Постанова

від 05.09.2014 по справі 826/11307/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 05 вересня 2014 року           10:00           № 826/11307/14 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі Яцюті М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ІВІК» доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про          визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення, В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВІК» (далі по тексту – позивач, ТОВ «ІВІК») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 15 липня 2014 року №0003022204. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2014 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 13 серпня 2014 року. У судове засідання 13 серпня 2014 року з'явились представник позивача, який наполягав на задоволенні позову з викладених у ньому підстав, та представник відповідача, який проти задоволення позову заперечував. У порядку частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України представники сторін надали суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження, що стало підставою для постановлення судом 13 серпня 2014 року ухвали про перехід до розгляду справи в письмовому провадженні та зобов'язання представника позивача надати додаткові докази на підтвердження викладеної у позові позиції. 15 серпня 2014 року представником позивача через канцелярію суду подано додаткові документи по справі. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. У період з 16 по 20 червня 2014 року працівником ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києва на підставі наказу від 16 червня 2014 року №1067, згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1. статті 78, статті 81, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ІВІК» з питань достовірності, повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Буд Альянс» (код ЄДРПОУ 38834947) за період з 01 січня 2014 року по 31 січня 2014 року. За результатами перевірки складно Акт №306/26-57-22-04-10/19071913 від 27 червня 2014 року (далі по тексту – Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем вимог пункту 185.1. статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 142536,00 грн. Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 15 липня 2014 року податкового повідомлення – рішення №0003022204, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 142536,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 35634,00 грн. Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що стали підставою для збільшення сум грошових зобов'язань по податку на додану вартість, ТОВ «ІВІК» звернулось з відповідним позовом до суду. В обґрунтування позову суб'єкт господарювання посилається на те, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки, документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція податкового органу щодо нереальності (нікчемності) господарських правочинів, укладених між ним та ТОВ «Буд Альянс» фактично ґрунтується на неналежних доказах – акті податкового органу про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Буд Альянс» щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2014 року, в якому викладені висновки щодо нікчемності правочинів, підписаних ТОВ «Буд Альянс» з контрагентами – постачальниками та контрагентами – покупцями, а тому відсутні об'єкти оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення статті 22 та 185 Податкового кодексу України. Натомість, реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином складеними первинними і розрахунковими документами, які безпосередньо пов'язанні із господарською діяльністю ТОВ «ІВІК». Крім того, в період укладення та виконання відповідних договорів контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник податку на додану вартість. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме Акті ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 31 березня 2014 року № 463/04-62-22-3/38834947 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Буд Альянс» щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2014 року». Так, зі змісту названого акту вбачається, що основними постачальниками ТОВ «Буд Альянс» у січні 2014 року були ТОВ «Тор 2013» та ТОВ «АВ Метал Груп». За результатами перевірки ТОВ «Тор 2013» ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Тор 2013» від 26 березня 2014 року №177/05-66-15-01, відповідно до якого встановлено нереальність здійснення господарських операцій по ланцюгу ТОВ «Тор 2013» - ТОВ «Буд Альянс». З огляду на викладене податковим органом зроблено висновок про здійснення ТОВ «Буд Альянс» діяльності, спрямованої на надання податкової вигоди третім особам, а реальність проведення господарських операцій названим товариством не підтверджується у зв'язку з відсутністю його за податковою адресою, реєстрацією за адресою масової реєстрації, не наданням до звірки будь-яких первинних документів, не надання бухгалтерських регістрів, відсутністю складських приміщень, незначною кількістю трудових ресурсів, що фізично не могли б виконати зазначені вище реалізовані товари (роботи, послуги) та не підтвердженням фактів отримання товарів (робіт, послуг) по ланцюгу постачання від основного постачальника – ТОВ «Тор 2013».  Крім того, представник відповідача зауважив, що акти виконаних робіт, надані ТОВ «ІВІК» на підтвердження виконання договорів, укладених з ТОВ «Буд Альянс», не містять дати та місця їх підписання, а тому є неналежним чином оформленими первинними документами, що виклює їх врахування. Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного. Як встановлено судом та вбачається з Акту перевірки, до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, платником податків – позивачем включені суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних, виписаних ТОВ «Буд Альянс» за результатами виконання договорів підряду №12810/1 від 24 жовтня 2013 року та №12810/2 від 24 жовтня 2013 року. Відповідно до змісту договору №12810/1 замовник – позивач доручає та оплачує, а підрядник – ТОВ «Буд Альянс» зобов'язується виконати власними силами, засобами та матеріалами роботи з монтажу систем кондиціонування повітря за ціною, в асортименті та у кількості, що встановлюється сторонами у додаткових угодах, які є невід'ємними частинами договору. Ціна товарів, згідно розділу 2 названого договору, складається з вартості робіт, з урахуванням комплектуючих матеріалів, та визначається сторонами шляхом укладення додаткових угод до договору. Приймання – здача виконаних робіт здійснюється сторонами згідно з пунктом 7.1. договору шляхом підписання актів здачі – приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 протягом 5 днів з моменту повідомлення замовника про готовність робіт до приймання. Договором підряду №12810/2 закріплено, що замовник – позивач доручає, а виконавець – ТОВ «Буд Альянс» бере на себе зобов'язання по виконанню робіт з технічного обслуговування систем кондиціонування та вентиляції (надалі – обладнання) та виконанню робіт з кондиціонування та вентиляції за адресами та вартістю, що узгоджуються сторонами у відповідних щомісячних кошторисах, що є невід'ємними частинами договору. Порядок проведення технічного обслуговування закріплений у розділі 2 договору та передбачає здійснення виконавцем наступного обсягу дій: -          зовнішній огляд на присутність механічних і електричних пошкоджень гідравлічної і електричної частини обладнання; -          перевірка температурних режимів (вхідного та вихідного повітря, холодильного агрегату); -          перевірка тиску на вході і виході компресора, дозаправка хладогенту, у разі необхідності; -          перевірка робочих струмів компресорів; -          перевірка агрегатів у тестових режимах; -          чистка повітряних фільтрів внутрішнього блоку, конденсатора, випаровувала, дренажної системи, корпусів зовнішнього та внутрішнього блоків кондиціонерів; -          ремонт холодильного агрегату та електрообладнання; -          заміна елементів живлення; -          технічне обслуговування холодильної установки технологічного кондиціювання повітря. За результатами виконання названих договорів сторонами підписано акти прийому виконаних підрядних робіт за січень 2014 року №БА-0130/09, №БА-0130/10, №БА-0130/11, №БА-0130/12, довідки про вартість виконаних будівельних робіт за січень 2014 року до зазначених актів, а також акти здачі – прийняття робіт до договору №12810/2 від 24 жовтня 2013 року на технічне обслуговування за січень 2014 року №БА-0130/04, №БА-0130/05, №БА-0130/06, №БА-0130/07, №БА-0130/08 та калькуляції до них. Проте, відповідно до акту №463/04-62-22-3/38834947 від 31 березня 2014 року «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Буд Альянс» щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2014 року» податковим органом встановлено, що основним постачальником ТОВ «Буд Альянс» відповідно до даних ІАІС «Податковий блок» було підприємство ТОВ «Тор 2013». Однак, згідно системи автоматичного співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за січень 2014 року встановлено, що постачальником ТОВ «Тор 2013» у січні 2014 року було ТОВ «Крокус 21» - стан платника 28 «триває процедура припинення». Наведене стало підставою для висновку про відсутність поставок товарів (послуг) від постачальників ТОВ «Тор 2013» до підприємств – покупців, яким є ТОВ «Буд Альянс». Наведене, а також ненадання ТОВ «Буд Альянс» до звірки жодного первинного документа, який би підтвердив якість реалізованого товару, підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань, в тому числі головних книг, журналів – ордерів та карток рахунків №311, 361, 70, 643, 681, податкових та видаткових накладних, актів виконаних робіт, стало підставою для висновків про не встановлення факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Буд Альянс» за період з 01 по 31 січня 2014 року, відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення статі 185 Податкового кодексу України. Враховуючи вище викладене, відповідач дійшов висновку, що взаємовідносини між ТОВ «ІВІК» та ТОВ «Буд Альянс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними. Аналізуючи обґрунтованість таких висновків податкового органу, суд приходить до наступного. Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту – ПК України). Податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу. Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу. Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України). Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби. В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України). Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 листопада 2011 року №1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1333/20071, який набрав чинності 16 грудня 2011 року та діяв  до 01 березня 2014 року (далі – Порядок №1379), податкову накладну складає та заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних. Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункт 6.2. Порядку №1379). Одночасно відповідно до положень пункту 6.3 Порядку №1379 не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначається, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту – Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті). Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту – Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення). В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88). Аналіз наведених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений понесеними (сплаченими) витратами і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11. На підтвердження фактів виконання позивачем та його контрагентом своїх договірних зобов'язань (виконання робіт та відповідно оплати їх вартості) за вказаними вище договорами позивачем надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів: - актів прийому виконаних підрядних робіт за січень 2014 року №БА-0130/09, №БА-0130/10, №БА-0130/11, №БА-0130/12, довідки про вартість виконаних будівельних робіт за січень 2014 року до зазначених актів; - актів здачі – прийняття робіт до договору №12810/2 від 24 жовтня 2013 року на технічне обслуговування за січень 2014 року №БА-0130/04, №БА-0130/05, №БА-0130/06, №БА-0130/07, №БА-0130/08 та калькуляції до них; - податкових накладних №4359 від 30 січня 2014 року на суму 111997,38 грн. (в т.ч. ПДВ 18666,23 грн.), №4361 від 30 січня 2014 року на суму 126161,16 грн. (в т.ч. ПДВ 21026,86 грн.), №4363 від 30 січня 2014 року на суму 134441,94 грн. (в т.ч. ПДВ 22406,99 грн.), №4365 від 30 січня 2014 року на суму 111995,84 грн. (в т.ч. ПДВ 18662,64 грн.), №4367 від 30 січня 2014 року на суму 81022,26 грн. (в т.ч. ПДВ 13503,71 грн.), №4369 від 30 січня 2014 року на суму 72660,00 грн. (в т.ч. ПДВ 12110,00 грн.), №4371 від 30 січня 2014 року на суму 41220,00 грн. (в т.ч. ПДВ 6870,00 грн.), №4373 від 30 січня 2014 року на суму 58080,00 грн. (в т.ч. ПДВ 9680,00 грн.), №4375 від 30 січня 2014 року на суму 117660,00 грн. (в т.ч. ПДВ 19610,00 грн.).   За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони підтверджують факт отримання позивачем товарів та робіт від ТОВ «Буд Альянс». Наявні ж в матеріалах податкові накладні, що були виписані названим контрагентом на ім'я позивача за результатами виконання робіт, за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України. Крім того, на підтвердження економічної доцільності укладення договорів №12810/1 та №12810/2 від 24 жовтня 2013 року з ТОВ «Буд Альянс» позивачем надано договори, укладені з іншими суб'єктами господарювання, підписання яких зумовило необхідність в укладенні договорів з ТОВ «Буд Альянс» (том 1 а.с. 151- том 3 а.с. 183). Також на підтвердження реальності виконання договорів підряду ТОВ «ІВІК» надало копії актів передачі в монтаж матеріалів, підписані між ним та ТОВ «Буд Альянс» на виконання умов договору №12810/1 для виконання робіт на відповідних об'єктах (том 3 а.с. 185- том 3 а.с. 198) та оборотно-сальдову відомість і картки рахунку 6851 – на підтвердження здійснення руху товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з виконанням договірних зобов'язань (том 3 а.с. 200 – том 3 а.с.254).   Натомість, відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказане підприємства не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період виконання спірного правочину. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 ПК України. Посилання відповідача на відсутність у актах виконаних робіт дати та місця їх складення, як на підставу виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем за виконані роботи, суд до уваги не приймає, оскільки у відповідних актах зазначено період, за який їх підписано, а довідки про вартість виконаних будівельних робіт, складені відповідно до таких актів, містять дати їх підписання уповноваженими представниками сторін. Також відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб. Аналізуючи позицію податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Буд Альянс», суд вважає за необхідне зазначити наступне. Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно частини 2 статті 215 названого Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом. У відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. Згідно частини 1 зазначеної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок. Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України може бути визнаний недійсним.      Як вбачається з матеріалів справи та наданих відповідачем документів, в них відсутні будь-які докази того, що договори, які були укладені між позивачем та ТОВ «Буд Альянс», визнані судом недійсними. За таких обставин, суд приходить до висновку, що посадові особи відповідача при складанні акту перевірки вийшли за межі своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнали нікчемними договори, укладені між позивачем та його контрагентом. В силу пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Частиною 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності. Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (замовника - позивача) покладена відповідальність за здійснення фіктивного підприємництва - контрагентом (виконавцем – ТОВ «Буд Альянс»), шляхом позбавлення його права на податковий кредит. Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10 жовтня 2012 року за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань». Також, в іншій ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2012 року по справі № К/9991/14668/11, суд, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента. Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права  з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Нормами частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності. Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. У Рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави. В ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «ІВІК» та ТОВ «Буд Альянс», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів щодо цих правочинів не уповноваженими на те особами, при тому, що єдиною підставою для висновків щодо нікчемності таких правочинів зазначено нікчемність угод, укладених між контрагентом позивача та його постачальниками по ланцюгу. Так, в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення йому сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ТОВ «Буд Альянс» за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок. За визначенням частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин,  що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів,  висновків експертів. У відповідності до частини 1 та 4 статті 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути  підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування,  крім  випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. При цьому, зокрема, у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Разом з тим, відповідачем не надано суду будь-яких достовірних відомостей з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення позивачу або посадовим особам його контрагента - ТОВ «Буд Альянс», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів. З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та її зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням -рішенням. Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.   Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню. Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: 1.          Позов задовольнити. 2.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 15 липня 2014 року №0003022204. 3.          Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВІК» (03115, м. Київ, вул. Крамського, 14/34, код ЄДРПОУ 19071913) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 356 (триста п'ятдесят шість) грн. 34 коп. Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                    А.І.  Кузьменко