Рішення

від 04.09.2014 по справі 914/2234/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2014 р. Справа № 914/2234/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Бортник О.Ю. при секретарі судових засідань Бобаку Т.О. , розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Пустомити,

до відповідача 1 Пустомитівської районної ради, м. Пустомити,

до відповідача 2 Відділу з питань управління та приватизації об'єктами спільної власності територіальних громад Пустомитівського району, м. Пустомити,

про визнання договору оренди майна продовженим

За участю представників:

від позивача - не з'явився,

від відповідача 1 - Луків А.І. - представник,

від відповідача 2 - не з'явився.

Суть спору: На адресу господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_2, підписана ним як суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою та скріплена печаткою фізичної особи - підприємця. У клопотанні від 19 серпня 2014 р. суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 підтверджує, що позовну заяву ним подано як приватним підприємцем, оскільки спірні правовідносини виникли між відповідачами та суб'єктом підприємницької діяльності. Позовну заяву подано до Пустомитівської районної ради, м. Пустомити, та Відділу з питань управління та приватизації об'єктами спільної власності територіальних громад Пустомитівського району, м. Пустомити, про визнання Договору про оренду майна, що належить до районної комунальної власності № 01/07/2007 від 1 липня 2007 р. продовженим до 28 січня 2019 р. Позовні вимоги мотивовані нормами ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст. 630, 638 ЦК України, а також тим, що позивач пропонував відповідачу 1 укласти Договір оренди на строк не менше 5 років, проте відповідачем 1 прийнято рішення № 432 від 29 січня 2014 р. про продовження дії договору лише до 30 червня 2014 р.

Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» стосується правовідносин, які виникають при укладенні договору оренди, а не при продовженні його дії. Орендні відносини за договором № 01/07/2007 тривають більш, ніж шість років. Відповідач 1 також посилається на норми ч. 4 ст. 9, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного майна» та зазначає, що з моменту прийняття рішення про приватизацію об'єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об'єкт, забороняється передача майна в оренду. Орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо прийнято рішення про приватизацію або перед приватизаційну підготовку цих об'єктів. Відповідачем 1 уже укладено договір на проведення аукціону з продажу майна, яке було предметом договору оренди. Вимога позивача про визнання Договору оренди продовженим суперечить способам захисту порушеного права, які встановлено законодавством України. Відповідач 1 також посилається на те, що після звернення позивача до нього з заявою про продовження строку дії договору на строк не менший 5 років, позивач та відповідач 2 уклали Додаток до договору, яким погодили продовження дії договору лише до 30.06.2014 р.

Відповідач 2 у клопотанні від 29 серпня 2014 р. просить суд розглядати справу без його участі.

Представник відповідача 1 у судових засіданнях підтримав заперечення на позов, викладені у відзиві. Позивач явки свого представника в засідання суду не забезпечив, витребуваних ухвалою суду від 20.08.2014 р. доказів не подав.

Розгляд справи відкладався з підстав, наведених в ухвалі суду від 20.08.2014 р. Ухвалою суду від 20.08.2014 р. продовжено строк вирішення справи відповідно до вимог ст. 69 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між позивачем та відповідачем 2, який був уповноважений відповідачем 1 здійснювати управління майном, що належить до районної комунальної власності, 1 липня 2007 р. укладено договір про оренду майна, що належить до районної комунальної власності, реєстраційний номер 01/07/2007 р. Об'єктом оренди за договором було приміщення під перукарню площею 22,2 м кв. у будинку АДРЕСА_1. Вказаний будинок № 4 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС № 073469 в цілому належить відповідачу 1 на праві комунальної власності. У розділі ІV Договору сторони встановили термін дії договору з 01.07.2007 р. по 25.06.2010 р. Позивач звернувся до власника майна 28.11.2013 р. з заявою, в якій просив продовжити термін дії договору оренди 01/07/2007 на строк не менше 5 років, надати згоду (дозвіл) на здійснення капітального ремонту об'єкта оренди за цим договором, розглянути питання щодо можливості викупу ним орендованого приміщення. Після цього, 29 січня 2014 р., відповідач 1 на 30 черговій сесії прийняв рішення № 432 про продовження договорів оренди, яким, зокрема продовжив дію договору оренди, укладеного з позивачем, на термін до 01.07.2014 р. Між позивачем та відповідачем 2 на підставі рішення відповідача 1 № 432 укладено 29 січня 2014 р. додаток до Договору оренди № 01/07/2007 від 01 липня 2007 р. У згаданому Додатку до договору сторони погодили, що термін дії договору встановлюється по 30 червня 2014 року. Договір припиняє свою дію достроково, у випадку прийняття рішення судом про приватизацію будинку по АДРЕСА_1 або проведення аукціону щодо відчуження вищезгаданого будинку. Власник майна, Пустомитівська районна рада, листами від 27 березня 2014 р. № 03-вих-141 та від 28 липня 2014 р. № 04-вих-313 повідомив позивача, що 30 червня 2014 р. закінчується дія Договору щодо оренди приміщень у будинку 4 по вул. Грушевського в м. Пустомити, та просив у зв'язку з необхідністю використання в подальшому (після 30 червня 2014 р.) орендованого позивачем приміщення, для власних потреб районної ради, вчасно звільнити об'єкт оренди і погасити заборгованість з орендної плати.

Заслухавши пояснення представника відповідача 1, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд Львівської області дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вимога позивача про визнання Договору продовженим до 28 січня 2019 р. на тих самих умовах, які були раніше передбачені (встановлені) ним, за своєю суттю є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення. Така вимога не відповідає передбаченим законом (ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України), способам захисту порушеного права. Отже, позивач, посилаючись на положення нормативних актів, які на його думку, наділяють його правом, обрав спосіб захисту порушеного права та реалізував свій намір захистити це право у спосіб, не передбачений чинним законодавством України. Вказане унеможливлює задоволення його позовних вимог. Такий висновок суду відповідає висновкам Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 12.05.2011 р. у справі № 5002-26/4789-2010 та від 06.10.2011 р. у справі № 5023/1385/11, а також у п. 4.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна.

У матеріалах справи відсутні та особами, які беруть участь у справі, суду не подані докази існування між сторонами спору стосовно самого продовження дії договору. Так, після звернення позивача до відповідача 2 з заявою від 28.11.2013 р. про продовження дії договору на 5 років, Пустомитівська районна рада, розглянувши її, прийняла рішення № 432 про продовження дії договору до 01.07.2014 р. Після цього сторони за взаємною згодою вирішили питання продовження дії договору, добровільно уклавши додаток до договору оренди, яким визначили термін дії Договору оренди по 30 червня 2014 р. Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з листів власника майна № 03-вих-141 від 27 березня 2014 р. № 04-вих-313 від 28 липня 2014 р. та пояснень його представника, власник об'єкта оренди (відповідач 1) не бажає продовжувати здавати належне йому майно в оренду та має намір використовувати це майно для власних потреб, про що він відповідно до вимог ч. 3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» повідомив позивача. Рішення Пустомитівської районної ради про продовження дії договору оренди № 01/07/2007 після 30.06.2014 р. відсутнє. Відповідно до норм ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Посилання позивача на норми ч. 1ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, чинній з 30.12.2009 р., необґрунтовані. Договір № 01/07/2007 укладено 1 липня 2007 р., тобто до прийняття вищезазначеної правової норми. Стаття 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» регулює питання терміну дії договору оренди, а не терміну, на який договір оренди може бути продовжено після закінчення строку його дії. Правовідносини щодо поновлення дії договору оренди (найму) після закінчення його строку, умов та строків такого поновлення договору регулюються ст. 764 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Крім цього, укладаючи 29.01.2014 р. Додаток до Договору оренди, позивач вільно, відповідно до його внутрішньої волі станом на 29.01.2014 р., визначив таку істотну умову цього Договору, як термін його дії. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

На підставі ст. 49 ГПК України судові витрати у справі слід покласти на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 75, 84, 85, 116 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

3.Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом ХІІ ГПК України.

Повне рішення складено 08.09.2014 р.

Суддя Бортник О.Ю.