Постанова

від 20.08.2014 по справі 927/601/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2014 р. Справа№ 927/601/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 20.08.2014 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард ім. Скачка І.І.» на рішення господарського суду Чернігівської області від 22.05.2014 року,

у справі № 927/601/14 (суддя - Цимбал-Нарожна М.П.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Енерджі Трейд»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард

ім. Скачка І.І.»

про стягнення 430 617,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.05.2014 року по справі № 927/601/14 позов товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Енерджі Трейд» до товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард ім. Скачка І.І.» про стягнення 430 617,16 грн. - задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард ім. Скачка І.І.» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Еко Енерджі Трейд» 377 600,87 грн. основного боргу, 43 532,53 грн. 3% річних, 9 452,73 грн. інфляційних втрат та 8 611,72 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 22.05.2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард ім. Скачка І.І.» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Чернігівської області від 22.05.2014 року у справі № 927/601/14 скасувати та прийняти нове рішення суду яким, відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Також, скаржник просив поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Чернігівської області від 22.05.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 року відновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард ім. Скачка І.І.» на рішення господарського суду Чернігівської області від 22.05.2014 року у справі № 927/601/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Еко Енерджі Трейд» вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним та таким що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, позивач просить суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судових засіданнях 09.07.2014 року та 20.08.2014 року представник ТОВ «Авангард ім. Скачка І.І.» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник ТОВ «Еко Енерджі Трейд» у судових засіданнях 09.07.2014 року та 20.08.2014 року також надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник позивача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Представник просив апеляційний господарський суд залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 22.05.2014 року, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2011 року між ТОВ «Еко Енерджі Трейд» (продавець) та ТОВ «Авангард ім. Скачка І.І.» (покупець) укладено договір купівлі - продажу №10Е (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця велику рогату худобу (далі - товар) у відповідності з додатками (специфікаціями) до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму згідно умов даного договору.

Відповідно пунктів 2.1, 2.2 договору, кількість товару, його ціна, а також інші умови визначаються крім тексту цього договору в додатках, які є невід'ємною частиною цього договору. Загальна сума договору складає 1417880,16грн. (з ПДВ).

Відповідно до специфікації №1 від 17.03.2011р. (додаток до договору №1) відповідачу передається товар - молодняк великої рогатої худоби 2010 року в кількості 42 голів на суму 1417880,16 грн.

Згідно п.4 договору, покупець зобов'язується здійснити оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в термін до 30 квітня 2011 року.

Відповідно п. 3.1 договору, продавець передає покупцю товар по акту прийому - передачі в термін до 31 березня 2011року.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем був переданий відповідачу товар, що підтверджується актом прийому-передачі №1 від 21.03.2011 року на суму 271759,32 грн., актом прийому-передачі №2 від 21.03.2011 року на суму 1146120,84 грн., довіреністю №07 від 21.03.2011 року, довіреністю №08 від 21.03.2011року.

В свою чергу, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманого товару належним чином не виконав та за поставлений товар сплатив лише частково у сумі 1040279,29 грн. в результаті чого за відповідачем утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 377600,87 грн.

Так, у квітні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Еко Енерджі Трейд» звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард ім.Скачка І.І.» про стягнення 430617,16 грн. заборгованості, яких 377600,87грн. основного боргу, 43563,56грн. 3% річних та 9452,73 грн. інфляційних втрат.

Як зазначалося раніше, рішенням господарського суду Чернігівської області від 22.05.2014 року по справі № 927/601/14 позов ТОВ «Еко Енерджі Трейд» про стягнення з ТОВ «Авангард ім. Скачка І.І.» 430 617,16 грн. - задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 377 600,87 грн. основного боргу, 43 532,53 грн. 3% річних, 9 452,73 грн. інфляційних втрат та 8 611,72 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання які мають ознаки договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Стаття 655 ЦК України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Ст.ст. 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Нормами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи позивач виконав своє зобов'язання з поставки товару визначеного договором належним чином, та у відповідності до акта прийому-передачі №1 від 21.03.2011 року, акта прийому-передачі №2 від 21.03.2011 року, довіреностей № 07 від 21.03.2011 року та №08 від 21.03.2011 року, копії яких містяться в матеріалах справи, позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1417880,16 грн. Натомість відповідач свого зобов'язання у встановлений договором строк по оплаті вартості товару належним чином не виконав чим порушив умови договору. Зазначене також не заперечується самим же відповідачем.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що факт наявності боргу у відповідача за спірним договором поставки товарів у сумі 377 600,87 грн. позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому вказана заборгованість підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь за період з 01.05.2011 року по 23.04.2014 року 3% річних в сумі 43563,56 грн. та за період з травня 2011 року по березень 2014 року інфляційні втрати в сумі 9452,73 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з відповідача підлягає стягненню 3 % річних лише у сумі 43532,53 грн., а не 43563,56 грн. як просив стягнути позивач. Інфляційні втрати за період з травня 2011 року по березень 2014 року в сумі 9452,73 грн. розраховані вірно та підлягають стягненню у заявленій сумі.

Щодо доводів апеляційної скарги про невірний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат судова колегія вважає за необхідне вказати наступне.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Неможливість виконання боржником грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому ж місяці був погашений - підстави відсутні.

При розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця червня.

Отже, як зазначалося вище, як розрахунок 3% річних так і розрахунок інфляційних втрат за заявлений позивачем період, був вірно перевірений та перерахований судом першої інстанції та з відповідача стягнуто 3 % річних лише у сумі 43532,53 грн., а не 43563,56 грн. як просив стягнути позивач. Інфляційні втрати за період з травня 2011 року по березень 2014 року в сумі 9452,73 грн. розраховані вірно та правомірно стягнуті судом у заявленій сумі.

Щодо тверджень скаржника про те, що відділом ДВС Чернігівського РУЮ з ТОВ «Авангард ім.Скачка І.І.» вже було стягнуто 439814,26 грн. по рішенню суду першої інстанції у даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити те, що у відповідності до ст. 101 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції на підставі тих доказів що були подані до суду першої інстанції та містяться в матеріалах справи. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Як вбачається з наданих копій банківських виписок, останні датовані 02.07.2014 року, тобто на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення про стягнення з відповідача заборгованості, борг у відповідача перед позивачем існував та сплачений не був, а тому вказані документи не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції як докази сплати та відсутності боргу за спірним договором.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що вказані виписки з банківського рахунку, можуть бути надані державному виконавцю під час виконання судового рішення та у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» враховані державним виконавцем.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача 377 600,87 грн. основного боргу, 43 532,53 грн. 3% річних та 9 452,73 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Чернігівської області від 22.05.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Авангард ім. Скачка І.І.» слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Чернігівської області від 22.05.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард ім. Скачка І.І.» на рішення господарського суду Чернігівської області від 22.05.2014 року у справі № 927/601/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 22.05.2014 року у справі № 927/601/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 927/601/14 повернути до господарського суду Чернігівської області.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 26.08.2014 року