Рішення

від 08.09.2014 по справі 910/16759/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16759/13 08.09.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Регіон» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Бривар» простягнення 79 500,35 грн. За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бривар» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Регіон» провизнання недійсними пунктів 4.4, 6.3.6 договору купівлі-продажу Головуючий суддя Босий В.П.

Судді Івченко А.М.

Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом:Нікітюк Є.О. від відповідача за первісним позовом:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді господарського суду міста Києва перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Регіон» (надалі - ТОВ «Інвест-Регіон») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бривар» (надалі - ТОВ «Бривар») про стягнення 79 500,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.03.2011 р. відповідач 1 неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання з відшкодування плати за земельну ділянку, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 79 500,35 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач вказує на те, що з моменту набуття ним права власності на нерухоме майно, придбане згідно умов договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.03.2011 р., у позивача відпала підстава для нарахування та внесення плати за таку земельну ділянку, і, відповідно, для пред'явлення вимоги до відповідача про відшкодування її вартості.

14.04.2014 р. до канцелярії суду надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Бривар» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Регіон» про визнання недійсним пунктів 4.4., 6.3.6. договору купівлі-продажу.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункти 4.4., 6.3.6. договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.03.2011 р. не відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак мають бути визнані судом недійсними.

Заперечуючи проти зустрічних позовних вимог ТОВ «Інвест-Регіон» вказує на те, що факт набуття ТОВ «Бривар» права власності на нерухоме майно, що є предметом договору купівлі-продажу, не свідчить про автоматичне припинення дії договору оренди землі, на якій знаходиться таке нерухоме майно, а відтак приписи 4.4., 6.3.6. договору купівлі-продажу не суперечать вимогам чинного законодавства України.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з поданням сторонами клопотань, необхідністю витребування додаткових доказів, а також зміною складу суду із незалежних від суду причин.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 08.09.2014 р. справу №910/16759/13 передано для розгляду колегії суддів у складі: суддя Босий В.П. (головуючий), судді Івченко А.М., Цюкало Ю.В. у зв'язку з виходом судді Босого В.П. з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2014 р. справу прийнято до провадження колегією суддів.

Представник позивача за первісним позовом в судове засідання з'явився, надав пояснення стосовно суті спору, первісні позовні вимоги підтримав, проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечував повністю з огляду на викладені у відзиві на зустрічну позовну заяву обставини.

Представник відповідача за первісним позовом в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №30489687, отриманим його представником 27.08.2014 р.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.09.2010 р. між Хмельницькою міською радою (орендодавець) та ТОВ «Інвест-Регіон» (орендар) було укладено договір оренди землі №043074200172 (надалі - «Договір оренди землі»), за змістом якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку на підставі рішення тридцять шостої сесії міської ради від 26.05.2010 р. №29 із земель транспорту, яка знаходиться в м. Хмельницькому, по вул. Геологів, 2-А.

За змістом п.п. 2 та 3 Договору оренди землі в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1 506 кв.м, забудовані землі в т.ч. зелені насадження (газон) площею 776 кв.м. На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна - одноповерхова капітальна нежитлова будівля площею 38 кв.м, одноповерхова капітальна нежитлова будівля площею 2 кв.м, а також інші об'єкти інфраструктури - проїзди, площадки, проїзди площею 690 кв.м.

25.03.2011 р. між ТОВ «Інвест-Регіон» (продавець) та ТОВ «Бривар» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (надалі - «Договір купівлі-продажу»).

Відповідно до п. 1.1 Договору купівлі-продажу продавець продає (передає у власність), а покупець купує (приймає у власність) нерухоме майно, а саме будівлю АЗС загальною площею 26,9 кв.м, що розташована за адресою: Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Геологів, 2-А, реєстраційний номер: 16300344, і сплачує визначену цим договором ціну. Згідно з витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно №29078445, виданим Хмельницьким бюро технічної інвентаризації 22.02.2011 р., об'єкт складається з будівлі АЗС загальною площею 26,9 кв.м.

Згідно з п. 1.3 Договору купівлі-продажу у відповідності зі ст. 377 Цивільного кодексу України до покупця переходить право власності (користування) на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, без зміни її цільового призначення. Перехід права власності (користування) на земельну ділянку необхідно оформити відповідно до ст.ст. 120, 121 Земельного кодексу України.

Пунктом 6.3.6 Договору купівлі-продажу визначено, що покупець зобов'язаний відшкодувати продавцю на його вимогу суми сплати за землю (орендної плати) попередніми власниками об'єкту (земельної ділянки) внесену продавцем за покупця як визначено у статті 4.4 вище у повному фактично сплаченому продавцем обсязі.

За актом приймання-передачі нерухомого майна від 26.04.2011 р. позивач передав, а відповідач прийняв нерухоме майно, що є предметом Договору купівлі-продажу.

На виконання умов Договору оренди землі позивачем було сплачено грошові кошти за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, на загальну суму 79 500,35 грн., що підтверджується платіжними дорученнями за період з 18.05.2011 р. по 26.07.2013 р.

Спір у справі за первісним позовом виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом зобов'язання з відшкодування плати за землю у розмірі 79 500,35 грн.

Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 6.3.6 Договору купівлі-продажу визначено, що покупець зобов'язаний відшкодувати продавцю на його вимогу суми сплати за землю (орендної плати) попередніми власниками об'єкту (земельної ділянки) внесену продавцем за покупця як визначено у статті 4.4 вище у повному фактично сплаченому продавцем обсязі.

Матеріалами справи підтверджується, що у період з квітня 2011 року по червень 2013 року позивачем за первісним позовом було сплачено плату за земельну ділянку, що розташована за адресою: Хмельницька обл., м. Хмельницький, вул. Геологів, 2-А, у розмірі 79 500,35 грн.

Твердження відповідача за первісним позовом про те, що зобов'язання ТОВ «Інвест-Регіон» з внесення плати за землю припинилося з моменту прийняття Хмельницькою міською радою рішення №97 від 27.06.2012 р. судом відхиляється з огляду на наступне.

Рішенням Хмельницькою міською радою рішення №97 від 27.06.2012 р. вирішено припинити дію Договору оренди шляхом його розірвання за згодою сторін та надано спірну земельну ділянку ТОВ «Бривар» в оренду.

При цьому, пунктом 7 вказаного рішення зобов'язано землекористувача (ТОВ «Інвест-Регіон») сплатити плату за землю у розмір земельного податку до державної реєстрації договору оренди землі.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення та здійснення державної реєстрації договору оренди між ним та власником спірної земельної ділянки (Хмельницькою міською радою).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» внесено зміни до статті 21 Закону України «Про оренду землі», у зв'язку з чим частина 2 цієї статті викладена у такій редакції: «Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України)».

Пунктом 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: - для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; - для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Відповідно до п. 274.1 ст. 274 Податкового Кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

Із пункту 5 Договору оренди землі вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 303 823,00 грн.

За таких обставин, позивачем за первісним позовом належним чином виконано зобов'язання з внесення плати за земельну ділянку у визначений період з огляду на відсутність укладеного між ТОВ «Бривар» та Хмельницькою міською радою договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд відзначає, що в укладеному Договорі купівлі-продажу сторонами не було визначено строків виконання зобов'язання з відшкодування відповідачем сплати за землю.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вимогою від 31.07.2013 р. ТОВ «Інвест-Регіон» звернулося до ТОВ «Бривар» (отримана ним 08.08.2013 р.) про виконання грошового зобов'язання, передбаченого п. 6.3.6 Договору купівлі-продажу, з відшкодування суми плати за землю у розмірі 79 500,35 грн., нарахованої за користування відповідачем за первісним позовом земельною ділянкою у період з 26.04.2011 р. по 30.06.2013 р.

Отже, у відповідача за первісним позовом існує заборгованість з відшкодування вартості плати за землю у розмірі 79 500,35 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ТОВ «Бривар» обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Інвест-Регіон» про стягнення з ТОВ «Бривар» заборгованості у розмірі 79 500,35 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Стосовно зустрічних позовних вимог ТОВ «Бривар» суд відзначає наступне.

Як передбачено ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків, а у випадку якщо позов заявляється не стороною оспорюваного правочину - наявність порушеного права такої особи.

За змістом п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 р. в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Згідно з п. 4.4 Договору купівлі-продажу сторони домовляються, що до моменту оформлення покупцем договорів на надання комунальних послуг на об'єкт, продавець буде забезпечувати сплату таких комунальних послуг (а за необхідності сплачувати самостійно з наступним відшкодуванням покупцем) за укладеними попередніми власниками об'єкту договорами про надання комунальних послуг протягом 3 місяців з дати підписання сторонами акту приймання-передачі в повному обсязі. При цьому сторони домовились, що покупець докладе необхідних зусиль для оперативного - протягом 2 місяців оформлення права оренди на земельну ділянку на якій знаходиться об'єкт. Крім того, сторони домовляються, що продавець буде забезпечувати внесення плати за землю (орендну плату) попередніми власниками об'єкту (попередніми власниками об'єкту і земельної ділянки) (а за необхідності сплачувати самостійно з наступним відшкодуванням покупцем протягом 2 місяців в повному обсязі, з дати підписання сторонами акту приймання-передачі). За умови, що з незалежних від покупця причин при сумлінному виконанні покупцем вимог щодо оформлення на свою користь права оренди на земельну ділянку, протягом 2 місяців з дати підписання сторонами акту приймання-передачі покупець не здійснить оформлення права користування оренди на земельну ділянку, продавець буде забезпечувати внесення плати за землю (орендної плати) попередніми власниками об'єкту (попередніми власниками об'єкту і земельної ділянки) (а за необхідності сплачувати самостійно з наступним відшкодуванням покупцем) після спливу вказаного вище терміну в 2 місяці до моменту оформлення покупцем на себе права оренди на вказану вище земельну ділянку, на якій знаходиться об'єкт. За будь-яких умов продавець забезпечить, що попередні власники об'єкту повідомлять установи та організації, що надають комунальні послуги на об'єкт, про припинення всіх чинних договорів про надання комунальних послуг у зв'язку з відчуженням об'єкту.

Пунктом 6.3.6 Договору купівлі-продажу визначено, що покупець зобов'язаний відшкодувати продавцю на його вимогу суми сплати за землю (орендної плати) попередніми власниками об'єкту (земельної ділянки) внесену продавцем за покупця як визначено у статті 4.4 вище у повному фактично сплаченому продавцем обсязі.

Підставою для недійсності пунктів 4.4, 6.3.6 Договору купівлі-продажу позивач за зустрічним позовом вказує на те, що такі пункти не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме укладені з порушенням приписів ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 31 Закон України «Про оренду землі».

Частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Аналіз положень зазначених норм дає підстави для висновку, що вони диспозитивно унормовують перехід при відчуженні нерухомості до її набувача права користування землею, яке виникло у продавця нерухомого майна на підставі договору оренди землі з її власником і не встановлюють автоматичного переходу права на оренду, адже, таке право, на відміну від права власності або постійного користування, не може бути передане за цивільно-правовими угодами одночасно з об'єктом нерухомості, а визначається згідно з договором оренди, за письмовою згодою орендодавця.

Суд відзначає, що у вказаних положеннях чинного законодавства не йдеться про автоматичний перехід до набувача майна права користування земельною ділянкою на умовах оренди від відчужувача майна, адже, виникнення такого права у набувача можливе лише за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності, колегія суддів виходить з того, що порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, унормований статтею 123 Земельного кодексу України, яка не містить імперативного обов'язку органу місцевого самоврядування прийняти рішення про укладання договору оренди землі з особою, яка придбала право власності на об'єкти нерухомості, що на цій землі розташовані, поза межами встановленої у кодексі процедури.

За таких обставин, факт набуття іншою особою права власності на нежитлові будівлі, розташовані на орендованій земельній ділянці та наявність законодавчої підстави для припинення Договору оренди землі не свідчать про автоматичне розірвання цього договору, а є лише підставою для його припинення у спосіб передбачений ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 31, 32 Закону України «Про оренду землі» шляхом дострокового його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 01.07.2010 р. у справі №32/528 та від 20.08.2013 р. у справі №5017/3226/2012.

Відтак, факт наявності в Договорі купівлі-продажу спірних положень про зобов'язання покупця відшкодовувати суми плати за землю до моменту оформлення нового договору оренди землі не суперечать приписам ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 31 Закон України «Про оренду землі».

При цьому, матеріали справи не містять, а позивачем за зустрічним позовом не надано належних в розумінні приписів ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказів укладення між ним та Хмельницькою міською радою нового договору оренди спірної земельної ділянки.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено невідповідності умов п.п. 4.4 та 6.3.6 Договору купівлі-продажу приписам ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 31 Закон України «Про оренду землі».

Більш того, статтею 627 Цивільного кодекс України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відтак, підписавши без заперечень Договір купівлі-продажу, ТОВ «Бривар» погодилось зі всіма умовами такого договору, в тому числі, в частині обов'язку відшкодовувати суми плати за землю, визначених п.п. 4.4 та 6.3.6, що свідчить про відсутність його порушеного права.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом належними та допустимими засобами доказування не довів наявності обставин з якими приписи ст. 203 Цивільного кодексу України передбачають недійсність пунктів 4.4, 6.3.6 Договору купівлі-продажу.

За таких обставин, правові підстави для пунктів 4.4, 6.3.6 Договору купівлі-продажу недійсними з викладених у позовній заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «Бривар» підстав відсутні, а тому в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням встановлення судом підстав для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог у зв'язку з його необґрунтованістю, підстави для застосування наслідків пропущення строку позовної давності, про які було заявлено відповідачем за зустрічним позовом, у суду відсутні.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Бривар».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Регіон» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бривар» (21030, м. Вінниця, просп. Юності, 81-А; ідентифікаційний код 36474630) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Регіон» (03038, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, 4; ідентифікаційний код 34532275) заборгованість у розмірі 79 500 (сімдесят дев'ять тисяч п'ятсот) грн. 35 коп. та судовий збір у розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. Видати наказ.

3. В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бривар» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.09.2014 р.

Головуючий суддя В.П. Босий

Судді А.М. Івченко

Ю.В. Цюкало