Постанова

від 08.09.2014 по справі 810/5062/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2014 року 810/5062/14

приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26,

час прийняття постанови : 11 год. 4 0 хв.

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лиска І.Г.

при секретарі: Васковець М.С., за участю представника позивача, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Леон-Сервіс Плюс" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Леон-Сервіс Плюс" з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0001902201 та №0001892201 від 14.08.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 24.07.2013 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Леон-Сервіс Плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентом постачальником ТОВ «Гарант Торг Інвест» за липень 2013 року.

За результатами перевірки складений Акт від 24.07.2014 р. №379/22-03/3018125, де в розділі 4 Акта перевірки, ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області встановлені порушення, а саме:

п. 185.1 ст. 185 та п. 188.1 ст. 188, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 25 Декларації) на загальну суму 208 525 грн., в т.ч. по періодам: липень 2013 року на суму - 208 525 грн.,

п.п. 14.1.27. п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) занижено податок на прибуток підприємства на суму 198099 грн. в т.ч. по періодам: рік 2013 - 198099 грн.

Відповідно до п. 86.7. ст. 86 Податкового кодексу України ТОВ «Леон-Сервіс Плюс» не погоджуючись із висновками Акту перевірки від 24.07.2014 р. №379/22-03/30181253 звернулась із запереченнями до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, оскільки висновки Акту перевірки, на думку позивача, є необ'єктивними, надуманими та упередженими. Заперечення позивача по вказаному акту перевірки відповідач залишив без розгляду, а саме заперечення без задоволення.

На підставі даного Акту перевірки відповідачем було виставлено, податкове повідомлення-рішення № 0001902201 від 14.08.2014 р. про сплату 208525 грн. податкового зобов'язання з ПДВ і 52131 грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього на 260 656 грн., та податкове повідомлення рішення №0001892201 від 14.08.2014 року сплату 198099грн. податку на прибуток і 49525 грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього 247624 грн.

Податкові повідомлення - рішення №0001902201 та №0001892201 від 14.08.2014 року позивач вважає необґрунтованими і такими, що мають бути скасовані, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства, а висновки ревізора, викладені в Акті перевірки, що є підставою прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є невмотивованими, недоведеними та не ґрунтуються на чинному законодавстві України.

У судовому засіданні представник позивача Бойко Ю.Г. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити, підтвердив обставини, викладені у позовній заяв, від відшкодування судових витрат відмовився.

Відповідач у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином, причин неявки суду не повідомив, заперечення на позов не надав.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представника позивача, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 24.07.2014 року, на підставі п.п. 75.1.2, п. 75.1 ст. 75 , п.п 78.1.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755- VI, на підставі наказу в.о начальника ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ мін доходів у Київській області від 24.07.2014 року №716 - головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок з окремих питань управління податкового аудиту ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області Лобасом Олександром Сергійовичем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Леон-Сервіс Плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентом постачальником ТОВ «Гарант Торг Інвест» за липень 2013 року.

За результатами перевірки було складено Акт від 24.07.2014 р. №379/22-03/3018125 «Про результати документально позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Леон-Сервіс Плюс» (код ЄДРПОУ 30181253) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентом постачальником ТОВ «Гарант Торг Інвест» (код за ЄДРПОУ 38327312) за липень 2013 року) .

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем:

- п. 185.1 ст. 185 та п. 188.1 ст. 188, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 25 Декларації) на загальну суму 208 525 грн., в т.ч. по періодам: липень 2013 року на суму - 208 525 грн., п.п. 14.1.27. п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) занижено податок на прибуток підприємства на суму 198099 грн. в т.ч. по періодам: рік 2013 - 198099 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на аналізі отриманого від ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 12.05.2014 року №296/22-03/38327312 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Гарант Торг Інвест» (ЄДРПОУ 38327312) за період діяльності з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року, даних інформаційних ресурсів податкових органів.

