Рішення

від 08.09.2014 по справі 2-2403/2009

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ (М. МАРІУПОЛЬ)

22-ц/775/1181/2014(м)

2-2403/2009

Головуючий у 1 інстанції Ткаченко Т.Б.

Доповідач Мальцева Є.Є.

Категорія 20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 вересня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів Баркова В.М., Попової С.А.,

при секретарі Забавіній М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 вересня 2009 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

В вересні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу будинку дійсним. В обґрунтування позову зазначив, що 27.08.2002 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу(біржовий контракт №1024) будинку АДРЕСА_1, за умовами якого ОСОБА_2 продала позивачу належний їй на праві власності жилий будинок літ А-1 з усіма надвірними побудовами і спорудами. Договір був оформлений на універсальній товарній біржі «Гарант-Україна», нотаріально не посвідчувався. Всі істотні умови договору були виконані, у зв'язку з чим позивач просив визнати договір купівлі-продажу даного будинку дійсним.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 16 вересня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір купівлі-продажу № 1024 від 27.08.2002 року будинку АДРЕСА_1, оформлений на Універсальній товарній біржі «Гарант-Україна», укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, дійсним.

В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 в повному обсязі. В обґрунтування апеляції зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, які неповно з'ясовані, порушено норми матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_5, яка просила апеляційну скаргу задовольнити, заперечення позивача ОСОБА_1, його представника адвоката ОСОБА_6, відповідачки ОСОБА_2, які просили скаргу відхилити, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір за позовними вимогами ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, тому прийняв до уваги визнання відповідачкою позовних вимог, та у порядку, передбаченому ч.4 ст.130, 174 ЦПК України, керуючись статтею 47 ЦК УРСР в редакції 1963 року, ухвалив рішення про задоволення позову без дослідження доказів по справі.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ст.213 ЦК України рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене по справі судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Як вбачається з інвентарної справи №1796 БТІ м.Маріуполя, ОСОБА_2 належало на праві власності домоволодіння АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності №662 від 22.12.2000 року, виданого згідно з рішенням Талаковської селищної ради та акту прийомки від 20.12.2000 року №53/1. Технічним паспортом підтверджується, що вказане домоволодіння станом на 06.12.2000 року складалося з одного жилого будинку літ А-1, сараю літ Б, вбиральні літ В, огорожі №1.

Згідно з довідкою виконкому Талаківської селищної ради м.Маріуполя від 02.04.2001 року, вказане домоволодіння АДРЕСА_2, належне ОСОБА_2, за результатами інвентаризації набуло №81.

Судом встановлено, що 27.08.2002 року позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу (біржовий контракт №1024) будинку АДРЕСА_1, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на будинок літ А-1 з надвірними спорудами та будівлями, жилою площею 11,7 кв.м.. Згідно з довідкою-характеристикою БТІ від 14.08.2002 року, вказане домоволодіння складалося з будинку літ А-1, сараю літ Б, вбиральні літ В, огорожі №1.

З інвентарної справи №1467 БТІ м.Маріуполя вбачається, що на підставі свідоцтва про право приватної власності на будівлю від16.07.1959 року ОСОБА_7 є власником будинку АДРЕСА_3, право власності він набув у порядку спадкування. Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25.06.1975 року, після смерті ОСОБА_7 ? частину будинку АДРЕСА_2 успадкувала його дружина ОСОБА_8. Свідоцтво про право власності від 25.06.1975 року підтверджує, що інша частина будинку належала ОСОБА_8 на праві приватної власності у спільному сумісному майні, яким був вказаний будинок. Як відображено у технічному паспорті вказаного домоволодіння станом на 09.06.1978 року, воно складалося з будинку А-1 та сараїв літ В,З,Д,Е, вбиральні літ п.

З інвентарної справи також слідує, що апелянт ОСОБА_3 є власником домоволодіння АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 07.10.1999 року, за умовами якого ОСОБА_8 подарила будинок АДРЕСА_2 ОСОБА_3. Право власності ОСОБА_3 на домоволодіння було зареєстровано в державному реєстрі за №45.

У відповідності до положень ст..225 ЦК України ( в ред.1963 року ) право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові.

Зі справи вбачається, що судом першої інстанції не визначений власник спірного майна, оскільки не встановлені повністю обставини справи, з якої вбачається, що існують правовстановлюючі документи різних осіб за різними адресами на один і той же будинок.

Крім того, закон України від 10 грудня 1991 року «Про товарну біржу», в межах дії якого Універсальна товарна біржа «Гарант-Україна» виконувала реєстрацію договору купівлі-продажу від 27.08.2002 року, є спеціальним нормативним актом щодо визнання правових умов створення і діяльності товарних бірж на території України та загальним стосовно укладення договорів. З останнього питання спеціальними є норми Цивільного кодексу України, якими передбачено нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Спірний договір нотаріально посвідчений не був, тому суд першої інстанції дійшов до невірних висновків про нявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

У відповідності до ст.45 ЦК України (в редакції 1963 року) недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Статтею 47 ЦК України (в редакції 1963 року) визначено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції посилався на те, що позовні вимоги не суперечать саме нормам статті 47 ЦК Укарїни (в редакції 1963 року).

Згідно з ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 року) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

У відповідності до ст. 59 ЦК України (в редакції 1963 року) угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Відповідно до ст.227 ЦК України (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» зі змінами та доповненнями роз'яснено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу (у тому числі при придбанні на біржових торгах).

Згідно з роз'ясненнями Міністерства юстиції України № 17-12/44 від 10 квітня 1998 року «Щодо діяльності товарних бірж», передбачено, що, беручи до уваги вимоги ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року), яка передбачає особливі умови щодо договорів купівлі-продажу будинку (його частини), якщо хоча б однією із сторін є громадянин, вважається, що такі договори, укладені та зареєстровані біржами з дотриманням закону, підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, недотримання цієї вимоги згідно з ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року) тягне недійсність договору, таким чином, зазначений договір набуватиме чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилався на те, що порушені його права, як особи, яка не приймала участі в розгляді спору, але судовим рішенням вирішені його цивільні права та обов'язки, оскільки він оспорює право власності відповідачки на відчужене домоволодіння.

У відповідності до роз'яснень п.15 Постанови №12 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою і четвертою статті 303 ЦПК України лише в разі, якщо було встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За таких обставин, у зв'язку із тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі.

Під час розгляду справи в апеляційному суді позивач ОСОБА_1 не навів обставин, які б свідчили про неможливість укласти оспорюваний договір у відповідності до вимог закону, а відповідачка ОСОБА_2 пояснила, що ніяким чином не ухилялася від будь-якого законного посвідчення договору.

Також оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не встановлено, чи не було станом на 27.08.2002 року передбаченим законом обмежень для укладання договору купівлі-продажу будинку та посвідчення його нотаріусом. В матеріалах справи відмови нотаріуса у нотаріальному посвідченні договору не міститься.

Оскільки спірний договір нотаріально посвідчений не був, та відсутні докази на підтвердження факту ухиляння ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення договору, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання дійсним оскаржуваного договору купівлі-продажу нерухомості.

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не з»ясувавши належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог та порушивши вимоги закону, дійшов до помилкового висновку щодо обґрунтованості та доведеності позову, і безпідставно задовольнив його.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення суду підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

У відповідності до вимог ст..88 ЦПК України у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь апелянта слід стягнути 121 грн 80 коп у відшкодування судових витрат за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303,307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 вересня 2009 року скасувати.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу (біржового контракту №1024) від 27.08.2002 року домоволодіння АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати за подачу апеляційної скарги 121 гривню 80 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді