Ухвала

від 01.09.2014 по справі 2а-11093/10/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2014 року м. Київ К/9991/54991/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Сіроша М.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011

у справі №2а-11093/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпстрой-плюс»

до Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2011 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.03.2011 скасовано, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м.Харкова №0000161800/0 від 27.04.2010, №00001618/1 від 27.05.2010, №00001618/2 від 25.06.2010, №00001618/3 від 09.09.2010.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ТОВ «Релан» за період з 01.09.2008 по 31.12.2008, за результатом якої складено акт №2000/18/33289524 від 19.04.2010. За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке призвело до заниження зобов??язань з податку на додану вартість на загальну суму 38888,00 грн., оскільки укладені з ТОВ «Релан» договори підряду є нікчемними.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000161800/0 від 27.04.2010, яким визначено податкове зобов?язання з податку на додану вартість в розмірі 19163,08 грн. за основним платежем та 9581,05 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження скарги платника залишені без задоволення, прийняті податкові повідомлення-рішення з відповідним індексом, якими доведено нові граничні строки сплати податкових зобов?язань.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд апеляційної інстанції, оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Релан» знайшла своє підтвердження та відповідачем не спростована, укладені господарські договори за формою та змістом відповідають вимогам законодавства, їх виконання підтверджується податковими та видатковим накладними, іншою первинною документацією в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у т.ч. підписаними актами приймання виконаних підрядних робіт, довідками вартості.

Видані позивачу податкові накладні постачальником товарів (робіт, послуг), складені відповідно до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та наказу ДПА України № 165 від 30.05.1997 «Про затвердження форм податкової накладної та порядку її заповнення», на час їх видачі контрагент мав необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, був зареєстрованим платником ПДВ в установленому порядку на момент здійснення спірних господарських операцій.

Відповідач, заперечуючи право позивача на формування податкового кредиту за операціями з вищезазначеним контрагентом, обґрунтовував свої доводи нікчемністю укладених позивачем з зазначеним контрагентом договорів.

Однак, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи контролюючого органу про нікчемність спірних договорів, оскільки, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи. Наявність умислу та обставини щодо виконання угод, стосовно дійсності яких виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваних угод. Однак доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

Натомість наявність у позивача належно оформлених первинних документів на підтвердження понесених витрат та податкового кредиту, які були належним чином відображені ним у податковому обліку, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні договори та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено.

Крім того, позивач не може нести відповідальність як за несплату податків його контрагентом, так і за можливу недостовірність відомостей про нього, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності щодо такої.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Вищенаведеним спростовуються доводи податкового органу, які наведені ним в касаційній скарзі, як підставу для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції з мотивів наведених в касаційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2011 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді М.В.Сірош

Ю.І.Цвіркун