З аналізу вказаного Акту відповідачем встановлено, що операції з купівлі/продажу між ТОВ «Гарант Торг Інвест» та позивача не спричиняють реального настання правових наслідків , не є реальними.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат з податку на прибуток.

Відповідно до п. 86.7. ст. 86 Податкового кодексу України ТОВ «Леон-Сервіс Плюс» не погоджуючись із висновками Акту перевірки від 24.07.2014 р. №379/22-03/30181253 звернулась із запереченнями за №37 від 04.08.2014 року до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області, оскільки висновки Акту перевірки, на думку позивача, є необ'єктивними, надуманими та упередженими.

Заперечення позивача по вказаному акту перевірки, відповідачем Листом "Про надання відповіді до заперечень по акту перевірки від 11.08.2014 року №8498/10-22-321" було залишено без задоволення.

На підставі Акту перевірки відповідачем було направлено позивачу податкове повідомлення-рішення №0001902201 від 14.08.2014 р. про сплату 208525 грн. податкового зобов'язання з ПДВ і 52131 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього на 260 656 грн., та податкове повідомлення рішення №0001892201 від 14.08.2014 року сплату 198099грн. податку на прибуток і 49525 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а всього 247624 грн.

Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до наданих суду копій документів, в період, що перевірявся, позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Гарант Торг Інвест».

Як встановлено судом, між ТОВ «Гарант Торг Інвест» та ТОВ «Леон-Сервіс Плюс» було укладено Договір поставки №248 від 3 червня 2013 року.

Згідно умов вказаного договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах , визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити сантехнічні вироби, згідно рахунків у кількості, асортиментів, за ціною та на умовах згідно рахунків-фактур. Ціни та товар, що продається за цим договором, вказані в виписаних рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною договору. Постачальник поставляє товар на умовах СІР (Інкотермс 2000) склад покупця.

На виконання умов вище вказаного договору ТОВ «Гарант Торг Інвест» відвантажило в адресу ТОВ «Леон-Сервіс Плюс» сантехнічні вироби, згідно видаткової накладної на суму 1251152, 17 грн. від 24.07.2013 року №31, а позивач в свою чергу здійснив оплату за поставлений товар.

Як пояснив представник позивача у судовому засіданні, ТОВ «Гарант Торг Інвест» сантехнічні вироби відвантажувало з складських приміщень, що знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинськи район, с. Петрівське, вул. Господарська, 1-а, за якою знаходиться і позивач. Отже, документи, які підтверджують транспортування сантехнічних виробів ТОВ «Гарант Торг Інвест» та ТОВ «Леон-СервісПлюс» не складались.

Вказані обставини підтверджуються: Листом №19 від 30.07.2014 року, Договором оренди №32013 від 5 січня 2013 року, актом прийому-передачі нежитлового приміщення за Договором оренди за №32013 від 05.01.2013 року.

ТОВ «Гаран Торг Інвест» було виписано на адресу позивача податкову накладну №31 від 24.07.2013 року на суму 1251152. 17 грн. в тому числі ПДВ-208525, 36 грн.

На підтвердження факту реальності виконання вказаного договору позивачем надано суду: Договір поставки №248 від 3 червня 2013 року, Податкову накладну від 24.07.2013року №31, видаткову накладну №31 від 24 липня 2913 року, рахунок -фактуру №00031 від 24 липня 2013 року, Лист №19 від 30.07.2014 року, Договір оренди №32013 від 5 січня 2013 року, акт прийому-передачі нежитлового приміщення за Договором оренди за №32013 від 05.01.2013 року.

Наявність зазначених документів не заперечується в Акті перевірки , як і не зазначається в Акті перевірки про їх недоліки.

Таким чином під час перевірки у відповідача були в наявності договір, податкові та видаткові накладні, Рахунок - фактура з приводу взаємовідносин з ТОВ «Гарант Торг Інвест», проте, всупереч норм чинного законодавства України, дані документи не приймалися до уваги при проведенні перевірки й коригування показників податкової звітності позивача здійснювалася лише на підставі висновків інших податкових органів.

Отже, як зазначено вище позивачем згідно зазначених вище первинних бухгалтерських документів та зазначених податкових накладних включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2013 року, що відображено у податкових деклараціях а також, сформовано валові витрати.

Вказані дії позивача є правомірними у зв'язку з наступним.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 19 серпня 1999 року № 996-XIV, бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищезазначені обставини суд дійшов висновку, що укладений позивачем та «Гарант Торг Інвест» правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Необхідно зазначити, що в даній адміністративній справі, відповідачем, який стверджує про фактичне невиконання договору, повинно бути надано належні докази на підтвердження неможливості виконання сторонами умов договору, недостовірності інформації, відображеної у первинних документах бухгалтерського обліку.

Разом з тим, позиція відповідача ґрунтуються лише на Акті іншого податкового органу, причому зазначені припущення відповідача не підтверджені чинними рішеннями суду.

В обґрунтування зазначеного відповідач посилається на Акт іншого податкового органу, який не має жодного відношення до предмету перевірки позивача, до того ж, Акти перевірки не стосувались операцій з позивачем.

Відсутні жодні посилання на вироки суду, якими було б встановлено, що контрагент позивача був зареєстрований в державних органах влади з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; а документи фінансово-господарської діяльності складались не уповноваженими на те особами.

Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Тобто якщо контрагент чи його контрагенти за ланцюжком, не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податків до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, а тому сама по собі несплата податку контрагентом (чи його контрагенти за ланцюжком) чи неподання ними звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Факт здійснення операцій підтверджений документально та визнаний відповідачем в Акті перевірки.

В Акті перевірки не надано допустимих та достатніх доказів, а також, відсутнє обґрунтування порушення позивачем податкового законодавства.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Щодо правового врегулювання відносин визначення платником податкового кредиту з податку на додану вартість та з податку на прибуток , суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як встановлено у судовому засіданні реальність операцій позивача з ТОВ «Гарант Торг Інвест» підтверджено первинною договірною та бухгалтерською документацією.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Як зазначається в самому Акті перевірки та встановлено у судовому засіданні, податкова накладна була видана та відображена в обліку позивача та його контрагента у встановленому законом порядку.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

В акті перевірки будь-яких зауважень стосовно статусу позивача або його контрагента як платника ПДВ на час виписки податкових накладних не міститься.

Як вбачається з наданих позивачем документів, а саме: Свідоцтва №200065618 НБ №513323, виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, витягом з бази «Реєстр платників ПДВ», на день укладення, виконання Договору №248 від 3 червня 2013 року та виписування податкової накладної, контрагент позивача ТОВ «Гарант Торг Інвест» був зареєстрований як платник ПДВ .

Згідно п.п.14.1.27. п.14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Згідно п.п. 14.1.36 п.14.1. ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

У відповідності до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодекс України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст.138 Податкового кодекс України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Оскільки постачання товару підтверджуються усіма необхідними документами, передбаченими чинним законодавством України, використані позивачем у власній господарській діяльності та відображені належним чином у обліку підприємства та фінансово-господарській звітності позивач мав права відносить суми виконаних робіт до валових витрат.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право позивача на формування податкового кредиту та право на формування показників валових витрат підтверджене належними доказами, отже висновки відповідача про порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198. п.200.1, п. 200.2 ст. 200, п.п.14.1.27 , п.п. 14.1.36, п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1, п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями при формуванні показників податкового кредиту та показників валових витрат є безпідставним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до цієї норми суди при розгляді податкових спорів мають виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо) економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку достовірні.

Надання податковому органу всіх належних чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним рішень, заперечень на позов не надав.

Представником позивача надано обґрунтовані пояснення та докази на їх підтвердження, щодо заявлених позовних вимог.

За таких обставин оспорювані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні, отже, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано.

Від відшкодування судових витрат представник позивача у судовому засіданні відмовився, про що надав письмову заяву. Таким чином, судові витрати стягненню з державного бюджету на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області №0001902201 та №0001892201 від 14.08.2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Лиска І.Г.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 вересня 2014 р.