Постанова

від 08.08.2014 по справі 804/5861/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2014 р. Справа № 804/5861/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луніної О.С. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2014 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідача) в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002001703 від 14.04.2014 р. про стягнення 17 955,00 грн., в т.ч. за основним платежем (зобов'язанням) 11 970,00 грн., і штрафних санкцій на суму 5 985,00 грн. за порушення п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, винесене Дніпропетровською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України та іншим актам законодавства;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001981703 від 14.04.2014 р. про стягнення 5 383,50 грн., за основним платежем (зобов'язанням) 3 589,00 грн., за штрафними санкціями 1 794,50 грн. за порушення п. «б» п. 185.1, ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198, п. 14 Податкового кодексу України, винесене Дніпропетровською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України та іншим актам законодавства;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001991703 від 14.04.2014 р. про стягнення 30 459,66 грн., за основним платежем 27 690,60 грн., за штрафними санкціями 2 769,06 грн. за порушення ст. 7 п. 11, п.п. 2.1. ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування», винесене Дніпропетровською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України та іншим актам законодавства;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку діяльності ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загально-обов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт № 193/17-03/НОМЕР_1 від 31.03.2014 р. На підставі акту перевірки винесені податкові повідомлення-рішення №0002001703, №0001981703 та №0001991703 від 14.04.2014 р. Вважає дані рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки прийняті відповідачем на підставі того, що податковим органом встановлено порушення ФОП ОСОБА_2 п.п. «б» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198, з урахуванням п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п.п. 198.2 п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до безпідставного заниження податку на додану вартість на суму 3 589,00 грн., у т.ч. у лютому 2012 року на суму 917,00 грн., у червні 2012 року на суму 454,00 грн., у серпні 2012 року на суму 200,00 грн., у червні 2013 року на суму 168,00 грн., у листопаді 2013 року на суму 1 850,00 грн.; п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України, що призвело до безпідставного завищення податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 11 970,00 грн. у тому числі по періодам: за 2012 рік на 11 970,00 грн.; п.п. 2.1 ст. 7, п. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року, в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 27 690,60 грн. З такими рішеннями відповідача позивач не згодна, тому вимушена звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Позивач у судовому засіданні позов підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити, надала клопотання про розгляд справи за її відсутності у письмовому провадженні.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні. Надав письмові заперечення, у яких посилається на те, що висновки зазначені в акті від 31.03.2014 р. № 193/17-03/НОМЕР_1 про результати проведення позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загально-обов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому Дніпропетровська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 14.04.2014 р. № 0001981703, № 0002001703 та № 0001991703, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Частиною 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності та суд може розглянути справу в порядку письмового провадження.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи та дослідивши письмові докази, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 22.09.2004 р. зареєстрована у виконавчому комітеті Дніпропетровської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_2.

ФОП ОСОБА_2 перебуває на обліку в органах державної податкової служби та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 100163107 від 02.02.2009 р.

З 01.03.2014 року по 24.03.2014 року на підставі наказу про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки, виданого Дніпропетровською ОДПІ, начальником відділу контрольно-перевірочної роботи доходів і зборів з фізичних осіб управління доходів і зборів з фізичних осіб - Петровою Н.В., згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 77 та ст. 79 ПК України, ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», проведена позапланова документальна невиїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загально-обов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки, Дніпропетровською ОДПІ складено акт №193/17-03/НОМЕР_1 від 31.03.2014 р.

У ході проведення позапланової документальної невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загально-обов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року, встановлено:

- порушення п.п. «б» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198, з урахуванням п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п.п. 198.2 п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, що призвело до безпідставного заниження податку на додану вартість на суму 3 589,00 грн., у тому числі:

у лютому 2012 року - 917,00 грн.,

у червні 2012 року - 454,00 грн.,

у серпні 2012 року - 200,00 грн.,

у червні 2013 року - 168,00 грн.,

у листопаді 2013 року - 1 850,00 грн.;

- порушення п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України, що призвело до безпідставного завищення податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 11 970,00 грн., у тому числі по періодам: за 2012 рік на 11 970,00 грн.;

- порушення п.п. 2.1 ст. 7, п. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року, в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 27 690,60 грн.

Отже, податковий орган вважає, що ФОП ОСОБА_2 включені до складу витрат витрати, які пов'язані із використанням транспортного засобу (вартість придбання запасних частин, придбання шин, технічне обслуговування, тощо), в результаті чого безпідставно завищено витрати на суму 79 800,00 грн. та занижено оподаткований дохід в 2012 року, внаслідок чого виникло й заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковує мого доходу на суму 27 690,60 грн. та занижено податок на додану вартість на суму 3 589,00 грн.

