Постанова

від 02.09.2014 по справі 910/25039/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2014 року Справа № 910/25039/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач), суддів :Глос О.І., Коробенка Г.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" на постановувід 09.07.2014 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 910/25039/13 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" доКиївської міської ради за участюПрокуратури міста Києва провизнання договору оренди землі поновленим та стягнення збитків в сумі 95 793,37 грн в судовому засіданні взяли участь представники : від позивача: від відповідача:Алексюк М.І. (довіреність від 04.10.2014) Дорошенко О.С. (довіреність № 225-КР-772 від 11.08.14) від прокуратури:Кузнецова Ю.В. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України) В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва (головуючий суддя - Любченко М.О., судді - Літвінова М.Є., Ягічева Н.І.) від 16.04.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Сулім В.В., судді - Гаврилюк О.М., Тищенко А.І.) від 09.07.2014, у справі № 910/25039/13 в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.22, 538 ЦК України, ст.224 ГК України, ст.24 Закону України "Про планування та забудову територій", ст.27 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника відповідача та прокурора відділу Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання поновленим до 23.10.2022 договору №79-6-00241 оренди земельної ділянки площею 1360 кв.м (кадастровий номер 8000000000:76:090:0001), яка знаходиться під проїжджою частиною по вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бул. Тараса Шевченка у Голосіївському районі м. Києва, що укладений 06.08.2004 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест", на тих самих умовах; стягнення з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" 95793,37 грн збитків, які завдані порушенням договору №79-6-00241 оренди земельної ділянки, що укладений 06.08.2004 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест". Позовні вимоги вмотивовані посиланням на наявність підстав для визнання поновленим договору оренди землі від 06.08.2004 з огляду на відсутність відповідних заперечень з боку орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку дії договору. При цьому, за твердженнями позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" не мало можливості використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням внаслідок бездіяльності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а тому, на думку позивача, сплачена орендна плата в розмірі 95 793,37 грн. є збитками, що підлягають стягненню з Київської міської ради.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди правомірно виходили із такого.

Розпорядженням №1654 від 06.08.2001 Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було вирішено, зокрема, виконати будівництво підземного пішохідного переходу з нежилими приміщеннями торговельно-виставкового комплексу під проїзною частиною по вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бул. Тараса Шевченка у 2001 році.

17.10.2003 Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було винесено розпорядження №1933 "Про затвердження результатів конкурсу із залучення інвесторів для будівництва підземного переходу з приміщеннями торговельно-виставкового комплексу під проїзною частиною по вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бул. Тараса Шевченка", за змістом якого переможцем відповідного конкурсу із залучення інвесторів визначено позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест".

22.10.2003 між Головним управлінням економіки та розвитку міста Київської міської державної адміністрації (організатор конкурсу), Товариством з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" (інвестор) та Комунальною корпорацією "Київавтодор" було укладено інвестиційний договір №049-13/і/9, відповідно до п.1.1 якого інвестор прийняв на себе функції інвестора та замовника будівництва підземного пішохідного переходу з приміщеннями торговельно-виставкового комплексу під проїзною частиною по вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бул. Тараса Шевченка (об'єкт інвестування) та зобов'язався здійснити будівництво об'єкту інвестування за власні та/або залучені кошти відповідно до умов інвестиційного конкурсу, власних конкурсних пропозицій, умов цього договору та затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної документації.

29.04.2004 Київською міською радою було прийнято рішення №245/1455 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" земельної ділянки для будівництва підземного пішохідного переходу з приміщеннями торговельно-виставкового комплексу під проїжджою частиною на вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бул. Тараса Шевченка у Шевченківському та Голосіївському районах м. Києва".

На виконання вказаного вище рішення органу місцевого самоврядування 06.08.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, за змістом п.п.1.1, 2.1 якого орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 1360 кв.м, що розташована під проїжджою частиною на вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бул. Тараса Шевченка у Шевченківському та Голосіївському районах м. Києва, кадастровий номер 8000000000:76:090:0001, для будівництва підземного пішохідного переходу з приміщеннями торговельно-виставкового комплексу.

Пунктом 3.1 договору від 06.08.2004 оренди земельної ділянки сторони погодили дворічний строк його дії.

Згідно з п.8.3 вказаного правочину після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Договір від 06.08.2004 оренди земельної ділянки було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за №820. 22.10.2004 вказаний правочин зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис за №79-6-0024 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Рішенням №225/886 від 22.02.2007 Київської міської ради було вирішено поновити на 2 роки договори оренди земельних ділянок, що укладені на підставі рішення №245/1455 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" земельної ділянки для будівництва підземного пішохідного переходу з приміщеннями торговельно-виставкового комплексу під проїжджою частиною на вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бул. Тараса Шевченка у Шевченківському та Голосіївському районах м. Києва".

