Рішення

від 29.08.2014 по справі 541/1908/14-ц

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1908/14-ц

Провадження №2/541/854/2014

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 серпня 2014 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

в складі: головуючої судді - Андрущенко-Луценко С.В.

при секретарі - Литвиненко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді справу за позовом ОСОБА_1 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Полтавській області, виконавчого комітету Дібрівської сільської ради Миргородського району Полтавської області про визнання права власності на житловий будинок та господарські будівлі,

в с т а н о в и в :

29.07.2014 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду із вище зазначеним позовом.

В направленому на адресу суду позові позивач зазначив, що згідно свідоцтва на право особистої власності на домоволодіння, виданого 24.09.1993 року виконавчим комітетом Дібрівської сільської ради Миргородського району йому на праві приватної власності належить домоволодіння, що розташоване в АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,24 га. з кадастровим номером 5323281807:07:001:0019 та цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, яка також належить йому на праві власності, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №123793, що виданий Дібрівською сільською радою. Його право власності на домоволодіння зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і складається з житлового будинку загальною площею 42,1 кв.м. та житловою площею 27 кв.м., позначеного літерою та цифрою «А-1», погребу з шийкою - «а-1», тамбуру -«а», сараїв -«Б», «Д»,та «Ж», сараїв-прибудов -«в» та «З», літньої кухні -«В», гаражу-сараю -«Г», убиральні -«Є» та споруд - 1-5. На вказаній земельній ділянці, яка на той час перебувала у його постійному користуванні, у 1997 році ним без відповідного дозволу та проекту були побудовані літня кухня-баня, яка позначена у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок літерою «Е» та погріб -«е». Дані будівлі відповідно до звіту проведеного експертом є надійними та безпечними для експлуатації. У нього виникла необхідність введення в експлуатацію самовільно збудованих будівель. З цією метою він звернувся до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Полтавській області і подав до даної установи декларацію про готовність об'єкта до експлуатації в якій не зазначив інформацію про дозвільні документи у зв'язку з їх відсутністю, а тому документи йому були повернуті.

Зважаючи на викладене просить суд визнати за ним право власності на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 0,24 га. з кадастровим номером 5323281807:07:001:0019 та цільовим призначенням : для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, та складається з жилого будинку загальною площею 42,1 кв.м. та житловою площею 27 кв.м., позначеного у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленому 18.04.2014 року ТОВ «Бюро технічної інвентаризації міжрегіональне», літерою та цифрою «А-1», погребу з шийкою - «а-1», тамбуру - «а», сараїв - «Б»,»Д» та «Ж», сараїв-прибудов -«в» та «З», літньої кухні -«В», гаражу-сараю -«Г», убиральні -«Є», споруд -1-5, та самочинно збудованих літньої кухні-бані -«Е» та погребу «е».

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, будучи належним чином повідомленим про день та час судового розгляду справи.

Представник позивача ОСОБА_1 -ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності (а.с.24) позов підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача -Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Полтавській області в судове засідання не з'явився. Установа направила на адресу суду лист про розгляд справи у відсутності представника за наявними матеріалами. Зазначено в листі, що будівництво, яке здійснено у 1960-1992 роках, не потребує прийняття в експлуатацію (а.с. 29).

Представник відповідача -Виконавчого комітету Дібрівської сільської ради Миргородського району Полтавської області в судове засідання не з'явився. Установа належним чином повідомлена про день та час судового розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на право особистої власності на домоволодіння виданого виконавчим комітетом Дібрівської сільської ради народних депутатів від 29 жовтня 1993 року являється власником домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_1( а.с. 7).

Право власності позивача ОСОБА_1 на наступне майно: житловий будинок А-1, загальною площею 42,1 кв.м., житловою площею 27 кв.м.; погріб з шийкою «а-1»; тамбур «а»; сарай «Б»,; сарай-прибудову «в»; літню кухню «В»; гараж-сарай «Г»; сарай «Д»; убиральню «Є»; сарай «Ж»; сарай-прибудову «З»; споруди 1-5 зареєстровано за ним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить відповідний витяг (а.с.8-9).

Земельна ділянка площею 0,24 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, розташована в АДРЕСА_1 належить позивачеві ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ПЛ №123793 від 22 вересня 2004 року (а.с.10-12).

Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж господарських будівель (літня кухня-баня та погріб) по АДРЕСА_1 - за результатами проведення технічного обстеження об'єкта Господарські будівлі (літня кухня-баня та погріб) по АДРЕСА_1, встановлено його відповідність надійності і безпечної експлуатації і можливість його безпечної експлуатації (а.с.16-20).

Зі змісту позовної заяви та з пояснень представника позивача вбачається, що будівництво літньої кухні-бані та погребу проведено в 1997 році . Отже, дані об'єкти самочинного будівництва потребують введення в експлуатацію.

Позивач, як того і потребує закон, звернувся до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Полтавській області з приводу прийняття даних об'єктів в експлуатацію про що свідчить подана ним до даної установи декларація (а.с.21-22).

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Полтавській області зазначена декларація була повернута на доопрацювання оскільки вона оформлена з порушенням вимог встановлених «Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Також позивача було інформовано, що після усунення недоліків, що стали підставою для повернення декларації на доопрацювання, замовник повторно може звернутися до Інспекції для реєстрації декларації.(а.с.23).

Як встановлено судом, таке нерухоме майно, як житловий будинок А-1, загальною площею 42,1 кв.м., житловою площею 27 кв.м.; погріб з шийкою «а-1»; тамбур «а»; сарай «Б»,; сарай-прибудову «в»; літня кухня «В»; гараж-сарай «Г»; сарай «Д»; убиральня «Є»; сарай «Ж»; сарай-прибудову «З»; споруди 1-5 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить відповідний витяг за позивачем ОСОБА_1 Отже, він є власником цього майна. При судовому розгляді справи представник позивача не зміг пояснити для чого за позивачем слід повторно визнавати право власності на майно, власником якого він являється. Представником позивача не подано суду жодних доказів стосовно того, що право власності позивача на вище зазначене майно кимось оспорюється чи не визнається, відсутні такі посилання і в позовній заяві.

Зважаючи на викладене, відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на майно, власником якого він вже являється і яке зареєстроване за ним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Стосовно самовільно збудованого позивачем у 1997 році нерухомого майна - літньої кухні-бані -«Е» та погребу -«е» суд приходить до наступних переконань.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 4 постанови від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Відповідно до ч.2 ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Частиною 3 цієї статті встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Таким чином, ст. 376 ЦК України передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 цієї статті), і встановлено випадки, коли право власності на самочинне будівництво може бути визнане за рішенням суду за особою, що здійснила самочинне будівництво, або за власником земельної ділянки.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених ст. 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (ч. 3 ст. 376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).

Крім того, за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України). Тому звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво може мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

У пункті 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року № 6 роз'яснено, що, вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Виходячи з наведених норм матеріального права, суд вважає, що в розглядуваному випадку відсутній спір про право, оскільки відповідачем Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Полтавській області не відмовлено позивачеві в оформленні за ним права на самочинно збудоване нерухоме майно, а лише рекомендовано йому подати додаткові документи для прийняття відповідного рішення про прийняття об'єктів в експлуатацію.

Позивач, замість виконання законних вимог Інспекції державного архітектурно будівельного контролю у Полтавській області, звернувся з позовом до суду, а отже, підстави, визначені законом про можливість визнання права власності на таке будівництво судом, відсутні.

Зважаючи на вище викладене, в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10; 11; 60; 88; 208; 214; 215; 218 ЦПК України; ст.ст. 15; 376 ЦК України, суд, -

в и р і ш и в :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Полтавській області, виконавчого комітету Дібрівської сільської ради Миргородського району Полтавської області про визнання права власності на житловий будинок та господарські будівлі.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційних скарг через Миргородський міськрайонний суд.

Суддя: С. В. Андрущенко-Луценко