Рішення

від 28.07.2014 по справі 754/8687/14-ц

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 754/8687/14

Провадження № 2-4107/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2014 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Макас Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу корпоративних прав недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу корпоративних прав недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 з 31.01.2006 року, від шлюбу вони мають двох дітей, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1. 30.05.2013 року відповідачка уклала Договір купівлі-продажу корпоративних прав, відповідно до якого прийняла у власність 100 % корпоративних прав на ПП "Юридична фірма "БРАМА" за 505000, 00 грн. 29.05.2013 року він, в присутності приватного нотаріуса, надав свою письмову нотаріальну згоду на укладання вказаного договору. Грошові кошти на придбання вказаного підприємства були витрачені із спільного сімейного бюджету. Придбання корпоративних прав було вчинено за обоюдною згодою, в інтересах сім"ї, з метою розвитку виробництва та отримання прибутку. У травні 2014 року він випадково дізнався про те, що його дружина ОСОБА_2 04.07.2013 року уклала Договір купівлі-продажу корпоративних прав на ПП "Юридична фірма "БРАМА", згідно з яким продала частину корпоративних прав у розмірі 70 % громадянину Чеської Республіки ОСОБА_3. На підставі Договору були зареєстровані відповідні зміни до статуту підприємства, згідно яких частка ОСОБА_2 у статутному капіталі підприємства становить 30 %. Позивач вважає, що даний Договір від 04.07.2013 року був укладений з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки при його укладенні не було отримано його згоду, як чоловіка, а тому він вимушений звернутися до суду з даним позовом, в якому просить суд:

1) Визнати недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу корпоративних прав у розмірі 70 % від 04.07.2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3;

2) Застосувати до Договору від 04.07.2013 року наслідки реституції;

3) Стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28.07.2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу корпоративних прав недійсним в частині позовних вимог про застосування до договору купівлі-продажу корпоративних прав наслідків реституції залишено без розгляду.

В судовому засіданні представники позивача повністю підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити у повному обсязі, визнати недійсним Договір купівлі-продажу корпоративних прав у розмірі 70 % від 04.07.2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також стягнути з відповідачів судові витрати по справі.

Представники відповідачки ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнали. Пояснили, що під час укладання оспорюваного Договору, дійсно, не було отримано згоду позивача на продаж корпоративних прав, а тому вважають позовні вимоги законними, просять їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що грошові кошти на придбання корпоративних прав на ПП "Юридична фірма "БРАМА" були надані позивачу та відповідачці ОСОБА_3, згідно домовленості між ними. В подальшому, згідно усної домовленості, частина корпоративних прав у розмірі 70 % була передана останньому за оспорюваним Договором, а також на підставі Рішення № 5 власників (учасників) ПП "Юридична фірма "БРАМА" від 04.07.2013 року, у зв"язку з чим і були внесені зміни до статутних документів. Вважає, що Договір від 04.07.2013 року був укладений з дотриманням вимог діючого законодавства, а тому підстав для визнання його недійсним немає, у зв"язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення представників позивача, представників відповідачів, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 31.01.2006 року по даний час, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.20).

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с.21-22).

30.05.2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 був укладений Договір купівлі-продажу корпоративних прав (а.с.5), відповідно до якого до відповідачки у власність перейшли корпоративні права на Приватне підприємство "Юридична фірма "БРАМА".

Перед укладенням даного Договору позивач ОСОБА_1 надав свою згоду на укладення Договору, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 29.05.2013 року (а.с.6).

Придбання корпоративних прав було вчинено за 505000, 00 грн.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як передбачено ч. 1, 2, 3 ст. 61 Сімейного кодексу України, об"єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об"єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним з подружжя. Якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім"ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Пунктом 2.2 Рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19.09.2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України, роз"яснено, що: "Відповідно до Конституції України усі суб"єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом (частина перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

В Україні залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу діють підприємства унітарні та корпоративні; унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства; унітарними є підприємства, засновані, зокрема, на приватній власності засновника (частина третя, четверта статті 63 Господарського кодексу України).

