ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.09.2014 р. Справа № 914/2232/14
Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,
при секретарі Фартушку Н.Б.,
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити,
до відповідача-1: Пустомитівської районної ради Львівської області, Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити,
до відповідача-2: Відділу з питань управління та приватизації об'єктами спільної власності територіальних громад Пустомитівського району, Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити,
про: визнання Договору про оренду майна, що належить до комунальної власності від 01.02.2003 року №25/02 продовженим.
За участю представників:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача-1: Луків А.І. - представник (довіреність в матеріалах справи);
Від відповідача-2: не з'явився.
Представнику відповідача-1 роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Представник відповідача-1 не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.
Суть спору: розглядається справа за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Пустомитівської районної ради Львівської області та до Відділу з питань управління та приватизації об'єктами спільної власності територіальних громад Пустомитівського району, Львівська область про визнання Договору про оренду майна, що належить до комунальної власності від 01.02.2003 року №25/02 продовженим.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 25.06.2014 року порушено провадження у справі, прийнято справу до провадження та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 15.07.2014 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених в відповідних ухвалах суду у справі.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 03.09.2014 року у справі судом виправлено допущену в ухвалі від 02.09.2014 року описку, а саме замінено в пункті 2 резолютивної частини ухвали від 02.09.2014 року помилково вказану дату судового засідання з 30.09.2014 року на 05.09.2014 року.
Представник позивача в судове засідання 05.09.2014 року не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча був належно повідомлений про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому Інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28.
Представник відповідача-1 в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, 13.08.2014 року подав клопотання, у якому просить суд розглядати справу за відсутності повноважного представника Відділу з питань управління та приватизації об'єктами спільної власності територіальних громад Пустомитівського району.
01.09.2014 року позивачем подано клопотання (вх. №4216/14), у якому просить суд продовжити процесуальний строк розгляду справи в порядку статті 69 ГПК України.
Згідно приписів частини третьої статті 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Ухвалою від 26.08.2014 року у справі на підставі клопотання відповідача-1 від 26.08.2014 року вх. №4133/14 продовжено процесуальний строк розгляду справи в порядку статті 69 ГПК України та відкладено розгляд справи на 02.09.2014 року.
Заслухавши пояснення представника відповідача-1, оглянувши і дослідивши матеріали справи і подане клопотання суд дійшов до висновку про те, що клопотання позивача від 01.09.2014 року вх. №4216/14 про продовження процесуального строку розгляду справи в порядку статті 69 ГПК України слід відмовити, оскільки такий строк продовжено ухвалою суду від 26.08.2014 року, а відтак, сторони скористались наданим їм правом на продовження строку розгляду справи.
Враховуючи достатність, допустимість і належність поданих позивачем доказів, належним чином повідомлення судом сторін про дату і час судового засідання, неявку повноважного представника відповідача-2 та неподання ним відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.
В ході розгляду справи встановлено.
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи, йому присвоєно ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується долученими до матеріалів справи Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 та Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АД №392919 (докази в матеріалах справи).
Відповідач-1: Пустомитівська районна рада Львівської області є юридичною особою, їй присвоєно код ЄДРПОУ 04056374, знаходиться за адресою: 81100, Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити, вул. Грушевського, буд. 35 (докази в матеріалах справи).
Відповідач-2: Відділ з питань управління та приватизації об'єктами спільної власності територіальних громад Пустомитівського району є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 25563342, знаходиться за адресою: 81100, Львівська область, Пустомитівський район, м. Пустомити, вул. Грушевського, буд. 35 (докази в матеріалах справи).
01.02.2003 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі - позивач, орендар) та Відділом з питань управління та приватизації об'єктами спільної власності територіальних громад (надалі - відповідач-2, орендодавець) укладено Договір про оренду майна, що належить до районної комунальної власності №25/02 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення площею 43, 8 м. кв. за адресою: АДРЕСА_2.
Вказаний будинок № 4 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС № 073469 в цілому належить відповідачу-1 на праві комунальної власності.
