Рішення

від 26.08.2014 по справі 917/786/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД Київської області 01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81   Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" серпня 2014 р.                                                                        Справа № 917/786/14 Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об'єднання “Інтерпроектмонтажбудсервіс”, 69014, м. Запоріжжя, вул. Полярна, 18 до Приватного підприємства "Металоград", 96007, Автономна Республіка Крим,  м. Сімферополь, просп.  Кірова, 29/1 про стягнення 40   017,61 грн. за участю представників: позивача – не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином; відповідача – не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Обставини справи: До господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об'єднання “Інтерпроектмонтажбудсервіс” до Приватного підприємства "Металоград" про стягнення 40 017,61 грн., з яких: 36   000,12 грн. основного боргу, 691,20 грн. пені, 568,11 грн. 3   % річних, 1   496,15 грн. інфляційних втрат та 1   262,03 грн. відсотків за користування чужими коштами. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань з поставки товару. Ухвалою господарського суду Полтавської області від 28.04.2014 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 22.05.2014. Ухвалою господарського суду Полтавської області від 12.06.2014 справу №   917/786/14 передано за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області. Ухвалою господарського суду Київської області від 24.06.2014 порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено на 29.07.2014. Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. №№ 14385/14, 14387/14, 14391/14, 14392/14 від 21.07.2014) позивачем подано документи на виконання вимог ухвали суду від 24.06.2014. У судове засідання 29.07.2014 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 24.06.2014 не виконав, розгляд справи відкладено на 12.08.2014. У судове засідання 12.08.2014 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 24.06.2014 не виконав, розгляд справи відкладено на 26.08.2014. Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. №   17192/14 від   21.08.2014) позивачем подано до матеріалів справи додаткові докази та клопотання про розгляд справи без участі представника позивача. У судове засідання 26.08.2014 представники сторін не з'явилися, хоча про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Відповідач письмовий відзив на позов не подав, у судові засідання представника не направив, про причини суд не повідомив. Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від   15.04.2014 № 1207-VII, у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим на тимчасово окупованих територіях, змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим судам та забезпечено розгляд, зокрема, господарських справ господарського суду Автономної Республіки Крим господарським судом Київської області. У зв'язку з надходженням до господарського суду Київської області                             (вх.   №   134/14 від   08.04.2014) повідомлення Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про тимчасове призупинення приймання до пересилання поштових відправлень адресованих одержувачам населених пунктів Автономної Республіки Крим, з метою забезпечення процесуальних прав відповідача, ухвалами суду від   24.06.2014,  від 29.07.2014, від   12.08.2014 запропоновано позивачу направити копії ухвал про прийняття справи №   917/786/14 до провадження та про відкладення розгляду справи на адресу відповідача кур'єрською службою доставки та надати суду докази надіслання зазначених ухвал.   Неможливість надсилання будь-яких поштових відправлень на адресу учасників судового процесу, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях України, підтверджується повідомленням від 04.04.2014 № 33-20.606 Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" про тимчасове призупинення приймання до пересилання поштових відправлень адресованих одержувачам населених пунктів Автономної Республіки Крим, копія якого наявна в матеріалах справи. Позивачем подано до матеріалів справи експрес-накладну від 12.07.2014                        №   59000066011797 та копію листа за підписом директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» про відсутність Приватного підприємства "Металоград" за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 96007, Автономна Республіка Крим,                              м.   Сімферополь, просп.  Кірова, 29/1. Зважаючи на вказане, судом враховано, що частиною 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» встановлено, що, якщо відомості,   які  підлягають  внесенню  до  Єдиного державного реєстру,  були внесені  до  нього,  то  такі  відомості вважаються  достовірними  і  можуть  бути  використані  в  спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Відтак, суд здійснив всі заходи для належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи №   917/786/14. На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами. Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.08.2014 оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд    - встановив: Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об'єднання “Інтерпроектмонтажбудсервіс” (далі – покупець) та Приватним підприємством "Металоград" (далі – постачальник) укладено договір постачання від   07.10.2013 №   100/10, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити продукцію покупцю, назва, кількість та ціна якої визначена у рахунках-фактурах, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно здійснити оплату на умовах, визначених Договором (пункт 1.1. Договору). Згідно з пунктом 2.1. Договору, підставою для здійснення постачання продавцем продукції покупцю, що поставляється, відповідно до Договору, є отримання продавцем передоплати за продукцію, відповідно до пункту 5.2.1. Договору. Продавець зобов'язаний поставити продукцію, яка постачається, відповідно до Договору, у строк – 1 календарний день з моменту отримання попередньої оплати (пункт 2.3. Договору). Відповідно до пункту 5.2. Договору, покупець здійснює оплату за продукцію, що поставляється за Договором, у розмірі 100 % попередньої оплати, якщо інше не обумовлене усними або письмовими домовленостями сторін. Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31   грудня 2013 року, а щодо взаєморозрахунків сторін – до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 7.1. Договору). Відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату від 04.10.2013 №   138 на суму 36   000,12 грн., копія якого додана до матеріалів справи. Позивачем, на виконання пункту 5.2. Договору, перераховано на розрахунковий рахунок відповідача 36   000,12 грн., з призначенням платежу: «оплата за будівельні матеріали, згідно з рахунком від 04.10.2013 №   138», що підтверджується платіжним дорученням від   07.10.2013 № 3030, а також видано довіреність від   07.10.2013 №   398 на отримання уповноваженою особою позивача зазначених товарно-матеріальних цінностей. Копії платіжного доручення та довіреності додано до матеріалів справи. За твердженнями позивача, в порушення умов Договору, відповідачем не здійснено поставку товару. У матеріалах справи відсутні докази протилежного. Позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 04.12.2013 № 233 з вимогою повернути кошти в розмірі 36   000,12   грн., у зв'язку з непоставкою товару. Докази направлення претензії містяться в матеріалах справи. Відповідач відповіді  на вимогу не надав, грошові кошти позивачу не повернув, докази протилежного відсутні в матеріалах справи. Згідно з наданою до матеріалів справи довідкою від   14.08.2014                                  №   08.7.0.0.0/140814150401 з банківської установи, в якій відкрито поточний банківський рахунок позивача, за період з 01.10.2013 до 13.08.2014, судом встановлено відсутність перерахування коштів відповідачем на рахунок позивача. Вказана довідка засвідчена підписом уповноваженої особи банківської установи та скріплена відбитком її печатки (оригінал у матеріалах справи), що оцінюється судом як належний доказ неповернення відповідачем спірних коштів. Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті   32 Господарського процесуального кодексу України – на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін. Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 36   000,12 грн. основної заборгованості підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з пунктом   2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Частиною 1 статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до умов Договору, відповідач повинен поставити товар у строк –            1 календарний день з моменту отримання попередньої оплати. Попередня оплати здійснена позивачем 07.10.2013, відтак, строк виконання зобов'язання відповідача з поставки товару настав 08.10.2013. Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України  визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. З наявних у матеріалах справи письмових доказів вбачається, що зобов'язання з поставки товару у визначений Договором строк відповідачем не виконане, крім того, строк дії Договору сплинув, відтак, у позивача наявне право вимагати повернення суми попередньої оплати. Відтак, у відповідача наявне грошове зобов'язання перед позивачем з повернення суми попередньої оплати у зв'язку з непоставкою товару, строк виконання якого настав і яке відповідачем не виконане, отже, позовна вимога про стягнення з відповідача 36   000,12 грн. попередньої оплати вартості товару, що не поставлений відповідачем, є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі. Позивач, на підставі пункту 6.4. Договору, заявляє до стягнення з відповідача пеню в розмірі 1 % за кожен день прострочення від суми Договору, яка за розрахунком позивача складає 691,20 грн. Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором. Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови Договору та обставини справи, судом перевірено правильність розрахунку пені, що наданий позивачем у розмірі 691,20 грн. та встановлено, що вказана позовна вимога нарахована надмірно,  вірний розмір пені складає 658,80 грн., а вимога про стягнення пені у розмірі 32,40 грн. задоволенню не підлягає. У зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення 568,11 грн. 3   % річних та 1   496,15 грн. інфляційних втрат. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. З огляду на те, що статтю 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу – "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань. Відтак, для застосування статті 625 Цивільного кодексу України суду необхідно правильно визначити характер спірних правовідносин сторін та встановити існування між сторонами саме грошового зобов'язання. Оскільки стягнення з продавця суми попередньої оплати, що перерахована за Договором, за своєю правовою природою не є грошовим зобов'язанням у  розумінні  статті  625 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, що нараховані позивачем на суму попередньої оплати. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від   15.10.2013 у справі №   5011-42/13539-2012. Згідно з частиною 1 статті   11128 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Також при вирішенні вказаного питання, судом враховано правову позицію, що викладено у підпункті 1.3. пункту 1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №   14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань». У зв'язку з наявністю заборгованості, позивач заявляє до стягнення з відповідача 1   262,03 грн. відсотків за користування чужими коштами. Відповідно до розрахунку, що наданий позивачем, сума відсотків визначена ним обліковою ставкою Національного банку України, заявлена на підставі статей   231, 232 Господарського кодексу України. Відповідно до змісту позовної заяви та наданого розрахунку відсотків за користування чужими коштами, позивач невірно дійшов висновку про те, що частина 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлює розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, що передбачені статтею 536 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Стаття 231 Господарського кодексу України визначає розмір штрафних санкцій, які визначені статтею 230 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Проценти за користування чужими грошовими коштами, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, – це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грошима. Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Судом враховано правову позицію пленуму Вищого господарського суду України, викладену у підпункті 6.2. пункту 6. постанови «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14,  відповідно до якої, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Зважаючи на відсутність у Договорі або у чинному законодавстві встановлення розміру відповідних процентів до даних правовідносин, у суду відсутні підстави для задоволення вказаної позовної вимоги.   Відшкодування судового збору, сплаченого позивачем у розмірі 1   827,00 грн., відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд – вирішив:           1.   Позов задовольнити частково.            2.   Стягнути з Приватного підприємства "Металоград" (96007, Автономна Республіка Крим,  м. Сімферополь, просп.    Кірова, 29/1, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36903332) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об'єднання “Інтерпроектмонтажбудсервіс” (69014, м.   Запоріжжя,                        вул.   Полярна, 18, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37408400)   36   000 (тридцять шість тисяч) грн. 12 коп. основного боргу, 658 (шістсот п'ятдесят вісім)  грн. 80 коп. пені та 1   673 (одна тисяча шістсот сімдесят три) грн. 66 коп. судового збору. 3. У задоволенні решти позову відмовити. 4.   Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку. Повне рішення складено 01.09.2014. Суддя                                                                                         С.О. Саванчук