Рішення

від 27.08.2014 по справі 923/715/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2014 р. Справа № 923/715/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д. при секретарі Андреєвець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Херсонського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, вул. Залаегерсег, 14, м. Херсон, в інтересах держави в особі:

позивача-1: Міністерства освіти і науки України, пр-т Перемоги, 10, м. Київ,

позивача-2: Херсонського державного університету, ідентифікаційний код 02125609, вул. 40 років Жовтня, 27, м. Херсон,

до Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1,

Треті особи на стороні відповідача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

- Регіональне відділення Фонду державного майна України по Херсонській області, вул. Ушакова, 47, м. Херсон,

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Говер", ідентифікаційний код 05802477, вул. Шевченка, 39, м. Городок Городоцького району Хмельницької області,

- Лазурненська селищна рада Скадовського району Херсонської області, смт. Лазурне Скадовського району Херсонської області,

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та звільнення земельної ділянки,

за участю представників сторін:

заступника Херсонського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері Мельник І.В., посвідчення № 016128 від 10.04.2013 р.;

прокурор відділу прокуратури м. Херсона Глушак В.П., посвідчення № 023989 від 13.12.2013 р.;

від позивача-1: не прибув;

від позивача-2: Парасочкіна К.В., доручення № 01-24/1292 від 12.05.2014 р., Никифоров О.Е., довіреність № 01-24/1988 від 04.08.2014 р.;

від відповідача: ОСОБА_6, довіреність № 4129 від 01.12.2011 р.; ОСОБА_7, довіреність № 3576 від 06.08.2013 р.;

від третьої особи: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Херсонській області - Гладкова Н.В.. довіреність № 53 від 20.08.2013 р.;

від третьої особи: ТОВ "Говер", м. Городок Хмельницької області - не прибув;

від третьої особи: Лазурненської селищної ради Скадовського р-ну - не прибув.

в с т а н о в и в:

Херсонський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, пр-т Перемоги, 10, м. Київ (позивач-1 ) та Херсонського державного університету (позивач-2), звернувся з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач), про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та звільнення земельної ділянки.

Ухвалами господарського суду розгляд справи неодноразово відкладався, в судовому засіданні оголошувалася перерва для підготовки та надання учасниками процесу додаткових пояснень та доказів. З цієї причини строк вирішення спору було продовжено за межами двох місяців відповідно до приписів ст. 69 ГПК України.

В судовому засіданні 26.08.2014 р. оголошено перерву для надання прокурором та позивачем-2 відомостей щодо правонаступництва прав і обов'язків своїх попередників та надання інших відомостей. Після перерви суд перевірив доводи сторін матеріалами справи, заслухав представників сторін та видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

Відповідно до позовної заяви прокурор просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою належною Херсонському державному університету, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 знести (демонтувати) належні їй об'єкти, що знаходяться на цій земельній ділянці, а саме: будинки літ. А - 114,3 кв.м (матеріал стін дерево), будинок літ. Б - 115,5 кв.м (матеріал стін дерево), будинок літ. В - 116,7 кв.м. (матеріал стін дерево), більярдну літ. Д - 77,1 кв.м (матеріал стін цегла), будівля літ. З (матеріал стін металева), а також повернути земельну ділянку за належністю Херсонському державному університету. Прокурор мотивує свої вимоги тим, що об'єкти були розташовані на земельній ділянці, належній позивачу-2 тимчасово, не є об'єктами нерухомого майна, були з порушеннями законодавства віднесені до об'єкту групи «Ж», зареєстровані за Фондом державного майна України та приватизовані. Прокурор зазначає, що відповідач ОСОБА_1, набувши права власності на зазначені об'єкти за договором купівлі-продажу, використовує їх для здійснення підприємницької діяльності, а в подальшому без наявних правових підстав заявила про набуття права на земельну ділянку, на якій розташовані зазначені об'єкти. Прокурор, вважаючи, що ОСОБА_1 не набула права користування спірною земельною ділянкою, просить позов задовольнити. Для захисту права позивачів прокурор просить поновити строк позовної давності.

В судовому засіданні прокурор підтримав заявлений позов з підстав, викладених у позовній заяві.

Позивач-1 Міністерство освіти і науки України позовні вимоги прокурора підтримало з підстав, викладених у позовній заяві та наданих ним пояснень, вважає, що причиною виникнення спору є неправильні дії Фонду державного майна, який без законних підстав відніс окремі інвентарні об'єкти підприємства до об'єкту групи «Ж» та прийняв рішення про його приватизацію, вважає, що ОСОБА_1 придбала окремі майнові об'єкти, при цьому не набула права користування землею, просить позов задовольнити.

Позивач-2 Херсонський державний університет позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві та наданих ним письмових поясненнях, що повністю збігаються з оцінкою обставин та прав сторін за позовом та поясненнями Міністерства освіти і науки України.

В судовому засіданні представники позивача-2 підтримали позовні вимоги, просять позов задовольнити повністю.

Відповідач ОСОБА_1 надала до суду відзив (том 1 а.с. 65-67, 109-111) в якому вважає, що строк позовної давності для захисту прав позивачів сплинув без поважних причин, а тому не може бути поновлений, вказує на те, що з подібним позовом позивач-2 звертався до неї в 2007 році, який залишено без розгляду. З вказаного часу, на думку відповідача, слід відраховувати строк позовної давності, просить у позові відмовити. Заперечуючи проти позову по суті вимог, ОСОБА_1 надала письмові пояснення, в яких зазначає, що вона є власницею бази відпочинку в АДРЕСА_2 згідно договору купівлі-продажу ВВТ 708128 об'єкту нерухомого майна - бази відпочинку від 29.12.2004 р.; право власності зареєстровано БТІ та на даний час зареєстровано в єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отже, вважає, що державна реєстрація права власності на базу відпочинку свідчить про те, що по-перше, даний об'єкт є нерухомим майном, по-друге, даний об'єкт не є самочинним будівництвом, та по-третє, вважає себе законним власником. З цих підстав вважає, що землекористувач ХДУ не може вимагати усунення перешкод шляхом знесення об'єктів нерухомого майна, що належить іншому законному власнику; вважає, що право власності нею було набуте до того, як ХДУ став землекористувачем; вважає, що позивач-2 є новоствореним закладом з 2002 р., отже не є правонаступником прав Херсонського державного педагогічного інституту ім. Н.К. Крупської, про що передбачено відповідними постановами КМ України. Відповідач стверджує, що позивач-2 набув права землекористування лише в 2006 році, оскільки рішенням Лазурненської селищної ради № 237 від 13.12.2003 р. право постійного користування Херсонського державного педагогічного інституту ім. Н.К. Крупської було припинено, а державний акт на право постійного користування землею позивачеві-2 як новоствореній юридичній особі видано лише наприкінці 2006 року.

Окрім того, відповідач посилається на рішення Лазурненської селищної ради № 671 від 11.02.2010 р., стверджуючи, що ним було вилучено з землекористування ХДУ 0,9 га по АДРЕСА_2 у зв'язку з договором купівля-продажу № ВВТ 708128 від 29.12.2004 р. об'єкту нерухомого майна - бази відпочинку, розташованої на території ДЗ СОТ "Буревісник" Херсонського державного університету та внесено відповідні зміни до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №322884 від 14.11.2006 р., а також надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки площею 0,9 га. Відповідач вважає, що на підставі наведеного рішення ради ХДУ повинен був замовити виготовлення техдокументації, але не виконав рішення місцевої ради.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали заперечення проти позову з підстав, що викладені у відзиві та у письмових поясненнях, стверджують, що відсутність відомостей у Національній кадастровій системі відомостей стосовно земельної ділянки площею 5,1007 га кадастровий номер 6524755500:063:0018, а також відсутність відомостей у реєстрі прав власності на нерухоме майно стосовно цієї земельної ділянки порушує права їх довірителя - ОСОБА_1 Окрім того, вважають, що позов не підлягає розгляду в господарський судах, оскільки ОСОБА_1 не здійснює підприємницької діяльності на належних їй об'єктах. У позові просять відмовити.

Третя особа Регіональне відділення Фонду державного майна України по Херсонській області (Фонд) надало відзив на позов, в якому вважає, що позов не підлягає задоволенню, з тих підстав, що 30.06.1986 р. відповідно до договору про співпрацю, укладеному між Херсонським педагогічним інститутом ім. Н.К. Крупської та Городоцьким верстатобудівним заводом ім. Дзержинського, педінститут виділив територію для установки чотирьох заводських будиночків для відпочинку працівників заводу. Договір був укладений щодо розміщення будиночків підприємства на території бази "Буревісник" на невизначений термін. В подальшому 26.03.1998 р. між тими ж сторонами укладено договір щодо спільної організації оздоровлення працівників заводу шляхом надання медичного обслуговування, харчування, тощо, строком до 07.05.2008р. З цих підстав Фонд вважає, що будиночки є об'єктом соціально-побутової сфери "База відпочинку в селищі Лазурному", тому як державне майно, обліковувалося на балансі підприємства та знаходилося на законних підставах на території бази відпочинку "Буревісник", що належить Херсонському державному університету. При приватизації Городоцького орендного верстатобудівного заводу цей об'єкт не увійшов до статутного капіталу створеного ВАТ "Говер", але залишився на його балансі. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного майна" в редакції, чинній на момент приватизації об'єкта, дія цього закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного фонду, тобто приватизація об'єктів державного земельного фонду до повноважень органів приватизації на той час не входила.

