Ухвала

від 02.09.2014 по справі 826/1835/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1835/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Гнатюк К.В.,

представників відповідача: Варченко А.О., Каленик О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Укравтозапчастина» звернулося у суд із позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.12.2013 року №0000543920, №0000533920 та від 07.02.2014 року №0000123920, якими позивачу визначені грошові зобов'язання з податків на додану вартість та на прибуток підприємств, а також нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість встановлених відповідачем порушень податкового законодавства під час перевірки позивача.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року, за підсумками якої складено акт від 09.12.2013 року №1454/39-20/30722204 та виявлено, зокрема, порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 141.1 ст. 141, п. 161.2 ст. 161 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 41 483 986 грн.; пп. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 39 660 846 грн. та завищено залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в загальній сумі 9 362 137 грн. Також виявлено порушення позивачем ст. ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», яке проявилось у неотриманні в законодавчо встановлені строки (кількість днів прострочення - 82) валютної виручки за зовнішньоекономічним експортним контрактом з компанією «World Metal Trade Ltd» (Великобританія) у сумі 1 345,1 евро, та за зовнішньоекономічним імпортним контрактом з компанією «Uniauto (Beijing) International Mech-elec Co. LTD» (Китай). у сумі 2 204,34 дол. США.

У зв'язку із наведеним, враховуючи результати адміністративного оскарження результатів перевірки до податкового органу та прийнятих рішень до Міндоходів України, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.12.2013 року №0000543920, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 47 992 622 грн. (в т. ч. 39 475 707 грн. - за основним платежем, 8 516 915 грн. - за штрафними санкціями), №0000533920, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі на 49 101 969 грн. (в т. ч. 41 483 986 грн. - за основним платежем, 7 617 983 грн. - за штрафними санкціями) та податкове повідомлення рішення від 07.02.2014 року №0000123920, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання з пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в розмірі 20 816,61 грн.

Не погоджуючись із названими рішеннями податкового органу, а також результатами їх адміністративного оскарження, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність податкових повідомлень-рішень Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, якими позивачу визначені грошові зобов'язання з податків на додану вартість та на прибуток підприємств (№ №0000543920, 0000533920 від 25.12.2013 року), колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для визначення позивачу вказаних грошових зобов'язань стало виявлення взаємовідносин останнього з ТОВ «Олтар», ТОВ «Алістер», ТОВ «Флореаль APT», ТОВ «Джакарта», ПП «Трейд Груп Сервіс», ПП «Еліс Транс Груп», ТОВ «Декос Альянс», ТОВ «Магреб Україна», ПП «Агро-Бізнес-Консалтинг», ТОВ «ТІАЛ Альянс», ТОВ «BІП Союз» за угодами, які, на переконання контролюючого органу, не створюють юридичних наслідків, ними обумовлених, а тому суми, сплачені позивачем цим контрагентам, безпідставно віднесені ним до валових витрат та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток та до податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім цього, податковий орган стверджує про порушення позивачем правил формування податкового кредиту та визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток при взаємовідносинах з поставки молочних та м'ясопродуктів за посередництвом комісіонерів ТОВ «Снег» та ДП «Мілкіленд Україна».

Зазначені висновки ґрунтуються, зокрема, на матеріалах зустрічних звірок деяких із названих контрагентів, що оформлені актами про неможливість проведення таких. В основну цих висновків покладено те, що у контрагентів позивача недостатньо трудових ресурсів та основних засобів для виконання господарських операцій у обсягах, обумовлених угодами з позивачем та підтверджених первинними документами. Тобто, податковий орган посилається на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності. Крім того, стосовно деяких контрагентів (ТОВ «Олтар», ТОВ «Декос Альянс», ТОВ «Магреб Україна») відповідач посилається на пояснення та показання їх керівників, зі змісту яких слідує, що такі не мають відношення до їх господарської діяльності. Також, відповідач звертає увагу суду на недостатню конкретизацію первинних документів, наданих позивачем до перевірки, зокрема, відсутність відомостей в актах про виконані роботи про конкретне місце їх виконання, а також на непідтвердження позивачем проходження працівниками контрагентів, що надавали послуги з попередньої підготовки до продажу запасних частин та сільськогосподарської техніки, відповідного навчання / інструктажу. Крім цього, стосовно деяких контрагентів (ТОВ «Джакарта», ПП «Трейд Груп Сервіс», ТОВ «ТІАЛ Альянс», ТОВ «ВІП Союз») відповідач зауважує на результати проведених спеціалістами почеркознавчих досліджень підписів їх керівників (переважно на звітних документах), за наслідками яких встановлено, що вони виконані іншими особами.

На спростування приведених доводів, позивачем надано до перевірки первинні документи, що опосередковували його взаємовідносини із вищевказаними контрагентами, проте, контролюючим органом не взято їх до уваги з огляду на встановлене вище.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Із обставин справи слідує, що спірні правовідносин склались в період з 2010 по 2012 роки.

Починаючи з 01.01.2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України. Розділ ІІІ «Податок на прибуток підприємств» Податкового кодексу України набрав чинності з 01.04.2011 року.

До набрання чинності ПК України відносини зі справляння та адміністрування податку на додану вартість та особливості віднесення сум коштів до складу податкового кредиту, податку на прибуток підприємств та віднесення сум коштів до валових витрат регулювались Законами України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідно.

Згідно вимог п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та (або) суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» (п. 1.7 ст. 1).

За правилами пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пп. пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Зміст юридичних норм, закріплених в Податковому кодексі Україні у його V розділі «Податок на додану вартість», що набрав чинності 01.01.2011 року, відповідає вищенаведеним положенням Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи обставини справи та приведені норми, вбачається, що спірною в межах розгляду оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0000543920 та №0000533920 від 25.12.2013 року, зокрема, є реальність вчинених позивачем з його контрагентами господарських операцій, на основі яких першим зменшено об'єкт оподаткування податком на прибуток та віднесено сплачені контрагентам суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

З огляду на що, судова колегія зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 цього у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відтак, дослідженню підлягають первинні документи, що опосередковували господарські відносини позивача з його контрагентами, які податковий орган вважає фіктивними та такими, що спрямовані на безпідставне отримання податкової вигоди.

Колегією суддів установлено, що між ТОВ «Укравтозапчастина» (замовник), в особі фінансового директора Амер О.В., укладено з ТОВ «Олтар» (виконавець), в особі директора Кондратюка С.С., договори про виконання робіт з попередньої підготовки до продажу акумуляторних батарей та сільськогосподарської техніки №71/10 від 30.09.2010 р., №79/10 від 29.10.2010 р., №87/10 від 30.11.2010 р., №04/11 від 04.01.2011 р., №11/11 від 31.01.2011 р., №72/10 від 30.09.2010 р., №80/10 від 29.10.2010 р., №88/10 від 30.11.2010р., №05/11 від 04.01.2011 р., №12/11 від 31.01.2011 р.

Положеннями вказаних договорів передбачено обов'язок виконавця виконати власними силами та засобами комплекс робіт з проведення попередньої підготовки до продажу акумуляторних батарей та сільськогосподарської техніки, підтримання їх належного технічного стану, здійснення обстеження та складання технічного висновку щодо таких, а також здійснення відповідального схову матеріалів замовника. Замовник, натомість, зобов'язується прийняти та оплатити вищевказані роботи. Усі роботи виконуються згідно з переліком попередньої підготовки до продажу та кошторисом на виконання робіт, що затверджуються прийманням виконаних робіт за звітний період. Загальна вартість робіт, що виконуються та матеріалів, що використовуються виконавцем по договору визначається на підставі акту здачі-приймання виконання робіт. Також, умовами договорів передбачено, що всі роботи з попередньої підготовки до продажу здійснюються на території замовника та його філій особами, які пройшли навчання і ознайомленні з правилами експлуатації акумуляторних батарей і у чіткій відповідності робіт, що виконуються згідно з ними.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано переліки товару, що підлягає передпродажній підготовці, переліки конкретних робіт, що мають бути проведені, кошториси, в яких визначено вартість робіт, що підлягають виконанню. Зазначені документи є додатками до відповідних договорів, підписані представниками сторін та скріплені печатками.

На підтвердження фактичного виконання обумовлених договорами робіт позивачем надано акти виконаних робіт, а також податкові накладні.

Окрім того, між позивачем (покупець) та ТОВ «Олтар» (постачальник) укладено договори поставки № 28/09 від 28.09.2010 року, № 20/10 від 20.10.2010 року, № 01/11 від 01.11.2010 року, № 1-ДГ від 10.01.2011 року, № 2-ДГ від 30.01.2011 року, відповідно умов яких постачальник зобов'язувався передати у власність покупцеві запасні частини партіями за найменуванням, у кількості, комплектності, асортименті та по ціні, які вказуються в специфікаціях, що є додатками до договорів, а покупець зобов'язувався прийняти товар та сплатити за нього обумовлену грошову суму.

На підтвердження фактичних поставок за вказаними договорами позивачем як до податкової перевірки, так і суду надано видаткові накладні на кожну поставку з описом вартості та найменувань поставленого товару, підписані представниками сторін, а також виписані контрагентом податкові накладні. Крім того, позивачем надано подорожні та маршрутні листи, що підтверджують транспортування товару.

У ході перевірки контролюючим органом було встановлено, що розрахунки за поставлені товари та послуги між позивачем та ТОВ «Олтар» проведені у повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що реальність господарських операцій, що відбулись між позивачем та названим контрагентом підтверджується документально належним чином оформленими первинними документами.

Колегією суддів установлено, що в перевіряємий період позивач перебував у договірних відносинах з ТОВ «Алістер».

Як убачається з матеріалів справи, позивачем (замовник) в особі генерального директора Чабана В.В., укладено з ТОВ «Алістер» (виконавець), в особі директора Прохорової К.В., договори №30/10 та № 31/10 від 10.09.2010 року про виконання робіт з попередньої підготовки до продажу акумуляторних батарей та сільськогосподарської техніки.

Предмет та умови цих договорів є аналогічними з попередньо дослідженими договорами на такі ж послуги, що укладались позивачем з ТОВ «Олтар».

Підтвердженням виконання умов зазначених договорів є переліки товару, що підлягає передпродажній підготовці, переліки конкретних робіт, що мають бути проведені, кошториси, в яких визначено вартість робіт, що підлягають виконанню. Зазначені документи є додатками до відповідних договорів, підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Фактичне виконання обумовлених договорами робіт підтверджується актами виконаних робіт, а також виписаними виконавцем позивачу податковими накладними.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що реальність господарських операцій, що відбулись між позивачем та названим контрагентом підтверджується документально належним чином оформленими первинними документами.

Окрім того, у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Флореаль APT», з яким останнім були укладені договори № 44/10 від 30.06.2010 року, № 51/10 від 30.07.2010 року та № 45/10 від 30.06.2010 року, № 52/10 від 30.07.2010 року, які полягали у виконанні названим товариством попередньої підготовки до продажу акумуляторних батарей та комплексу робіт з проведення робіт з попередньої підготовки до продажу сільськогосподарської техніки. Умови вказаних договорів збігаються з попередньо дослідженими договорами позивача про відповідні послуги з ТОВ «Олтар» та ТОВ «Алістер».

Зобов'язання сторін за названими договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими актами виконаних робіт та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи та надавались відповідачу до перевірки.

Також, у перевіряємий період позивач замовляв аналогічні попереднім послуги у ТОВ «Джакарта» за договорами від 28.02.2011 року № 21/11, від 31.03.2011 року № 27/11, від 29.04.2011 року № 34/11, умови яких є аналогічними договорам, укладеним з вищевказаними контрагентами.

Фактичне виконання зобов'язань сторін за цими договорами підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема актами виконаних робіт, податковими накладними.

Окрім того, у перевіряємий період послуги з попередньої підготовки до продажу акумуляторних батарей та сільськогосподарської техніки замовлялись позивачем у ТОВ «BІП Союз» за договорами №60/11 від 29.07.2011 року, №71/11 від 31.08.2011 року, №107/11 від 30.11.2011 року, №03/12 від 04.01.2012 року та №61/11 від 29.07.2011 року, №84\11 від 30.09.2011 року, №95/11 від 31.10.2011 року, №10/12 від 31.01.2012 року та у ТОВ «ТІАЛ Альянс» за договорами №38/11 від 31.05.2011 року, №47/11 від 30.06.2011 року та №39/11 від 31.05.2011 року, №48/11 від 30.06.2011 року.

Судом з'ясовано, що виконання умов зазначених договорів їх сторонами, як і у попередніх випадках, підтверджується переліками товару, що підлягає передпродажній підготовці, переліками конкретних робіт, що мають бути проведені, кошторисами, в яких визначено вартість робіт, що підлягають виконанню. Зазначені документи є додатками до відповідних договорів, підписані представниками сторін та скріплені печатками. А фактичне виконання обов'язків виконавців з поставки послуг підтверджується актами виконаних робіт та виписаними контрагентами податковими накладними.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що реальність господарських операцій, що відбулись між позивачем та ТОВ «Джакарта», ТОВ «BІП Союз» і ТОВ «ТІАЛ Альянс» підтверджується документально належним чином оформленими первинними документами.

Також, колегією суддів установлено, що в перевіряємий період позивач перебував у договірних відносинах з ПП «Трейд Груп Сервіс» за договорами поставки запасних частин №001 від 17.01.2011 року, №002 від 31.01.2011 року. Указані договори підписані фінансовим директором ТОВ «Укравтозапчастина» Амер О.В. та директором ПП «Трейд Груп Сервіс» Рудиком Ю.Г. Відповідно до умов цих договорів постачальник (ПП «Трейд Груп Сервіс») передає у власність покупця (позивач) запасні частини та інші товари у кількості, комплектності, асортименті та за ціною, які вказуються в специфікаціях, що є додатками до даних договорів, а покупець зобов'язується сплатити за товар грошову суму та прийняти його.

Фактичне проведення поставок за цими договорами підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних та подорожніх листів. За фактом поставок контрагентом виписано позивачу належним чином оформлені податкові накладні.

Відтак, судова колегія вважає, що реальність господарських операцій, що відбулись між позивачем та ПП «Трейд Груп Сервіс» підтверджується документально належним чином оформленими первинними документами.

Крім того, у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ПП «Еліс Транс Груп» за договорами від 20.07.2009 року №ДГ-0020-415/09 та від 27.01.2012 року № 336 про вантажні перевезення та надання транспортно-експедиційних послуг.

Фактична поставка послуг підтверджена позивачем актами їх приймання-передачі (виконання), товарно-транспортними накладними та виписаними контрагентом належним чином оформленими податковими накладними.

Таким чином, реальність господарських операцій, що відбулись між позивачем та ПП «Еліс Транс Груп» підтверджується документально належним чином оформленими первинними документами.

Також, судом встановлено, що позивач мав договірні відносини з ТОВ «Декос Альянс» за договором постачання товарів (ремні, поршні, шланги, диски, щеплення тощо) від 04.07.2011 року № 040711.

Із матеріалів справи вбачається, що первинні документи, зокрема, видаткові накладні, а також податкові накладні, складені внаслідок виконання умов цього договору вилучені працівниками правоохоронних органів згідно протоколу виїмки та огляду від 24.04.2012 року в рамках розслідування кримінальної справи №56-3082, порушеної за фактом фіктивного підприємництва шляхом використання реквізитів ТОВ «Декос Альянс».

Разом з тим, з акту перевірки слідує, що податковим органом досліджено вказані первинні документи та не висловлено заперечень стосовно їх відповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Єдиною підставою вважати договірні відносини між позивачем та ТОВ «Декос Альянс» фіктивними, на переконання відповідача, є покази допитаного в якості свідка керівника цього товариства - ОСОБА_13, який заперечив свою участь в його господарській діяльності.

За даними податкової перевірки, заборгованість між позивачем та ТОВ «Декос Альянс» за поставлені товари відсутня.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для сумнівів у відповідності оформлення первинної документації під час здійснення виконання умов договору позивача з ТОВ «Декос Альянс» від 04.07.2011 року № 040711.

Судом установлено, що в перевіряємвий відповідачем період позивач мав договірні відносини із ТОВ «Магреб Україна». Так, між позивачем та названим товариством укладено договір поставки від 11.06.2012 року № 20, відповідно до умов якого постачальник (ТОВ «Магреб Україна») зобов'язувався передати у власність покупцю (позивач) запасні частини та інші товари у кількості, комплектності, асортименті та за ціною, які вказуються у специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язувався сплатити за товар грошову суму та прийняти його.

На підтвердження виконань умов цього договору, позивачем надано копії належним чином оформлених видаткових накладних, складання яких опосередковувало операції з поставки запчастин, а також податкових накладних, виписаних постачальником.

Відтак, судова колегія вважає, що реальність господарських операцій, що відбулись між позивачем та ТОВ «Магреб Україна» підтверджується документально належним чином оформленими первинними документами.

Окрім того, з матеріалів справи слідує, що позивач перебував у договірних відносинах з ПП «Агро-Бізнес-Консалтинг» за договорами про надання автопослуг від 16.06.2016 року №16/06/16, від 14.07.2011 року №1689 та від 25.08.2011 року №2108.

Факт надання контрагентом та отримання позивачем вказаних послуг, що полягали у перевезенні автозапчастин, підтверджується відповідними актами їх приймання-передачі та товарно-транспортними накладними.

Враховуючи викладене, реальність господарських операцій, що відбулись між позивачем та ПП «Агро-Бізнес-Консалтинг» підтверджується документально належним чином оформленими первинними документами.

Обговорюючи доводи податкового органу щодо відсутності реального характеру вищеописаних господарських операцій позивача з названими контрагентами, колегія суддів зазначає, що однією із основних засад податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до податкового органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів зазначає, що матеріали зустрічних звірок контрагента позивача не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту фіктивності господарських операцій, що відбулись між позивачем та цими контрагентами, за умови документального підтвердження їх фактичного здійснення. Більш того, акт про неможливість зустрічної звірки свідчить про те, що така звірка фактично не відбулася, тобто не відбувалось дослідження первинних документів.

Апеляційний суд вважає, що у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування неправдивості, недостовірності або суперечливості відомостей, що містяться у досліджених судом документах.

Так, твердження відповідача про відсутність реального характеру господарських операцій, які ґрунтуються, зокрема, на посиланнях на нікчемність укладених між позивачем та названими підприємствами угод, а також на те, що такі порушують публічні інтереси держави в забезпеченні належної сплати податків, суд не приймає, поскільки умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення злочинного умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагентів.

Крім того, на обґрунтування правомірності встановлених під час перевірки позивача порушень, контролюючий орган посилається на висновки почеркознавчих експертиз, проведених спеціалістами відділів криміналістичних досліджень установ правоохоронних органів та експертних установ, згідно з якими підписи, виконані від керівників деяких контрагентів позивача, а саме: ТОВ «Джакарта» (Кондратюк С.С.) , ПП «Трейд Груп Сервіс» (Рудик Ю.Г.), ТОВ «ТІАЛ Альянс» (Цибульський О.В.), ТОВ «ВІП Союз» (Папаценко М.І.), виконані на звітних та реєстраційних документах іншими особами. Викладені доводи колегія суддів вважає неналежними, позаяк висновки спеціалістів не стосуються документів, що були досліджені в ході судового розгляду цієї адміністративної справи та таких, що безпосередньо впливають на формування податкового кредиту та валових витрат: податкових накладних та інших первинних документів, що опосередковували спірні господарські операції.

Також судова колегія вважає помилковими висновки податкового органу щодо зменшення суми витрат, що впливають на обчислення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту позивача з тих підстав, що його контрагенти не звітують про кількість працюючих за трудовим чи цивільно-правовим договором осіб, а також про будь-які порушення ними правил декларування та сплати податків чи інших обов'язкових платежів, адже це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для контрагентів позивача, як платників податку. Зазначені обставини не можуть бути підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань за умови, що останній має всі необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та заявлених у податковій декларації витрат.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Судова колегія також не враховує посилання податкового органу на пояснення керівників контрагентів позивача, отримані в рамках досудового розслідування кримінальних справ, зокрема, №56-3082, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Частиною першою статті 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. В силу частини 3 названої процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене слід зазначити, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках досудового розслідування кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення.

В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 КК України та частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, яким встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Проте, як вже зазначалось судом, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагентів.

Обговорюючи висновки контролюючого органу, викладені в акті від 09.12.2013 року про порушення ТОВ «Укравтозапчастина» п. 138.4 ст.138, п.139.1.1 п.139 ст.139 Податкового кодексу України та внаслідок цього завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на загальну суму 122 008 391,00 грн. по операціях, не пов'язаних з господарською діяльністю підприємства, колегія суддів зазначає, що такі висновки стосуються операцій позивача з придбання та реалізації на експорт м'ясопродуктів та молочних продуктів.

Досліджуючи відповідні обставини, апеляційний суд звертає увагу на те, що за даними ЄДРПОУ видами господарської діяльності позивача є, зокрема, оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами, оптова торгівля м'ясом і м'ясними продуктами.

Судом встановлено, що ТОВ «Укравтозапчастина» придбавались м'ясопродукти за договором від 01.08.2012 року № 01/08-АП у ЗАТ «Агропродукт» та за договором від 01.03.2012 року № 01/03-КП у ПАТ «Конотопм'ясо».

Розрахунки по вказаним поставкам проведені у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи.

Колегією суддів установлено, що придбані м'ясопродукти ТОВ «Укравтозапчастина», як комітент, передало ТОВ «Снег» (комісіонер) для реалізації на експорт за договором комісії №12/03-2012К від 12.03.2012 року. На виконання договору комісії товар експортований на користь ТОВ «СмолБелТранс» (Російська Федерація) загальною вартістю 8 712 505,05 гривень. Комітент оплатив комісіонеру комісійну винагороду та витрати, пов'язані з виконанням договору комісії згідно умов договору. Грошові кошти від реалізації товару перераховані комісіонером комітенту в повному обсязі.

Виконання зазначених договорів поставки та договору комісії підтверджені наявними первинними документами, в тому числі, видатковими та податковими накладними, актами надання послуг, вантажними митними деклараціями, звітами комісіонера, банківськими виписками та іншими документами, в тому числі тими, які підтверджують завантаження та вивезення товару за межі митної території України (акти завантаження, ветеринарні свідоцтва, вантажні миті декларації з відповідними відмітками митного органу).

Обговорюючи посилання податкового органу на неузгодженість дати оформлення вантажної митної декларації по цим операціям із фактичною датою описаних відносин за згаданим договором комісії, колегією суддів з'ясовано, що договір комісії між ТОВ «Укравтозапчастина» та ТОВ «Снег» укладений 12.03.2012 pоку, а зовнішньоекономічний контракт, укладений ТОВ «Снег» відповідно до цього договору, за яким відбувався експорт м'ясопродуктів, - 15.03.2012 року. При цьому, перша поставка м'ясопродуктів була здійснена 21.05.2012 року, а перша вантажна митна декларація при експорті м'ясопродуктів на підставі зазначеного договору комісії була оформлена 22.05.2012 року.

З наведеного вбачається, що посилання відповідача на вантажну митну декларацію від 24.04.2012 року №25413 є безпідставним. У той же час, як пояснив позивач, митна декларація за №25413 на підставі договору комісії з ТОВ «Укравтозапчастина» була оформлена не 24.04.2012 p., а 08.08.2012 року, що підтверджується матеріалами справи та спростовує доводи відповідача.

Таким чином, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що всі господарські операції здійснені позивачем на підставі укладених договорів, вимоги щодо зберігання, транспортування, митного оформлення м'ясопродуктів були дотримані, а відповідачем на спростування зазначеного не надано належних та допустимих доказів.

Обговорюючи правомірність сформованої позивачем внаслідок цих операцій податкової звітності , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати визначені як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 138 Податкового кодексу України встановлена така класифікація витрат платника податку: витрати операційної діяльності; інші витрати. При цьому, витрати операційної діяльності поділяються на: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, згідно з п. 138.9 цієї норми, складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Стосовно собівартості товарів в торговельній діяльності слід відмітити, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно пп.139.1.6 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: суми податку на прибуток; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на приведені норми, податок на додану вартість, сплачений ТОВ «Укравтозапчастина» як платником ПДВ при придбанні товару (м'ясопродуктів), що надалі використовувався в оподатковуваних операціях, не відносився до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а правомірно включався до податкового кредиту.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Укравтозапчастина» придбавало сири тверді у ТОВ «Миргородський сироробний комбінат» (за договором від 02.07.2012 року № М-У-44/2012), у ПП «Рось» (за договором від 20.11.2012 року №А-У-77/2012) та у ПП «Прометей» (за договором від 15.06.2012 року № М-У-41/2012).

В ході податкової перевірки встановлено, що загальна вартість придбаного товару становить 114 182 765,67 грн., крім того 22 836 501 грн. ПДВ. Грошові кошти перераховані ТОВ «Укравтозапчастина» постачальникам в повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не заперечується відповідачем.

Судом установлено, що придбані сири позивач, як комітент, передав на комісію для реалізації на експорт за договором комісії №М-У-40/2012 від 18.06.2012 року, укладеним з ДП «Мілкіленд Україна» (комісіонер).

На виконання договору комісії товар експортований на користь ряду нерезидентів на загальну суму 119 042 691,10 грн. Комітент оплатив комісіонеру комісійну винагороду та витрати, пов'язані з виконанням договору комісії згідно умов договору комісії. Грошові кошти від реалізації товару (сирів) перераховані комісіонером комітенту.

Із матеріалів справи слідує, що всі необхідні документи, що підтверджують якість та безпечність продукції (в тому числі при митному оформленні експорту сирів твердих) були оформлені належним чином та приймались відповідними органами, зокрема, митними.

Зазначені операції відображені позивачем у бухгалтерському обліку.

При цьому, суд зауважує, що податковим органом в ході перевірки не встановлено відсутності поставки м'ясопродуктів та сирів твердих чи відсутності податкових накладних, вантажних митних декларацій, недостовірності даних, зазначених в них, або інших обставини, визначених Податковим кодексом України, які обмежили б право позивача включити суми ПДВ, сплачені при придбанні товарів (робіт, послуг), до податкового кредиту.

Обговорюючи встановлені відповідачем порушення п. 161.2 ст. 161 Податкового кодексу України при визначенні позивачем об'єкта оподаткування податком на прибуток внаслідок розрахунків з Компанією «ВРТ Group Limited» (Віргінські острови), судова колегія враховує наступне.

Як убачається з матеріалів справи, між позивачем, як постачальником, та вказаною Компанією, як покупцем, укладено зовнішньоекономічний договір (контракт) від 27.02.2012 року №1, про поставку (експорт) батарей акумуляторних на умовах FCA (Інкотермс 2010). Згідно умов договору позивач зобов'язаний поставити покупцю товар, а Компанія «ВРТ Group Limited» (Віргінські острови) - прийняти такий та оплатити позивачу його вартість. При цьому, в контракті зазначено, що вантажоотримувачем по контракту є Компанія «Gimex Uganda Limited» (Уганда).

На виконання умов цього договору позивачем поставлено товари згідно вантажних митних декларацій від 06.03.2012 року, від 24.04.2012 року, від 16.10.2012 року на загальну суму 2 058 480,13 грн.

Разом з тим, відповідачем в ході перевірки наданих регістрів бухгалтерського обліку встановлено, що у складі витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування відображено 100% вартості товарів (1 972 056,81 грн.) експортованих за цим контрактом товарів. Натомість, податковий орган стверджує, що позивачу слід було віднести до складу витрат лише 85% вартості таких товарів у відповідності до ст. 161 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 161.2 ст. 161 Податкового кодексу України, у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус, чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того, чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх витрат у сумі, що становить 85 відсотків вартості цих товарів (робіт, послуг). Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 року № 143-р «Про перелік офшорних зон» відповідно до пункту 161.2 статті 161 Податкового кодексу України визначено перелік офшорних зон згідно з додатком. Відповідно до даного додатку Віргінські острови є офшорною зоною.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає порушень позивачем правил, встановлених п. 161.2 ст. 161 Податкового кодексу України, оскільки нею регулюються податкові відносини, що складаються у випадку здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, натомість за контрактом від 27.02.2012 року №1 оплата товару навпаки здійснювалась не на користь нерезидента, а нерезидентом на користь позивача (резидента) за поставлені товари.

Із пояснень позивача слідує, що 100% вартості товарів, експортованих Компанії «ВРТ Group Limited» (Віргінські острови), були придбані ним в інших контрагентів - резидентів. Зазначена обставина не спростована відповідачем. Відтак, позивач правомірно сформував витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток при відносинах з названою іноземною компанією.

Обговорюючи висновок податкового органу про завищення податкового кредиту, сформованого на підставі податкових накладних, з дати виписки яких минуло 365 днів, колегія суддів зауважує, що такий висновок зроблений щодо операцій з отримання позивачем послуг від РУП «МТЗ» (Білорусь), Компанії «Imperio Limited» (Велика Британія), «HAIKUNA ENTERPRISES Limited» (Кіпр). Так, в ході податкової перевірки відповідачем встановлено, що позивачем 25.02.2013 року подано до податкового органу уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок за квітень, липень, жовтень 2011 року та включено до податкового кредиту суми податку на додану вартість у загальному розмірі 327657,00 грн.

На обґрунтування вказаних порушень відповідач покликається на приписи п. 198.6 ст. 198 ПК України, абзацами 1, 3 якого встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Пунктом 198.1 статті 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Відповідно до пункту 187.8 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

Пунктом 198.2 статті 198 Кодексу передбачено, що для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Положеннями абзацу 2 пункту 201.12 статті 201 ПК України передбачено, що для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається податкова накладна, податкові зобов'язання за якою включені до податкової декларації попереднього періоду.

Враховуючи приведені та інші норми податкового законодавства, право формування податкового кредиту безпосередньо залежить від підтвердження факту сплати податку на додану вартість, зокрема, податковою накладною, і пов'язане із моментом виникнення податкових зобов'язань платника.

Колегією суддів установлено, що податкові зобов'язання за отриманими позивачем послугами від нерезидентів РУП «МТЗ» (Білорусь), Компанії «Imperio Limited» (Велика Британія), «HAIKUNA ENTERPRISES Limited» (Кіпр) виникли у 2011 році. Матеріали справи не свідчать про те, що позивачем не було задекларовано такі зобов'язання в періоди їх виникнення в указаний рік.

У контексті викладених норм та встановлених обставин, колегія суддів зазначає, що приписи абзацу 3 виключають право платника віднести до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних після спливу 365 календарних днів у разі невключення таких до податкових зобов'язань. Натомість, як зазначає позивач, та не спростовано відповідачем, першим сформовано податковий кредит на підставі податкових зобов'язань, які вже виникли, тобто податкові накладні вже були включені до таких зобов'язань раніше. Відтак, указаний строк до спірних правовідносин не застосовується.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність з боку позивача порушень п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту.

Враховуючи все викладене, колегія суддів не вбачає порушень з боку позивача податкового законодавства, встановлених відповідачем в ході податкової перевірки, на підставі висновків якої прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення № №0000543920, 0000533920 від 25.12.2013 року, якими позивачу визначені грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Обговорюючи висновки податкового органу щодо недотримання позивачем вимог валютного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, на підставі яких прийнято податкове повідомлення - рішення №0000123920 від 07.02.2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

У акті податкової перевірки відповідачем зазначено про наявність дебіторської заборгованості позивача по відносинам з іноземними контрагентами, зокрема, з Компанією «Uniauto (Beijing) International Mech-elec Co. LTD» (Китай) за контрактом від 01.10.2009 року №ARCK2009L на суму 50 815,34 дол. США. Так, відповідач зазначає, що у перевіреному періоді ТОВ «Укравтозапчастина» згідно вантажної митної декларації від 23.07.2010 року №806642 отримано від цього нерезидента товар на суму 48 611 дол. США. Водночас, станом на 31.12.2012 року товари на суму 2 204,34 дол. США ТОВ «Укравтозапчастина» не отримано.

Окрім того, перевіркою встановлено, що ТОВ «Укравтозапчастина» на виконання зовнішньоекономічного контракту від 15.02.2012 року №1502-12 експортовано на користь компанії «World Metal Trade Ltd» (Великобританія) товари (батареї акумуляторні) загальною вартістю 212 446,32 євро, валютна виручка надійшла 23.02.2012 року у загальній сумі 279 286,91 дол. США, що згідно перерахунку складає 211 101,22 євро. Тобто, валютна виручка у сумі 1 345,1 євро, граничний термін надходження якої - 10.10.2012 року, від компанії «World Metal Trade Ltd» (Великобританія) станом на 31.12.2012 року не надійшла.

У зв'язку із чим, податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем вимог ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», що стало підставою для нарахування пені оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Згідно ст. ст. 1, 2 вказаного Закону виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Відтак, визначальною обставиною у спірних правовідносинах є факт неповернення коштів в іноземній валюті на рахунки в уповноважених банках протягом встановленого строку.

Обговорюючи правомірність оспорюваного рішення відповідача, колегія суддів установила, що в ході перевірки відповідачем не було враховано, що по контракту від 01.10.2009 року №ARCK2009L-10C Компанією «Uniauto (Beijing) International Mech-elec Co. LTD» повернуто кошти від 19.03.2010 року на суму 2 204,34 дол. США з вирахуванням комісії банку. Відтак, заборгованість по даному контракту відсутня, що, зокрема, підтверджено банківською довідкою. Тобто, в даному випадку відсутній факт неповернення виручки в іноземній валюті.

Що стосується експорту на користь Компанії «World Metal Trade Ltd», то з матеріалів перевірки слідує, що сума коштів у розмірі 1 345,1 євро, яка, на переконання податкового органу, не була повернута позивачем вчасно, сформована у зв'язку із застосуванням відповідачем при перевірці перерахунку вартості експортної поставки валютного курсу на дату платежу - 23.02.2012 року.

Натомість, за умовами договору від 15.02.2012 року №1502-12, згідно п. 1 додаткової угоди №2 до цього договору, у зв'язку із використанням валюти дол. США та євро, позивач та контрагент домовились визначити курс перерахунку при взаєморозрахунках рівним курсу НБУ на дату оформлення митної декларації, керуючись п. 1.4 Інструкції НБУ №136 та умовами викладеними в додатковій угоді.

Пунктом 1.4 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 року № 136, встановлено, що якщо згідно з умовами договору валюта платежу відрізняється від валюти ціни, то банк з метою контролю за повнотою розрахунків за цією операцією використовує передбачені у договорі умови перерахування валюти ціни у валюту платежу.

З огляду на те, що умовами контракту з Компанією «World Metal Trade Ltd» передбачено різні види розрахунків: як у валюті «євро», так і «долл. США», враховуючи положення додаткової угоди, розрахунок між сторонами цього контракту проведено за офіційним курсом НБУ станом на дату оформлення експортних вантажних митних декларацій, що підтверджується листом-розрахунком контролюючого банку. Крім того, відсутність заборгованості за цим контрактом підтверджується довідками ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк», копії яких наявні в матеріалах справи. Відтак, розрахунок відповідача є помилковим.

Зазначені обставини не спростовані податковим органом належними та допустимими доказами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про помилковість зазначених в акті перевірки висновків відповідача, покладених в основну податкового повідомлення-рішення №0000123920 від 07.02.2014 року, що є підставою для його скасування.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2014 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 08 вересня 2014 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М