Матеріальну основу діяльності підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства; джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб"єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України (частина перша, друга статті 66 ГК України).

Вклад до статутного капіталу та виділене із спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; підприємство або його частина можуть бути об"єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Тобто зі змісту цієї статті вбачається, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права і обов"язки.

На думку Конституційного Суду України приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об"єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу, та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об"єктом їх спільної сумісної власності".

В контексті вказаних норм права та зважаючи на те, що 100 % частин корпоративних прав на ПП "Юридична фірма "БРАМА" були придбані ОСОБА_2 в період шлюбу та за письмовою нотаріально посвідченою згодою її чоловіка, то дані корпоративні права являються об"єктом спільної сумісної власності подружжя.

Що стосується оспорюваного Договору від 04.07.2013 року, то слід зазначити наступне.

04.07.2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений Договір купівлі-продажу корпоративних прав на ПП "Юридична фірма "БРАМА", відповідно до умов якого відповідачка продала відповідачу частину корпоративних прав у розмірі 70 % (а.с.7).

04.07.2013 року ОСОБА_2 було прийнято Рішення № 5 власників (учасників) ПП "Юридична фірма "БРАМА" про часткове відступлення права власності на ПП за попередньою домовленістю на підставі договору від 04.07.2013 року за номінальною вартістю 353500, 00 грн. на користь ОСОБА_3.

На підставі Договору та Рішення були зареєстровані відповідні зміни до статуту підприємства, згідно яких частка ОСОБА_2 у статутному капіталі підприємства становить 30 %.

В своїх позовних вимогах ОСОБА_1 вказує про те, що на укладення оспорюваного Договору він свою згоду не надавав, а тому вважає вказаний Договір незаконним, у зв"язку з чим просить визнати його недійсним.

Визнання договорів недійсними можливе лише в разі порушення вимог ст. 203 ЦК України. Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ст. 203 ЦК України, а саме:

- зміст правочину не має суперечити чинному законодавству та моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину;

- вчинення правочину у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Крім того, відповідно до п. 8 вказаного Постанови відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п"ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1, 2, 3 статті 65 Сімейного кодексу України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.

Враховуючи те, що під час укладання Договору купівлі-продажу корпоративних прав від 04.07.2013 року не було додержано вимог законодавства щодо обов"язкової наявності письмової, нотаріально посвідченої згоди при відчуженні частки об"єкта спільної сумісної власності подружжя, яка, враховуючи вартість корпоративних прав виходить за межі дрібного побутового, то позовні вимоги в частині визнання договору недійсним є підставними та обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню, а договір від 04.07.2013 року підлягає визнанню недійним з моменту його укладання.

Що стосується заперечень представника відповідача щодо того, що грошові кошти на придбання 100 % корпоративних прав ОСОБА_2 були надані відповідачем ОСОБА_3, то суд дані посилання до уваги не приймає, оскільки вони не були доведені належними та допустимими доказами. Копії фінансових документів, надані представником відповідача у судовому засіданні, жодним чином не підтверджують його заперечення в цій частині, а тому і до уваги судом не приймаються.

Також судом не приймаються до уваги заперечення представника відповідача щодо існування між ОСОБА_3 та сім"єю Баляр домовленості щодо придбання корпоративних прав, надання відповідних коштів та подальшого переоформлення корпоративних прав на ім"я ОСОБА_3, оскільки дані посилання не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, а також були спростовані дослідженими судом доказами та поясненнями сторін по справі.

Аналізуючи зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є підставними та обґрунтованими, заснованими на вимогах діючого законодавства, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 3535, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 15, 60, 88, 212-215 ЦПК України, Конституцією України, ст. 11, 15, 16, 203, 215 ЦК України, ст. 60, 61, 63, 65 Сімейного Кодексу України, Законом України "Про господарські товариства", Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу корпоративних прав недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладання Договір купівлі-продажу корпоративних прав у розмірі 70 % від 04.07.2013 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3535, 00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

Головуючий: