Ухвала

від 14.04.2015 по справі 804/5861/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

14 квітня 2015 рокусправа № 804/5861/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - не з'явився

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2014 року

у справі № 804/5861/14

за позовом ОСОБА_1

до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати:

- податкове повідомлення-рішення № 0002001703 від 14.04.2014 р. про стягнення 17955 грн., у т. ч. за основним платежем (зобов'язанням) 11 970 грн., і штрафних санкцій на суму 5 985 грн. за порушення п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України, винесене Дніпропетровською об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Дніпропетровська ОДПІ) в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України та іншим актам законодавства;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001981703 від 14.04.2014 р. про стягнення 5 383,50 грн., за основним платежем (зобов'язанням) 3 589 грн., за штрафними санкціями 1 794,50 грн. за порушення п.«б» п.185.1, ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.6 ст.198, п.14 ПК України, винесене Дніпропетровською ОДПІ - в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України та іншим актам законодавства;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001991703 від 14.04.2014 про стягнення 30459,66 грн., за основним платежем 27 690,60 грн., за штрафними санкціями 2 769,06 грн. за порушення ст.7 п.11, п.п.2.1 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування», винесене Дніпропетровською ОДПІ - в повному обсязі, як таке, що не відповідає вимогам Податкового кодексу України та іншим актам законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків податкового органу про порушення позивачем норм податкового законодавства, що призвело до заниження податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності та заниження суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі. Фактично здійсненні позивачем відповідні господарські операції з контрагентами підтверджені належним чином складеними документами.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.08.2014 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Постанову суду мотивовано встановленням факту реального здійснення господарської діяльності та правомірність відображення її результатів в податковому обліку позивача.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивачем безпідставно включені до складу витрат витрати, які пов'язані із використанням транспортного засобу (вартість придбання запасних частин, придбання шин, технічне обслуговування, тощо), в результаті чого безпідставно завищено витрати на суму 79 800,00 грн. та занижено оподатковуваний дохід в 2012 року, внаслідок чого виникло й заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуємого доходу на суму 27 690,60 грн. та занижено податок на додану вартість на суму 3 589,00 грн. Відповідач вважає, що висновки, зафіксовані в акті від 31.03.2014 № 193/17-03/НОМЕР_4, є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час і місце судового засідання сторони повідомлені судом належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем - Дніпропетровською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведена позапланова документальна невиїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт № 193/17-03/НОМЕР_4 від 31.03.2014 (т.1, а. с.16-41).

Перевіркою встановлено, що позивачем:

- в порушення п.п.«б» п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.6 ст.198, з урахуванням п.44.1, п.44.6 ст.44, п.198.2, п.1983.3 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України занижено податок на додану вартість на суму 3589 грн., у т. ч. по періодам:

у лютому 2012 року на суму 917 грн., у червні 2012 року на суму 454 грн., у серпні 2012 року на суму 200 грн., у червні 2013 року на суму 168 грн., у листопаді 2013 року на суму 1 850 грн.;

- в порушення п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 11 970 грн., у т. ч. по періодам: за 2012 рік на 11 970,00 грн.;

- в порушення п.п.2.1 ст.7, п.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» занижено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 27 690,60 грн.

14.04.2014 на підставі даного акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0001981703, яким позивачеві за порушення п.«б» п.185.1 ст.185, п.187.1, п.198.6 ст.198 ПК України збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5 383,50 грн., в тому числі за основним платежем - 3 589 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1794,50 грн. (т.1, а. с.13),

- № 0002001703, яким за порушення п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 17 955 грн., в тому числі за основним платежем - 11 970 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 5 985 грн. (т.1, а. с.14),

- № 0001991703, яким за порушення п.п.2.1 ст.7, п.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено до сплати суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 30 459,66 грн., в тому числі за основним платежем -27 690,60 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2769,06 грн. (т.1, а. с.15).

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

З матеріалів справи вбачається, що основними видами діяльності ФОП ОСОБА_1 діяльність автомобільного вантажного транспорту (т.1, а. с.17, 18, 162).

В період з 01.01.2012 по 31.12.2013 позивач здійснювала вказану діяльність на загальній системі оподаткування, була платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 100163107 від 02.02.2009.

Згідно абз.1, 2 п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до п.44.6 ст.44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до п.177.1 ст.177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України).

Відповідно до 177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

За положеннями абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).

Відповідно до положень п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу.

При цьому згідно ч.1 п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У відповідності до абз.1-4 п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно абз.1, 2 п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

В свою чергу, за приписами п.201.11 ст.201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:

а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;

б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку). У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми.

Отже з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Господарською операцією, згідно ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондується і з нормами Податкового кодексу України.

Суть виявлених податковим органом порушень п.п.«б» п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 ПК України полягає в тому, що на розрахунковий рахунок підприємця надійшли грошові кошти:

- від ТОВ «Обіо» (ЄДРПОУ 32828660) згідно платіжного доручення від 09.02.2012 №89172 у сумі 5500,08 грн., у т. ч. ПДВ 916,68 грн., які включено до складу валових доходів, але не відображено у складі податкових зобов'язань лютого 2012 року.

