Постанова

від 25.11.2014 по справі 914/2232/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2014 р. Справа № 914/2232/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - судді Скрипчук О.С.

Суддів Дубник О.П.

Новосад Д.Ф.

При секретарі судового засідання Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 б/н від 19.09.2014 року (вх. № 01-05/4563/14 від 25.09.2014 року)

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 року

у справі № 914/2232/14

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Пустомити Львівської області

до відповідача-1: Пустомитівської районної ради Львівської області, м.Пустомити Львівської області

до відповідача-2: Відділу з питань управління та приватизації об'єктами спільної власності територіальних громад Пустомитівського району, м.Пустомити Львівської області

про визнання договору про оренду майна, що належить до комунальної власності від 01.02.2003 року № 25/02 продовженим.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 - довіреність № 1123 від 01.09.2014 року;

від відповідача-1: Луків А.І. - довіреність № 03-вих-385 від 09.10.2014 року;

від відповідача-2: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом до Пустомитівської районної ради Львівської області, Відділу з питань управління та приватизації об'єктами спільної власності територіальних громад Пустомитівського району про визнання договору про оренду майна, що належить до комунальної власності від 01.02.2003 року № 25/02 продовженим.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 року у справі № 914/2232/14 (суддя Козак І.Б.) в позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу б/н від 19.09.2014 року (вх. № 01-05/4563/14 від 25.09.2014 року), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 року. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. А саме скаржник стверджує, що судом не було взято до уваги п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна)», відповідно до якого Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" передбачено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу № 03-вих.-386 від 09.10.2014 року, в якому просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 року залишити без змін.

Позивачем подано до суду заяву б/н від 19.11.2014 року, про зупинення провадження у даній справі до вирішення по суті судової справи за позовом ОСОБА_2 про скасування п.1.2. рішення Пустомитівської РДА та зобов'язання до вчинення дій, що перебуває на розгляді в Пустомитівському районному суді Львівської області. Дана заява колегією суддів відхилено, оскільки остання не вбачає підстав для зупинення провадження у даній справі.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2014 року було змінено склад колегії суддів.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2003 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (орендар) та Відділом з питань управління та приватизації об'єктами спільної власності територіальних громад (орендодавець) було укладено договір про оренду майна, що належить до районної комунальної власності №25/02 (надалі - договір). Згідно умов договору орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення площею 43,8м.кв. за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.05.2008 року, будинок по АДРЕСА_1 належить Пустомитівській районній раді на праві комунальної власності.

Відповідно до розділу 4 договору договір діє з 01.02.2003 року по 01.02.2013 року.

В розділі 3 договору визначено, що договір може бути припинено достроково в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця у випадку, зокрема, прийняття власником рішення про приватизацію об'єкту оренди; несплати орендарем орендної плати протягом двох місяців.

Додатком до договору від 12.03.2013 року сторони погодили продовжити строк дії договору і викласти пункт 4 договору в редакції «Термін дії договору до 31.12.2013 року».

Вказаний додаток до договору підписано повноважними представниками та скріплений печатками сторін договору.

Рішенням Пустомитівської районної ради від 29.01.2014 року №432 «Про продовження договорів оренди» серед іншого, вирішено продовжити позивачу строк дії договору на термін до 01.07.2014 року.

29.01.2014 року між сторонами укладено додаток до договору, яким продовжено строк його дії по 30.06.2014 року.

Листом № 03-вих-141 від 27.03.2014 року Пустомитівська районна рада повідомила позивача, що 30 червня 2014 року закінчується дія договору щодо оренди приміщень у будинку АДРЕСА_1, та просила у зв'язку з необхідністю використання в подальшому (після 30 червня 2014 року) орендованого приміщення для потреб районної ради, вчасно звільнити об'єкт оренди і погасити заборгованість зі сплати орендної плати.

Факт надіслання даного листа на адресу позивача підтверджується фіскальним чеком від 28.03.2014 року № 4126.

Позивач при зверненні до суду першої інстанції просить визнати договір про оренду майна, що належить до комунальної власності від 01.02.2003 року №25/02 продовженим до 28.01.2019 року. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на норми ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої термін договору оренди визначається за погодженням сторін, термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Позивав стверджує, що він звертався до відповідача 2 із заявою в якій просив укласти договір оренди терміном не менше як на 5 років. Позивач вважає, що додаток до договору оренди від 29.01.2014 року, який укладений між сторонами щодо продовження строку дії договору оренди на пів року по 30.06.2014 року, суперечить чинному законодавству, зокрема ч. 1 ст. 17 закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Станом на даний час додаток до договору оренди від 29.01.2014 року у судовому порядку не визнавався недійсним.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Відповідно до приписів частини першої та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно приписів ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (частина перша статті 283 ГК України).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне положення міститься в частини першій статті 759 ЦК України.

Частина 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частини четвертої статті 284 ГК України у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Предмет спору у даній справі становить вимога про визнання договору оренди державного майна від 01.02.2003р. №25/02 продовженим.

Як роз'яснено в п.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013р. №12, господарським судам слід відмовляти в позові про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим), оскільки така позовна вимога (без подання доказів наявності спору стосовно такого продовження), є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту , а це не відповідає передбаченим законом (стаття 20 ГК України, стаття 15, частина друга статті 16 ЦК України) способам захисту порушеного права. Господарський суд відмовляє в позові і в тому разі, коли з'ясує, що договір оренди є поновленим (продовженим) на строк, який був раніше встановлений договором. При цьому у відповідних випадках господарський суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви або припиняти провадження у справі з тієї підстави, що відповідні вимоги не підлягають розгляду господарськими судами.

Таким чином, предмет позову про визнання договору оренди продовженим не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Зокрема, такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, визначених статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України. З матеріалів справи також не вбачається встановлення такого способу захисту прав орендаря у договорі, укладеному між сторонами.

Вимога позивача про визнання договору продовженим до 28 січня 2019 року на тих самих умовах, які були раніше передбачені (встановлені) ним, за своєю суттю є вимогою про встановлення факту, що має юридичне значення і не відповідає передбаченим законом (ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України), способам захисту порушеного права.

Отже, позивач, посилаючись на положення нормативних актів, які на його думку, наділяють його правом, обрав спосіб захисту порушеного права та реалізував свій намір захистити це право у спосіб, не передбачений чинним законодавством України.

Вказане унеможливлює задоволення позовних вимог позивача.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт існування між сторонами спору стосовно самого продовження дії договору.

Так, після звернення позивача до відповідача-2 з заявою про продовження дії договору, Пустомитівська районна рада, розглянувши її, прийняла рішення від 29.01.2014 року №432 "Про продовження договорів оренди" про продовження дії договору до 01.07.2014 року.

Після цього сторони за взаємною згодою вирішили питання продовження дії договору, добровільно уклавши додаток до договору оренди, яким визначили термін дії договору оренди по 30 червня 2014 р.

Згідно з статтею 6 та частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з листа відповідача-1 від 27 березня 2014 року вих. №03-вих-141 власник об'єкта оренди (відповідач-1) не бажає продовжувати здавати в оренду належне йому майно та має намір використовувати це майно для власних потреб, про що він відповідно до вимог ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" повідомив позивача.

Рішення Пустомитівської районної ради, як власника орендованого майна, про продовження дії договору після 30.06.2014 року відсутнє. Доказів звернення позивача до відповідачів із пропозицією про продовження строку дії договору після 30.06.2014 року матеріали справи не містять.

Враховуючи вищенаведене та те, що сторонами було погоджено продовження строку дії договору оренди по 30.06.2014 року та те, що позивач після 30.06.2014 року не звертався до відповідачів з пропозицією укласти договір оренди, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Необґрунтованим є посилання апелянта на п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013, № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна)», відповідно до якого, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" передбачено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Обов'язковість виконання зазначеного законодавчого припису не ставиться у залежність від намірів орендодавця використовувати майно для власних потреб або від будь-яких інших обставин, за винятком пропонування орендарем меншого, ніж п'ять років, строку продовження договорів оренди державного та комунального майна.

Оскільки зазначена норма надає орендарю право продовжувати орендні відносини на строк до п'яти років, то визначення конкретного строку, на який продовжується строк договору, повинно бути здійснено шляхом внесення змін до договору. У зв'язку з цим орендар має право звернутися з відповідним позовом до суду на підставі пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" в будь-який час до припинення дії договору оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався до суду із позовом до відповідачів з відповідним позовом про внесення змін до договору оренди до припинення дії даного договору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 року є законне і підстав для його скасування немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 05.09.2014 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 01.12.2014 року.

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Дубник О.П.

суддя Новосад Д.Ф.