання та робіт здійснюється Покупцем за наступним графіком:

аванс складає 30% від вартості Обладнання - 632 100,00 грн. з урахуванням ПДВ - сплачується протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати підписання даного Договору;

проміжний платіж складає 50% від вартості Обладнання - 1 053 500,00 грн. з урахуванням ПДВ - сплачується протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати письмового підтвердження про готовність до відвантаження Обладнання;

проміжний розрахунок - 20% від вартості Обладнання - 421 400,00 грн. - сплачується протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання акту приймання-передавання Обладнання;

кінцевий платіж - 100% вартості Робіт - 43 000,00 грн. сплачується протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання акту приймання-передавання Робіт, або не пізніше 10 вересня 2013 року - у випадку, якщо Покупець в строк до 31 серпня 2013 року не повідомив Продавця про готовність Обладнання до запуску в роботу.

Постачання Обладнання Продавцем здійснюється протягом 60 робочих днів від дати отримання авансового платежу, визначеного в п. 3.2.1 даного Договору (п. 4.1.3.).

Поставка Обладнання може відбуватися партіями, за умови дотримання загальних термінів поставки. Датою поставки буде вважатися дата надходження Обладнання на склад Покупця, що засвідчується Актом приймання-передавання Обладнання. Дострокова і часткова поставка Обладнання допускається (п. 4.1.4 Договору).

Комплектність Обладнання повинна відповідати Специфікації Обладнання (Додаток №1) до даного Договору (п. 4.2.3 Договору).

Датою поставки Товару є дата прийняття Товару Покупцем, що підтверджується підписом уповноваженого представника Покупця в накладній (або Акті приймання - передавання Товару) (п.4.2.8. Договору).

23 травня 2013 року на розрахунковий рахунок Продавця надійшов авансовий платіж в розмірі 30% від вартості Обладнання в розмірі 632 100,00 грн.

Поставка вібраційного транспортеру вологого цукру «Tornas Loker» була здійснена 08.07.13р., що підтверджується Актом приймання-передавання обладнання №1 від 08.07.13, в якому міститься зауваження про те, що привід вібраційного транспортеру вологого цукру «Tomas Loker» буде поставлений до кінця серпня 2013 року.

17 липня 2013 року Сторонами підписано Акт приймання-передавання обладнання, який підтверджує поставку приводу - Трифазний двигун SK 250M/6TF до вібраційного транспортеру вологого цукру «Tomas Loker».

Поставка елеватора ТКЕ-500-10 була здійснена 09.08.13р., що підтверджується Актом приймання-передавання обладнання № 2 від 09.08.13р., в якому міститься зауваження про те, що привід Елеватора буде поставлений до 30.08.2013 року.

21.08.2013р. була здійснена поставка двигуна-редуктора «NORD» SK62-160L/4RLS, що підтверджується Актом приймання передавання від 21.08.2013р.

Відповідно до актів № 94.13/04/10-ОІ.01 від 26.08.2013р. та № 94.13/04/10-ОІ.02 від 27.09.2013р. позивачем були виконані пусконалагоджувальні роботи обладнання придбаного відповідачем.

Однак, відповідач заперечує факт поставки двигуна-редуктора «NORD» SK62-160L/4RLS позивачем та стверджує, що самостійно придбав зазначений двигун.

Свої твердження відповідач обґрунтовує тим, що Акт приймання передавання від 21.08.2013р. від імені відповідача було підписано головним інженером ОСОБА_3, якому, за словами відповідача, не було надано повноважень на підписання такого роду документів.

Крім того, зазначений Акт не був затверджений в.о. Виконавчого директора ПАТ «Саливонківський цукровий завод» ОСОБА_4

З таким твердженням відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що акти від 09.08.2013р., № 94.13/04/10-ОІ.01 від 26.08.2013р. та №94.13/04/10-ОІ.02 від 27.09.2013р., які не оспорюються відповідачем, були підписані головним інженером ОСОБА_3, тобто тією особою, що й спірний акт.

Відповідач не надав доказів того, що ОСОБА_3 не перебував на той час у трудових відносинах з відповідачем чи не мав права підписувати спірний акт.

Сам факт несхвалення акту директором ПАТ «Саливонківський цукровий завод» не може свідчити про невиконання позивачем зобов'язання щодо поставки двигуна, оскільки відповідач не надсилав позивачу претензію про комплектність поставленого обладнання, вимогу здійснити поставку двигуна чи зменшити суму договору у зв'язку з самостійним придбанням двигуна.

До того ж, відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував придбання двигуна-редуктора «NORD» SK62-160L/4RLS у іншої особи.

У зв'язку з вищевикладеним, суд не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно неотримання ним спірного обладнання.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини другої статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки доказів оплати заборгованості відповідач до суду не надав, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 464 400,00 грн. боргу підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 21 070,00 грн. пені.

Відповідно до п. 7.7. Договору, у випадку несвоєчасного виконання Покупцем зобов'язань по оплаті обладнання, Покупець виплачує Продавцеві пеню в розмірі 0,1% від неоплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ та не більше 5% від неоплаченої суми.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарський відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених дим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку пені, нарахування ним було здійснено з 09.08.2013р. по 31.05.2014р.

Однак, суд не погоджується з таким порядком нарахування, оскільки, як передбачено п.п. 3.2.3. Договору, проміжний розрахунок у розмірі 421 400,00 грн. сплачується протягом 5 банківських днів з дати підписання акту приймання-передавання обладнання.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, остаточна поставка обладнання була здійснена 21.08.2013р., а отже початок перебігу строку нарахування пені починається з 29.08.2013р. (21.08.2013р. + 5 банківських днів).

До того ж судом було встановлено, що нарахування пені було здійснено з перевищенням шестимісячного терміну.

У зв'язку з чим, суд, здійснивши власний розрахунок пені, з врахуванням норм чинного законодавства, застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ, за період з 29.08.2013р. по 28.02.2014р. встановив, що пеня на суму 421 400, 00 грн. за вказаний період складає 27 616,13 грн.

Проте, з урахуванням того, що за умовами Договору пеня не може бути більше 5% від неоплаченої суми, розмір заявленої позивачем пені підлягає задоволенню в повному обсязі 21 070,00 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 31 807,88 грн. інфляційних та 11 754,90 3% річних.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних встановив, що сума інфляційних втрат, яка підлягають до стягнення з відповідача становить 42 910,00 грн.

Водночас, суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 31 807,88 грн. інфляційних, тоді як за розрахунком суду розмір інфляційних є більшим і становить 42 910,00 грн., проте, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З аналізу даної норми вбачається, що господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог. Відтак, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 31 807,88 грн. обґрунтованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних, суд зазначає наступне.

Як вбачається з розрахунку наданого позивачем, нарахування 3% річних ним було здійснено окремо на проміжний розрахунок за поставлене обладнання на суму 421 400,00 грн. за період з 09.08.2013р. по 31.05.2014р. та на 43000,00 грн. кінцевого платежу за виконані роботи за період з 10.09.2013р. по 31.05.2013р.

Проте, як зазначалось вище, оскільки п.п. 3.2.3., містить умову про оплату обладнання протягом 5 банківських днів, прострочення виконання розпочалось з 29.08.2013р. (21.08.2013р. - відбулась остаточна поставка обладнання + 5 банківських днів).

З врахуванням вищевказаного, суд здійснивши власний розрахунок 3 % річних за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга Закон», встановив, що заявлений позивачем розмір 3 % річних підлягає частковому задоволенню в сумі 10 492,47 грн.

Враховуючи викладене, господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково та з відповідача підлягає до стягнення 464 400,00 грн. основного боргу, 21 070,00 грн. пені, 10 492,47 грн. 3% річних та 31 807,88 грн. інфляційних. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судом покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Саливонківський цукровий завод» (08662, Київська область, Васильківський р-н, смт. Гребінки, вул. Білоцерківська, 1, код ЄДРПОУ 00372517) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоком» (02068, м. Київ, вул. А. Ахматової, 16-Б, код ЄДРПОУ 30861952) - 464 400 (чотириста шістдесят чотири тисячі чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 21 070 (двадцять одну тисячу сімдесят) грн. 00 коп. пені, 10 492 (десять тисяч чотириста дев'яносто дві) грн. 47 коп. 3% річних, 31 807 (тридцять одну тисячу вісімсот сім) грн. 88 коп. інфляційних та 10 547 (десять тисяч п'ятсот сорок сім) грн. 41 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 29.08.2014р.

Суддя Щоткін О.В.