- від ТОВ «Компанія Агро Союз» (ЄДРПОУ 5008215) згідно платіжного доручення від 5.11.2013 № 217 у сумі 11 110 грн., у т. ч. ПДВ 1 850 грн., які включено до складу валових доходів, але не відображено у складі податкових зобов'язань листопаді 2013 року.

В зв'язку з наведеним податковим органом зроблено висновок про заниження підприємцем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 2767 грн., у т. ч. у лютому 2012 року на суму 917 грн., та листопаді 2013 року у сумі 1850 грн.

Проте, копіями податкової декларації, квитанції про отримання звіту і виписки з розрахункового рахунку підтверджується, що кошти, отримані від ТОВ «Обіо», відображені у податковій декларації в податкових зобов'язаннях по вказаному товариству (т.1, а. с.59-66, 223-234; т.2, а. с.148-152, 159-173).

Копіями податкової декларації, квитанції про отримання звіту і виписки з розрахункового рахунку підтверджується, що кошти від ТОВ «Компанія Агро Союз», отримані підприємцем у січні 2014 року, відображені в податковій декларації податкових зобов'язаннях по Корпорації «Компанія Агро Союз» у листопаді 2013 року (т.1, а. с.53-58, 235-241; т.2, а. с.174-181).

При цьому, посилання відповідача на те, що підприємцем у декларації з ПДВ вказано інший код ЄДРПОУ, а тому у податковій базі не відображено суму у розмірі 1850 грн. саме за ТОВ «Компанія Агро Союз», з яким укладено договір, оскільки код ЄДРПОУ належав іншому підприємству - Корпорація «Компанія Агро Союз», суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги, оскільки наведені обставини свідчать про наявність описки, а не порушення податкового законодавства. Факт здійснення господарської операції з вказаним підприємством ТОВ «Компанія Агро Союз» відповідачем не спростований, в повній мірі підтверджується поданими позивачем первинними в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» документами.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать про наявність господарських відносин між ФОП ОСОБА_1 (Перевізник) та ТОВ «Компанія Агро Союз» (Замовник) за договором № 739 від 26.02.2013 з перевезення вантажів у міжнародному і регіональному сполученнях, саме за яким вказаним товариством здійснена оплата з урахуванням ПДВ у розмірі 1 850 грн. (т.2, а. с.182-184).

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність висновку відповідача про заниження підприємцем податкових зобов'язань з ПДВ в порушення п.п.«б» п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 ПК України.

Крім того, відповідач зазначає про порушення ФОП ОСОБА_1 п.198.6 ст.198, з урахуванням п.44.1, п.44.6 ст.44, п.п.198.2 п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого підприємцем завищено суму податкового кредиту у розмірі 822 грн. (за червень 2012 року в сумі 454 грн., за серпень 2012 року в сумі 200 грн., за червень 2013 року в сумі 168,0 грн.) внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які на момент перевірки підтверджені копіями податкових накладних, а саме:

- до декларації з ПДВ за червень 2012 року включено суму податкового кредиту у розмірі 453,67 грн. по постачальнику ТОВ «Велес Ойл» (код ЄДРПОУ 37149258), згідно податкової накладної від 25.06.2012 № 2506/12, що не підтверджено в додатку 5 до декларацій з ПДВ вказаним контрагентом-постачальником;

- до декларації з ПДВ за серпень 2012 року включено суму податкового кредиту у розмірі 199,97 грн. по постачальнику ТОВ «Альматея Ойл» (код ЄДРПОУ 33381862), згідно податкової накладної від 18.08.2012 № 14, що не підтверджено в додатку 5 до декларацій з ПДВ вказаним контрагентом-постачальником;

- до декларації з ПДВ за червень 2013 року включено суму податкового кредиту у розмірі 168 грн. по постачальнику ТОВ «Золотек» (код ЄДРПОУ 37425075), згідно податкової накладної від 17.06.2013 № 4628/46, що не підтверджено в додатку 5 до декларацій з ПДВ вказаним контрагентом-постачальником.

Щодо податкового кредиту у розмірі 453,67 грн. по постачальнику ТОВ «Велес Ойл», то в матеріалах справи наявні чеки за червень місяць на загальну суму 2 268,35 грн. без ПДВ (т.1, а. с.72-79).

Щодо податкового кредиту у розмірі 199,97 грн. по постачальнику ТОВ «Альматея Ойл», то за червень місяць не було вищевказаної податкової накладної, оскільки наявні 6 чеків з 01.08.2012 по 29.08.2012, кожний з яких на суму 199,98 грн. і на загальну сума без ПДВ 998,21 грн., ПДВ - 199,64 грн. (т.1, а. с.67-71).

При цьому формування податкового кредиту з ПДВ на підстав чеків не суперечить приписам вищенаведеного п.201.11 ст.201 ПК України.

Щодо податкового кредиту у розмірі 168 грн. по постачальнику ТОВ «Золотек», то до податкової декларації включені податкові накладні у кількості 6 шт. на суму без ПДВ 3 871,34 грн., з них ПДВ 774,27 грн. (т.1, а. с.42-47), які включені до податкової декларації (т.1, а. с.48-52).

Отже, виходячи з наведених вище обставин, що підтвердженні поданими позивачем документами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність висновку відповідача про заниження позивачем податкового кредиту з ПДВ у розмірі 822 грн. в порушення п.198.6 ст.198, п.44.1, п.44.6 ст.44, п.п.198.2 п.198.3 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України.

Наведене свідчить про безпідставність збільшення відповідачем грошового зобов'язання підприємцю з податку на додану вартість у сумі 5383,50 грн., в тому числі за основним платежем - 3589 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1794,50 грн. згідно податкового повідомлення-рішення № 0001981703 від 14.04.2014 (т.1, а.с.13).

Стосовно висновків відповідача про заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб.

За позицією податкового органу ФОП ОСОБА_1 безпідставно включені до складу витрат витрати, які пов'язані із використанням транспортного засобу (вартість придбання запасних частин, придбання шин, технічне обслуговування тощо), в результаті чого завищено витрати на суму 79800 грн. та занижено оподаткований дохід в 2012 року, внаслідок чого виникло й заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковує мого доходу на суму 27690,60 грн.

Відповідач в акті перевірки зазначає про заниження підприємцем податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 11970 грн. в порушення п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України.

В обґрунтування такої позиції відповідач посилається на:

- п.138.1 ст.138 ПК України, згідно положень якого витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.138.4, п.138.6-138.9, п.п.138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 ст.138 ПК України.

- норми Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Мінтрансу України від 30.03.98 №102 (далі - Положення № 102), згідно п.1.3 якого технічне обслуговування (ТО) - комплекс операцій чи операція з підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання і транспортування.

При цьому відповідач зазначає, що витрати на технічне обслуговування автомобіля відносяться згідно п.138.1 ст.138 ПК України до інших витрат, але не вважаються витратами операційної діяльності.

- п.п.139.1.5 п.139.1 ст.139 ПК України, згідно положень якого не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 1466.11 і 146.12 статті 146 та пункту 148.5 статті 148 цього Кодексу.

Як зазначено в акті перевірки від 31.03.2014 і не заперечується позивачем, ОСОБА_1 на праві власності належать транспортні засоби, які використовується підприємцем у своїй підприємницькій діяльності.

При цьому таке використання не суперечить ч.1 ст.320 ЦК України, згідно якої власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

За визначенням, наведеним у п.п.14.1.138 п.14.1 ст.14 ПК України, основні засоби - це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Отже, у даному випадку транспортні засоби являються основними засобами підприємця.

При цьому відповідачем не заперечується, що підприємницькою діяльністю позивача є надання послуг з перевезення вантажним транспортом.

Також відповідачем не заперечується понесення позивачем витрат на придбання запасних частин, масла, мастила, ремонтних комплектуючих тощо, що також підтверджується матеріалами справи (т.2, а. с.66-85).

Матеріали справи містять акти про проведення ТО (про установку на автомобілі запасних частин, фільтрів, заміну масла та мастил тощо), складені підприємцем в довільній формі (т.2, а. с.115-145).

При цьому, у відповідності до п.3.8 Положення № 102 щоденне обслуговування, технічне обслуговування та сезонне технічне обслуговування дорожніх транспортних засобів не належать до реконструкції, модернізації, технічного переозброєння та інших видів поліпшення дорожніх транспортних засобів.

Таким чином, посилання відповідача в обґрунтування свої позиції на п.138.1 ст.138, п.139.1.5 п.139.1 ст.139 ПК України є неправомірним.

Виходячи з наведеного витрати на придбання запасних частин, фільтрів, масла, мастил тощо підтверджені підприємцем документально та є прямими матеріальними витратами, що здійснюються в результаті експлуатації автомобілів і без яких неможлива господарська діяльність позивача: надання транспортних послуг з перевезення вантажів іншим суб'єктам господарювання.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позиції відповідача про завищення підприємцем витрат в порушення п.177.2, п.177.4 ст.177 ПК України. Відповідачем не доведено суду наявності законних підстав для збільшення податковим повідомленням-рішенням від 14.04.2014 № 0002001703 суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно, враховуючи відсутність неправомірного завищення позивачем витрат, необґрунтованим є висновок відповідача про порушення позивачем п.п.2.1 ст.7, п.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI.

Згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI (в редакції на момент виникнення спірних відносин) платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно ч.11 ст.8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже з огляду на те, що нарахування єдиного внеску здійснюється на суму доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а висновки податкового органу щодо заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, відтак означене вище податкове повідомлення-рішення № 0001991703 від 14.04.2014 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи дослідив обставини, які мають значення для справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, як виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини і зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Передбачені ст.202 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2014 року у справі № 804/5861/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко