Постанова

від 11.08.2014 по справі 910/12542/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2014 р. Справа№ 910/12542/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Марчуку О.Л.,

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 11.08.2014 року

розглянувши матеріали апеляційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю "Міол 1"

на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року

у справі №910/12542/13 (головуючий суддя Босий В.П., судді: Цюкало Ю.В., Стасюк С.В.)

за позовом Державного підприємства "Вінницький авіаційний завод - ВіАЗ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Міол 1"

про відшкодування сум земельного податку у розмір 362 934,00 грн.

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Міол 1"

до Державного підприємства "Вінницький авіаційний завод - ВіАЗ"

про стягнення 54 990,00 грн. та розірвання договору, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі №910/12542/13 первісні позовні вимоги задоволено повністю. Вирішено стягнути з ТОВ «Міол 1» на користь ДП «Вінницький авіаційний завод - ВіАЗ» грошові кошти у розмірі 362 934,00 коп. У задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «Міол 1» відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач за первісним позовом подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі №910/12542/13 та прийняти нове, яким у позовних вимогах відмовити в повному обсязі, а зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2014 року у справі №910/12542/13 прийнято апеляційну скаргу ТОВ "Міол 1" до провадження та призначено її до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 11.08.2014 року надав пояснення, якими підтримав доводи викладені в скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивача за первісним позовом у судове засідання 11.08.2014 року не з'явився, про причини неявки колегію суддів апеляційної інстанції не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач за первісним позовом повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а отже наявні підстави щодо можливості розгляду справи за відсутності його представника.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, 30.09.2009 року між ДП «Вінницький авіаційний завод» (далі - сторона 1) та ТОВ «Міол 1» (далі - сторона 2) було укладено договір на відшкодування земельного податку №88 (далі - договір), відповідно до умов якого сторона 2 відшкодовує суму земельного податку, що сплачувався стороною 1 в період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року за земельну ділянку загальною площею 3 га, на якій знаходяться будівлі СРК 1 і СРК 2 з під'їзними шляхами до них, які належать стороні 2 на праві власності (п. 1. договору).

Даним пунктом договору встановлено, що сума земельного податку, що підлягає відшкодуванню стороною 2 за земельну ділянку за період з 01.01.2009 року по 3.12.2009 року складає 103 800,00 грн., за квартал 25 950,00 грн.

Відповідно до п. 2. договору визначено, що в подальшому сторона 2 відшкодовує стороні 1 щоквартально суму земельного податку за земельну ділянку згідно наданого розрахунку у разі виникнення у сторони 1 зобов'язання зі сплати вказаного у договорі земельного податку за земельну ділянку. Сума земельного податку за земельну ділянку відшкодовується відповідно до рахунку, наданого стороною 1.

Згідно з п. 4. договору сторонами передбачено, що цей договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до набуття стороною 2 права власності або права користування на земельну ділянку, або до припинення права власності стороною 2 на будівлі СРК 1 і СРК 2, або до моменту вилучення у сторони 1 земельної ділянки.

Так, на виконання умов договору відповідачем (за первісним позовом) було сплачено на користь позивача відшкодування земельного податку за 2009 рік, перший та третій квартали 2010 року та перший квартал 2011 року.

Предметом спору первісних позовних вимог є стягнення з відповідача на користь позивача 362 934,00 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем за первісним позовом зобов'язання з відшкодування сум земельного податку за другий та четвертий квартали 2010 року, за другий-четвертий квартали 2011 року, за 2012 рік, а також за перший та другий квартал 2013 року.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 2 Закону України «Про плату за землю» (чинного, на момент укладення спірного договору) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Пунктом 27 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про плату за землю» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що до 01.01.2016 року звільняються від сплати земельного податку суб'єкти літакобудування, що підпадають під дію норм ст. 2 Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості», земельні ділянки яких безпосередньо використовуються для цілей виробництва кінцевої продукції, а саме: літальних апаратів, їх корпусів, двигунів, включаючи місця, призначені для їх зберігання (склади, ангари, місця для відстоювання), посадково-злітні смуги, а також місця, в яких розташовано пункти заправки (дозаправки) моторних літальних апаратів та контролю над польотами.

З огляду на викладені норми, суд першої інстанції дійшов висновку, що положення Закону України «Про плату за землю» в частині звільнення від сплати земельного податку суб'єктів літакобудування, перелік яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України №405 від 09.06.2010 року, застосовуються у випадку безпосереднього використання земельних ділянок для цілей виробництва кінцевої продукції.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про плату за землю» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Місцевий господарський суд встановив, що оскільки земельна ділянка загальною площею 3 га, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Чехова, 7, не використовується позивачем за первісним позовом для цілей виробництва кінцевої продукції, а знаходиться у користуванні відповідача у зв'язку з набуттям ним права власності на нерухоме майно, що знаходитися на такій земельній ділянці, податок за дану земельну ділянку сплачується на загальних підставах.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом 362 934,00 грн., оскільки матеріалами справи (платіжні доручення та податкові декларації за спірний період) підтверджується сплата позивачем за первісним позовом земельного податку за користування спірною земельною ділянкою за другий та четвертий квартали 2010 року, за другий-четвертий квартали 2011 року, за 2012 рік, а також за перший та другий квартал 2013 року.

Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, при встановленні висновку щодо наявності обов'язку позивача за первісним позовом щодо сплати земельного податку, посилається на Закон України «Про плату за землю», однак судом не досліджено та не враховано те, що даний закон втратив чинність з 01.01.2011 року (згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року №2755-VI).

Таким чином, місцевий господарський суд неправомірно в обґрунтування своїх висновків послався на зазначений закон, оскільки він втратив чинність, а отже норми даного закону не можуть застосовуватися до правовідносин у даній справі, які виникли після 01.01.2014 року.

Крім того, відповідно до п. 2. договору сторонами визначено, що в подальшому сторона 2 відшкодовує стороні 1 щоквартально суму земельного податку за земельну ділянку згідно наданого розрахунку у разі виникнення у сторони 1 зобов'язання зі сплати вказаного у договорі земельного податку за земельну ділянку.

Із даного пункту слідує, що у відповідача за первісним позовом виникає обов'язок по відшкодуванню сум земельного податку в разі надання ДП «Вінницький авіаційний завод - ВіАЗ» розрахунків на оплату ТОВ "Міол 1".

Проте, всупереч зазначеному, в матеріалах справи відсутні докази надання зазначених розрахунків позивачем (за первісним позовом) відповідачу, що також судом першої інстанції не було досліджено та враховано.

Разом з тим, з пункту 2 договору також вбачається, що обов'язок по відшкодуванню сум земельного податку виникає при умові виникнення у позивача (за первісним позовом) зобов'язання зі сплати вказаного у договорі земельного податку.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості» встановлено, що перелік суб'єктів літакобудування, щодо яких запроваджено тимчасові заходи державної підтримки, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перелік суб'єктів літакобудування, щодо яких запроваджуються тимчасові заходи державної підтримки, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2010 року №405. Дана постанова набрала законної сили 17.06.2010 року («Урядовий кур'єр» від 17.06.2010 року №109).

Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обов'язку у позивача за первісним позовом сплачувати земельний податок з 17.06.2010 року.

Тобто, оскільки відсутній обов'язок позивача по оплаті земельного податку, то відсутні підстави для відшкодування відповідачем земельного податку.

Водночас, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.08.2010 року у справі №2-а-2685/10/0270 за позовом Державної податкової інспекції у місті Вінниці до ДП «Вінницький авіаційний завод - ВіАЗ» про стягнення заборгованості перед бюджетом в сумі 508 904,04 грн. позов задоволено повністю.

Так, даною постановою було встановлено правомірним стягнення з відповідача плати за землю у встановленому законом порядку лише до 17.06.2010 року, до моменту набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.2010 року №405, якою звільнено ДП «Вінницький авіаційний завод - ВіАЗ» від сплати земельного податку.

В силу ч. 5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Преюдиціальність є обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову.

Отже, враховуючи все вищевикладене, колегія суддів дійшла про відсутність підстав для стягнення з відповідача (за первісним позовом) на користь позивача відшкодування сум земельного податку, оскільки ДП «Вінницький авіаційний завод - ВіАЗ» звільнений від сплати земельного податку.

В той же час, відповідачем за первісним позовом подано зустрічний про стягнення з відповідача (за зустрічним позовом) безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 54 990,00 грн. (відшкодування сум земельного податку за третій квартал 2010 року та перший квартал 2011 року) та розірвання договору на відшкодування земельного податку №88 від 30.09.2009 року.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, при застосуванні даної норми підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Так, як підтверджується матеріалами справи, грошові кошти у розмірі 54 990,00 грн. були сплачені позивачем за зустрічним позовом на виконання умов договору (в якості відшкодування сум земельного податку за третій квартал 2010 року та перший квартал 2011 року).

Проте, як вже вище встановлено колегією суддів, враховуючи відсутність обов'язку позивача за зустрічним позовом по сплаті відшкодування земельного податку з 17.06.2010 року, то відсутні підстави для сплати останнім земельного податку за третій квартал 2010 року та перший квартал 2011 року.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за зустрічним позовом безпідставно отриманих сум земельного податку, сплачених позивачем, на виконання умов договору, оскільки ДП «Вінницький авіаційний завод - ВіАЗ» набуло ці кошти без наявної правової підстави.

Крім того, позивачем за зустрічним позовом заявлено вимогу про розірвання договору у зв'язку з порушенням відповідачем за зустрічним позовом умов даного договору шляхом введення в оману позивача щодо необхідності відшкодовувати суми земельного податку після набрання законної сили постановою Кабінету Міністрів України №405 від 09.06.2010 року.

Згідно з п. 4. договору сторонами передбачено, що даний договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до набуття стороною 2 права власності або права користування на земельну ділянку, або до припинення права власності стороною 2 на будівлі СРК-1 і СРК-2, або до моменту вилучення у сторони 1 земельної ділянки.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 2 ст. 652 Цивільного кодексу України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Тобто, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Проте, сторонами не надано суду доказів в порядку ст.ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності зазначених вище чотирьох умов для розірвання спірного договору, зокрема, наявності порушення істотних умов договору.

Зокрема, посилання скаржника щодо введення в оману позивача за зустрічним позовом щодо необхідності відшкодовувати суми, як на підставу розірвання договору, колегією суддів відхиляється, оскільки це не є порушенням істотних умов договору, а лише невірним застосуванням чинних норм законодавства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для розірвання договору оренди, оскільки сторонами не порушено жодних істотних умов договору.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково та прийняти нове рішення.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі №910/12542/13 підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Міол 1» на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі №910/12542/13 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі №910/12542/13 скасувати частково.

3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісних позовних вимог відмовити повністю, а в частині стягнення зустрічних позовних вимог в сумі 54 990,00 грн. задовольнити.

4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі №910/12542/13 залишити без змін.

5. Стягнути з Державного підприємства «Вінницький авіаційний завод - ВіАЗ» (76014, м. Івано-Франківськ, вул. Індустріальна, 34; ідентифікаційний код 00131564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Міол 1» (04112, м. Київ, вул. Івана Гонти, 1; ідентифікаційний код 37534076) 1 720,50 судового збору за подання зустрічного позову та 4 542,84 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Справу №910/12542/13 повернути до господарського суду міста Києва.

7. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

8. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич