Постанова

від 09.12.2014 по справі 911/2399/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2014 р. Справа№ 911/2399/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

за участю представників:

від позивача: Жогіна О.О. - дов. №1156/034 від 23.07.2014

від відповідача: Назаров І.О. - дов. б/н від 26.12.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Саливонківський цукровий завод"

на рішення господарського суду Київської області

від 18.08.2014 (суддя Щоткін О.В.)

у справі №911/2399/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Теплоком"

до Публічного акціонерного товариства „Саливонківський цукровий завод"

про стягнення 529032,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Київської області були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Теплоком" (надалі - позивач, ТОВ „Теплоком") до Публічного акціонерного товариства „Саливонківський цукровий завод" (надалі - відповідач, ПАТ „Саливонківський цукровий завод") про стягнення 529032,78 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.08.2014 у справі №911/2399/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства „Саливонківський цукровий завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Теплоком" 464400,00 грн. основного боргу, 21070,00 грн. пені, 10492,47 грн. 3% річних, 31807,88 грн. інфляційних та 10547,41 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 18.08.2014 у справі №911/2399/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема апелянт зазначає, що у в.о. виконавчого директора ПАТ „Саливонківський цукровий завод" були відсутні повноваження на укладення договору №13/04/10-ОІ від 14.05.2013, оскільки він укладений на поставку обладнання іншого ніж те, дозвіл на поставку якого було надано Наглядовою радою товариства згідно протоколу №14-05/13 від 14.05.2013. Крім того відповідач заперечує факт поставки двигуна-редуктора „NORD" SK62-160L/4RLS позивачем та стверджує, що самостійно придбав зазначений двигун. Апелянт також звертає увагу на те, що акт приймання-передавання від 21.08.2013 від імені відповідача був підписаний неуповноваженою особою та не був затверджений в.о. виконавчого директора ПАТ „Саливонківський цукровий завод".

Представник відповідача у судовому засіданні 09.12.2014 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивач проти апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

14.05.2013 між Публічним акціонерним товариством „Саливоньківський цукровий завод", як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю „Теплоком", як продавцем, укладено договір №13/04/10-ОІ, відповідно до положень розділу 1 якого продавець зобов'язується передати покупцю у власність спеціалізоване технологічне обладнання згідно специфікації (додаток №1 до дійсного договору) (надалі - обладнання) та виконати супутні інженерні роботи (надалі - роботи), що визначаються специфікацією (додаток №2 до дійсного договору), а покупець зобов'язується прийняти обладнання та роботи й оплатити на умовах даного договору. Поставка виконується відповідно до специфікації (додаток №1 до дійсного договору), що є невід'ємною частиною дійсного договору.

Положеннями пункту 2.1. договору сторони погодили, що загальна сума договору складає 2150000,00 грн. з урахуванням ПДВ 20%, що становить 358333,33 грн. Ціна на обладнання, яка погоджені сторонами, включає вартість пакування, маркування, доставки обладнання до складу покупця, а також виконання робіт.

Відповідно до п. 3.2. договору, оплата обладнання та робіт здійснюється покупцем за наступним графіком:

аванс складає 30% від вартості обладнання - 632 100,00 грн. з урахуванням ПДВ - сплачується протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати підписання даного Договору (п. 3.2.1 договору);

проміжний платіж складає 50% від вартості обладнання - 1053500,00 грн. з урахуванням ПДВ - сплачується протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати письмового підтвердження про готовність до відвантаження обладнання (п. 3.2.2 договору);

проміжний розрахунок - 20% від вартості обладнання - 421400,00 грн. - сплачується протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання акту приймання-передавання обладнання (п. 3.2.3 договору);

кінцевий платіж - 100% вартості робіт - 43000,00 грн. сплачується протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання акту приймання-передавання робіт, або не пізніше 10 вересня 2013 року - у випадку, якщо покупець в строк до 31 серпня 2013 року не повідомив продавця про готовність обладнання до запуску в роботу (п. 3.2.4 договору).

Згідно п. 4.1.3. договору постачання обладнання продавцем здійснюється протягом 60 робочих днів від дати отримання авансового платежу, визначеного в п. 3.2.1 даного договору.

Поставка обладнання може відбуватися партіями, за умови дотримання загальних термінів поставки. Датою поставки буде вважатися дата надходження обладнання на склад покупця, що засвідчується актом приймання-передавання обладнання. Дострокова і часткова поставка обладнання допускається (п. 4.1.4 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2013 на розрахунковий рахунок продавця покупцем був сплачений авансовий платіж в розмірі 30% від вартості обладнання у сумі 632100,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №612 від 23.05.2013 року.

Судом першої інстанції встановлено, що поставка вібраційного транспортеру вологого цукру „Tornas Loker" була здійснена 08.07.2013, що підтверджується актом приймання-передавання обладнання №1 від 08.07.2013, в якому міститься зауваження про те, що привід вібраційного транспортеру вологого цукру „Tomas Loker" буде поставлений до кінця серпня 2013 року.

17.07.2013 року сторонами підписано акт приймання-передавання обладнання №2, який підтверджує поставку приводу - Трифазний двигун SK 250M/6TF до вібраційного транспортеру вологого цукру „Tomas Loker".

04.07.2013 відповідач перерахував на рахунок позивача 1053500,00 грн. згідно договору №13/04/10-ОІ від 14.05.2013, що підтверджується копією платіжного доручення №867 від 04.07.2013 року.