04.07.2007 між позивачем та відповідачем було укладено договір, відповідно до п.1 якого поновлено на 2 роки з 23.10.2006 договір оренди земельної ділянки, що укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 06.08.2004 за реєстровим №820 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 22.10.2004 за №79-6-0024, строк дії якого закінчився.

Вказаний договір від 04.07.2007 посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим №222 та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 05.07.2007 за №79-6-00518.

Згодом, рішенням №889/889 від 18.12.2008 Київської міської ради внесено зміни до рішення №225/886 від 22.02.2007 відповідача про поновлення спірного договору, а саме замінено слова " 2 роки" на " 7 років".

29.09.2009 сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди, яким в п.1 договору від 04.07.2007 слова "2 роки" замінено на "7 років".

Договір від 29.09.2009 було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим №712 та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 18.11.2009 за №79-6-00727.

В п.4.6 інвестиційного договору №049-13/і/9 від 22.10.2003 позивач зобов'язався виконувати функції замовника капітального будівництва об'єкта інвестування, у тому числі, підготувати проект розпорядження Київської міської державної адміністрації про будівництво об'єкту інвестування.

Згідно з п.4.1.14 вказаного інвестиційного договору в редакції додаткової угоди №1 від 27.09.2007 інвестор зобов'язався розпочати будівництво не пізніше 30.05.2008.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" листами вих.№4 від 26.02.2008, вих.№11 від 28.03.2008, вих.№16 від 16.05.2008, вих.№10 від 20.10.2009, вих.№14 від 23.11.2009, вих.№1 від 11.01.2010 та вих.№21.10.2013 від 21.10.2013 зверталось до Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з вимогами видати розпорядження про надання дозволу на початок будівництва підземного пішохідного переходу з приміщеннями торговельно-виставкового комплексу під проїжджою частиною на вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бул. Тараса Шевченка у Шевченківському та Голосіївському районах м. Києва.

Станом на час винесення рішення у справі дане розпорядження видано не було.

Так, позовні вимоги були мотивовані закінченням строку дії договору від 06.08.2004 оренди земельної ділянки та наявністю підстав для його поновлення до 23.10.2022, а також стягнення збитків в сумі 95 793,37 грн, що є сплаченою орендною платою за період, коли Товариство з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" не мало можливості використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначення, а саме для будівництва пішохідного переходу, внаслідок бездіяльності Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) .

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Згідно ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу ч.1 ст.124 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.93 Земельного кодексу України та ст.1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтями 18, 20 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно ч.2 ст.125 Земельного кодексу України у відповідній редакції право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

За приписами ст.202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Таким чином, приймаючи до уваги факт проведення державної реєстрації договору оренди землі від 06.08.2004 та додаткових договорів до нього від 04.07.2007 та від 29.09.2009, суди дійшли правомірного висновку, що внаслідок укладання зазначеного договору оренди та додаткових угод до нього, а також проведення відповідних реєстраційних дій позивач став законним користувачем у розумінні норм ст.ст.116, 124, 126 Земельного кодексу України земельної ділянки площею 1360 кв.м, що розташована під проїжджою частиною на вул. Володимирській на ділянці від вул. Льва Толстого до бул. Тараса Шевченка у Шевченківському та Голосіївському районах м. Києва, кадастровий номер 8000000000:76:090:0001 на умовах, визначених спірним договором.

Враховуючи, що відповідно до умов додаткових угод від 04.07.2007 та від 29.09.2009 договір оренди від 06.08.2004 було поновлено на сім років з 23.10.2006, строк дії вищевказаного договору закінчився 24.10.2013.

Згідно ч.1 ст.777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Як зазначалось, відповідно до п.8.3 договору оренди землі від 06.08.2004 після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Відповідно до п.2.17 Постанови №6 від 17.05.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011). Частиною шостою зазначеної статті передбачено, що договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і за відсутності протягом місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі. Відтак господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору. Разом з тим судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ч.1 ст.33 Закону України "Про оренду землі" (редакція чинна на 12.03.2011), по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.33 Закону України "Про оренду землі" орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Згідно ч.5 ст.33 Закону України "Про оренду землі" орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі" у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із : власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) .

Згідно ч.ч.8, 9 ст.33 Закону України "Про оренду землі" додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку . Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Таким чином, нормами законодавства України, які є чинними під час виникнення спірних правовідносин та на момент розгляду справи судом першої інстанції, прямо встановлена обов'язковість оформлення додаткової угоди до договору оренди землі для оформлення факту його поновлення.

При цьому, частинами 3, 4 ст.33 Закону України "Про оренду землі" встановлено певний порядок надсилання та погодження проекту додаткової угоди, перевірку його на відповідність вимогам закону, узгодження з орендарем (за необхідності) істотних умови договору та залежно від наявності або відсутності заперечень до такого проекту - прийняття відповідного рішення. Частиною 6 ст.33 Закону України "Про оренду землі" передбачено не тільки "відсутність" заперечень орендодавця, а й необхідність укладення додаткової угоди між орендодавцем та орендарем. При цьому, додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Тобто, господарський суд повинен дослідити, чи укладалася така угода між орендарем та орендодавцем, чи звертався позивач до відповідача із заявою про поновлення договору та укладення додаткової угоди, чи подавав текст додаткової угоди, чи оскаржував позивач відмову відповідача в поновленні договору оренди землі. Адже, предметом спору є не встановлення наявності чи відсутності переважного права позивача на поновлення договору, а встановлення факту наявності підстав для оренди спірної земельної ділянки позивачем.

Оскільки судами не встановлено, що сторонами спору було дотримано вимог ст.33 Закону України "Про оренду землі" та укладено додаткову угоду до договору оренди землі про його поновлення в місячний строк спірний договір, відповідно, не може бути визнаний поновленим про що вірно зазначили суди.

Крім того, матеріали справи не містять в розумінні ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів направлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" повідомлення на адресу Київської міської ради про поновлення договору оренди від 06.08.2004.

Відповідно до листа вих. №05700291-25458 від 03.12.2013 та письмових пояснень вих. №057021-962 від 29.01.2014 Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" про поновлення договору №79-6-00241 від 06.08.2004 оренди земельної ділянки через приймальню Київської міської ради до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не надходило.

Таким чином, безпідставними є посилання позивача виключно на положення ч.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі" без врахування інших положень вказаної статті у їх сукупності.

Відповідно до ст.33 Закону України "Про оренду землі" право на поновлення договору оренди землі реалізується шляхом здійснення орендарем певних активних дій, а саме направлення на адресу орендодавця листа-повідомлення про поновлення договору з доданим до нього проектом додаткової угоди.

Згідно ч.5 ст.33 Закону України "Про оренду землі" обов'язок укласти договір оренди на новий строк шляхом підписання додаткової угоди до договору оренди землі виникає у орендодавця за результатами розгляду отриманого від орендаря листа-повідомлення з проектом відповідної додаткової угоди.

Київський апеляційний господарський суд вірно виходив із того, що відповідачем не було надано (доведено) в розумінні ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, що відповідач ухиляється від підписання додаткової угоди до договору оренди або відмовляється її підписувати.

З огляду на викладене, касаційна інстанція погоджується з висновком судів стосовно того, що позивачем не було вчинено необхідних та достатніх дій, направлених на укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 06.08.2004, що виключає підстави для визнання поновленим вказаного договору оренди на підставі ст.33 Закону України "Про оренду землі" в судовому порядку.

Відповідно до ст.33 Закону України "Про оренду землі" переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) по закінченню строку, на який його було укладено, має орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору.

Згідно ч.2 ст.25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов'язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п'ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу державної податкової служби.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

За змістом п.8.4 договору оренди землі від 20.05.2005 орендар зобов'язаний, зокрема, приступати до використання земельної ділянки в строк, встановлений цим договором, та після підписання цього договору і акта приймання-передачі земельної ділянки та державної реєстрації договору; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення; своєчасно вносити орендну плату; забезпечити вільний доступ до земельної ділянки представнику контролюючих органів; повернути земельну ділянку орендодавцю у стані, придатному для її подальшого використання після припинення дії цього договору; завершити будівництво підземного пішохідного переходу з приміщеннями торгівельно-виставкового комплексу в строки, встановлені проектною документацією на будівництво; у строки, встановлені чинним законодавством, звітувати перед податковими органами району за місцем розташування земельної ділянки про сплату орендної плати тощо.

Ухвалами суду першої інстанції від 24.12.2013, від 29.01.2014 та від 19.02.2014 позивача було зобов'язано надати Господарському суду першої інстанції докази належного виконання ним умов спірного договору оренди земельної ділянки з моменту його укладення та станом на час винесення спірного рішення.

Проте, позивач вимоги ухвал суду не виконав, доказів належного виконання умов договору на протязі його дії та станом час вирішення справи в суді першої інстанції не надав.

Навпроти, зі змісту пояснень позивача вбачається, що орендовану земельну ділянку Товариство з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" за цільовим призначенням не використовує , будівництво підземного пішохідного переходу не здійснює, орендну плату з травня 2009 не сплачує.

Невиконання позивачем обов'язку сплачувати орендну плату підтверджується, зокрема, довідкою б/н від 01.11.2013, що складена Товариством з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест", податковими деклараціями з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за період з 2007 по 2010, а також листом вих.№2548/9/26-50-10-05 від 19.12.2013 Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, за змістом якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" станом на 20.12.2013 має заборгованість перед бюджетом зі сплати орендної плати в сумі 423 449,00 грн.

Суди дійшли правомірного висновку, що викладене свідчить про неналежне виконання з боку позивача умов договору оренди земельної ділянки від 06.08.2004, тоді як за умовами ч.1 ст.33 Закону України "Про оренду землі" переважне право позивача на поновлення договору оренди виникає лише за умов належного виконання орендарем своїх обов'язків.

За таких обставин, суди дійшли правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання поновленим до 23.10.2022 спірного договору оренди земельної ділянки №79-6-00241, на тих самих умовах.

Касаційна інстанція погоджується з висновком судів щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Київської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" збитків в розмірі 95 793,37 грн., з огляду на таке.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.8 пункту 2 ст.16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до пункту 1 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 ст.22 Цивільного кодексу України втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до пункту 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

З вказаних норм чинного законодавства вбачається, що обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, наявність порушення з боку цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дії якої спричинено збитки. Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній зв'язок між вчиненими порушеннями і збитками. Збитки є наслідком, а допущення порушення причиною.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

Тобто, при зверненні до суду з даним позовом позивачем повинно бути доведено, зокрема, протиправність поведінки Київської міської ради; наявність заподіяних діями відповідача збитків; причинний зв'язок між ними.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем, всупереч викладеним вище вимогам закону не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів обґрунтованості своїх позовних вимог, зокрема, щодо порушення його прав внаслідок протиправної поведінки відповідача.

Так, позовні вимоги в цій частині були мотивовані тим, що всупереч п.4.1.6 інвестиційного договору №049-13/i/9 від 22.10.2003 Виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) не було видано розпорядження про надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" дозволу на будівництво підземного пішохідного переходу. Як наслідок, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" було позбавлено можливості використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, чим останньому були завдані збитки у вигляді зайво сплаченої орендної плати в сумі 95 793,37 грн.

Судами встановлено, що п.4.1.6 інвестиційного договору №049-13/i/9 від 22.10.2003 не передбачено жодних обов'язків Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а, навпаки, встановлено обов'язки інвестора, яким є позивач (скаржник).

Відповідно до п.4.1.6 інвестиційного договору №049-13/і/9 від 22.10.2003 позивач зобов'язався виконувати функції замовника капітального будівництва об'єкта інвестування, у тому числі, підготувати проект розпорядження Київської міської державної адміністрації про будівництво об'єкту інвестування.

Суди правомірно не прийняли до уваги твердження скаржника, що витрати позивача на орендну плату за земельну ділянку, яку останній не міг використовувати з вини відповідача, становлять збитки Товариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест", оскільки заявлені до стягнення збитки в розмірі 95 793,37 грн. фактично є сумою орендної плати, яка була сплачена позивачем за період з березня 2008 по квітень 2009 та березень 2013 на виконання договору оренди земельної ділянки від 06.08.2004.

Обов'язок сплачувати орендну плату передбачений статтею 25 Закону України "Про оренду землі" та пунктом 8.4 договору оренди земельної ділянки від 06.08.2004, який на момент здійснення вказаних орендних платежів був чинним та обов'язковим для виконання його сторонами. При цьому, ані законом, ані умовами вказаного договору обов'язок сплачувати орендну плату не поставлений в залежність від отримання орендарем дозволу на будівництво та здійснення забудови орендованої земельної ділянки від Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) , який є самостійною юридичною особою .

Відповідно до п.2.23 Постанови №6 від 17.05.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" вказано, що згідно зі ст.ст.1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Тобто, невикористання земельної ділянки за цільовим призначення не звільняє орендаря від обов'язку сплачувати орендну плату, а тому грошові кошти в сумі 95 793,37 грн. не є збитками в розумінні ст.22 Цивільного кодексу України.

Суди правомірно не прийняли до уваги посилання позивача на положення ч.3 ст.538 Цивільного кодексу України, відповідно до якої у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі, оскільки ними не встановлено, а позивачем не доведено які обов'язки за договором оренди землі не виконано відповідачем - Київською міською радою.

За оцінкою судів не вбачається і причинно-наслідкового зв'язку між заподіяною шкодою та протиправною поведінкою відповідача.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 8 , п.1 ч.1 ст.111 9 , ст.111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київміськбуд-Інвест" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 у справі № 910/25039/13 залишити без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді О.Глос

Г.Коробенко