Рішення

від 28.08.2014 по справі 907/642/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ                     28.08.2014                                                             Справа  № 907/642/14       Розглянувши матеріали справи За позовом товариства з обмеженою відповідальністю “БАН Україна”, м. Берегово До відповідача приватного підприємства “Пуансон”, м. Берегово Про стягнення 195438,47 грн. Суддя Журавчак Л.С. За участі представників сторін: від позивача – від відповідача – СУТЬ СПОРУ: стягнення 195438,47 грн., в т. ч. 184264 грн. безпідставно набутих коштів та 11174,47 грн. процентів за користування ними В судовому засіданні 27.08.2014 року було оголошено перерву до 28.08.2014 до 09:30год. у зв"язку з виходом суду до нарадчої кімнати Присутній в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві. Вважає, що орендодавцем-відповідачем невірно розтлумачено п.10.3 Договору, оскільки при достроковому розірванні договору з ініціативи орендаря, його дія закінчується не зі спливом строку оренди(35 місяців) , а зі спливом шестимісячного строку з моменту попередження, а тому орендар зобов»язаний був сплатити орендну плату лише за згаданий шестимісячний період і лише в розмірі 20 відсотків від суми, визначеної п. 6.1 Договору. Підкреслив, що оскільки договір суборенди припинений 13 березня 2014 року з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі, у орендаря відсутній обов»язок сплачувати  орендну плату за період з квітня по листопад 2014 року. Оскільки відповідач-орендодавець безпідставно одержав кошти як орендну плату в розмірі 11677,06 євро та утримував їх, відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України товариством нараховано також 11174,47 грн. процентів за користування грошовими коштами.    Відповідач в письмовому відзиві проти позову заперечує. Вважає нараховану та сплачену позивачем суму орендної плати правильною, підставною. Підкреслив, що на час переговорів щодо розірвання договору сторони однаково та однозначно тлумачили положення п. 10.3 Договору, підтвердженням чого є листи позивача, долучені до матеріалів справи. Відтак і застосування положень ст. 1048 Цивільного кодексу України є безпідставним.    ВСТАНОВИВ 01 грудня 2011 року між сторонами у спорі укладено договір суборенди, за умовами якого приватне підприємство “Пуансон” - відповідач по справі, передав в суборенду позивачу приміщення загальною площею 570,8 кв. м. , в т. ч.: виробничі площі 404,0 кв.м, соціально-побутові площі 93,5 кв.м, офіс в адмінкорпусі 21,7 кв.м., приміщення охорони 4,8 кв.м, навіс (площадка для збору відходів) – 46,8 кв.м. Згідно з розділом 5 договору сторони встановили термін його дії на 35 календарних місяців з моменту його підписання, тобто до 1 листопада 2014 року. Орендна плата нараховується щомісяця та сплачується орендарем у гривневому еквіваленті суми 1187,18 євро. Пунктом 5.4 Договору обумовлене право орендаря на власний розсуд розірвати даний договір та відмовитися від використання орендованих приміщень щонайменше після 35 календарних місяців з моменту підписання договору оренди. Умови ж дострокового припинення дії договору сторони погодили у розділі 10 Договору. Так, орендар має право в односторонньому порядку розірвати договір при попередньому письмовому повідомленні за шість місяців і за умови виконання п. 10.3 даного Договору, тобто орендар повинен щомісячно сплачувати орендну плату в розмірі 20 % від суми, зазначеної в п. 6.1, до кінця дії даного Договору. ТОВ «Бан Україна» (орендар) листом №213 від 07.10.2013 року повідомило орендодавця про дострокове припинення договору суборенди від 01.12.2011 у зв”язку з переносом з 01.11.2013 року виробництва на інші площі.  В листі додатково зазначено, що орендареві відомо та  зрозуміло зміст пункту 10.3 Договору. У відповідь на вказаний лист орендодавець звернув увагу товариству на відсутність підстав для припинення дії договору відповідно до п. п. 5.4 та 10.2, тому орендар має право на розірвання останнього в односторонньому порядку при письмовому повідомленні за шість місяців та лише після виконання обумовлених сторонами умов, зокрема, п. 10.3 Договору. Матеріали справи містять лист №217 від 14.10.2013, яким ТОВ «Бан Україна» гарантує оплату орендних платежів за період з жовтня 2013 року по березень 2014 відповідно до п. 10.4, а також сплату в розмірі 20 % вартості орендної плати за період з квітня по листопад 2014 року. У зв»язку з повідомленням про дострокове розірвання договору ПП «Пуансон»  виставило орендарю рахунок-фактуру №18 від 14.10.2013р. на суму 150358,72 грн.(за жовтень 2013 року – березень 2014 року згідно з п. 10.4 Договору  у розмірі 118704,25 грн. та 20% від орендної плати за квітень2014 року – листопад 2014 року у розмірі 31654,47 грн., нарахованих по курсу НБУ станом на 14.10.2013р.), який був оплачений останнім в повному обсязі (платіжні доручення №1030 від 16.10.2013р. на 19784,05 грн., №1050 від 21.10.13р. на суму 39496,10 грн., №1051 від 23.10.2013р. на суму 39568,10 грн.,№1053 від 23.10.2013р. на суму 51438,52 грн. та №1054 від 23.10.2013р. на суму 71,95 грн. містяться в матеріалах справи). Фактична передача(повернення) об»єкту оренди проведена 13 березня 2014 року, про що складено відповідний акт. Орендар звернувся з позовом до господарського суду з вимогою про повернення безпідставно набутих ПП «Пуансон» коштів у розмірі 184264 грн., мотивуючи його відсутністю підстав для сплати орендних платежів в розмірі та за період, визначених у рахунку №18 від 14.10.2013 року. Зокрема, за період жовтень 2013 року по березень 2014 року просить стягнути 80% від сплаченої орендної плати, тобто 8757,78 євро, та 20% від вартості орендної плати, сплаченої ним за квітень-листопад 2014 року, що складає 2919,28 євро.    Крім того, просить стягнути також проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі облікової ставки Національного банку України, в розмірі 11174,47 грн. Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та оцінивши зібрані у справі письмові докази, суд прийшов до висновку про часткове задоволення  позову з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається; договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. Так, умовами укладеного між сторонами у спорі Договору суборенди від 01.12.2011 року передбачено порядок дострокового припинення(розірвання) договору: обов"язковим є попереднє письмове повідомлення за шість місяців, а у випадку такого розірвання з ініціативи орендаря, - за умови виконання ним п. 10.3 даного Договору. Листом №213 від 07.10.2013 року орендар повідомив орендодавця про дострокове припинення договору суборенди у зв”язку з переносом з 01.11.2013 року виробництва на інші площі. Оскільки договором обумовлено письмове попередження про дострокове розірвання договору за шість місяців, підставним є вважати момент настання строку для такого розірвання - березень 2014 року, а саме 13 березня 2013, коли і був підписаний двосторонній акт прийому-передачі орендованих приміщень орендодавцю. Статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі. Відповідно до розділу 6 Договору орендна плата нараховується щомісяця та сплачується орендарем у гривневому еквіваленті суми 1187,18 євро, беручи до уваги що в період з жовтня 2013 року по 13 березня 2014 року договір був чинним, то і сплачена за вказаний період плата здійснена позивачем на виконання і в повній відповідності до умов договору. Разом з тим, як вже зазначалося, умовою дострокового розірвання договору є також виконання п. 10.4 Договору: щомісячна сплата орендної плати в розмірі 20 % від суми, зазначеної в п. 6.1, до кінця дії даного Договору. Тобто обумовлена плата повинна здійснюватися орендарем з моменту розірвання договору, який визначається спливом шестимісячного строку з часу письмового попередження про розірвання,   до кінця спливу 35 календарних місяців з моменту підписання договору, що в даному випадку складає період з 14 березня 2014 року по 31 жовтня 2014 року. Таким чином, підставним та правомірним є нарахування орендодавцем та сплата орендарем за вказаний період суми в розмірі 20% від визначеної п. 6.1 орендної плати.    Матеріали справи містять докази плати орендарем вказаних платежів в повному обсязі, однак, з огляду на встановлене, суд приходить до висновку про наявність у орендаря переплати орендної плати за період з 14 по 31 березня 2014 року, оскільки плата за вказаний період повинна була здійснюватись вже в 20 % розмірі від орендної плати відповідно до п. 10.4 Договору, а також за листопад 2014 року, оскільки договір припинив свою дію зі спливом 35 місяців з дня його підписання, тобто з 01 листопада 2014 року. Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. З огляду на вказану норму права переплачену орендну плату за період з 14 по 31 березня 2014 року в частині 80% від повного її розміру, що в перерахунку складає 9190,01 грн.,  також суму орендної плати, сплаченої за листопад 2014 року у розмірі 3956,81 грн. належить повернути орендарю-позивачу. Доводи позивача про безпідставність сплати ним орендних платежів після розірвання договору, спростовуються також наступним. Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд. За загальними правилами виконання зобов"язань, вони мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору і припиняються виконанням, проведеним належним чином (ст. ст. 526, 599 згаданого Кодексу). Припинення дії договору, зокрема, договору оренди, означає припинення дії його предмету - використання орендарем у встановленому порядку майна орендодавця. Інші ж умови договору мають бути виконані і після настання юридичного факту (або є умовами настання такого факту) - розірвання договору, в тому числі і за згодою сторін. Так, обумовлена сторонами плата (20% розміру місячної орендної плати) до кінця дії договору за своєю природою є умовою забезпечення належного виконання договору, тобто договірним видом забезпечення виконання зобов"язань, передбаченим ч. 2 ст. 546 Цивільного кодексу України. Вимога про стягнення нарахованих ним процентів за користування безпідставно одержаними коштами задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Ст.1214 Цивільного кодексу України визначено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього ж Кодексу). При цьому, розмір процентів за користування чужими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України). Умовами ж укладеного між сторонами у спорі договору такий розмір не встановлений, чинним законодавством не передбачено застосування до договору оренди положень про позику, які встановлюють у такому випадку застосування розміру подвійної облікової ставки НБУ. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 13146,82 грн.(9190,01 грн.+3956,81 грн.) підлягають до задоволення, в решті же вимог належить відмовити. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України  на відповідача належить віднести судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних  вимог. На підставі наведеного, керуючись ст.  291 Господарського кодексу України, ст. 526, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст. ст. 49, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, В И Р І Ш И В :            1.   Позов задоволити частково.     2.  Стягнути з приватного підприємства “Пуансон” (90202 Закарпатська обл., м. Берегово, вул. Сільвая, 1, код 22101523) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “БАН Україна” (90202 Закарпатська обл., м. Берегово, вул. Сечені, 71, код ЄДРПОУ 37809569) суму 13146,82 грн. (тринадцять тисяч сто сорок шість гривень 82 коп.) безпідставно набутих коштів та 277,97 грн. (двісті сімдесят сім гривень 97 коп.) на відшкодування судового збору.      3.   В іншій частині позову відмовити. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду. Повне рішення виготовлено 03.09.14                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              Суддя                                                                                       Л.С. Журавчак