За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільно-господарського законодавства, зазначений договір є договором найму (оренди) земельної ділянки.
Зазначений договір оренди укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін та зареєстровано в органах державного земельного кадастру, що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.
Статтею 283 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Як зазначено у частині 3 статті 283 ГК України, об'єктом оренди можуть бути:
- державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;
- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
- інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належать суб'єктам господарювання.
Статтею 759 ЦК України, передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У статті 760 ЦК України наведено предмет договору найму.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, за основними ознаками визначення договору, зазначений договір є договором оренди майна у сфері господарювання.
Пунктом 3.1. договору визначено, що договір може бути припинено достроково в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця у випадку прийняття власником рішення про приватизацію об'єкту оренди; несплати орендарем орендної плати протягом двох місяців;
Відповідно до розділу 4 договору договір діє з 01.02.2013 року по 01.02.2013 року.
Рішенням 19 чергової сесії п'ятого демократичного скликання Пустомитівської районної ради від 13.03.2008 року №243 вирішено вважати джерелами для фінансування реконструкції будинку адмінбудинку Пустомитівської районної ради, серед іншого, кошти від продажу будинку по вул. Грушевського, 4 (копія рішення в матеріалах справи).
Додатком від 12.03.2013 року до договору сторони погодили продовжити строк дії договору і викласти пункт IV договору в редакції «Термін дії договору до 31.12.2013 року».
Вказаний додаток до договору підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток сторін договору (належним чином завірена копія в матеріалах справи).
Рішенням 30 сесії шостого демократичного скликання Пустомитівської районної ради від 29.01.2014 року №432 «Про продовження договорів оренди» серед іншого, вирішено продовжити позивачу строк дії договору на термін до 01.07.2014 року.
29.01.2014 року між сторонами укладено додаток до договору, яким продовжено строк його дії по 30.06.2014 року.
Власник майна - Пустомитівська районна рада, листами від 27 березня 2014 року вих. №03-вих-141 та від 28 липня 2014 року №04-вих-313 повідомив позивача, що 30 червня 2014 року закінчується дія договору щодо оренди приміщень у будинку 4 по вул. Грушевського в м. Пустомити, та просив у зв'язку з необхідністю використання в подальшому (після 30 червня 2014 року) орендованого позивачем приміщення для потреб районної ради, вчасно звільнити об'єкт оренди і погасити заборгованість зі сплати орендної плати (копії листів відповідача-1 та доказів їх надсилання на адресу позивача в матеріалах справи).
З підстав наведеного позивач просить суд визнати продовженим Договір про оренду майна, що належить до комунальної власності від 01.02.2003 року №25/02.
Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що приписи частини першої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» стосуються правовідносин, які виникають при укладенні договору оренди, а не при продовженні його дії. Орендні відносини за договором тривають більш, ніж одинадцять років.
Відповідач-1 також посилається на норми ч. 4 ст. 9, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного майна» та зазначає, що з моменту прийняття рішення про приватизацію об'єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об'єкт, забороняється передача майна в оренду. Орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо прийнято рішення про приватизацію або перед приватизаційну підготовку цих об'єктів.
Відповідачем-1 укладено із філією «Львівський аукціонний центр» ПАТ «Державна акціонерна компанія «Національна мережа аукціонних центрів» договір на проведення аукціону з продажу майна, яке було предметом договору оренди. Вимога позивача про визнання Договору оренди продовженим суперечить способам захисту порушеного права, які встановлено законодавством України.
Окрім того, відповідач-1 посилається на те, що після звернення позивача до нього з заявою про продовження строку дії договору на строк не менший 5 років, позивач та відповідач-2 уклали Додаток до договору, яким погодили продовження дії договору лише до 30.06.2014 року.
Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Згідно приписів частини першої статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина перша статті 283 ГК України).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне положення міститься в частини першій статті 759 ЦК України.
