Постанова

від 15.10.2014 по справі 826/10319/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10319/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко А. І.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2014 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Деснянському районі від 12 червня 2014 року №0028171701 та №0028231701, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 30 травня 2014 року №Ф-0025301701 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30 травня 2014 року №0025291701.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2014 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_3 зареєстрована як підприємець Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією 09 квітня 1997 року та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Деснянському районі м. Києва.

У період з 12 по 23 травня 2014 року працівниками ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичної особи - підприємця ФОП ОСОБА_3 за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами перевірки складено Акт №1447/26-52-17-01/НОМЕР_1 від 30 травня 2014 року, в якому зазначено про порушення позивачем вимог:

- пункту 167.1. статті 167, пункту 177.2. статті 177, пункту 178.3 статті 178 Податкового кодексу України, що призвело до заниження оподатковуваного (чистого) доходу у період що перевірявся на суму 694000,00 грн., та не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 115592,00 грн.;

- пунктів 198.4, 198.6. статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на зальну суму 138800,00 грн., в тому числі по періодах: січень 2013 року - 25800,00 грн., березень 2013 року - 27000,00 грн., квітень 2013 року - 43000,00 грн., травень 2013 року - 20000,00 грн., червень 2013 року - 23000,00 грн. та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет у відповідній сумі;

- статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо неподання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб за 2013 рік та неперерахування до бюджету єдиного соціального внеску в загальній сумі 81612,63 грн.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення відповідачем 30 травня 2014 року рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0025291701, яким до ФОП ОСОБА_3 на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застосовано штрафні санкції у розмірі 4080,64 грн., а також складення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0025301701, якою суб'єкта господарювання зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 81612,63 грн.

Крім того, згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до абзацу 4 пункту 123.1статті 123 названого Кодексу, на підставі Акту перевірки від 30 травня 2014 року, податковим органом 12 червня 2014 року винесено податкові повідомлення - рішення:

- №0028171701, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 138800,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 69400,00 грн.;

- №0028231701, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 115592,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 57796,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивачем не доведено належними первинними документами факти здійснення господарських операцій з отримання товарів від контрагентів.

Колегія суддів, враховуючи доводи апеляційної скарги не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI з наступними змінами та доповненнями, у відповідній редакції (далі по тексту -Закон України від 08.07.2010р. №2464-VI) закріплено, що фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності є платниками єдиного внеску.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 названого Закону, для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховуються на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Висновки суду першої інстанції про ненадання позивачем доказів на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами суперечать матеріалам справи.

Правомірність формування позивачем витрат та податкового кредиту за наслідками господарських взаємовідносин з контрагентами підтверджується наступними обставинами.

27 березня 2013 року між Позивачем (Покупець) та ТОВ «Мейнстрім ЛТД» (Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу №3.

На виконання умов договору Продавець поставив Покупцю товар, що підтверджується видатковими накладними.

ТОВ «Мейнстрім ЛТД» було виписано позивачу податкові накладні.

Сплачений позивачем на рахунок ТОВ «Мейнстрім ЛТД» ПДВ було включено позивачем до складу податкового кредиту за березень - червень 2013 року.

Факт поставки товару підтверджується платіжними дорученнями з відміткою банку, які підтверджують оплату отриманого товару.

27.10.2012 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «Мейнстрім ЛТД» (Продавець) було укладено Договір купівлі-продажу № 6.

31.01.2013 року Постачальник за видатковою накладною передав Покупцю товар.

Постачальником було виписано позивачу податкову накладну.

Сплачений Позивачем на рахунок Постачальника ПДВ за вказаною поставкою було включено Позивачем до складу податкового кредиту за січень 2013 року, що підтверджується платіжними дорученнями.

Позивачем було надано копії простого векселя серія АА 0461489 за пред'явленням від 07.08.2013року ТОВ «Мейнстрім ЛТД» на суму 238 100,00грн, акту прийому-передачі векселів від 07.08.201З року, за яким Позивач передав, а ТОВ «Мейнстрім ЛТД» прийняло зазначений вексель, а також, сторінки з книги обліку доходів та витрат за період з 03.01.2013 по 09.08.2013, та копії платіжних доручень від 11.02.13 №15, від 04.02.13 №11.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до чинного законодавства України.

Доказів того, що первинні документи підписані неуповноваженими особами відповідачем не надано, а судом першої інстанції не встановлено.

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11 зазначено, що «згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.»

Перевіркою не встановлено відсутність документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на позивача. Також перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та зареєстровані платниками податку на додану вартість, тому були зобов'язані нараховувати ПДВ та згідно з п. 201.4 ст. 201 ПК виписувати податкові накладні, які згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК є законною підставою для формування податкового кредиту.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про неправомірність прийняття ДПІ у Деснянському районі податкових повідомлень-рішень від 12 червня 2014 року №0028171701 та №0028231701.

Висновок відповідача про заниження позивачем в перевіряємому періоді єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є наслідком твердження контролюючого органу про завищення позивачем витрат та, як наслідок, заниження доходу, на який нараховується єдиний соціальний внесок.

Оскільки є необґрунтованим твердження відповідача про завищення витрат, доводи контролюючого органу про заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування матеріалами справи не підтверджуються, внаслідок чого рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій та вимога про сплату боргу (недоїмки) протиправними.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2014 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови по справі, якою необхідно позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 207 КАС України, суд

Постановив :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2014 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішенні Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 12 червня 2014 року №0028171701 та №0028231701

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 30 травня 2014 року №Ф-0025301701 та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 30 травня 2014 року №0025291701, прийняті Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_1, адреса: 02222, АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 2314,20 грн. (дві тисячі триста чотирнадцять грн. 20 копійок) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ідентифікаційний код: 38735205, адреса: 02217, м. Київ, вул. Закревського, будинок 41).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання постановою законної сили.

Постанову складено в повному обсязі - 16.10.2014 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді:

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.