Рішення

від 25.03.2014 по справі 908/535/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 1/4/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2014 Справа № 908/535/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Біос» (83096, м. Донецьк, вул. Хірургічна, буд. 22, оф.1)

до відповідача: Приватного підприємства «Агрофірма «Семенівка» (72355, Запорізька обл., Мелітопольський р-н, с. Семенівка, вул. Першотравнева, буд. 62)

про стягнення 123 191 грн. 88 коп.

Суддя Немченко О.І.

Представники сторін:

від позивача - Пожидаєв М.Ю., довіреність № 291 від 11.09.2012 р.,

від відповідача - Безух А.М., довіреність № 1 від 05.01.2014 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Біос» звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Агрофірма «Семенівка» 123 191 грн. 88 коп., з яких: 104 800 грн. 00 коп. - основний борг, 10 536 грн. 81 коп. пеня та 7 855 грн. 07 коп. 10% річних.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 526, 625 та 611 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, умов договору поставки № 01/01/2010-33 від 04.08.2010 р. і обґрунтовано не виконанням з боку відповідача умов договору щодо своєчасного та у повному обсязі розрахунку за отриманий від позивача товар.

24.02.2014 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі, судове засідання призначено на 11.03.2014 р.

11.03.2014 р. до канцелярії суду від відповідача у справі надійшов відзив, в якому Приватне підприємство «Агрофірма «Семенівка» просить у позові відмовити, оскільки у спірних правовідносинах має місце позадоговірна поставка.

В судовому засіданні 11.03.2014 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав відзив на позовну заяву та надав документи, які були витребувані судом та проект акту звірки (який містить посилання на документи, починаючи з вересня 2010 року) і наголосив на тому, що спірні відносини є позадоговірними, які відбувались між сторонами не в рамках договору, на який посилається позивач. Просив суд відмовити у позові повністю.

В судовому засіданні 11.03.2014 р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, для надання сторонам можливості звірити розрахунки, а позивачу здійснити перерахунки заявлених до стягнення сум, і можливо врегулювати сторонами спір мирним шляхом, оголошувалась перерва до 25.03.2014 р., про що присутні представники сторін були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 25.03.2014 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та розрахунки сум, а також наполягав на задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 104 800 грн. 00 коп. основного боргу, 10 536 грн. 81 коп. пені та 7 855 грн. 07 коп. 10% річних, на підставі ст.ст. 526, 625 та 611 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, та умов договору поставки № 01/01/2010-33 від 04.08.2010 р. Крім того, зауважив, що договір є пролонгованим.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив суд відмовити у позові повністю, з підстав викладених у наданих до суду додаткових поясненнях до відзиву, у яких посилався на те, що всі виконані поставки є позадоговірними, про що свідчить оформлення поставок.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України по закінченні судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За заявою представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, судПредставник відповідача проти позову заперечив, просив суд відмовити у позові повніс з підстав викладених у наданих до суду додаткових поясненнях до відзиву, у яких

ВСТАНОВИВ:

04.08.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Біос» (постачальником) та Приватним підприємством «Агрофірма «Семенівка» (отримувачем) був укладений договір поставки № 01/01-2010-33.

Відповідно до предмету договору, постачальник зобов'язувався в порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність отримувача товар, у відповідній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а отримувач зобов'язується прийняти товар, оплатити його на умовах, визначених договором. Кількість та асортимент кожної партії товару зазначається у накладній, яка складена на підставі замовлення отримувача і є невід'ємною частиною договору. Накладні оформлюються на кожну партію товару і мають силу специфікації до даного договору.

У договорі сторони передбачили також умови поставки, порядок приймання-передачі товару, якість та упаковку товару, гарантії, ціну, суму договору та порядок розрахунків, відповідальність сторін. Зокрема, п. 5.3 договору передбачено, що оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в такому порядку: 50% вартості товару здійснюється по передплаті, 50% вартості товару сплачується протягом тридцяти календарних днів з моменту поставки товару. Пунктом 6.5 договору передбачена відповідальність отримувача за прострочку платежу у вигляді пені та сплата 10% річних з простроченої суми.

Пунктом 10.1 договору передбачено строк дії договору до 31.12.2010 р. та його пролонгацію на кожні дванадцять місяців на тих же умовах, у разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не виявить бажання його розірвати.

Згідно позовної заяви, в період з 19.09.2012 р. по 30.04.2013 р., позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 707 970 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними, доданими до матеріалів позовної заяви. Відповідач отримавши поставлений відповідачем товар, оплатив його частково, в сумі 603 170 грн. 00 коп., що підтверджуєте копіями банківських виписок, доданих до позову, у зв'язку з чим, за останнім рахується заборгованість за отриманий і не оплачений товар, в сумі 104 800 грн. 00 коп.

Враховуючи не сплату відповідачем позивачу вартості отриманого товару у повному обсязі, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Стягнення з відповідача на користь позивача 104 800 грн. 00 коп. основного боргу, 10 536 грн. 81 коп. пені та 7 855 грн. 07 коп. 10% річних було предметом судового позову у цій справі.

Суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного:

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 вказаного кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. (Аналогічна норма міститься і у ст. 526 Цивільного кодексу України.). До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд вважає, що позивачем не доведено, що спірні правовідносини сторін виникли саме на підставі договору поставки № 01/01/2010-33 від 04.08.2010 р.

Так, згідно вимог позивача, на яких останній наполягав протягом розгляду справи, позивач просить стягнути з відповідача 104 800 грн. 00 коп. основного боргу, 10 536 грн. 81 коп. пені та 7 855 грн. 07 коп. 10% річних, на підставі ст.ст. 526, 625 і 611 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, а також умов договору поставки № 01/01/2010-33 від 04.08.2010 р., посилаючись на невиконання з боку відповідача умов договору щодо своєчасного та у повному обсязі розрахунку за отриманий від позивача товар.

Однак, як свідчать матеріали справи, видаткові накладні, копії яких додані до позовної заяви і якими позивач підтверджує факт поставки товару відповідачу саме за договором поставки № 01/01-2010-33, містять зазначення постачальника, покупця (а не отримувача) та договір поставки (взагалі на договір поставки, а не на договір поставки № 01/01/2010-33 від 04.08.2010 р.). Тобто у накладних відсутні посилання на номер та дату договору, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог. У накладних не міститься посилання на замовлення отримувача (п. 2.1 договору). У рахунках, також, міститься посилання на договір поставки (взагалі на договір поставки, а не на договір поставки № 01/01/2010-33 від 04.08.2010 р.). Тобто, у рахунках на оплату також не зазначено номер та дату договору, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог.

До того ж, позивач не надав суду і докази виконання ним п. 2.4 договору щодо надання належним чином оформлених документів на товар, що поставлявся у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім того, позивач не надав суду і пояснення щодо поставки товару відповідачу за відсутності 50% передплати, передбаченої п. 5.3 договору.

Отже, позивачем не надано належних доказів та пояснень щодо дотримання при поставці товару усіх необхідних умов договору поставки № 01/01/2010-33 від 04.08.2010 р.

Не надано позивачем і доказів відображення операцій з поставок товару саме на підставі договору поставки № 01/01/2010-33 від 04.08.2010 р. у бухгалтерському та податковому обліку.

Як стверджує відповідач, останній дійсно отримував товар від позивача на підставі накладних, а не в рамках договору поставки № 01/01/2010-33 від 04.08.2010 р. і підтверджує заборгованість перед позивачем, яка утворилась поза межами договору, на який посилається позивач. Оплата відповідачем здійснювалась по факту поставок за накладними, згідно виставлених рахунків, а не за договором поставки № 01/01/2010-33 від 04.08.2010 р. В даному випадку, між сторонами виникли інші правовідносини з поставки товару, без зазначення терміну оплати зазначених поставок. Вимоги по оплаті зазначених поставок позивачем не заявлялись.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Позивач за позовом не довів суду, відповідно до вимог ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу, правомірності заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача 104 800 грн. 00 коп. основного боргу, 10 536 грн. 81 коп. пені та 7 855 грн. 07 коп. 10% річних за прострочення виконання відповідачем умов договору поставки № 01/01/2010-33 від 04.08.2010 р. щодо оплати отриманого товару.

Спірні правовідносини у цій справі виникли з інших підстав та регулюються іншими законодавчими актами, ніж ті, що зазначені позивачем у позові. В даному випадку, суд не має право задовольнити позов з інших підстав та із застосуванням іншого законодавства, оскільки при цьому зміниться матеріально-правова природа позову. Однак, позивач не позбавлений права захистити свої законні права та інтереси, у разі, якщо вважає їх порушеними, з інших підстав.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим, задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, судовий збір відносяться на позивача.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.03.2014 р.

Суддя О.І. Немченко