Як встановлено місцевим господарським судом, поставка елеватора ТКЕ-500-10 була здійснена позивачем 09.08.2013, що підтверджується актом приймання-передавання обладнання №2 від 09.08.2013, в якому міститься зауваження про те, що привід елеватора буде поставлений до 30.08.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що 21.08.2013 позивачем була здійснена поставка двигуна-редуктора „NORD" SK62-160L/4RLS про що складено актом приймання-передавання №3 від 21.08.2013 року.

Відповідно до актів №94.13/04/10-ОІ.01 від 26.08.2013 та №94.13/04/10-ОІ.02 від 27.09.2013 позивачем були виконані пусконалагоджувальні роботи придбаного відповідачем обладнання.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказував на те, що ним виконані зобов'язання за договором у повному обсязі. Натомість, відповідач свої зобов'язання виконав частково, не здійснивши проміжний платіж в розмірі 20% від загальної вартості обладнання, передбачений пунктом 3.2.3 договору, у розмірі 421400,00 грн. та не оплатив вартості робіт у розмірі 43000,00 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Оскільки доказів оплати заборгованості відповідачем до суду надано не було, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога про стягнення з відповідача 464400,00 грн. боргу підлягає задоволенню.

При цьому, місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача, які також знайшли своє відображення у апеляційній скарзі, про те, що двигуна „NORD" SK62-160L/4RLS позивачем не поставлявся та був придбаний відповідачем самостійно. Крім того, відповідач зазначав про те, що акт приймання-передавання №3 від 21.08.2013 від імені відповідача був підписаний головним інженером М.В. Балицьким, якому, згідно доводів відповідача, не було надано повноважень на підписання такого роду документів.

З цього приводу суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що акти від 09.08.2013, №94.13/04/10-ОІ.01 від 26.08.2013 та №94.13/04/10-ОІ.02 від 27.09.2013, які не оспорюються відповідачем, були також підписані головним інженером Балицьким М.В., тобто тією особою, що й спірний акт. При цьому, відповідач не надав доказів того, що Балицький М.В. не перебував у трудових відносинах з відповідачем станом на час підписання акту приймання-передавання №3 від 21.08.2013, чи не мав права підписувати зазначений акт.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що сам факт несхвалення акту директором ПАТ „Саливонківський цукровий завод" не може свідчити про невиконання позивачем зобов'язання щодо поставки двигуна, оскільки відповідач не надсилав позивачу претензій про некомплектність поставленого обладнання, вимогу здійснити поставку двигуна чи зменшити суму договору у зв'язку з самостійним придбанням двигуна. До того ж, відповідачем не надано жодного доказу, який би підтверджував придбання двигуна-редуктора „NORD" SK62-160L/4RLS у іншої особи.

Судом апеляційної інстанції також відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що у в.о. виконавчого директора ПАТ „Саливонківський цукровий завод" були відсутні повноваження на укладення договору №13/04/10-ОІ від 14.05.2013, оскільки він укладений на поставку обладнання іншого ніж те, дозвіл на поставку якого було надано Наглядовою радою товариства згідно протоколу №14-05/13 від 14.05.2013 року.

Так, відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Матеріали справи не містять доказів оспорювання відповідачем правомірності укладеного між сторонами договору №13/04/10-ОІ від 14.05.2013, чи визнання його недійсними. Натомість, після укладення вказаного договору відповідачем були вчиненні дій, які свідчать про його схвалення, як то приймання поставленого обладнання та виконаних робіт, а також часткова оплата вартості поставленого обладнання.

Крім суми основного боргу, позивач просив також стягнути з відповідача 21070,00 грн. пені.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 7.7. договору, у випадку несвоєчасного виконання Покупцем зобов'язань по оплаті обладнання, покупець виплачує продавцеві пеню в розмірі 0,1% від неоплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ та не більше 5% від неоплаченої суми.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені та виявивши у ньому невідповідності умовам договору та вимогам законодавства, суд першої інстанції, здійснивши власний розрахунок пені, з врахуванням норм чинного законодавства, застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ, за період з 29.08.2013 по 28.02.2014 встановив, що пеня на суму 421400,00 грн. за вказаний період складає 27616,13 грн.

Однак, з урахуванням того, що за умовами договору пеня не може бути більше 5% від неоплаченої суми, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що розмір заявленої позивачем пені підлягає задоволенню в повному обсязі 21070,00 грн.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 31807,88 грн. інфляційних та 11754,90 грн. 3% річних.

Відповідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд першої інстанції встановив, що розмір інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем, а тому правомірно задовольнив вимогу ТОВ „Теплоком" щодо стягнення з „Саливонківський цукровий завод" інфляційних втрат у розмірі 31807,88 грн., який був заявлений позивачем, оскільки господарський суд не вправі виходити за межі позовних вимог без наявності на про це відповідного клопотання заінтересованої сторони.

Крім того, місцевим господарським судом правомірно задоволена позовна вимога про стягнення з відповідача 3% річних частково у розмірі 10492,47 грн., згідно розрахунку суду, який здійснений з урахування умов укладеного сторонами договору щодо моменту виникнення зобов'язань з оплати поставленого обладнання.

За таких обстави, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 464400,00 грн. основного боргу, 21070,00 грн. пені, 10492,47 грн. 3% річних та 31807,88 грн. інфляційних.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Саливонківський цукровий завод" задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Київської області від 18.08.2014 у справі №911/2399/14 має бути залишене без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Саливонківський цукровий завод" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 18.08.2014 у справі №911/2399/14 залишити без змін.

Матеріали справи №911/2399/14 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя М.М. Новіков

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк

З оригіналом згідно

Помічник судді Д.Ф. Чабан