Частина перша статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
Згідно частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та частини четвертої статті 284 ГК України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Згідно статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України у своїй постанові від 29.05.2013 року №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» господарським судам слід відмовляти в позові про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим), оскільки така позовна вимога (без подання доказів наявності спору стосовно такого продовження), є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту, а це не відповідає передбаченим законом (стаття 20 ГК України, стаття 15, частина друга статті 16 ЦК України) способам захисту порушеного права.
Таким чином, вимога позивача про визнання договору продовженим до 28 січня 2019 року на тих самих умовах, які були раніше передбачені (встановлені) ним, за своєю суттю є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення і не відповідає передбаченим законом (ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України), способам захисту порушеного права. Отже, позивач, посилаючись на положення нормативних актів, які на його думку, наділяють його правом, обрав спосіб захисту порушеного права та реалізував свій намір захистити це право у спосіб, не передбачений чинним законодавством України.
Вказане унеможливлює задоволення позовних вимог позивача. Такий висновок суду відповідає висновкам Вищого господарського суду України, викладених у постановах від 12.05.2011 року у справі № 5002-26/4789-2010 та від 06.10.2011 року у справі № 5023/1385/11, а також у пункті 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна».
У матеріалах справи відсутні та особами, які беруть участь у справі, суду не подані докази існування між сторонами спору стосовно самого продовження дії договору. Так, після звернення позивача до відповідача-2 з заявою про продовження дії договору на 5 років, Пустомитівська районна рада, розглянувши її, прийняла рішення від 29.01.2014 року №432 «Про продовження договорів оренди» про продовження дії договору до 01.07.2014 року.
Після цього сторони за взаємною згодою вирішили питання продовження дії договору, добровільно уклавши додаток до договору оренди, яким визначили термін дії Договору оренди по 30 червня 2014 р.
Згідно з статтею 6 та частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з листів відповідача-1 від 27 березня 2014 року вих. №03-вих-141 та від 28 липня 2014 року вих. №04-вих-313, а також пояснень його представника, власник об'єкта оренди (відповідач-1) не бажає продовжувати здавати в оренду належне йому майно та має намір використовувати це майно для власних потреб, про що він відповідно до вимог частини 3 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» повідомив позивача.
Рішення Пустомитівської районної ради, як власника орендованого майна, про продовження дії договору після 30.06.2014 року відсутнє, доказів звернення позивача до відповідача-1 із пропозицією про продовження строку дії договору після 30.06.2014 року станом на час розгляду справи в суді сторонами не заявлено тане подано.
Відповідно до норм статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Посилання позивача на норми частини першої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції, чинній з 30.12.2009 року, необґрунтовані, оскільки договір укладено 01.02.2003 року, тобто до прийняття вищезазначеної правової норми. Стаття 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» регулює питання терміну дії договору оренди, а не терміну, на який договір оренди може бути продовжено після закінчення строку його дії. Правовідносини щодо поновлення дії договору оренди (найму) після закінчення його строку, умов та строків такого поновлення договору регулюються статті 764 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Крім цього, укладаючи 29.01.2014 року Додаток до Договору оренди, позивач вільно, відповідно до його внутрішньої волі станом на 29.01.2014 року визначив таку істотну умову цього договору, як термін його дії.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до статті 4 -3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Суд, заслухавши пояснення представника відповідача-1, оглянувши та дослідивши матеріали справи та подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов не є документально та нормативно обґрунтований, відповідачем спростований, а тому в його задоволенні слід відмовити.
Судові витрати покласти на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 ГПК України, залишити сплачений Квитанцією від 24.06.2014 року №10013/122 судовий збір за позивачем.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 77, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Судові витрати залишити за позивачем.
05.09.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 09.09.2014 року.
Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.
Суддя Козак І.Б.
Суд | Господарський суд Львівської області |
Дата ухвалення рішення | 05.09.2014 |
Оприлюднено | 12.09.2014 |
Номер документу | 40406568 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Львівської області
Козак І.Б.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні