Рішення

від 02.09.2014 по справі 922/2474/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2014 р.Справа № 922/2474/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши матеріали справи

за позовомДержавної організації "Комбінат "Планета", смт. Ков'яги до 1. Дочірнє підприємство "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" філія "Валківський автодор", м. Валки, 2. Дочірнє підприємство "Харківський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Харків про стягнення 23 436,78 грн. за участю представників:

позивача - Христової М.М. (дов. № 277 від 05.08.2014 р.)

1. відповідача - не з'явився

2. відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне організація "Комбінат "Планета", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ДП "Харківський облавтодор "ВАТ ДАК" Автомобільні дороги України" філія "Валківський автодор" (надалі - Відповідач) суми основної заборгованості становить 23 436,78 грн., де: сума заборгованості за Договором - 14 402,08 грн., сума пені - 9 034,70 грн.

Від Позивача заяв та клопотань не надійшло. У судовому засіданні та у наданому поясненні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник 1. Відповідача у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник 2. Відповідача у судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

На підставі Договору № 3 на виконання робіт від 02.02.2010 року, укладеного між ДП "Харківський облавтодор" ВАТ ДАК"автомобільні дороги України", філія "Валківський райавтодор", та ДО "Комбінат "Планета", ДО "Комбінат "Планета" було виконано роботи по очищенню автошляхів від снігових заметів автотракторною технікою (далі - роботи) на загальну суму 14 402,08 грн., які відповідач прийняв.

Факт виконання робіт та їх прийняття підтверджується подорожніми листами та Актом прийому-передачі виконаних робіт від 26.02.2010 року до договору № 3 від 02.02.2010 року.

Відповідач жодних заперечень, розбіжностей чи претензій щодо якості, обсягу чи строків виконаних робіт на адресу позивача не направляв.

Згідно п.3.1. Договору "Загальна вартість робіт, які Виконавець зобов'язується виконати за цим договором встановлюється виходячи з фактичного часу витраченого Виконавцем на виконання робіт, із розрахунку: Бульдозер Т-130 МГ-1 - 146,96 грн. (сто сорок шість грн., 96 коп.) у тому числі ПДВ-20 % за один час роботи техніки."

Згідно Акту прийому передачі виконаних робіт від 26.02.2010 року до договору № 3 від 02.02.2010 року всього відпрацьовано: 98 (дев'яносто вісім) мотогодин, сума до сплати 14 402,08 грн.

Згідно п 3.4 Договору Відповідач повинен був здійснити оплату виконаних робіт у термін (три) банківських дні, після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт. Як зазначає Позивач, ця сума за Договором сплачена не була.

Згідно п. 4.2 Договору на виконання робіт № 3 від 02.02.2010 року (далі - Договір) "за прострочку оплати виконаних робіт Замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України, що діяла в період прострочки від суми простроченого платежу за кожний день прострочки оплати".

Так, станом на «15» квітня 2014 р. загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить: 23 436,78 грн. (двадцять три тисячі чотириста тридцять шість грн. 78 коп.), де: сума основного боргу 14 402,08 грн. (чотирнадцять тисяч чотириста дві грн. 08 коп), сума пені 9 034,70 грн. (Дев'ять тисяч тридцять чотири грн. 70 коп.)

Гарантійним листом № 201 від 30.05.2012 року на ім'я Позивача Відповідач гарантував, що в рахунок виниклої заборгованості, роботи з ямкового ремонту автомобільної дороги на під'їзді до комбінату "Планета" будуть виконані у червні місяці 2012 року. Проте, зазначених робіт Відповідачем не було виконано.

Між Позивачем та Відповідачем було підписано акт звірки взаємних розрахунків на 01.07.2012 року (а.с. 22).

15 квітня 2014 року Позивачем засобами поштового зв'язку на адресу Відповідача була направлена Претензія № 1 з вимогою про сплату заборгованості за договором № 3 від 02.02.2010 року, відповідь на яку Відповідачем не надано, про що свідчить відсутність в матеріалах справи даного документу.

Щодо доводів Відповідача про перевищення повноважень філії та наведення підстав недійсності правочину, суд зазначає про таке.

Згідно п. 3.2 Положення про філію, підприємство несе відповідальність по зобов'язанням Філії.

Укладений договір в судовому порядку не визнавався недійсним, визнання його недійсним не є предметом даного спору. Зобов'язання сторін, що виникли за ним, мають бути виконані сторонами в повному обсязі. Отже, твердження відповідача про те, що жодних зобов'язань за укладеним Договором не виникло і не могло виникнути, як не наступило жодних цивільних прав і обов'язків - є хибним, та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

У п. 3.3 Постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", зазначається, що ж до кола повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно вчинення правочинів від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджене юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. Припис абз.1 ч. 3 ст. 92 ЦК України, зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

Відповідачем не надано до суду ані належного документального обґрунтовування на підтвердження своєї позиції щодо відсутності у Відповідача жодних зобов'язань за Договором № 3 від 02.02.2010 року, ані документального підтвердження щодо відсутності / наявності погодження (схвалення) щодо укладення цього договору між філією та Позивачем, ані документального обґрунтування щодо порядку, строків, форми тощо такого схвалення (погодження) з боку Відповідача, ані документального підтвердження щодо обліку та видачі довіреностей на підприємстві Відповідача.

Приписами ст. 32 ГПК України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність передбачену шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку встановленому ч.1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Згідно приписів статей 549-552 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) визнається грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Статтею 1 даного Закону передбачено, що розмір пені за прострочення платежу повинен встановлюватися за згодою сторін.

Наданими до справи доказами підтверджуються факт наявності між сторонами правовідносин з приводу виконання робіт, факт їх виконання та прийняття, факт наявності заборгованості та факт прострочення виконання грошових зобов'язань відповідачем.

За порушення грошового зобов'язання відповідно до статті 625 ЦК України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, враховуючи, що позивачем надано докази безспірності заборгованості відповідача у сумі заявлених вимог, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

За приписами п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії N 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму".

Необхідно також враховувати, що саме лише зазначення в установчих документах чи положенні про наявність у відокремленого підрозділу права представляти юридичну особу в суді (господарському суді) не свідчить про надання такому підрозділові відповідних повноважень та визначення їх кола.

За приписами п.4.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" провадження у справі підлягає припиненню, якщо при розгляді справи буде встановлено, що позов подано позивачем або до відповідача, який не має статусу юридичної особи або громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності і не є учасником корпоративних відносин.

У Положенні про філію "Валківський райавтодор" ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» визначено, що філія є відособленим підрозділом Підприємства, не є юридичною особою, діє відповідно до чинного законодавства і цього Положення. (п. 3.1. Положення).

Так п. 3.3. Положення визначено, що Філія може від імені і за дорученням директора Підприємства: - укладати договори відповідно до предмета діяльності Підприємства; - представляти інтереси Філії і Підприємства у всіх установах, організаціях, підприємствах, об'єднаннях, асоціаціях у межах наданих їй повноважень.

Тобто виходячи з вищевикладеного суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги, оскільки філія здійснює частину функцій Підприємства, що відповідає статутним цілям та завданням Підприємства.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням вищенаведеного позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 14 402,08грн., пені у розмірі 9 034,70грн. є правомірними та обґрунтованими, внаслідок чого підлягають задоволенню.

За змістом положень ст. ст. 216, 218, 229, 230, 231 ГК України боржник несе господарсько-правову відповідальність за невиконання ним грошового зобов'язання шляхом застосування до нього господарських санкцій.

Також суд зазначає, що Відповідачем до суду була подана заява, в якій він просив застосувати строки позовної давності до цих відносин. Розглянувши дану заяву, суд відмовляє Відповідачу в задоволенні його заяви про застосування строків позовної давності, оскільки вважає, що строки позовної давності не є пропущеними, адже вони переривались.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. В цьому сенсі діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, підписання боржником акта звірки розрахунків, в якому визначена його заборгованість, тощо.

Наданням Відповідачем на адресу Позивача гарантійного листа від 30.05.2012 року № 201, а також підписанням між Позивачем та Відповідачем акта звірки розрахунків на 01.07.2012 року строк позовної даності переривався. А отже, доводи Відповідача - щодо спливу і пропущення строку позовної давності Позивачем є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ч. 1 ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на 1. Відповідача.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 173, 174, 179, 180, 193, 216, 217 ГК України та ст.ст. 6, 14, 264, 509, 510, 525 - 527, 530, 546, 548 - 552, 598, 599, 610, 611, 612, 626 - 647, 649, 651 - 654, ЦК України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ДП «Харківський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», філія «Валківський автодор» (63002, м. Валки, вул. 1 Травня, 53, код 03447167) в особі Дочірнього підприємства "Харківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (61202, м. Харків, вул. Ахсарова, 2, код ЄДРПОУ 31941174) на користь Державної організації «Комбінат Планета» Державного агентства резерву України (63021, Харківська обл., Валківський район, смт. Ков'яги, вул. Гагаріна, 13, код ЄДРПОУ 14373265) суму у розмірі 23 436,78 грн. (де сума основного боргу у розмірі 14 402,08 грн. та пеня у розмірі 9 034,70 грн.), а також суму судового збору у сумі 1 827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.09.2014 р.

Суддя (підпис) І.П. Жигалкін