Відповідно до ст. 101 Закону України "Про Державну програму приватизації" від 18.05.2000 року № 1723-ІП, підприємство, яке більш 5 років утримує за рахунок власних коштів об'єкт групи "Ж", мав першочергове право на викуп цього об'єкта. ВАТ "Городоцьке верстато-будівне виробниче об'єднання "Говер", як балансоутримувач, скористався зазначеним правом. Фонд наказом від 16.05.03 № 169 включив до переліку об'єктів групи "Ж", що підлягають приватизації шляхом викупу балансоутримувачем, зазначений об'єкт "База відпочинку", розташований за адресою Херсонська обл., Скадовський район, смт. Лазурне. Фонд зазначає, що відповідно до Наказу Фонду державного майна України від 14 серпня 2000 року № 1693 "Про затвердження Положення про порядок приватизації об'єктів групи "Ж" державні органи приватизації формують переліки об'єктів групи "Ж", що підлягають приватизації" не передбачено погодження приватизації об'єктів групи "Ж" з іншими державними органами, крім зазначених в законодавстві, тому питання приватизації вказаного об'єкта здійснена без погодження з ХДУ. Фонд вважає, що окремий облік групи об'єктів в бухгалтерському обліку ВАТ "Городоцьке верстато-будівне виробниче об'єднання "Говер" як "база відпочинку", а також висновок БТІ, що щитові дерев'яні будиночки мають фундамент дало Фонду підстави класифікувати вказані об'єкти як єдиний об'єкт групи "Ж", що підлягає приватизації окремо від майна підприємства, оскільки будиночки не можуть вільно бути переміщеними в просторі без їх знецінення та зміни їх призначення, тобто, на його думку, належать до нерухомих речей в розумінні ст. 181 ЦК України. Вважає, що порушень процесу приватизації не допущено, відповідач має право на володіння придбаними нею об'єктами. Вважає, що відповідач є фізичною особою, а тому справа не може розглядатися в господарському суді, просить провадження у справі припинити.

В додаткових письмових поясненнях Фонд та його представник вказують, що на час приватизації об'єкту "база відпочинку в селищі Лазурне" Фонд не мав прав на земельну ділянку, тому в договорі купівлі-продажу від 29.06.2004р. не зазначено відомостей про земельну ділянку, на якій розташовано об'єкт групи "Ж". При цьому представник зазначив, що об'єкт продажу не був майновим комплексом, а складався з окремих майнових об'єктів, що обліковувалися у балансоутримувача ВАТ "Городоцьке верстато-будівне виробниче об'єднання "Говер" під єдиною назвою "база відпочинку".

Треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Говер" та Лазурненська селищна рада Скадовського району Херсонської області не забезпечили участі в судовому засіданні своїх представників, витребуваних судом відзивів та відомостей не надали.

Господарський суд прийшов до висновку, що спір підлягає розгляду в господарському суді, оскільки відповідно до ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу, зокрема, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Як вбачається з витягу з ЄДР (том 1 а.с. 33) ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності, яка здійснює діяльність, пов'язану, зокрема, з наданням в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. У цій справі ОСОБА_1 заперечує проти вимог позивача-2, стверджує про наявність у неї права землекористування як у власника об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на частині земельної ділянки, яка належить позивачеві-2.

Отже, справа є підсудною, а спір між сторонами щодо права користування земельною ділянкою і захисту цивільних прав та прав позивача-2 як землекористувача підвідомчий господарському суду.

За таких обставин та правових підстав клопотання відповідача та третьої особи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Херсонській області судом відхилено, справа розглянута по суті.

Заслухавши прокурора, представників позивача-2, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України № 744 від 25.05.1998 p., та наказу Міністерства освіти України за № 221 від 17.06.1998 р. Херсонський державний педагогічний інститут ім. Н.К. Крупської припинено і утворено на його базі Херсонський державний педагогічний університет.

В свою чергу Херсонський державний університет відповідно до останньої редакції його статуту, створено наказом Міністерства освіти і науки України за № 680 від 28.11.2002 р. на базі Херсонського державного педагогічного університету з дозволу Кабінету Міністрів України, наданого розпорядженням № 641-р від 16.11.2002 р. На підставі вказаних нормативних актів Міністерством освіти і науки України затверджено статут вищого навчального закладу "Херсонський державний університет" та зареєстровано його 24.12.2002 року. Відповідно до п. 1 статуту Херсонський державний університет є правонаступником Херсонського державного педагогічного університету.

Як вбачається з свідоцтва, виданого Херсонським обласним управлінням статистики від 09.12.1993 р., з довідки № 6758 від 27.01.1998 р. про включення до ЄДРПОУ, Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 24.12.2002 р. та інших доказів Херсонський державний педагогічний університет та Херсонський державний університет мають єдиний (однаковий) ідентифікаційний код за № 02125609. Відповідно до вказаних установчих актів комісія з ліквідації не створювалася, керівник (ректор) та працівники попереднього закладу переведені на роботу в новостворений заклад, деякі структурні підрозділи реорганізовано під нову структуру управління. Отже, за фактичними даними та за розпорядженням Кабінету Міністрів України, наказу Міністерства освіти і науки України за № 680 від 28.11.2002р. і його статуту відбулася реорганізація державного вищого учбового закладу у формі перетворення. Про це, зокрема, вказує припис про створення одного закладу освіти "на базі" іншого, тобто передбачається передача всієї матеріально-технічної бази, наукового та педагогічного складу і збереження прав студентів на продовження навчання у закладі.

Відповідно до встановлених судом фактичних даних Херсонському державному університету належить земельна ділянка по АДРЕСА_2, право постійного користування якою перейшло до нього від правового попередника Херсонського державного педагогічного інституту ім. Н.К. Крупської та від Херсонського державного педагогічного університету, які користувалися земельною ділянкою загальною площею 5,25 га за вказаною адресою на підставі рішенням виконавчого комітету Херсонської обласної ради за № 232 від 06.04.1965 p., № 124 від 26.02.1966 р. та Розпорядження Ради Міністрів УРСР № 22-р від 01.02.1991 р. з цільовим призначенням - під розміщення спортивно-оздоровчого табору "Буревісник".

Відповідно до приписів ст. 108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.

Вказані обставини свідчать про те, що позивач-2 як юридична особа є правонаступником Херсонського державного педагогічного інституту ім. Н.К. Крупської, Херсонського державного педагогічного університету, які протягом свого існування та розвитку перетворені з інституту в університет, а пізніше отримав новий правовий статус рівня університету, як багатопрофільного вищого навчального закладу четвертого рівня акредитації.

Суд вважає встановленим, що зміна організаційно-правової форми вищого навчального закладу позивача-2 є саме його перетворенням як юридичної особи.

Також, суд вважає встановленим факт постійного землекористування позивачем-2, яке ним ніколи не втрачалося. За таких обставин суд відхиляє твердження позивача стосовно відсутності наступництва позивачем-2 прав землекористування від Херсонського державного педагогічного університету. Позивач-2 є наступником Херсонського державного педагогічного інституту ім. Н.К. Крупської та Херсонського державного педагогічного університету стосовно права постійного користування земельними ділянками, які надавалися в установленому законом порядку його правовим попередникам.

З наведених підстав в подальшому у цьому рішенні під терміном "позивач-2" розуміється Херсонський державний університет та його правові попередники.

Відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

У зв'язку з реорганізацією (перетворенням) і зміною назви Херсонський державний університет звернувся до Лазурненської селищної ради для переоформлення документів, що підтверджують право землекористування та 14.11.2006 року отримав Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 322884, який зареєстровано 14.11.2006 року в Скадовському районному відділі земельних ресурсів за номером № ЗАА 002344-030672800004. До Державного акту внесено дві земельні ділянки за однією адресою по АДРЕСА_2, яким присвоєно різні кадастрові номери, а саме: земельна ділянка № 1 площею 5,1007 га кадастровий номер 6524755500:01:063:0018; земельна ділянка № 2 площею 0,0181 га кадастровий номер 6524755500:01:063:0019.

На вказаній земельній ділянці знаходиться єдиний майновий комплекс спортивно-оздоровчий табір "Буревісник" позивача-2.

Як встановлено судом, між позивачем-2, який є землекористувачем і власником бази відпочинку "Буревісник", та Городоцьким верстатобудівним заводом ім. Дзержинського, м. Городок Хмельницької області (завод) укладено договір від 30.05.1986 р. про співпрацю (том 1 а.с. 50), на виконання якого позивач-2 виділив на своїй земельній ділянці частину території для встановлення на базі відпочинку "Буревісник" чотирьох заводських будиночків для відпочинку працівників заводу. Строк (термін) дії договору не був визначений. Пізніше, 26.03.1998 р. сторонами було укладено новий договір про сумісну діяльність (том 1. а.с. 20-21) відповідно до якого, також передбачалося організувати відпочинок працівників заводу на базі спортивно-оздоровчого табору "Буревісник", зокрема позивач-2 забезпечував збереження майна заводу, медичне обслуговування відпочиваючих та їх триразове харчування і побутові умови проживання. Відповідно до п. 6 договору встановлено, що він діє до 07.05.2008 р.

Отже, з наведених договорів прямо випливає, що базою відпочинку в смт. Лазурне є належний позивачеві-2 майновий комплекс спортивно-оздоровчого табору "Буревісник" на земельній ділянці по АДРЕСА_2. На цій матеріально-технічній базі і земельній ділянці завод встановив на певний строк дії договору з дозволу позивача-2 свої майнові активи, а саме чотири будиночки для відпочинку працівників заводу. Це означає, що інші об'єкти, окрім чотирьох дерев'яних щитових будиночків для відпочинку, встановлені заводом без дозволу позивача-2, а саме більярдна літ. Д - 77,1 кв.м (матеріал стін цегла) та будівля літ. З (матеріал стін металева). На підставі наведених договорів право землекористування заводу не передавалося і не могло бути переданим в силу діючого законодавства. Відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів, що наданий до справи Фондом (том 1 а.с. 53, том 2 а.с.34-35) на базі відпочинку в смт. Лазурному станом на 03.04.1995 року обліковувалися майнових активів у розділі "Найменування устаткування (оборудования)" сім одиниць окремого обладнання, кожен з яких мав свій інвентарний номер, а саме: електрозварювальний апарат 1021; вагон-будиночок 046; чотири щитових дерев'яних будиночки 051, 052, 053, 054; більярд 2155. Зазначені об'єкти є майном, яке відповідно до договору від 26.03.1998 р. знаходилися на зберіганні позивача-2.

З наведеного інвентаризаційного опису основних засобів зазначені майнові активи не представляють собою майнового комплексу, але обліковуються в бухгалтерському обліку заводу окремо під узагальненою назвою "база відпочинку". Очевидним є факт, що такий облік здійснювався для зручності ведення бухгалтерського обліку, оскільки зазначені майнові активи знаходилися за межами підприємства (на чужій базі відпочинку СОТ "Буревісник" у смт. Лазурному), потребували окремого обліку витрат на їх доставку (транспортування), спорудження на місці використання, утримання, ремонт та інші витрати тощо.

Згідно ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

В той же час, як вбачається з відзиву Фонду та наданих ним документів, на підставі листа ВАТ "Городоцьке верстато-будівне виробниче об'єднання "Говер" від 30.04.2003 р. Фонд видав наказ від 16.05.2003 № 169 про включення до переліку об'єктів групи "Ж", що підлягають приватизації шляхом викупу балансоутримувачем, зазначені майнові активи як майновий комплекс під назвою "База відпочинку", що розташована за адресою: Херсонська обл., Скадовський район, смт. Лазурне, взявши за основу документи технічної інвентаризації Херсонського БТІ та узагальнену назву групи самостійних інвентарних об'єктів за даними бухгалтерського обліку заводу.

Дослідивши висновки БТІ, яке за результатами інвентаризації надало майновим активам статусу об'єктів нерухомості, суд зазначає наступне. На час здійснення Фондом дій з оформлення права власності на майнові активи Городоцького верстато-будівного заводу як на об'єкт нерухомого майна діяло Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене Міністерством юстиції України 07.02.2002 р. у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003 р. Відповідно до п. 1.6 цього положення реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти. Згідно п. 2.7 цього Положення документи, що підтверджують виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно і подаються для реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України. У відповідності до п. 6.1 Положення оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться лише тій юридичній особі, яка має в наявності акт про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію.

За приписами частини 2 п. 1.6 цього положення не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею.

Суд зазначає, що на час здійснення інвентаризації такі об'єкти як чотири щитових дерев'яних будиночки, інвентарні номери 051, 052, 053, 054 були рухомим майном, які були встановлені на території земельної ділянки, належній позивачу-2 та з його дозволу. Будь яких документів щодо відведення земельної ділянки або дозволів на капітальне будівництво на території земельної ділянки по АДРЕСА_2 ні завод (балансоутримувач) ані Фонд не мали. Інші ж об'єкти - вагон-будиночок, інвентарний номер 046 та більярдна - були встановлені на земельній ділянці позивача-2 самовільно. Окрім того, зазначені об'єкти як споруди не пов'язані фундаментом із землею.

Суд зазначає, що відповідно інвентаризаційного опису основних засобів зазначені у ньому індивідуальні майнові активи є рухомим майном: вагон-будиночок 046; чотири щитових дерев'яних будиночки 051, 052, 053, 054; більярд 2155. Отже, факт встановлення рухомого майна типу металевий вагон-будиночок та щитовий дерев'яний будиночок на певну бетонну основу (яке назване фундаментом) не перетворює ці майнові об'єкти на об'єкти нерухомого майна. Дерев'яний будиночок, а також металевий вагончик не пов'язані конструктивно з основою (фундаментом) на якому їх встановлено, а тому не є пов'язаними фундаментом із землею. Пов'язаність як об'єкту так і фундаменту з землею повинні мати юридичний зв'язок - право землекористування, якого жодний з володільців щитових дерев'яних будиночків та інших споруд не набували.

За таких фактичних обставин виготовлена БТІ технічна документація, за якою Фонд зареєстрував за собою право власності на об'єкт нерухомого майна "База відпочинку" не відповідає дійсності та суперечить вимогам законодавства. Насправді дерев'яні будиночки та інші майнові активи були окремими інвентарними об'єктами.

Подальші дії Фонду щодо способу приватизації державного майна ВАТ "Городоцьке верстато-будівне виробниче об'єднання "Говер", що знаходилося на території належного позивачеві-2 СОТ "Буревісник" у смт. Лазурному, не відповідають вимогам законодавства.

Так, згідно ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:

- майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, з структури якого вони виділяються;

- об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

- акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Так само, згідно приписів ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" об'єктами малої приватизації є:

- цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, віднесених Державною програмою приватизації до групи А;

- окреме індивідуально визначене майно;

- об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Як видно з фактичних даних, окремі об'єкти - електрозварювальний апарат 1021; вагон-будиночок 046; чотири щитових дерев'яних будиночки 051, 052, 053, 054; більярд 2155, не можна віднести до єдиного (цілісного) майнового комплексу. Також, зазначені майнові активи не можна класифікувати як визначені Державною програмою приватизації об'єкти групи Ж - санаторно-курортний заклад, профілакторій, будинок чи табір відпочинку тощо, оскільки зазначені об'єкти є індивідуально-визначеними майновими активами, які тимчасово знаходилися за межами підприємства, на території іншого суб'єкта господарювання.

Суд зазначає, що відповідно до Державної програми приватизації, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації" від 18.05.2000 р. до об'єктів групи Ж віднесено - незалежно від вартості об'єкти охорони здоров'я, освіти, культури, мистецтва та преси, фізичної культури і спорту, телебачення та радіомовлення, видавничої справи, а також об'єкти санаторно-курортних закладів, профілакторії, будинки і табори відпочинку (за винятком об'єктів санаторно-курортних закладів і будинків відпочинку, які перебувають на самостійних балансах), у тому числі об'єкти соціально-побутового призначення, що перебувають на балансі підприємств, у разі їх не включення до складу майна, що передається в комунальну власність або приватизується, крім об'єктів, які не підлягають приватизації відповідно до статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

За встановлених судом фактичних обставин суд приходить до висновку, що Фонд не мав правових підстав здійснювати продаж (приватизацію) семи окремих індивідуально визначених майнових активів підприємства як нерухомості, як майнового комплексу "База відпочинку", оскільки вони не являли собою єдиного об'єкта цивільних прав, а кожний з них мав статус окремого індивідуально визначеного майна. Отже, наказ Фонду від 14.07.2003 р. за № 230 про приватизацію об'єкта групи Ж державної власності "База відпочинку" (том 1 а.с. 68) не відповідає вимогам Закону.

На відміну від даних, виявлених інвентаризацією майна, в договорі купівлі-продажу об'єкта групи Ж від 29.06.2004 р. (том 1 а.с. 59) предмет договору містить відомості про продаж не окремих об'єктів (щитових дерев'яних будиночків тощо), а цілісного майнового комплексу під назвою «База відпочинку». Зокрема, в договорі зазначається про продаж Фондом покупцю Городоцькому верстато-будівному виробничому об'єднанню "Говер" шести будинків (літ. А, Б, В, Г, Д, Ж) матеріал стін дерево та господарської будівлі (літ. З) матеріал стін металева.

В подальшому Городоцьке верстато-будівне виробниче об'єднання "Говер" як набувач шести будинків та господарської будівлі за договором купівлі-продажу від 29.12.2004 р. продало ОСОБА_1 (відповідачеві) об'єкти, які в предметі договору вже зазначені як об'єкти нерухомого майна - база відпочинку, яка розташована в с. Лазурне Скадовського району Херсонської області по АДРЕСА_2, що складається з шести будинків (літ. А, Б, В, Г, Д, Ж) матеріал стін дерево та господарської будівлі (літ. З) матеріал стін металеві.

Суд доходить висновку, що Городоцьке верстато-будівне виробниче об'єднання "Говер" та в подальшому відповідач ОСОБА_1 набули прав власності на окремі об'єкти рухомого майна, які знаходилися тимчасово на території земельної ділянки позивача-2. Ця обставина підтверджується тим, що в договорах купівлі-продажу не обумовлювалося наявність права землекористування та умови набуття цього права покупцем, оскільки таке право юридично було відсутнім.

Суд зазначає, що базою для закладу відпочинку може бути лише земельна ділянка, на якій у встановлений законом спосіб належний землекористувач встановив відповідно до проектної документації об'єкти своєї власності, у тому числі будинки, будиночки, споруди тощо. Фонд та відповідач належних доказів не надали, а надані ними докази лише підтверджують відсутність прав землекористування у заводу, у Фонду та у відповідача.

Як встановлено судом, у сторін договорів купівлі-продажу були відсутні правові підстави для надання спірним об'єктам статусу об'єктів нерухомого майна. З цих підстав записи в договорі купівлі-продажу об'єкта групи Ж від 29.06.2004 р. між Фондом та Городоцьким верстато-будівним виробничим об'єднанням "Говер" стосовно предмету договору "База відпочинку", а також у договорі купівлі-продажу від 29.12.2004р. між Городоцьким верстато-будівним виробничим об'єднанням "Говер" і ОСОБА_1 щодо продажу "об'єкта нерухомого майна - бази відпочинку" не відповідають фактичним і юридичним обставинам, а тому є неправдивими і, як наслідок, не мають юридичного значення. При цьому також, суд зазначає, що не має юридичного значення чи результатом вказаних записів є помилка сторін чи свідомі навмисні дії щодо зміни (приховування) справжнього статусу майнових об'єктів. Отже, ОСОБА_1, так само як і продавець Городоцьке верстато-будівне виробниче об'єднання "Говер" за договором купівлі-продажу від 29.12.2004 р. насправді набула прав власності на об'єкти рухомого майна, а саме: чотири щитових дерев'яних будиночки (літ. А, Б, В, Г), більярдну літ. Д, будинок літ. Ж та господарську будівлю (металевий вагон-будиночок) літ. З.

Згідно приписам ч. 2 ст. 181 ЦК України рухоме майно - це такі речі, які можна вільно переміщувати у просторі: щитові дерев'яні будиночки - розібрати та разом з іншим майном (металевий вагон-будиночок, більярдна) - вивезти з земельної ділянки позивача-2.

Відповідно до норм ст. 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом і за фактичними обставинами, що встановлені господарським судом при розгляді цієї справи договори про відчуження майнових об'єктів містять ознаки удаваного правочину, оскільки насправді окремі інвентарні активи підприємства (окремі об'єкти права власності) були продані як цілісний об'єкт нерухомості, що не відповідає дійсності, є неправдивими.

За приписами ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Відповідно до абзацу четвертого п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено алгоритм дій суду. Так, встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Правочини з купівлі-продажу окремого індивідуально визначеного майна, які сторони насправді вчинили (Фонд, завод, відповідач), не суперечить закону, а тому суд не вбачає підстав для визнання недійсним (нікчемним) договору купівлі-продажу рухомого майна.

До зазначених правовідносин між Фондом та Городоцьким верстато-будівним виробничим об'єднанням "Говер", а також між останнім та ОСОБА_1 слід застосовувати норми права, що регулюють відносини купівлі-продажу окремого індивідуально визначеного майна.

Як видно з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1, набувши право власності на окреме індивідуально визначене майно, а саме: чотири щитових дерев'яних будиночки (літ. А, Б, В, Г), більярдну літ. Д, будинок літ. Ж та господарську будівлю (металевий вагон-будиночок) літ. З не оформила певних правовідносин з землекористувачем Херсонським державним університетом щодо можливості (дозволу) подальшого перебування придбаного майна на території земельної ділянки по АДРЕСА_2 в смт. Лазурне Скадовського району, тобто, використовує земельну ділянку самовільно. Навпаки, ОСОБА_1 використовує зазначені об'єкти для здійснення підприємницької діяльності, заявляє претензії до земельної ділянки, на якій знаходяться придбані нею майнові об'єкти, вчиняє дії щодо вилучення від Херсонського державного університету частини земельної ділянки, вважаючи що до неї перейшло право землекористування у зв'язку з набуттям права власності на об'єкт нерухомого майна "База відпочинку".

Оскільки за договором про спільну діяльність № 174 від 26.03.1998 р. між Городоцьким верстато-будівним виробничим об'єднанням "Говер" і позивачем-2 передбачалися відносини збереження майна, до цих відносин слід застосувати приписи ст. 936 ЦК України, що регулюють відносини за договором зберігання. Так, відповідно до ч. 1 цієї статті за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Оскільки в подальшому змінився власник майна (Фонд, завод, відповідач), що знаходилося на зберіганні, до останнього набувача майна перейшли лише ті права, які належали попередньому власнику, а саме - право вимагати повернення майна від зберігача. Інших прав, що передбачені договором про спільну діяльність № 174 від 26.03.1998 р. між Городоцьким верстато-будівним виробничим об'єднанням "Говер" та позивачем-2 новий власник, ОСОБА_1, не набув.

Як зазначив суд вище при дослідженні наданих сторонами доказів, такого об'єкту як "База відпочинку" з юридично оформленими правами на земельну ділянку та об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди) не існувало на час укладання договору купівлі-продажу, отже ОСОБА_1, купивши тимчасові споруди, які зберігалися позивачем-2 по АДРЕСА_2, не набула прав за договором, на підставі якого ці об'єкти знаходилися на зберіганні у позивача-2. Зберігання (тимчасове розміщення) рухомого майна на території позивача-2 не є підставою для виникнення права на землю. Отже, майнові об'єкти, належні ОСОБА_1 знаходяться на земельній ділянці по АДРЕСА_2 без правових підстав.

Суд погоджується з вимогами прокурора, позивача-1 та позивача-2 про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення як, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За таких обставин і правових підстав позов прокурора підлягає задоволенню повністю. Задовольняючи позов суд враховує, що земельна ділянка про усунення права користування якою просить прокурор і позивачі, не вибувала з володіння позивача-2, тому не застосовує в резолютивній частині рішення припису про повернення земельної ділянки.

Відповідно до припису ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст. 4 ГПК України встановлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Суд зазначає, що згідно норм права, встановлених ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Суд відхиляє посилання відповідача на рішення Лазурненської селищної ради № 671 від 11.02.2010 р. про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок для об'єктів архітектури (том 1 а.с. 91) як на акт органу місцевого самоврядування, що встановлює права ОСОБА_1 на земельну ділянку. Цим рішенням Лазурненською селищною радою вилучено земельну ділянку 0,90 га по АДРЕСА_2 із земель Херсонського державного університету для потреб ОСОБА_1 Оскільки вказане рішення прийняте радою з порушенням своєї компетенції щодо права вилучати землі державної власності, передбаченої ст. 149 Земельного Кодексу України, воно не відповідає законодавству, отже не є обов'язковим як для позивача-2, так і для господарського суду. Це рішення ради не має юридичного значення і для прав ОСОБА_1

Розглядаючи питання про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне. Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 267 ЦК України визначено наслідки спливу позовної давності. Так, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. У випадках, передбачених ст. 268 ЦК України та інших законодавчих актах позовна давність не застосовується.

Відповідно до п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначається, що у ст. 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову. Водночас у відповідних випадках судам слід враховувати правила про набувальну давність, передбачені статтею 344 названого Кодексу.

Встановлені судом обставини вказують на наявність триваючого правопорушення з боку відповідача, яка без правових підстав використовує частину земельної ділянки, належної позивачеві-2 для розміщення та використання у підприємницькій діяльності чотирьох щитових дерев'яних будиночків (літ. А, Б, В, Г), більярдну літ. Д, будинок літ. Ж та господарську будівлю (металевий вагон-будиночок) літ. З.

Отже, суд відхиляє заяву відповідача та Фонду про застосування інституту позовної давності до досліджених правовідносин.

За таких обставин позов підлягає задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди Херсонському державному університету, ідентифікаційний код 02125609, вул. 40 років Жовтня, 27, м. Херсон, в користуванні земельною ділянкою площею 5,1188 га, кадастровий номер 6524755500:01:063:0018 та кадастровий номер 6524755500:01:063:0019, яка розташована за адресою АДРЕСА_2.

3. Зобов'зяти фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1, звільнити земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2, від належних їй об'єктів права власності, що знаходяться на цій земельній ділянці, за адресою АДРЕСА_2, а саме: будинок літ. А - 114,3 кв.м. (матеріал стін дерево); будинок літ. Б - 115,5 кв.м (матеріал стін дерево); будинок літ. В - 116,7 кв.м. (матеріал стін дерево); більярдна літ. Д - 77,1 кв.м. (матеріал стін цегла), будівлю літ. З (матеріал стін метал).

Наказ на примусове виконання видати після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1, - 1218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 копійок) судових витрат, які підлягають зарахуванню в доход спеціального фонду Державного бюджету України на р/р № 31215206783002 в ГУДКСУ у Херсонській області, МФО 852010, код ЄДРПОУ 37959779, одержувач УДКСУ у місті Херсоні, з призначенням платежу - судовий збір, код 03500045.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено і підписано 01.09.2014 р.

Суддя П.Д. Пригуза