Постанова

від 26.08.2014 по справі 5024/1400/2011

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2014 р.Справа № 5024/1400/2011 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

головуючого судді: В.В. Лашина

суддів: О.Ю. Аленіна, О.Л. Воронюка

При секретарі Максиміхіній Ю.В.

За участю представників сторін:

Від прокуратури Одеської області - Новацький М. В., довіреність № 013385, від 01.12.12;

Від Приватного Херсонського обласного АТ по туризму та екскурсіям "Херсонтурист" - Колесник І.В., № 548, від 08.07.13;

Від Приватного підприємства "Маркеттранс" - Сонько В.В., № 548, від 07.07.14;

Від Приватного підприємства "Маркеттранс" - Полтаєв В.І,, № 548, від 19.11.13;

Від Фонду державного майна України - Кравченко Ю.В., № 552, від 26.12.13;

Інші представники в судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце розгляду апеляційних скарг повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги приватного підприємства "Маркеттранс" та публічного акціонерного товариства "Фідобанк"

на рішення господарського суду Херсонської області від 23.05.2014р.

по справі № 5024/1400/2011

за позовом Прокурора Цюрупинського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України,

до відповідача-1: Херсонського обласного закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіям "Херсонтурист",

відповідача-2: Приватного підприємства "Маркеттранс",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог, на стороні відповідача :

1.Федерація професійних спілок України

2.ВАТ КБ "Надра" в особі ЦВ філії ВАТ КБ "Надра" Херсонське регіональне відділення, м. Херсон;

3.ПУАТ "Фідобанк",

про визнання права власності і вилучення майна

Відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 21.08.2014р. оголошувалась перерва до 26.08.2014р.

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2011 року прокурор Цюрупинського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (ФДМУ) звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до приватного Херсонського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Херсонтурист", приватного підприємства "Маркеттранс" (далі - ПП "Маркеттранс") про визнання за державою в особі ФДМУ права власності на туристичну базу ім. Остапа Вишні, розташовану в Цюрупинському районі Херсонської області, с. Кринки, вул. О. Вишні, буд. 213-а, 213-б, 218; вилучення з володіння ПП "Маркеттранс" на користь держави в особі ФДМУ зазначеного нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майно туристичної бази є державною власністю згідно до Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506 "Про захист суверенних прав власності УРСР", а також те, що відчуження спірного об'єкту відбулось поза волею власника, що порушує законні інтереси держави.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 23.05.2014 р. (суддя Немченко Л.М.) позов прокурора Цюрипинського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задоволений у повному обсязі.

За державою в особі Фонду державного майна України визнане право власності на туристичну базу ім. Остапа Вишні, розташовану в Херсонській області, Цюрупинський район, с. Кринки, вул. О.Вишні, буд. 213-а, 213-б, 218. Вилучено з володіння ПП "Маркеттранс" на користь держави в особі Фонду державного майна України, зазначене майно. З Херсонського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" в доход Державного бюджету України стягнуто 12 835 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з цим рішенням, ПП "Маркеттранс" в апеляційній скарзі просить його скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що місцевим господарським судом неповно з'ясовані обставини справи, оскільки законодавством УРСР (ст. 10 Конституції УРСР, ст. 87 Цивільного кодексу УРСР) було передбачено наявність державну власність, колгоспно-кооперативну власність, а також власність профспілкових та інших громадських організацій. Скаржник вказує на те, що спірне майно було передане у статутний капітал ЗАТ "Укрпрофтур" законно, на момент прийняття Верховною Радою України постанов від 10.04.1992 р. та від 04.02.1994 р. спірне майно вже перебувало у власності ЗАТ «Укрпрофтур», а відтак укладений між Херсонським обласним акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" та ПП "Маркеттранс" правочин щодо спірного майна є законним. Крім цього, ПП "Маркеттранс" наголошує на пропущенні прокурором строку позовної давності, так як про порушення своїх прав ФДМУ дізналося у 1996 році, а Генеральна прокуратура України у 2000 році.

Також з апеляційної скаргою на рішення суду першої інстанції звернулося й Публічне акціонерне товариство "Фідобанк", яке просить його скасувати та прийняти нове про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права, оскільки спірний об'єкт нерухомості був придбаний у 1986 році за власні кошти Української республіканської ради по туризму та екскурсіях. Скаржник зауважує на те, що рішенням Вищого господарського суду України від 20.01.1997 р. у справі № 138/1 встановлена правомірність внесення спірного майна до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофтур". Своє право апеляційного оскарження ПАТ "Фідобанк" обґрунтовує тим, що 17.04.2008 р. між ПАТ "Фідобанк" та ПП "Маркеттранс" укладений договір про передачу в іпотеку спірного майна в якості забезпечення вимог за кредитним договором.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає апеляційні скарги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню, з огляду на таке.

Постановою ЦВК СРСР від 17.04.1936 р. «Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій» на ВЦРПС та його організації покладено керівництво роботою в галузі туризму, що стало підставою для створення мережі туристсько-екскурсійних закладів профспілок, які на території Української РСР перебували в складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях, підпорядкованої Українській республіканській раді професійних спілок згідно з постановою президії ВЦРПС від 27.11.1959 р. «Про поліпшення керівництва розвитком туризму у профспілках».

З травня 1965 року згідно до постанови Секретаріату Української республіканської ради по туризму і екскурсіях було створено Херсонську обласну раду по туризму і екскурсіях.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 травня 1986 року між Херсонською обласною радою по туризму і екскурсіях та Херсонською обласною радою Українського товариства мисливців та рибалок був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого Херсонська обласна рада по туризму і екскурсіях прийняла у власність будівлі та споруди бази відпочинку ім. Остапа Вишні, розташованої на земельній ділянці площею 2,2 га на землях Цюрупинського району Херсонської області у с. Кринки згідно до переліку за балансовою вартістю 1 149 653 руб.

27 червня 1986 року постановою колегії Української республіканської ради по туризму і екскурсіях було вирішено про створення туристичної бази ім. Остапа Вишні з підпорядкуванням Херсонській обласній раді по туризму і екскурсіях балансовою вартістю 1 275 000 руб.

На підставі постанови колегії центральної ради по туризму та екскурсіях від 18.07.1988 р. № 12-4, постанови колегії Української республіканської ради по туризму і екскурсіях від 27.11.1989 р. Херсонську обласну раду по туризму та екскурсіях ліквідовано, а на її базі було створено Херсонське обласне туристично-екскурсійне виробниче об'єднання "Херсонтурист".

Президія Ради Федерації незалежних профспілок України постановою № П-7-7 від 23.08.1991 р. прийняла рішення про перетворення Української республіканської ради по туризму і екскурсіях в Акціонерне товариство «Укрпрофтур».

На час створення Рада Федерації незалежних профспілок передала до статутного фонду АТ «Укрпрофтур» основні фонди і оборотні засоби туристично-екскурсійних підприємств і організацій профспілок.

Рішенням правління АТ «Укрпрофтур» від 03.12.1991 р. створене Херсонське обласне відділення Українського акціонерного товариства по туризму і екскурсіях «Укрпрофтур» «Херсонтурист».

Рішенням правління АТ «Укрпрофтур» від 27.07.1994 р. Херсонське обласне відділення «Херсонтурист» реорганізоване у Херсонське обласне дочірнє підприємство «Херсонтурист» АТ «Укрпрофтур».

Рішенням позачергових загальних зборів АТ «Укрпрофтур» від 09.12.1998 р. реорганізоване у Херсонське обласне закрите акціонерне товариство по туризму та екскурсіях «Херсонтурист».

Згідно до акту № 14 передачі у власність Херсонському ЗАТ по туризму і екскурсіях "Херсонтурист" майна та будівель від 13.01.1999 р., ЗАТ "Укрпрофтур" було передано у власність Херсонському ЗАТ "Херсонтурист", як внесок до статутного фонду, майно загальною вартістю 5545 тис.грн., у тому числі туристичну базу ім. Остапа Вишні.

11 березня 2002 року Виконкомом Козачелагерської сільської ради Херсонському ЗАТ "Херсонтурист" було видане свідоцтво про право власності на туристичну базу ім. О. Вишні на підставі рішення № 29 від 27.02.2002 р.

Також 24.04.2002 р. Херсонському ЗАТ "Херсонтурист" було видане свідоцтво про право власності на будівлі та споруди бази ім. О.Вишні, буд. 218.

За договорами купівлі-продажу від 03.03.2008 р. №№ 423, 429, 435, посвідченими нотаріально, Херсонське ЗАТ "Херсонтурист" передало у власність ПП "Маркеттранс" туристичну базу ім. О.Вишні із спорудами та будівлями, розташовану за адресою: Херсонська область, Цюрупинський район, с. Кринки, вул. О.Вишні, 213а, 213б, 218.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив із того, що спірний об'єкт мав статус загальнодержавної власності, у зв'язку з чим здійснення будь-яких дій щодо зміни власника без його згоди є неправомірними. Зазначений висновок заснований на дослідженні положень Статуту профспілок СРСР, постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 р. № 506 "Про захист суверенних прав власності Української РСР", Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ, постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ІІ "Про майнові комплекси, фінансові ресурси громадських організацій колишнього СРСР, розташовані на території України", постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР".

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія доходить до висновку про те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи в їх сукупності, у зв'язку з чим помилково застосував до спірних правовідносин неналежні норми матеріального права.

Так, статтею 10 Конституції УРСР (чинної на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

З Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року вбачається, що визнавалась, зокрема, власність профспілкових та інших громадських організацій (глава 9), де останні розглядалися як самостійні суб'єкти права власності.

Відповідно до статті 24 ЦК УРСР профспілки, як громадські організації, мали статус юридичної особи, відокремлене майно і самостійний баланс та здійснювали свої права через виборні органи.

У ч. 2 ст. 6 Закону СРСР від 09.10.1990 № 1708-1 "Про громадські об`єднання" визначено, що до загальносоюзних громадських організацій відносяться такі, діяльність яких у відповідності до статутних завдань, розповсюджується на територію всіх або більшості союзних республік та які мають свої організації в цих республіках.

Згідно зі Статутом профспілок СРСР, як актом, що регулював організаційну структуру радянських профспілок, затвердженого ХІІІ з'їздом профспілок СРСР 01 листопада 1963 року, вищими керівними органами були з'їзд профспілок СРСР, а в період між з'їздами - Всерадянська Центральна Рада профспілок (ВЦРПС). Пунктом 19 Статуту передбачено, що у республіках створюються міжсоюзні органи - республіканські ради профспілок.

Українська республіканська рада професійних спілок (Укрпрофрада) була утворена 29 листопада 1948 року і представляла республіканську організацію в єдиній системі профспілок колишнього Союзу РСР із статусом юридичної особи, та, у свою чергу, була підпорядкована центральному органу управління - ВЦРПС.

Отже, майно профспілок СРСР, у тому числі Української республіканської ради профспілок, - за правовим статусом належало до майна союзного підпорядкування.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Так, ХV з'їздом профспілок України, що відбувся у жовтні 1990 року, прийняте рішення про перетворення в І Установчий з'їзд незалежних профспілок України та Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України, проголосив незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР, що, насамперед також означало вихід із складу профспілок СРСР, відмову від діяльності відповідно до Статуту профспілок СРСР. З'їзд також прийняв Положення про Федерацію незалежних профспілок України, затверджене з'їздом 06 жовтня 1990 року, яким визначено її правовий статус, організаційну структуру, права та обов'язки, у тому числі і майнові. Положенням, зокрема, передбачено що Рада Федерації незалежних профспілок України (ФНПУ) є правонаступником Укрпрофради, а основні фонди, майно, які належали Укрпрофраді і необхідні для виконання цілей та завдань ФНПУ, становлять її власність і охороняються законом.

При цьому, на останньому ХІХ з'їзді профспілок СРСР, який відбувся 23- 27 жовтня 1990 року, централізована структура ВЦРПС припинила своє існування і було утворено Загальну конфедерацію професійних спілок СРСР (далі - ЗКП). А 18 листопада 1990 року ФНПУ одержала від неї на правах власності майнові об'єкти за Договором про закріплення прав з володіння, користування й розпоряджання профспілковим майном, затвердженим постановою Президії Ради ЗКП СРСР за № 2-1а. Згідно з ним, ФНПУ були передані права щодо володіння, користування та розпоряджання профспілковим майном, яке належало ВЦРПС на території України.

Висновки суду першої інстанції про те, що чинне на момент передачі майна законодавство УРСР та України не передбачало та не врегульовувало такої підстави виникнення права власності майна громадського об'єднання як передача майна загальносоюзною громадською організацією створеній громадській організації держави України, колегія суддів вважає хибними, оскільки основним принципом цивільного законодавства для осіб приватного права, на відміну від органів державної влади та місцевого самоврядування (ст.19 Конституції України), є те, що "дозволено все, що не заборонено законом".

Матеріали справи не містять доказів встановлення на той час заборони на передачу прав щодо володіння, користування та розпоряджання профспілковим майном, яке належало ВЦРПС на території України та відносилося до союзного підпорядкування до ФНПУ.

Також не може погодитися судова колегія із застосуванням до спірних правовідносин положень постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР", Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України", постанови Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994 р. та постанови Верховної Ради України № 2268-ХІІ від 10.04.1992 р. "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України".

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України 1996 року, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України 1996 року, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Зазначена правова позиція відображена у рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.99 р.

Так, постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Постановою Верховної Ради України № 2268-ХІІ від 10.04.1992 р. "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України" передбачено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, тимчасово передані Фонду державного майна України.

Відповідно до пункту 1 постанови Верховної Ради України № 3943-XII від 04.02.1994 р. до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташованого на території України, зазначене майно тимчасово є загальнодержавною власністю.

Таким чином, судова колегія доходить до висновку про те, що зазначені акти законодавства, які прийняті пізніше ніж відбулося створення ФНПУ та передача у її власність майна за договором від 18.11.1990 р., не впливали на юридичну природу підстав набуття ФНПУ права власності та відокремлення спірного майна за правовим статусом із майна підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, а відтак від загальнодержавної власності.

Підтвердження такої правової позиції знаходиться й у судовій практиці, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 07 квітня 2014 року у справі № 5002-26/3170-2011; від 09 квітня 2014 року у справі № 23/096-11; від 16 квітня 2014 року по справі № 9/107-11.

Окрім цього, 04.10.1991 р. між Радою Федерації профспілок та Фондом соціального страхування України був укладений установчий договір про створення на базі туристично-екскурсійних підприємств і організацій Української республіканської ради по туризму та екскурсіях - АТ "Укрпрофтур", затверджено його статут, що був зареєстрований Київським міськвиконкомом 28.10.1991 р.

Згідно зі статутом ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" Рада Федерацій незалежних профспілок передала до його статутного фонду основні фонди і оборотні засоби туристсько-екскурсійних підприємств, об'єднань та організацій профспілок України на суму 381.206 тис.руб., а Фонд соціального страхування - 10 млн. руб. До статутного фонду створеного товариства був переданий, у числі іншого, також і спірний об'єкт, з огляду на що, та з врахуванням приписів ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", АТ "Укрпрофтур" стало власником цього майна.

Правомірність внесення цього майна до статутного фонду була підтверджена рішенням Вищого господарського суду України від 20.01.1997 р. у справі № 138/7.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Слід також зазначити й про не наведення позивачем обґрунтування щодо підстав виникнення права державної власності на спірне нерухоме майно.

Відсутні в матеріалах справи й докази реєстрації права власності на спірне майно за державою.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог чи заперечень. Докази подаються сторонами.

Наведені вище обставини виключають правові підстави для задоволення позовних вимог прокурора Цюрупинського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

Судова колегія зазначає й про пропущення позивачем строків позовної давності.

Статтею 71 Цивільного кодексу УРСР було визначено часові межі реалізації захисту порушеного права або інтересу у три роки. В силу ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Аналогічні положення містяться й у ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 2 ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Отже, виходячи з системного аналізу змісту ч.1 ст. 261 ЦК України та ч. 2 ст. 29 ГПК України істотне значення має обізнаність саме ФДМУ, як позивача у даній справі, про порушення своїх прав, а, відтак, обізнаність прокурора не має значення для застосування судом позовної давності.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Вищого господарського суду України від 01 грудня 2009 р. у справі № 2-5/10799-2008, п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 р. № 10.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при касаційному перегляді судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням позовної давності (постанова ВСУ від 05.10.2004 р. у справі № 6/195-03).

Право ФДМУ можливе вважати порушеним саме з 01.05.1992 р. згідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 03 липня 1991 р. № 66 та постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", за якими саме Фонду державного майна України було передано майно та фінансові ресурси, розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій та його зобов'язано було прийняти це майно до 01 травня 1992 року.

Про безпосереднє порушення свого права ФДМУ дізналося й при розгляді справи № 138/7. Так, підставами позову ФДМУ по цій справі було те, що майно туристично-екскурсійних підприємств, установ, організацій профспілок України, яке передано Радою Федерації профспілок України до статутного фонду АТ "Укрпрофтур", належало загальносоюзному об'єднанню, стало загальнодержавною власністю України, а відтак безпідставно передано до приватної власності.

Слід зазначити й про обізнаність Генеральної прокуратури України щодо цих фактів, тому що у 2000 році Генеральна прокуратура України проводила перевірку формування статутного фонду ЗАТ "Укрпрофтур", про що свідчить запит від 13.09.2000 р. за № 07/2-1412-99 про переліки майна, внесеного до статутного фонду зазначеного товариства.

У відповідності до Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою України здійснюється прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами.

Статтею 19 зазначеного Закону визначено, що предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є: 1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; 2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав; 3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Отже, прокурором Цюрупинського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України було пропущено визначені законодавством строки позовної давності.

Одночасно з цим, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тому господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 р. № 10).

Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог по суті, судовою колегією не застосовуються й положення щодо позовної давності.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Херсонської області не відповідає обставинам справи та вимогам закону, а тому підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення, яким у задоволені позову належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги приватного підприємства "Маркеттрасн" та Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" задовольнити, а рішення господарського суду Херсонської області від 23.05.2014 р. по справі № 5024/1400/2011 - скасувати, в позові відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, ідентифікаційний код 20055032) на користь Приватного підприємства "Маркеттранс" (73040, м. Херсон, вул. Покришева 57 корп.3 кв.63, ідентифікаційний код 33725648) 6417,50 грн. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, ідентифікаційний код 20055032) на користь Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" (01601, м. Київ, вул. Червоноармійська, 10, ідентифікаційний код 14351016) 6417,50 грн. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Накази доручити видати господарському суду Херсонської області.

Повний текст постанови складено та підписано 29.08.2014р.

Головуючий суддя В.В. Лашин

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя О.Л. Воронюк