За наслідками акту перевірки, Дніпропетровською ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 14.04.2014 року за № 0001981703 про донарахування податку на додану вартість у сумі 5 383,50 грн., в тому числі за основним платежем - 3 589,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 794,50 грн., № 0002001703 про донарахування податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 17 955,00 грн., в тому числі за основним платежем - 11 970,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5 985,00 грн., № 0001991703 про донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 27 690,60 грн., в тому числі за основним платежем - 30 459,66 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2 769,06 грн.

Проте, суд не може погодитись з такими висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що передбачено ст. 61 Конституції України.

Згідно п.75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Так, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 185.1. ст. 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу.

В силу п. 44.1. ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.187.1. ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1. ст. 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналізуючи зазначені норми Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні послуг, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного здійснення оплачених послуг, наявності первинних документів та використання в господарській діяльності цих послуг.

Так, на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 надійшли грошові кошти у сумі 5500,08 грн. від ТОВ «Обіо», що підтверджується платіжним дорученням № 89172 від 09.02.2012 року, які включено до складу валових доходів, але не відображено у складі податкових зобов'язань лютого 2012 року.

Проте, судом встановлено, що дані кошти відображені у податковій декларації в податкових зобов'язаннях по ТОВ «Обіо», що підтверджується копіями податкової декларації, квитанцією про отримання звіту і випискою з розрахункового рахунку, що містяться у матеріалах справи.

Також на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2 надійшли грошові кошти у сумі 11 110,00 грн. від ТОВ «Компанія Агро Союз», що підтверджується платіжним дорученням №217 від 23.11.2013 року, які включено до складу валових доходів, але не відображено у складі податкових зобов'язань у листопаді 2013 року.

Проте, судом встановлено, що кошти по даному перевезенню ФОП ОСОБА_2 отримала лише у січні 2014 року, а відобразила в податковій декларації податкових зобов'язаннях по Корпорації «Компанія Агро Союз» у листопаді 2013 року (податкова декларація, квитанція про отримання звіту і виписка з розрахункового рахунку).

Відповідачем під час розгляду справи зазначено, що ФОП ОСОБА_2 у декларації з ПДВ вказано інший код ЕДРПОУ, а тому у податковій базі не відображено суму у розмірі 1 850,00 грн. саме за ТОВ «Компанія Агро Союз», з яким укладено договір, оскільки код ЕДРПОУ належав іншому підприємству - Корпорація «Компанія Агро Союз». Проте, суд не вважає це порушенням, а вважає це опискою. Так, матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія Агро Союз» укладався договір №739 від 26.02.2013 року з перевезення вантажів, за даним договором здійснена проплата з ПДВ у розмірі 1 850,00 грн.

Отже, ФОП ОСОБА_2 відображено у податковій звітності суму у розмірі 1 850,00 грн. за іншим кодом ЕДРПОУ. Судом не встановлено неправомірності дій позивача з приводу заниження податкових зобов'язань.

Щодо декларації з ПДВ за червень 2012 року, де включено суму податкового кредиту у розмірі 453,67 грн. по постачальнику ТОВ «Велес Ойл», згідно податкової накладної від 25.06.2012р. № 2506/12, що не підтверджено в додатку 5 до декларацій з ПДВ вказаним контрагентом-постачальником, суд зазначає, що наявні чеки за червень місяць на суму 2268,35 грн. без ПДВ, тому складання податкової накладної не є обов'язковим.

Так, згідно п. 201.11. ПК України, підставою для нарахування сум ПДВ,. що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, є, зокрема, касові чеки, які містять суму отриманих товарів / послуг., загальну суму нарахованого податку (з зазначенням фіскального номера та податкового номера постачальника).

Посилання податкового органу на те, що у декларації з ПДВ за серпень 2012 року включено суму податкового кредиту у розмірі 199,97 грн. по постачальнику ТОВ «Альматея Ойл», згідно податкової накладної від 18.08.2012 р. № 14, що не підтверджено в додатку 5 до декларацій з ПДВ вказаним контрагентом-постачальником, спростовуються тим, що за червень місяць не було даної податкової накладної, оскільки є 6 чеків з 01.08.2012. по 29.08.2012 кожний з яких на суму 199,98 грн. Загальна сума без ПДВ 998,21 грн., ПДВ -199,64 грн.

Щодо декларації з ПДВ за червень 2013 року, де включено суму податкового кредиту у розмірі 168,00 грн. по постачальнику ТОВ «Золотек», згідно податкової накладної від 17.06.2013 р. № 4628/46, що не підтверджено в додатку 5 до декларацій з ПДВ вказаним контрагентом-постачальником, то до податкової декларації включені податкові накладні у кількості 6 шт. на суму без ПДВ 3 871,34 грн., з них ПДВ - 774.27 грн., які включені до податкової декларації і за них сплачено ПДВ,

Отже, суд робить висновок, що позивачем не занижено ПДВ на суму 3 589,00 грн., а висновки податкового органу про це є такими що не відповідають нормам діючого законодавства, оскільки спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення про порушення позивачем п.п. «б» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198, з урахуванням п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п.п. 198.2 п. 198.3 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України є протиправним.

Що стосується порушення позивачем п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України, що призвело до безпідставного завищення податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 11 970,00 грн., суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, ФОП ОСОБА_2 на праві власності належать транспортні засоби, які вона використовує у своїй підприємницькій діяльності та за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року здійснювала діяльність автомобільного вантажного транспорту на загальній системі оподаткування.

У відповідності до ч. 1 ст. 320 Цивільного кодексу України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 177.2. ст. 177 ПК України, об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

За п. 177.4. ст. 177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Отже, норма п. 177.4. ст. 177 ПК України є відправною нормою, яка вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

У відповідності до п.п. 14.1.138 п.14.1 ст. 14 ПК України основні засоби це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Таким чином, суд приходить до висновку, що транспортні засоби являються основними засобами.

Згідно з пп. 139.1.5. п. 139.1. ст. 139 розділу III ПК України, не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. 138.4, 138.6-138.9, пп. 138.10.2-138.10.4 п. 138.10. п. 138.11 цієї статті.

Відповідно до абз. «в» п.п. 138.10.2. п. 138.10. ст. 138 ПК України, до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, це витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Абзацом «г» п.п. 138.8.5 п.138.8 ст. 138 ПК України встановлено, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання. експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

У відповідності до п. 1.3 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 30.03.1998 року № 102, ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин.

Пунктом 3.8 вказаного вище положення передбачено, що щоденне обслуговування, технічне обслуговування та сезонне технічне обслуговування дорожніх транспортних засобів не належать до реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшення дорожніх транспортних засобів.

Таким чином, суд приходить до висновку, що витрати на утримання, експлуатацію та ремонт (в даному випадку це витрати на придбання запасних частин, технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів) основних засобів цілком і повністю відноситься до загальновиробничих або адміністративних витрат в залежності від того для чого використовується автомобіль.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на пп. 131.5 п. 139.1 ст. 139 ПК України, оскільки в даному випадку відповідач ототожнює витрати на поточний ремонт та утримання автомобіля з витратами на реконструкцію, модернізацію або інше поліпшення основних засобів.

В підтвердження даних витрат ФОП ОСОБА_2 надані копії документів та оригінали для огляду суду, а саме: договір з перевезення вантажів, податкові накладні, завти.

За таких обставин, суд вважає, що податкове повідомлення рішення щодо порушення позивачем п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 ПК України є протиправним.

У зв'язку з тим, що неправомірного завищення витрат позивачем вчинено не було, хибним є висновок відповідача про порушення позивачем п.п. 2.1 ст. 7, п. 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки втрати у сумі 79 800,00 грн. є операційними, а тому і не повинен сплачуватись єдиний внесок

Отже, доводи відповідача стосовно заниження ФОП ОСОБА_2 податку на додану вартість, завищення податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та заниження суми єдиного внеску є такими, що суперечать письмовим доказам наявним в матеріалах справи.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем правомірність своїх дій не доведено, а тому, суд не може вважати, що рішення відповідача є такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір, що підтверджується квитанцією, яка міститься в матеріалах справи, підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0001981703 від 14.04.2014 року про нарахування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5 383,50 (п'ять тисяч триста вісімдесят три гривні п'ятдесят копійок) грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0002001703 від 14.04.2014 року про нарахування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 17 955,00 (сімнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять гривень 00 копійок) грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0001991703 від 14.04.2014 року про нарахування Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 27 690,60 (двадцять сім тисяч шістсот дев'яносто гривень шістдесят копійок) грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 549,00 (п'ятсот сорок дев'ять гривень 00 копійок) грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна