Постанова

від 22.08.2014 по справі 826/10743/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2014 року 10:10 № 826/10743/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Головного управління Міндоходів у Київській області до Головного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ:

Головне управління Міндоходів у Київській області звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління юстиції у місті Києві, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 26.06.2014 №42285874 про накладення штрафу.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що судове рішення у цивільній справі №2-897/13 було не виконане з поважних причин, а саме: у зв'язку з тим, що грошові кошти, які підлягали поверненню були визнані речовим доказом у кримінальній справі №28-3597. На думку позивача, постанова від 26.06.2014 №42285874 про накладення штрафу є протиправною.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Зазначив, що постанова від 26.06.2014 №42285874 про накладення штрафу винесена у відповідності до положень законодавства, у зв'язку з невиконанням позивачем рішення суду без поважних причин.

В судове засідання 21.08.2014 представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі рішення Апеляційного суду міста Києва від 31.10.2013 Солом'янський районний суд міста Києва видав виконавчий лист №2-897/13 від 05.02.2014 про витребування у Головного управління Міндоходів у Київській області, що є правонаступником Державної податкової адміністрації в Київській області, грошових коштів у розмірі 171 344,00 дол. США, 61 235,00 Євро, 1 567 722,00 грн., які були вилучені відповідно до протоколу обшуку від 20.04.2010 працівниками ОВС СВ ПМ ДПА в Київській області та повернення їх ОСОБА_1.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 27.02.2014 відповідач видав постанову про відкриття виконавчого провадження №42285874 від 04.03.2014 щодо примусового виконання виконавчого листа Солом'янського районного суду міста Києва №2-897/13 від 05.02.2014.

Зазначена постанова була направлена на адресу позивача та отримана ним 05.03.2014, що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту Укрпошти.

Відповідач направив на адресу позивача вимогу державного виконавця від 25.03.2014 № 262/4 щодо виконання рішення суду у справі №2-897/13.

У відповідь на даний лист Головне управління Міндоходів у Київській області листом від 28.03.2014 №1059/10/10-36-09-00-01 повідомило відповідача про неможливість виконання рішення суду, посилаючись на те, що грошові кошти, які підлягають поверненню ОСОБА_1 визнані речовим доказом у кримінальному провадженні №32013100160000042.

На адресу Головного управління Міндоходів у Київській області 06.05.2014 відповідач повторно направив вимогу державного виконавця, якою зобов'язав виконати рішення суду в строк до 20.05.2014 надавши підтверджуючі документи щодо виконання рішення.

Листом від 19.05.2014 за №1812/10/10-36-09-00-02 позивач знову повідомив про неможливість повернення грошових коштів у розмірі 171 544,00 дол. США, 61 235,00 Євро, 1 567 722,00 грн., у зв'язку з визнання їх речовими доказами. Крім того, відповідач вказав на те, що законне рішення відносно даних коштів може бути прийняте виключно в судовому порядку в рамках кримінального провадження №32013100160000042.

У зв'язку з невиконанням позивачем рішення суду, відповідач, керуючись статями 11, 89 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про накладення штрафу від 26.06.2014 ВП №42285874, згідно якої наклав на позивача штраф у розмірі 680,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеною постановою від 26.06.2014 ВП №42285874 про накладення штрафу, позивач оскаржив її до суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХІV «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Основною функцією державної виконавчої служби є задоволення вимог виконавчого документа, забезпечення дотримання при цьому прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, сприяння їм у реалізації своїх процесуальних прав.

Виконавчий лист, виданий судом є виконавчим документом, на підставі якого державною виконавчою службою здійснюється примусове виконання рішень (стаття 17 Закону України «Про державну виконавчу службу»).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження №42285874 відкрите на підставі виконавчого листа Солом'янського районного суду міста Києва від 05.02.2014 №2 897/13 щодо зобов'язання позивача вчинити певні дії, а саме: повернути ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 171 344,00 дол. США, 61 235,00 Євро, 1 567 722,00 грн., які були вилучені відповідно до протоколу обшуку від 20.04.2010 працівниками ОВС СВ ПМ ДПА в Київській області.

Відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону) для самостійного виконання рішення.

Відповідач встановив, що позивач не виконав у добровільному порядку судове рішення у справі №2 897/13 та не повернув ОСОБА_1 вилучені кошти.

В судовому засіданні представник позивача повідомила, що жодних дій, направлених на повернення вищезазначених грошових коштів, з метою виконання судового рішення, Головне управління Міндоходів у місті Києві не вчиняло.

Згідно із частиною 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Відповідно до положень статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Як вбачається з оскаржуваної постанови від 26.06.2014 ВП №42285874 про накладення штрафу, державний виконавець наклав на позивача штраф у розмірі 680,00 грн. за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду від 31.10.2013.

При цьому, до винесення оскаржуваної постанови державний виконавець неодноразово направляв на адресу позивача вимоги щодо вчинення дій з виконання виконавчого листа №2-897/13.

Представник позивача наполягав на тому, що Головне управління Міндоходів у Київській області не мало можливості виконати судове рішення, оскільки вищезазначені грошові кошти були визнані речовим доказом згідно постанови старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Вишгородському районі майора податкової міліції Борисова С.С. від 15.02.2012 та передані на зберігання на депозитному рахунку позивача та в банківській комірці ПАТ АБ «Укргазбанк», орендованій позивачем.

Позивач посилався на те, що статтею 80 Кримінально-процесуального кодексу України від 28.12.1960, передбачено, що речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.

На думку позивача, вищезазначені обставини свідчать про наявність поважних причин невиконання судового рішення, а тому відповідач протиправно наклав штраф оскаржуваною постановою від 26.06.2014 ВП №42285874.

Посилання позивача на постанову старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Вишгородському районі майора податкової міліції Борисова С.С. від 15.02.2012, згідно якої витребувані кошти визнані речовими доказом суд відхиляє, оскільки дана постанова була видана до прийняття рішення від 31.10.2013 Апеляційним судом міста Києва та досліджена під час розгляду цивільної справи №2-897/13.

Апеляційним судом міста Києва було встановлено, що грошові кошти у розмірі 171 344,00 дол. США, 61 235,00 Євро, 1 567 722,00 грн., які були вилучені відповідно до протоколу обшуку від 20.04.2010 працівниками ОВС СВ ПМ ДПА в Київській області належать ОСОБА_1

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: «Совтрансавто-Холдинг проти України», № 48553/99, § 77, від 25.07.2002; «Україна-Тюмень» проти України», № 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач виніс постанову від 26.06.2014 ВП №42285874 про накладення на позивача штрафу у розмірі 680,00 грн. правомірно, а підстави для її скасування відсутні.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У відповідності до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позову Головного управління Міндоходів у Київській області відмовити.

2. Стягнути з Головного управління Міндоходів у Київській області (код ЄДРПОУ 38716355) решту суми судового збору у розмірі 1644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири гривні 30 коп.) на розрахунковий рахунок №31218206784007 до ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський