Ухвала

від 01.10.2014 по справі 826/7919/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7919/14 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

01 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Безименної Н.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2014 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нік - Електроніка» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Нік - Електроніка» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень - рішень від 13.02.2014 року № 0001492201 та № 0001502201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП фірма «Легпромтекс» за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 30.01.2014 року № 70/26-54-22-01-10/33401202.

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень вимог:

пп.14.1.27 та пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.138.2 та п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 787 064 грн.;

п.198.3 та п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (надалі - ПДВ), що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 684 403,00 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 13.02.2014 року:

№ 0001492201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ на загальну суму 1 026 605,00 грн., з яких 684 403 грн. - за основним платежем та 342 202 грн. - штрафні санкції;

№ 0001502201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств на загальну суму 787 064,00 грн., з яких 787 064 грн. - за основним платежем.

Підставою для збільшення позивачу зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, у перевіряємий період, слугували висновки відповідача, що укладений позивачем з контрагентом правочин не мав реального характеру, а надані первинні документи не підтверджують реальність проведення господарської операції.

Дані висновки були сформовані відповідачем внаслідок опрацювання податкової інформації, отриманої від ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області, а саме акту від 06.11.2013 року № 1594/16-01-22-08/20272025 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП фірма «Легпромтекс», зокрема, щодо відсутності за місцем реєстрації, відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, складських приміщень, тощо.

В даному випадку, апеляційна інстанція не може не зауважити, що апелянтом було залишено поза увагою той факт, що в зазначеному вище акті предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даними контрагентами, по яких формувався податковий кредит, а тому вказані документи жодним чином не є належними доказами підтвердження безтоварності господарських операції позивача з його контрагентом.

Слід також зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Отже, дослідивши матеріали справи, апеляційна інстанція приходить до висновку, що зазначені твердження апелянта щодо нереальності господарських відносин позивача з контрагентом не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.

Так, між позивачем (покупець) та ПП фірма «Легпромтекс» (постачальник) було укладено договір поставки від 01.09.2011 року № 38Н11, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк (строки) та передати у власність на умовах визначених цим договором та специфікаціями до нього покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах визначених цим договором.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікаціями або рахунком - фактурою.

Поставка та передача товару здійснюється на умовах EXW (інкотермс, 2000), м. Дніпропетровськ або конкретна адреса поставки вказується сторонами у відповідній специфікації до договору.

Передача товару здійснюється постачальником уповноваженій особі покупця. Повноваження такої особи на отримання товару підтверджується належним чином оформленою довіреністю.

Факт отримання покупцем товару оформлюється видатковою накладною або актом прийому - передачі товару, які підписуються уповноваженими представниками сторін.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем, до матеріалів справи надано копії таких документів: договір, рахунки - фактури, специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, оборотно - сальдові відомості, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу АА 0246 КЕ, подорожні листи, наказ від 30.08.2011 року № 15-ОП про призначення відповідального за експлуатацію автомобіля, довіреності на отримання матеріальних цінностей, лімітно - забірні картки про використання отриманого від контрагента ПП фірма «Легпромтекс» товару у власній продукції позивача.

Крім того, в матеріалах справи наявні укладені позивачем з ВАТ «Науково-виробниче підприємство «Сатурн» договір оренди нежитлового приміщення та майна №1.1.39.09.09 від 01.10.2009 року, а також із ВАТ «Донецькобленерго» договір оренди приміщення №89 від 10.02.2011 року, які посвідчують наявність у позивача матеріальних потужностей у м. Києві та у м. Горлівки.

На підтвердження подальшого використання придбаного у контрагента ПП фірма «Легпромтекс» товару у своїй господарській діяльності (виробництво контрольно-вимірювальних приборів) позивачем були надані первинні та бухгалтерські документи по господарським операціям з контрагентами-покупцями ТОВ «Інженерно-технічний центр «Енергооблік», МПП «Ліна», ТОВ «Гран-Ком», ТОВ «Будконтинентсервіс», ПВКП «Югтехэлектро», а саме: копії лімітно-забірних карток; копії специфікацій на лічильники електричної енергії (НИК2301 АК1, НИК2301 АП1, НИК2303 АК1Т 1121, НИК2303 АП2 1140, НИК2303 АРК1 1140, НИК2303 АРК1Т 1121, НИК2303 АРП3 1100, НИК2303 АК1Т 1100, НИК2303 АРК1Т 1100) з переліком придбаних у постачальника комплектуючих, які вироблялись позивачем у перевіряємий період; копії видаткових накладних на відвантаження саме цих лічильників; довіреності вказаних покупців на отримання від позивача зазначених лічильників; виписані позивачем на адреси покупців копії податкових накладних.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За п. 198.6 ст. 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

У відповідності до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того, Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абз. 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що для формування податку на додану вартість та податку на прибуток, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту та податку на прибуток, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Доводи апелянта, що позивачем не надано документального підтвердження транспортування товару від постачальника до покупця і таким чином не підтверджено факт здійснення господарської операції, колегією суддів оцінюються критично, оскільки апеляційним судом при дослідженні матеріалів справи, оцінюються докази як кожен окремо так і в сукупності, що в свою чергу дало можливість колегії суддів прийти до висновку, що позивачем надано достатньо переконливих доказів на підтвердження здійснення господарської операції.

Крім того, відповідно до Закону України: «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Позивач же до зазначеної категорії суб'єктів господарювання не відноситься.

Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012 року у справі № К/9991/65729/11.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Карпушова О.В.