Ухвала

від 11.12.2014 по справі 826/11902/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11902/14 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

11 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Асоціації виробників паркету України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Асоціації виробників паркету України до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.07.2014 року №0007222201, №0007232201 та №0007242201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій , вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Сторони, що були належним чином повідомлені, в судове засідання на апеляційний розгляд не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення клопотання, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено перевірку Асоціації виробників паркету України за результатами якої 26.06.2014 року складено акт №260/1-22-01-31303887 про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ВВК АВАНТЕ» (код ЄДРПОУ 37797208) за період з 01.02.2011 року по 28.02.2014 року.

В зазначеному акті встановлено порушення позивачем п. 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.6 статті 201 ПК України, внаслідок чого встановлено завищення суми бюджетного відшкодування по ПДВ за серпень 2013 року на суму 816 845 грн. та заниження ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на суму 561 700 грн., в тому числі: за березень 2013 року - 124 641 грн., квітень 2013 року - 52 877 грн., травень 2013 року - 208 828 грн., червень 2013 року - 55 824 грн., липень 2013 року - 58 296 грн., серпень 2013 року - 61 234 грн.; п. 139.1.9 статті 139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на суму 1 240 131 грн., в тому числі за 2013 рік на суму 1 240 131 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 16.07.2014 року:

- №0007222201, яким за порушення п. 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.6 статті 201 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 702 125 грн., в тому числі основний платіж - 561 700 грн. та штрафні санкції - 140 425 грн.;

- №0007232201, яким за порушення п. 139.1.9 статті 139 ПК України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1 550 163,75 грн., в тому числі основний платіж - 1 240 131 грн. та штрафні санкції - 310 032,75 грн.;

- №0007242201, яким за порушення п. 198.3, 198.6 статті 198, п. 201.6 статті 201 ПК України позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 816 845 грн. та штрафні санкції 204 211,25 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності реального виконання спірних операцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 ПК, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 ПК, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Відповідно, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Таким чином, для вирішення справи по суті необхідно з'ясувати чи мали господарські операції позивача з його контрагентами реальний характер, та чи відповідали ці операції меті господарської діяльності позивача.

Як встановлено судом першої інстанції, 03.12.2012 року між позивачем та ТОВ «ВВК АВАНТЕ» укладено договір купівлі - продажу № 15.

За змістом вказаного договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його (п.1.1) (т.1 а.с.44).

Предметом купівлі-продажу є товар, зазначений в накладних. Кількість, одиниця виміру, асортимент товару відповідно до накладних.

Передача (приймання-передача) товару здійснюється в місці поставки. Приймання товару по кількості здійснюється Покупцем на складі Продавця.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивач надав суду першої інстанції первинні господарські документи, зокрема: податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури.

Разом з тим, відповідно до п.4.1 Договору товар постачається Покупцю на умовах «Франко завод» (відповідно до Правил «Інкотермс» в редакції 2000 року).

Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС (редакція 2000 року), термін «франко-завод» означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він

надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Таким чином, цей термін покладає мінімальні обов'язки на продавця, а покупець несе всі витрати і ризики у зв'язку з перевезенням товару з площ продавця до місця призначення.

Однак, якщо сторони бажають покласти на продавця обов'язки щодо завантаження товару в місці відправлення та всі ризики й витрати такого вантаження, це має бути чітко обумовлено шляхом включення відповідного застереження до договору купівлі-продажу.

Апелянт стверджує, що товар поставлявся автомобільним транспортом за рахунок продавця.

На підтвердження цього суду апеляційної інстанції надано Додаткову угоду №1 від 04.12.2012 року до договору від 03.12.2012 року, згідно якої товар поставляється Покупцю на умовах «СРТ» відповідно до Правил «Інкотермс» в редакції 2000 року. Приймання товару по кількості здійснюється Покупцем на складі Покупця за адресою: м.Київ, вул. Короленковская,4.

Однак, колегія суддів не приймає до уваги додаткову угоду, оскільки її не було надано до перевірки та на неї не здійснювалися посилання позивачем а ні в запереченнях на Акт, а ні в позовній заяві, а ні в апеляційній скарзі.

Позивачем не надано належні докази які б підтверджували спосіб та факт доставки товару (товарно-транспортні накладні, подорожні листи, довіреності на матеріально-відповідальних осіб (водіїв, експедиторів) тощо.

Також, позивачем не надано документів бухгалтерського обліку щодо навантажувально-розвантажувальних робіт, руху товарно-матеріальних цінностей, прийняття товару на облік відповідальними працівниками.

На вимогу суду апеляційної інстанції позивачем вказані документи надані не були.

Отже, існування цієї угоди на час здійснення господарських операцій викликає сумнів.

Таким чином, відсутність документів первісного бухгалтерського обліку не дає можливості стверджувати про реальність здійснення господарських операцій за договором укладеним між позивачем та контрагентом.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що факт реальності виконання господарських зобов'язань за договором не підтверджується об'єктивними доказами та не просліджується за первісною бухгалтерською документацією.

На підставі викладеного, суд першої інстанції вірно вважав, що висновки податкового органу про безтоварність господарських операції між позивачем та його контрагентом є обґрунтованими, а прийняті податкові повідомлення-рішення правомірними.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Асоціації виробників паркету України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

Повний текст виготовлено - 15.12.2014 р.

.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.