Ухвала

від 04.09.2014 по справі 826/20735/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/20735/13-а (в 5-ти томах) Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

04 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Ганечко О.М.,

Літвіної Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сент Софія Констракшн" до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання та положення ст. 197 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з суб'єктами господарювання за період з 21.10.2006 року по 31.12.2012 року.

За наслідками перевірки складено акт № 707/26-55-22-01/34602745 від 29.11.2013 року.

В акті перевірки встановлено наступні порушення: 1) норм п. 5.1, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.1995 року № 88, в результаті чого позивачем завищено суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2011 - 2012 роки на загальну суму 227 786, 00 грн. та занижено податку на прибуток за 2010 - 2011 роки на загальну суму 791 850, 00 грн.; 2) норм п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 2.4, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24.05.1995 року № 88, п. 4 Порядку заповнення податкової накладної від 21.12.2010 року за № 969, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за звітні періоди листопад 2010 року - січень 2011 року, березень-липень 2011 року на загальну суму 670 513, 00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за грудень 2012 року на суму 54 833, 00 грн.; 3) норм п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240, ст. 246, п.п. 250.10.3 п. 250.10 ст. 250 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижений екологічний податок за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року всього на загальну суму 19 602, 27 грн. та допущено неподання до податкової інспекції декларацій екологічного податку за 1 - 4-ий квартали 2011 року, 3 - 4-ий квартали 2012 року.

На підставі акту перевірки податковим органом винесено наступні податкові повідомлення-рішення: 1) № 104526552203 від 13 грудня 2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з екологічного податку в розмірі 22 234,21 грн., в тому числі за основним платежем - 19 602, 274 грн. та штрафні (фінансові) санкції -2 631,49 грн.; 2) № 103826552201 від 13 грудня 2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 761 544 грн., в тому числі за основним платежем - 670 513 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 91 031 грн.; 3) № 103926552201 від 13 грудня 2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 54 833 грн.; 4) № 104126552201 від 13 грудня 2013 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 227 786 грн.; 5) № 104026552201 від 13 грудня 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 836 276 грн., в тому числі за основним платежем - 791 850 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 44 426 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає наступне.

За період з 24.10.2006 року по 31.12.20102 року позивачем було укладено договори з наступними контрагентами: з ТОВ «Рентакран», з ТОВ «БК Влас», з ТОВ «СМВ-Юг», з ПП «Бізнес Буд Групп», з ТОВ НВП «Будтехносервіс», з ТОВ «ПМК-Пис», з ТОВ «Майстер-Буд-інвест»

Матеріалами справи підтверджений факт наявності у позивача всіх бухгалтерських та інших фінансово-господарських документів (включаючи податкові накладні), що підтверджують факт здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами. Вищезазначені первинні документи оформлені згідно вимог чинного в Україні законодавства.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, відповідно до п.п. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг .

Із системного аналізу вищевикладених положень вбачається, що формування податкового кредиту є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджений факт наявності у позивача всіх бухгалтерських та інших фінансово-господарських документів (включаючи податкові накладні), що підтверджують факт здійснення господарських операцій з контрагентами та оформлені згідно вимог чинного в Україні законодавства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що на момент здійснення вказаних правовідносин, контрагенти позивача були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як платники податку та їм присвоєні індивідуальні податкові номери.

Щодо правомірності нарахування позивачу грошового зобов'язання по екологічному податку, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п.п. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини.

Згідно з п.п. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України об'єктом та базою оподаткування податку є, зокрема, обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

В розумінні норм ст. 1 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 року № 187/98-ВР (далі - Закон України № 187/98-ВР), «відходи» - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; «зберігання відходів» - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); «розміщення відходів» - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; «власник відходів» - фізична або юридична особа, яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами; «спеціально відведені місця чи об'єкти» - це місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Положенням ч. 1 ст. 17 Закону України № 187/98-ВР визначено перелік обов'язків, якими наділяються суб'єкти господарської діяльності у сфері їх поводження з відходами.

Згідно з ч. 4 ст. 33 Закону № 187/98-ВР зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання .

Правила розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів на території України визначаються відповідним Порядком, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 року № 1218 (далі - Порядок № 1218).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач не має спеціально відведених місць для розміщення відходів (будівельного сміття), тому позивач не може здійснювати зберігання та розміщення відходів, у зв'язку з чим вказані відходи передаються спеціалізованим організаціям, що мають необхідні ліцензії і дозволи на розміщення та ліміти на утворення і розміщення відходів.

Слід зазначити, що згідно з п. 2 Порядку № 1218 ліміт на утворення відходів - це максимальний обсяг відходів, на який у суб'єкта права власності на відходи є документально підтверджений дозвіл на передачу їх іншому власнику (на розміщення, утилізацію, знешкодження тощо) або на утилізацію чи розміщення на своїй території.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що між позивачем та підприємством ТОВ «Експресс-Буд» укладені договори на виконання робіт із збирання, завантаження, вивезення будівельного сміття з об'єкта за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 42. Реальне виконання даних договорів зафіксовано безпосередньо в акті перевірки.

Відповідно до п. 10 Порядку № 1218 місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів).

Пунктом 11 Порядку № 1218 передбачено, що органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження лімітів на утворення і розміщення відходів не є обов'язковими для всіх без виключення суб'єктів господарювання, їх наданню передує обов'язок, як місцевих державних адміністрацій, так і органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України вчинити певні дії.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що згідно чинного законодавства, у позивача відсутній обов'язок одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, дозволу на розміщення відходів за місцем провадження протягом 2011 - 2012 років господарської діяльності (тобто за місцем розташування будівельного майданчика), а тому останній не являється платником екологічного податку в розумінні норм Податкового кодексу України.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивачем були реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з контрагентами, які на момент здійснення господарської діяльності були зареєстровані як платники податку на додану вартість, то податкові повідомлення-рішення винесено податковим органом безпідставно та необґрунтовано.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів України у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н.М.

.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.