Постанова

від 10.09.2014 по справі 826/11902/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 10 вересня 2014 року                    11:15                           № 826/11902/14 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомАсоціації виробників паркету України    доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві   провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень, ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Асоціація виробників паркету України (далі по тексту – позивач) звернулась з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту – відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 16.07.2014р. №0007222201, №0007232201 та №0007242201. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані рішення прийняті протиправно, а тому підлягають скасуванню. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Відповідач проти заявленого позову заперечив, посилаючись на те, що оскаржувані рішення прийняті правомірно. В судовому засіданні 03.09.2014р. суд по справі перейшов в письмове провадження на підставі статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Відповідачем проведено перевірку Асоціації виробників паркету України за результатами якої 26.06.2014р. складено акт №260/1-22-01-31303887 про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ВВК АВАНТЕ» (код ЄДРПОУ 37797208) за період з 01.02.2011р. по 28.02.2014р. (далі по тексту – Акт перевірки). Актом перевірки встановлено порушення п. 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.6 статті 201 ПК України, внаслідок чого встановлено завищення суми бюджетного відшкодування по ПДВ за серпень 2013 року на суму 816  845грн. та заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на суму 561  700грн., в тому числі за березень 2013 року – 124  641грн., квітень 2013 року – 52  877грн., травень 2013 року – 208  828грн., червень 2013 року – 55  824грн., липень 2013 року – 58  296грн., серпень 2013 року – 61  234грн.; п. 139.1.9 статті 139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на суму 1  240  131грн., в тому числі за 2013 рік на суму 1  240  131грн. На підставі встановлених порушень відповідачем 16.07.2014р. прийняті податкові повідомлення – рішення №0007222201, яким за порушення п. 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.6 статті 201 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 702  125грн., в тому числі основний платіж – 561  700грн. та штрафні санкції – 140  425грн.; №0007232201, яким за порушення п. 139.1.9 статті 139 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1  550  163,75грн., в тому числі основний платіж – 1  240  131грн. та штрафні санкції – 310  032,75грн.; №0007242201, яким за порушення п. 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.6 статті 201 ПК України позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 816  845грн. та штрафні санкції 204  211,25грн. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.              Судом встановлено, що в перевіряємому періоді між позивачем та ТОВ «ВВК АВАНТЕ» укладено договір №15 від 03.12.2012р. купівлі – продажу, відповідно до якого Покупець (позивач) зобов'язується прийняти товар та оплатити його, а Продавець (ТОВ «ВВК АВАНТЕ») зобов'язується його передати у власність Покупцю.           На виконання умов вказаного договору ТОВ «ВВК АВАНТЕ» виписані податкові накладні №3 від 04.12.2012р. на суму ПДВ 226  398,49грн., №9 від 18.12.2012р. на суму ПДВ 112  486,83грн., №15 від 20.12.2012р. на суму ПДВ 41  514,97грн., №1 від 04.12.2012р. на суму ПДВ 225  585,16грн. та №2 від 04.12.2012р. на суму ПДВ 639  772,85грн., всього сума ПДВ 1  245  758грн.           Крім того, ТОВ «ВВК АВАНТЕ» виписані видаткові накладні та рахунки – фактури, копії яких містяться в матеріалах справи.           Позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ віднесено суму в розмірі 1  378  545,25грн.           Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві складено акт №113/22-26-54-22-06/3779708 від 07.02.2014р. про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ВВК АВАНТЕ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 11.08.2011р. по 31.12.2012р.           Даним актом №113/22-26-54-22-06/3779708 від 07.02.2014р. встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод без мети настання реальних наслідків ТОВ “ВВК АВАНТЕ” за період травень, червень, липень 2013 року щодо придбання товарів (робіт, послуг) у контрагентів-постачальників та продажу товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів-покупців не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, відсутністю ділової мети та необхідного обсягу цивільної дієздатності; пп.14.1.191, п. 14.1 ст.14, пп “а” п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу, в частині включення до податкових зобов'язань сум по господарських операціях, які не здійснювались, що призвело до завищення податкових зобов'язань на загальну суму 27 927 672грн.; п.198.1 ст.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу, в частині включення до податкового кредиту сум по господарських операціях, які не здійснювались, не пов'язані з господарською діяльністю та не підтверджені податковими накладними, що призвело до завищенні податкового кредиту на загальну суму 27 810 773грн.           Не погоджуючись з висновками акту перевірки №113/22-26-54-22-06/3779708 від 07.02.2014р. ТОВ «ВВК АВАНТЕ» оскаржило його висновки в судовому порядку.           Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2014р. у справі №826/4627/14 за позовом ТОВ «ВВК АВАНТЕ» до ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Статтею 2 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи з вимог п.2 ст. 3 “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, первинні документи: - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99р. №996-XIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995р. за №168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99р. № 996-XIV (із змінами та доповненнями). Враховуючи вищевикладене, позивачем не підтверджено фактичне здійснення постачання, приймання-передачі та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по договірним взаємовідносинам з вказаними контрагентами.           Згідно з п. 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.           У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.           Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн. Згідно з п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Відповідно до п. 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Таким чином, розмір податкового зобов'язання продавця товарів (послуг) по господарським операціям, проведеним з кожним контрагентом – покупцем у окремому звітному періоді, має дорівнювати розміру податкового кредиту такого покупця, задекларованого за такий звітний період, що передбачає відображення покупцем отриманої податкової накладної у реєстрі отриманих податкових накладних цього звітного періоду.           Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011, № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.             В ході розгляду справи судом встановлено, що операції між позивачем та ТОВ «ВВК АВАНТЕ» не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів. Контрагентом перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведена реальність господарських операцій, оскільки не підтверджується час здійснення операції, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, а також складені первинні документи не відповідають вимогам встановленим статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, на підставі вищевикладеного відповідач виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 16.07.2014р. №0007222201, №0007232201 та №0007242201, а тому адміністративний позов Асоціації виробників паркету України вважається таким, що не підлягає задоволенню.               Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно з частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями  7, 8, 9, 10, 11, 71, 128, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ:           В задоволенні адміністративного позову Асоціації виробників паркету України відмовити повністю. Стягнути з Асоціації виробників паркету України (код ЄДРПОУ 31303887, 03040, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 88) на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м.    Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) решту суми судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 4 384грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні). Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів  за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.           Повний текст постанови виготовлений та підписаний 10.09.2014р.           Суддя                                                                                                              В.В. Амельохін