Ухвала

від 21.08.2014 по справі 2а-6299/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2014 року Справа № 876/1715/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого - судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Баранкевич А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року в адміністративній справі за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

16 липня 2012 року приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ в Залізничному районі м. Львова) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001721702/0 від 09.12.2011 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова № 0001721702/0від 09 грудня 2011 року.

З таким судовим рішенням не погодилася ДПІ в Залізничому районі м. Львова, подавши апеляційну скаргу, в якій вказала на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Просила скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове - про відмову в задоволенні позову. В якості обґрунтування апелянт зазначив, що перевіркою встановлено, що позивач включив до податкового кредиту з податку на додану вартість кошти сплачені у ПП «МКП-Сервіс» та ТзОВ «Ком-Тет», в той час як реально торгові операції з цими контрагентами не відбулися. Згідно актів аперевірки діяльності вище вказаних підприємств такі не мали належних технічних можливостей, людських та матеріальних ресурсів для поставок товару позивачу. А тому податкові накладні складені та видані ПП «МКП-Сервіс» та ТзОВ «Ком-Тет» із порушенням податкового законодавства України і не можуть вважатися належним доказом на підтвердження правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствами-покупцями. Враховуючи викладене, податковий орган вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення про донарахування позивачу податку на додану вартість є законним і підстав для його скасування немає.

Львівським апеляційним адміністративним судом у зв'язку з реорганізацією було здійснено заміну відповідача на Державну податкову інспекцію у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області .

Представинк апелянта Кельбас Р.А. в судовому засіданні дала пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, в межах викладених в ній доводів, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ПП «МКМ-Сервіс» за листопад 2010 року та з ТзОВ «Ком-Тет» за травень 2011 року.

Згідно з висновками акта №3845/17-3/НОМЕР_1 від 24.11.2011 року встановлено порушення позивачем п. 185.1, ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198, п. 201.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-УІ (із змінами та доповненнями), та п. 1.4, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.3, п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено завищення податкового кредиту в сумі 34147 грн..

9 грудня 2011 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0001721702/0 за платежем податок на додану вартість, яким підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 34147 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 4319,75 грн..

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність цього рішення з таких підстав.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7, 7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Підпунктом 7.4.5. пункту 7.4 статті Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно з статтею 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документами, які містять відомості про вище вказані господарські операції та підтверджують їх здійснення є договори на придбання продукції, податкові накладні, видаткові накладні та платіжні документи які були предметом перевірки, та які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Судом встановлено, що позивач у листопаді 2010 року включив до податкового кредиту податкову накладну виписану ПП «МКП-Сервіс» на загальну суму 103650 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 17275 грн., та у травні 2011 року - податкову накладну виписану ТзОВ «Ком-Тет» на загальну суму 101232 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 16872 грн., які включені в декларації з ПДВ та реєстри отриманих та виданих податкових накладних відповідно за листопад 2010 року та травень 2011 року.

Згідно акту перевірки податковий орган під час перевірки дійшов висновку, що позивач порушив податкове законодавством, оскільки договори з ПП «МКМ-Сервіс» та ТзОВ «Ком-Тет» не мали реального характеру.

Підставою для такого висновку були відомості, викладені в акті позапланової виїзної перевірки ПП «МКМ-Сервіс» від 23.06.2011 р. №1649/23-209/35383182 за період з 01.04.2008 р. по 16.06.2011 р. ДПІ у Галицькому районі м. Львова згідно з яким, оскільки у ПП «МКМ-Сервіс» відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської операції між підприємствами, тому угоди поставки є нікчемними.

Також відповідач врахував акт невиїзної документальної перевірки ТзОВ «Ком-Тет» від 15.08.2011 року №2444/23-100/37031909 за травень 2011 року ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, згідно з яким враховуючи відсутність фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «Ком-Тет»з підприємством-постачальником ТОВ «Трейд Сервіс Плюс», відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) на адресу ТОВ «Ком-Тет», податкові накладні, виписані ТОВ «Ком-Тет» в подальшому покупцям за відповідними фінансово-господарськими операціями, що не відповідають чинному законодавству, а тому податкові накладні, складені та видані із порушенням податкового законодавства України, не можуть вважатися належним доказом на підтвердження правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість підприємствами-покупцями.

Однак такі висновки податкового органу є безпідставними з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у ПП «МКМ-Сервіс» було придбано гравій та пісок.

У ТОВ «Ком-Тет» позивач придбав пісок.

Факт здійснення поставок підтверджено наявними в матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних, які відповідають вимогам, що встановлені до бухгалтерських документів (а.с. 70, 71, 74, 75).

Товар оплачено згідно з платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення платежу.

Відсутність товаро-транспортних накладних на здійснення перевезення придбаного у ТОВ «Трейд Сервіс Плюс», ТОВ «Ком-Тет» піску та гравію не свідчить про відсутність реального постачання цих товарів, оскільки судом встановлено, що позивач здійснював перевезення власними транспортними засобами (КАМАЗ, 3 од., МАЗ). Також позивачем укладено трудові договори з працівниками (водіями), які зареєстровані в порядку, передбаченому законодавством (а.с. 95-101). .

Самі ж товаро-транспортні накладні є документами, які регламентують взаємовідносини тільки перевізника та замовника як учасників транспортного процесу.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачем у травні 2011 року та листопаді 2010 року пісок та гравій постачався іншим контрагентам: ВАТ «Львівський завод залізобетонних виробів №1», ПАТ «Холдінгова компанія «Еко-Дім», ДП «Львівський завод збірних контрукцій», ТОВ БК «Прогрес ТехБуд», ПП «Дан Буд», ПП «Будекстра», ПП «Грифон-буд», ПП «НОВ Будсервіс» (а.с. 83-94).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема самого акту перевірки, основним видом діяльності позивача як суб'єкта підприємницької діяльності є оптова торгівля будівельними матеріалами.

Таким чином, операції позивача з ПП «МКМ-Сервіс», ТОВ «Ком-Тет» відповідають меті його господарської діяльності.

Згідно установленої судової практики Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постанові цього суду від 31 січня 2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

До того ж, про неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вище наведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неправомірність виключення відповідачем сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту позивача за наслідками господарських операцій з ПП «МКМ-Сервіс»та ТОВ «Ком-Тет».

На підставі викладеного та приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з дотримання норм матеріального права, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова - залишити без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2012 року по справі № 2а-6299/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик

Повиний текст ухвали виготовлено 26 серпня 2014 року.