Постанова

від 15.08.2014 по справі 826/7919/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 серпня 2014 року 10:00 № 826/7919/14

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., за участю секретаря судового засідання Борисової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» доДержавної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

До судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» (надалі - Позивач/ТОВ «Нік-Електроніка») до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - Відповідач/ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд:

1. Податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.02.2014 р. №0001492201 та №0001502201 - скасувати;

2. Стягнути з Державного бюджету України на користь Позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 487,20 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.06.2014 р. провадження у справі було відкрите та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених в адміністративним позові, зокрема, зазначив про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час винесення 13.02.2014 р. податкових повідомлень-рішень №0001492201 та №0001502201.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який щодо позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив в задоволенні позову відмовити із підстав, викладених в письмових запереченнях, мотивуючи тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом правомірно, оскільки Позивачем порушені норми ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV (надалі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

Крім того, в судовому засіданні було допитано в якості свідка директора ТОВ «Нік-Електроніка» ОСОБА_2, який повідомив про порядок укладення договору із контрагентом, а також надав пояснення про результати виконання сторонами умов такого договору.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Згідно із ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), справа розглядається в письмовому провадженні на підставі наявних в матеріалах справи документів.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення сторін та свідка, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Нік-Електроніка» (код ЄДРОПУ 33401202) зареєстроване Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 08.04.2005 р., з 12.04.2005 р. взято на податковий облік ДПІ в Оболонському районі м. Києва та станом на дату проведення перевірки має стан 30 «в стані переходу до іншої ДПІ».

Основними видами діяльності Позивача згідно із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ №338082 є виробництво інструментів і обладнання для вимірювання, дослідження та навігації.

Поряд із цим, у період з 20.01.2014 р. по 24.01.2014 р. на підставі наказу №75 від 20.01.2014 р., виданого ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві та повідомлення про перевірку від 20.01.2014 р. №864/10/26-54-22-01-20, відповідно до ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 ПК України Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Нік-Електроніка» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ПП фірма «Легпромтекс» за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складений акт від 30.01.2014 р. №70/26-54-22-01-10/33401202 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Нік-Електроніка» (код ЄДРПОУ 33401202) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП фірма «Легпромтекс» (код ЄДРПОУ 20272025) за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р.» (надалі - Акт перевірки №70), в якому зазначено про виявлені наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

ь пп.14.1.27 та пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.138.2 та п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 787 064,00 грн., в т.ч.: IV квартал 2011 р. - розміром 787 064,00 грн.;

ь п.198.3 та п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (надалі - ПДВ), що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 684 403,00 грн., в т.ч.: за січень 2012 р. - розміром 684 403,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними вище висновками податкового органу, ТОВ «Нік-Електроніка» подало до ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві заперечення №016/2 від 04.02.2014 р., за результатом розгляду якого Відповідачем було надане рішення від 10.02.2014 р. №4160/10/26-54-22-01-20/3 «Про розгляд заперечення на Акт перевірки №70», яким залишено без змін оскаржуваний Акт перевірки №70, а вказане заперечення без задоволення.

Згідно із зазначеним, на підставі Акту перевірки №70 ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 13.02.2014 р. були прийняті податкові повідомлення-рішення, а саме:

ь за формою «Р» №0001492201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ на загальну суму 1 026 605,00 грн. (з яких 684 403,00 грн. - за основним платежем та 342 202,00 грн. - за штрафними санкціями);

ь за формою «Р» №0001502201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств на загальну суму 787 064,00 грн. (з яких 787 064,00 грн. - за основним платежем).

Разом із тим, вважаючи прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення безпідставними, Позивач звернувся до Головного управління Міндоходів у м. Києві з первинною скаргою від 25.02.2014 р. №029/1, за результатом розгляду якої ГУ Міндоходів у м. Києві прийнято рішення від 25.04.2014 р. №3802/10/26-15-10-06-15 «Про результати розгляду первинної скарги» про залишення поданої скарги без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Проте, не погоджуючись із таким рішенням, Позивачем була подана скарга від 13.05.2014 р. №9572/6 до Міністерства доходів і зборів України, яке, в свою чергу, своїм рішенням від 22.05.2014 р. №9105/6/99-99-10-01-15 «Про результати розгляду скарги» також залишило без змін винесені ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві податкові повідомлення-рішення від 13.02.2014 р., а скаргу - без задоволення.

В той же час, вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси Позивача під час проведення перевірки та прийняття 13.02.2014 р. оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, ТОВ «Нік-Електроніка» оскаржило їх у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р. Позивач мав господарські взаємовідносини із ППФ «Легпромтекс» на підставі укладеного договору поставки №38Н11 від 01.09.2011 р. (надалі - Договір №38Н11), згідно із яким ППФ «Легпромтекс» (Постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк та на умовах, визначених цим Договором та Специфікаціями до нього, у власність ТОВ «Нік-Електроніка» (Покупець) товар, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і оплатити його на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п.2.2 Договору №38Н11 загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами та розмірами визначаються Специфікацією, яка може бути рахунком-фактурою.

Так, на виконання вимог укладеного Договору №38Н11 Позивачем надані рахунки-фактури (том І справи, стор.64-70) на загальну суму 4 106 419,76 грн. (в т.ч. ПДВ - 684 403,28 грн.), а також підписані сторонами видаткові накладні (том І справи, стор.71-77) за грудень 2011 р.

В той же час, відповідно до положень п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ТОВ «Нік-Електроніка» встановлено відображення Позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних суми ПДВ розміром 684 403,28 грн. та включення її до складу податкового кредиту у січні 2012 р. на підставі отриманих від ППФ «Легпромтекс» податкових накладних, які наявні в матеріалах справи (том І справи, стор.78-91).

Поряд із цим, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп. «б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому, згідно із пп. «а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Разом із тим, як вбачається з Акту перевірки №70, за грудень 2011 р. (січень 2012 р.) ТОВ «Нік-Електроніка» задекларовано податковий кредит з ПДВ у розмірі 5 862 775,00 грн. Проте, перевіркою визначення податкового кредиту Відповідачем встановлено його завищення на суму 684 403,28 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, на розміром 684 403,28 грн.

При цьому, проведеною перевіркою щодо відображення у податковому обліку господарських операцій Позивача із ППФ «Легпромтекс» Відповідачем встановлено, що ТОВ «Нік-Електроніка» віднесено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрати розміром 3 422 016,00 грн. за такими операціями, однак, за висновками податкового органу, зазначене призвело до заниження податку на прибуток на 787 064,00 грн.

В свою чергу, відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положенням п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6 - 138.9, пп.пп.138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.пп.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Згідно із абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 ст.138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Поряд із цим, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, транспортно-супровідні документи тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Згідно із зазначеним, ухвалою від 10.06.2014 р. судом витребовувались від Позивача документи по справі, які мають засвідчувати мету здійснення господарських операцій та зв'язок між фактом придання у ППФ «Легпромтекс» товарів і господарською діяльністю ТОВ «Нік-Електроніка», зокрема: первинні документи, що підтверджують оприбуткування, зберігання на балансі Позивача та подальше списання отриманих в грудні 2011 р. товарів згідно укладеного із контрагентом ППФ «Легпромтекс» Договору; податкові декларації за перевіряємий період з «розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів»; витяг з реєстру отриманих податкових накладних; оборотно-сальдову відомість; картки балансового рахунку; витяги з журналу обліку виданих довіреностей на отримання товарів; копій довіреностей уповноважених представників Позивача, які отримували ТМЦ; оригінали виписок з розрахункових рахунків Позивача, завірених відповідними банківськими установами, що засвідчують факти сплати останнім вартості придбаних товарів (послуг), тощо; документи за укладеним Договором №38Н11 із контрагентом ППФ «Легпромтекс»: специфікації до укладеного Договору поставки; заявки Позивача; документи, що засвідчують якість придбаних товарів (сертифікати); інструкції з користування товаром; укладені договори між Позивачем та перевізниками, що здійснювали транспортування придбаного товару; штатний розпис; список працівників Позивача, які розвантажували придбаний товар; докази перебування товарно-матеріальних цінностей на бухгалтерському обліку - виписки по роках; товарно-транспортні накладні; подорожні листи; документи щодо зберігання товару; інші належним чином завірені документи (або письмові пояснення), що посвідчують мету здійснення такої операції та зв'язок між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податку; належні докази (у вигляді письмових пояснень з доданими до них первинними, розрахунковими документами, документами бухгалтерського обліку і звітності, внутрішніми організаційно-розпорядчими документами підприємств, тощо) наявності матеріально-технічної бази у Позивача та його контрагента (в т.ч. власних/орендованих виробничих, складських і офісних приміщень, виробничого і спеціального технічного обладнання, транспортних засобів, інших основних засобів), трудових ресурсів, необхідних для здійснення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської діяльності, зокрема (але не виключено): наявність кваліфікованого персоналу; інші документи, які на думку Позивача, підтверджують реальність виконання господарських операцій за укладеними договорами.

Так, розділом 4 укладеного між ТОВ «Нік-Електроніка» та ППФ «Легпромтекс» Договору №38Н11 встановлений порядок та умови здійснення поставки, де зазначено про те, що поставка та передача товару здійснюється на умовах EXW (відповідно до правил «Інкотермс-2000»), м. Дніпропетровськ, або конкретна адреса поставки вказується сторонами у відповідній Специфікації (додатку) до Договору.

Поряд із цим, у п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп. «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Водночас, суд звертає увагу, що зі змісту правил «Інкотермс-2000» термін EXW «Франко завод» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб. Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.

Продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів. Якщо сторони не узгодили конкретної точки в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього точок, продавець може вибрати таку точку в межах місця поставки, яка найбільш відповідає його цілям. Продавець зобов'язаний дати покупцю достатнє повідомлення щодо часу і місця, коли і де товар буде наданий у розпорядження останнього.

Разом із тим, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009 р. у справі №21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

В той же час, суд приймає до уваги пояснення свідка ОСОБА_2 про те, що придбаний у ППФ «Легпромтекс» товар Позивач приймався на складі Постачальника у м. Дніпропетровську. При цьому, основне господарське навантаження ТОВ «Нік-Електроніка» за період спірних господарських операцій здійснювалось на заводі також у м. Дніпропетровську, на підтвердження чого наданий укладений між Позивачем та ПАТ «Дніпровський машинобудівельний завод» договір оренди №56-11 від 28.11.2011 р. разом із актами приймання-передачі, що свідчить про наявність у Позивача заводського приміщення у м. Дніпропетровську.

Крім того, в матеріалах справи наявні укладені Позивачем з ВАТ «Науково-виробниче підприємство «Сатурн» договір оренди нежитлового приміщення та майна №1.1.39.09.09 від 01.10.2009 р., а також із ВАТ «Донецькобленерго» договір оренди приміщення №89 від 10.02.2011 р., які посвідчують наявність у ТОВ «Нік-Електроніка» матеріальних потужностей у м. Києві та у м. Горлівки.

Водночас, за твердженнями Відповідача, відсутність у ТОВ «Нік-Електроніка» товарно-транспортних накладних свідчить про відсутність фактичного здійснення спірних господарських операцій із ППФ «Легпромтекс» з поставки товару, мотивуючи тим, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом із тим, суд приймає до уваги пояснення свідка ОСОБА_2 про те, що вивіз товару зі складу Постачальника здійснювався ним самостійно разом із водієм на власному транспорті, а тому товарно-транспортна накладна для нього не є обов'язковою.

Поряд із цим, суд звертає увагу на те, що на виконання Закону України «Про автомобільний транспорт» і Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, постановою Кабінету Міністрів України №207 від 25.02.2009 р. затверджений Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполучені.

Так, згідно із п.2 вищезазначеного Переліку встановлено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб необхідно мати, а саме: накладну або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявність товарно-транспортної накладної не є обов'язковою умовою для водіїв юридичних осіб, що здійснюють перевезення для власних потреб.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.01.2014 р. №К/800/31054/13.

В той же час, на підтвердження транспортування придбаного у ППФ «Легпромтекс» товару власними силами для власної господарської діяльності Позивачем надані подорожні листи вантажного автомобіля (том І справи, стор.94-97), свідоцтво про реєстрацію вказаного вантажного автомобіля за ТОВ «Нік-Електроніка» та наказ №15-ОП від 30.08.2011 р. про призначення відповідального останнього, які підтверджують рух транспортного засобу Позивача та посвідчують транспонування придбаного останнім у контрагента товару.

Таким чином, посилання Відповідача на відсутність транспортних документів, як на доказ відсутності реального виконання умов зазначеного Договору №38Н11, суд вважає безпідставними, оскільки судом встановлено наявність у Позивача матеріально-технічної бази, наявність транспорту, складів, персоналу, які ТОВ «Нік-Електроніка» використовує у своїй господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Разом із тим, на підтвердження виконання сторонами умов укладеного Договору №38Н11 було надане замовлення Позивача від 01.12.2011 р. за вих. №215/2 (том ІІ справи, стор.135-136), в якому просить ППФ «Легпромтекс» здійснити постачання комплектуючих до електролічильників в кількості та строки, вказані в переліку.

В якості доказів руху активів під час здійснення спірних господарських операцій, Позивачем також надані наступні документи, такі як: оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 за грудень 2011 р. (том І, стор.181-187); оборотно-сальдові відомості по рахунку 10 за грудень 2011 р. (том І справи, стор.188-195); копії форми №1ДФ «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку» за 4 квартал 2011 р. (м. Київ, м. Дніпропетровськ, м. Горлівка).

В свою чергу, суд акцентує увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, суд також звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Поряд із цим, на підтвердження подальшого використання придбаного у ППФ «Легпромтекс» товару у своїй господарській діяльності (виробництво контрольно-вимірювальних приборів) Позивачем були надані первинні та бухгалтерські документи по господарським операціям з контрагентами-покупцями ТОВ «Інженерно-технічний центр «Енергооблік», МПП «Ліна», ТОВ «Гран-Ком», ТОВ «Будконтинентсервіс», ПВКП «Югтехэлектро», а саме: копії лімітно-забірних карток; копії специфікацій на лічильники електричної енергії (НИК2301 АК1, НИК2301 АП1, НИК2303 АК1Т 1121, НИК2303 АП2 1140, НИК2303 АРК1 1140, НИК2303 АРК1Т 1121, НИК2303 АРП3 1100, НИК2303 АК1Т 1100, НИК2303 АРК1Т 1100) з переліком придбаних у Постачальника комплектуючих, які вироблялись Позивачем у перевіряємий період; копії видаткових накладних на відвантаження саме цих лічильників; довіреності вказаних покупців на отримання від Позивача зазначених лічильників; виписані ТОВ «Нік-Електроніка» на адреси покупців копії податкових накладних (том І справи, стор.107-169).

Разом із тим, суд приймає до уваги пояснення свідка ОСОБА_2 про те, що отримані від Постачальника комплектуючі надали можливість Позивачу у 1 кварталі 2012 р. виготовити 384469 лічильників електричної енергії та реалізувати більшу їх частину (362371 шт.), що відображено у витягах з програми 1С «Випуск продукції» (оцінка вартості) (бухгалтерський облік) за 1 квартал 2012 р. та «Звіт про продану продукцію» за період з 01.01.2012 р. по 31.03.2012 р. (том І справи, стор.170-180).

В той же час, підставою для висновку Відповідача про наявність порушень з боку ТОВ «Нік-Електроніка», що також підтверджується представником Відповідача, був акт ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області від 06.11.2013 р. №1594/16-01-22-08/20272025 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ППФ «Легпромтекс» (код ЄДРПОУ 20272025) з питань правомірності проведених господарських взаємовідносин із платниками податків за період діяльності з 01.04.2011 р. по 31.12.2011 р.», яким не встановлено фактичного місцезнаходження контрагента Позивача. Також, податковий орган стверджує, що в ході податкової звітності ППФ «Легпромтекс» відсутня будь-яка інформація про наявні виробничі потужності, складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності контрагента-постачальника.

На спростування відповідних доводів Відповідача Позивачем був наданий укладений ППФ «Легпромтекс» договір суборенди приміщення №А206/11 від 01.11.2011 р., а також копія звіту останнього про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України, які посвідчують про наявність у контрагента-постачальника складського приміщення у м. Дніпропетровську та 12 працівників у період здійснення господарських операцій із ТОВ «Нік-Електроніка».

Крім того, суд зазначає про те, що оскільки поставка товару за Договором №38Н11 здійснювалась на умовах EXW «Франко завод» (відповідно до правил «Інкотермс-2000»), відповідно, обов'язок щодо його транспортування зі складу Постачальника покладався на Позивача, а тому наявність у ППФ «Легпромтекс» транспортних засобів не обов'язковою рисою для спірних господарських операцій.

В свою чергу, суд звертає увагу, що листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 також визначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, суд зазначає, що висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України, які сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин ППФ «Легпромтекс» з іншими суб'єктами господарської діяльності, не є належними доказами порушення Позивачем податкового законодавства, оскільки результати аналізу другого ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються ТОВ «Нік-Електроніка».

Поряд із цим, відповідно до вимог ст.183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним пп.6 п.180.1 ст.180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Таким чином, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента Позивача в стані, власне, платника ПДВ, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена у вищезгаданому листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., відповідно до якого підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Суд звертає увагу, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Разом із тим, слід ураховувати вимоги ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно із якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Проте, Відповідачем не надано суду доказів припинення ППФ «Легпромтекс» (скасування державної реєстрації, виключення його з ЄДРПОУ) внесення недостовірної інформації до ЄДРПОУ, тощо, під час взаємовідносин із Позивачем.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних, контрагент Позивача - ППФ «Легпромтекс» (код ЄДРПОУ 20272025) був зареєстрований як платник ПДВ у встановленому законодавством порядку, що підтверджується свідоцтвом №04320420 про реєстрацію платника ПДВ.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що не спростовано Відповідачем в порядку передбаченому ч.2 ст.71 КАС України, що ППФ «Легпромтекс» не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст.9 Закону №996, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з поставки товарів мали реальний характер, факти поставки оформлені документально та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним Договором №38Н11 за перевіряємий період, підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, складських приміщень, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Слід також зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару та надання послуг входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 р. у справі №К-12509/08.

Суд наголошує, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 р. по справі № 2а-6067/11/1470.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 р., заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії" (2009 р., заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Між тим, Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання Позивачем податкової вигоди.

В свою чергу, надані Позивачем суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені ТОВ «Нік-Електроніка» господарські операції з поставки товарів є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

При цьому, Відповідач, вказуючи в Акті перевірки №70 на неналежне документальне підтвердження здійснених Позивачем витрат за зазначеним вище Договором, не обґрунтовує, у чому саме полягає дефектність документів, наданих Позивачем. Не заперечує Відповідач і правомірність видачі та правильність оформлення податкових накладних, на підставі яких Позивачем було сформовано податковий кредит за рахунок ПДВ.

З огляду на викладене, за вказаними вище та відображеними в Акті перевірки №70 порушеннями, допущеними начебто Позивачем при взаємовідносинах із контрагентом-постачальником, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання Позивачем податкової вигоди, що свідчить про необґрунтованість зроблених Відповідачем висновків та протиправність прийнятих із зазначених підстав податкових повідомлень-рішень від 13.02.2014 р. №0001492201 та №0001502201, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Позивача. Крім того, відповідно до ст.94 КАС України та Закону України «Про судовий збір», судовий збір підлягає відшкодуванню Позивачу в розмірі 487,20 грн., решту суми (4 384,80 грн.) слід стягнути із Відповідача.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.02.2014 р. №0001492201 та №0001502201.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» понесені судові витрати в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. із видатків Державного бюджету України, направлених на асигнування Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути решту суми судового збору у розмірі в розмірі 4 384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001 із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін