Постанова

від 01.09.2014 по справі 826/10319/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 вересня 2014 року 09:20 № 826/10319/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки) В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 12 червня 2014 року №0028171701 та №0028231701, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 30 травня 2014 року №Ф-0025301701, а також рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30 травня 2014 року №0025291701.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 липня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 29 липня 2014 року.

У судове засідання 29 липня 2014 року з'явився представник позивач, який позов підтримав та просив його задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, документи, витребувані судом ухвалою від 21 липня 2014 року, не надав.

Частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частин 4 та 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 29 липня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні та зобов'язав представника позивача надати додаткові документи.

29 липня 2014 року від відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення з додатками.

11 серпня 2014 року від позивача на виконання ухвали суду надійшли документи, витребувані судом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ФОП ОСОБА_1 зареєстрована як підприємець Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією 09 квітня 1997 року та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Деснянському районі м. Києва.

У період з 12 по 23 травня 2014 року працівниками ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі статті 77 Податкового кодексу України, відповідно до наказу від 30 квітня 2014 року №624 та направлень від 12 травня 2014 року №447/26-52-17-01, №448/26-52-17-01 та плану - графіку проведення планових перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2014 року, проведено документальну планову виїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки складно Акт №1447/26-52-17-01/НОМЕР_1 від 30 травня 2014 року (далі по тексту - Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем вимог:

- пункту 167.1. статті 167, пункту 177.2. статті 177, пункту 178.3 статті 178 Податкового кодексу України, що призвело до заниження оподатковуваного (чистого) доходу у період що перевірявся на суму 694000,00 грн., та не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 115592,00 грн.;

- пунктів 198.4, 198.6. статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на зальну суму 138800,00 грн., в тому числі по періодах: січень 2013 року - 25800,00 грн., березень 2013 року - 27000,00 грн., квітень 2013 року - 43000,00 грн., травень 2013 року - 20000,00 грн., червень 2013 року - 23000,00 грн. та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет у відповідній сумі;

- статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо неподання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб за 2013 рік та неперерахування до бюджету єдиного соціального внеску в загальній сумі 81612,63 грн.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення відповідачем 30 травня 2014 року рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0025291701, яким до ФОП ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застосовано штрафні санкції у розмірі 4080,64 грн., а також складення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0025301701, якою суб'єкта господарювання зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 81612,63 грн.

Крім того, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до абзацу 4 пункту 123.1 статті 123 названого Кодексу, на підставі Акту перевірки №1447/26-52-17-01/НОМЕР_1 від 30 травня 2014 року, податковим органом 12 червня 2014 року винесено податкові повідомлення - рішення:

- №0028171701, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 138800,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 69400,00 грн.;

- №0028231701, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 115592,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 57796,00 грн.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для збільшення сум грошових зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість, ФОП ОСОБА_1 звернулась з відповідним позовом до суду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція податкового органу щодо нереальності (нікчемності) господарських правочинів, укладених між нею та ТОВ «Ретро Бізнес» (договір купівлі - продажу від 27 жовтня 2012 року №6), а також ТОВ «Мейнстрім ЛТД» (договір купівлі - продажу від 27 березня 2013 року №3), фактично ґрунтується на неналежних доказах - актах інших податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок названих суб'єктів господарювання. Натомість, реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином складеними первинними і розрахунковими документами, які безпосередньо пов'язанні із господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 Крім того, в період укладення та виконання відповідних договорів контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме Актах ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 22 травня 2013 року № 1056/22.8-17/38354152 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Ретро Бізнес» (код ЄДРПОУ 38354152) щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Корнерс Груп» (код ЄДРПОУ 38353997) за січень, лютий 2013 року», від 08 серпня 2013 року №596/26-58-22-07-17/38578088 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мейнстрім ЛТД» (код ЄДРПОУ 38578088) щодо підтвердження господарських відносин з постачальниками та покупцями за період з 01 березня 2013 року по 31 травня 2013 року» та від 09 грудня 2013 року №1232/26-58-22-01-17/38578088 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Мейнстрім ЛТД» (код ЄДРПОУ 38578088) щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку з ТОВ «Енжелінвест» (код ЄДРПОУ 38547154) за червень 2013 року».

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Наведені положення Податкового кодексу України є загальними та застосовуються незалежно від організаційно-правової форми суб'єкта господарювання.

У той же час, особливості оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, врегульовані положеннями статті 177 ПК України.

Відповідно до пункту 177.2 названої статті об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Крім цього, пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI з наступними змінами та доповненнями, у відповідній редакції (далі по тексту - Закон України від 08.07.2010р. №2464-VI) закріплено, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності є платниками єдиного внеску.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 названого Закону, для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховуються на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб так само як і для нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого за наслідками господарської діяльності таких осіб.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1333/20071, який набрав чинності 16 грудня 2011 року та був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №1379) податкову накладну складає та заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2. Порядку №1379).

Одночасно відповідно до положень пункту 6.3 Порядку №1379 не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначається, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Отже, визначальним питанням для вирішення справи є правомірність висновків податкового органу щодо заниження позивачем суми оподатковуваного доходу у зв'язку з безпідставним включенням до складу валових витрат грошових коштів, сплачених ТОВ «Ретро Бізнес» та ТОВ «Мейнстрім ЛТД» за придбані товари.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 27 жовтня 2012 року між ФОП ОСОБА_1 (покупець) і ТОВ «Ретро Бізнес» (продавець) укладено письмовий договір купівлі - продажу №6, відповідно до умов якого продавець продає покупцю товар згідно накладної, доданої до договору, а також по накладним, узгодженим у наступному між сторонами протягом дії даного договору.

Поставка товару, згідно з положеннями розділу 4 названого договору, здійснюється продавцем у строки, зазначені в погоджених сторонами специфікаціях товарів.

Якість товару, який підлягає обов'язковій сертифікації ЦК України по стандартизації, метрології та сертифікації, підтверджується сертифікатами відповідності, які надаються продавцем.

На підтвердження факту виконання Договору №6 та отримання товару позивач надав до суду копії наступних документів:

- договору купівлі - продажу від 27 жовтня 2012 року № 6;

- видаткової накладної № 62 від 31 січня 2013 року на суму 154800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 25800,00 грн.);

- податкової накладної від 31 січня 2013 року №62 на суму 154800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 25800,00 грн.);

- платіжних доручень №11 від 04 лютого 2013 року на суму 45000,00 грн., №15 від 11 лютого 2013 року на суму 40000,00 грн., №18 від 18 лютого 2013 року на суму 18150,00 грн., №20 від 25 лютого 2013 року на суму 33000,00 грн., №21 від 04 березня 2013 року на суму 24500,00 грн., №24 від 12 березня 2013 року на суму 5000,00 грн., №32 від 18 березня 2013 року на суму 22000,00 грн., а всього на суму 187650,00 грн.

Крім того, 27 березня 2013 року між ФОП ОСОБА_1 (покупець) та ТОВ «Мейнстрім ЛТД» (продавець) укладено письмовий договір купівлі - продажу №3, відповідно до умов якого продавець продає покупцю товар згідно накладної, доданої до договору, а також по накладним, узгодженим у наступному між сторонами протягом дії даного договору.

Поставка товару, згідно з положеннями розділу 4 названого договору, здійснюється продавцем у строки, зазначені в погоджених сторонами специфікаціях товарів.

Якість товару, який підлягає обов'язковій сертифікації ЦК України по стандартизації, метрології та сертифікації, підтверджується сертифікатами відповідності, які надаються продавцем.

На підтвердження факту виконання Договору №3 та отримання товару позивач надав до суду копії наступних документів:

- договору купівлі - продажу від 27 березня 2013 року № 3;

- видаткових накладних № 66 від 29 березня 2013 року на суму 162000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 27000,00 грн.), №87 від 30 квітня 2013 року на суму 258000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 43000,00 грн.), №92 від 31 травня 2013 року на суму 120000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 20000,00 грн.), №77 від 30 червня 2013 року на суму 188055,00 грн. (в т.ч. ПДВ 31342,50 грн.);

- податкової накладної від 29 березня 2013 року №66 на суму 162000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 27000,00 грн.), від 30 квітня 2013 року №87 на суму 258000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 43000,00 грн.), від 31 травня 2013 року №92 на суму 120000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 20000,00 грн.), від 30 червня 2013 року №77 на суму 188055,00 грн. (в т.ч. ПДВ 31342,50 грн.);

- платіжних доручень від 16 квітня 2013 року на суму 31900,00 грн., №47 від 13 травня 2013 року на суму 80045,00 грн., №50 від 16 травня 2013 року на суму 90500,00 грн., №52 від 20 травня 2013 року на суму 38000,00 грн., №55 від 27 травня 2013 року на суму 32000,00 грн., №60 від 03 червня 2013 року на суму 20800,00 грн., №62 від 04 червня 2013 року на суму 80500,00 грн., №64 від 10 червня 2013 року на суму 43000,00 грн., №65 від 12 червня 2013 року на суму 25000,00 грн., №68 від 17 червня 2013 року на суму 31500,00 грн., №72 від 25 червня 2013 року на суму 16700,00 грн., а всього на суму 489945,00 грн.

Додатково на підтвердження своїх позовних вимог позивач надав суду копії простого векселя серія АА 0461489 за пред'явленням, виписаного 07 липня 2013 року ТОВ «Мейнстрім ЛТД» на суму 238100,00 грн., акту прийому - передачі векселів від 07 липня 2013 року, за яким ФОП ОСОБА_1 передала, а ТОВ «Мейнстрім ЛТД» прийняло зазначений простий вексель, сторінок з книги обліку доходів та витрат за період з 03 січня 2013 року по 09 серпня 2013 року.

За результатами вивчення зазначених документів, суд звертає увагу на те, що наданими позивачем копіями платіжних доручень підтверджується перерахування на користь ТОВ «Ретро Бізнес» грошових коштів у сумі 187650,00 грн., у той час, як згідно видаткової та податкової накладних, наявних у матеріалах справи, загальна вартість поставленого товару становить 154800,00 грн.

Також суд зауважує, що зі змісту записів, здійснених в книзі обліку доходів та витрат позивача, вбачається отримання товарів від ТОВ «Ретро Бізнес» та ТОВ «Мейнстрім ЛТД» на підставі документів, реквізити яких не співпадають з реквізитами документів, наданими позивачем під час розгляду справи.

Крім того, ані до позовної заяви, ані під час розгляду справи судом, позивачем не надано специфікації на товар, які підлягали оформленню згідно з розділами 4 договорів купівлі - продажу, а також не надано жодного сертифіката відповідності на придбаний товар та документів на підтвердження проведення у подальшому реалізації такого товару іншим суб'єктам господарювання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факти здійснення господарських операцій з отримання товарів від названих вище контрагентів належними первинними документами, а тому віднесення сум коштів та податку на додану вартість з вартості таких товарів до валових витрат і податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

З огляду на викладене, а також враховуючи ненадання позивачем будь-яких доказів на підтвердження виконання покладеного на нього обов'язку щодо проведення нарахування та сплати єдиного внеску у 2013 році, суд також погоджується з висновками податкового органу про визначення суми єдиного внеску та застосованими штрафними санкціями.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували висновки відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Кузьменко