Рішення

від 10.09.2014 по справі 910/8920/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8920/14 10.09.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пвіта Центр»

про стягнення 26 823, 18 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Привроцька А.А. за довіреністю б/н від 08.10.2013 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Селена Україна» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пвіта Центр» (далі - відповідач) про стягнення 26 823, 17 грн., в тому числі 22 637, 96 грн. основного боргу, 1 114, 21 грн. інфляційних втрат, 1 246, 72 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 1 824, 28 грн. пені. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1 827, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був повністю оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.05.2014 р. порушено провадження у справі № 910/8920/14, розгляд справи призначено на 17.06.2014 р.

16.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Також, 17.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 17.06.2014 р. від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.06.2014 р. на підставі клопотань сторін розгляд справи було відкладено на 09.07.2014 р.

27.06.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи та клопотання про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якого він просить стягнути з відповідача 22 637, 97 грн. основного боргу, 1 246, 72 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 1 114, 21 грн. інфляційних втрат та 1 824, 28 грн. пені, обґрунтоване тим, що під час підготовки позову позивачем було допущено арифметичну помилку при розрахунках.

09.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, на вирішення якої він просить поставити питання: Чи виконано від імені ТОВ «ПВІТА Центр» підписи на видаткових накладних № РН-0002582 від 24.07.2012 р. та № РН-003833 від 09.10.2012 р. ОСОБА_2? Чи виконано підпис від імені ТОВ «ПВІТА Центр» на Акті звірки взаємних розрахунків за період травень 2012 - вересень 2013 року ОСОБА_2?

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що підпис на спірних накладних не відповідає підписам уповноваженої особи на довіреностях на отримання товарно-матеріальних цінностей.

У судовому засіданні 09.07.2014 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, оформлену у формі клопотання, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

Від представників сторін в судовому засіданні надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2014 р. на підставі клопотання представників сторін було продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 17.07.2014 р. При цьому, зобов'язано Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві надати суду: податкову звітність складену Товариством з обмеженою відповідальністю «Пвіта Центр» (код ЄДРПОУ 32768937) на виконання зобов'язань за Договором поставки № 250412/6 від 25.04.2012 р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селена Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пвіта Центр». Сторін зобов'язано надати суду бухгалтерську та податкову звітність за Договором поставки товарів № 2500412/6 від 25.04.2012 р.

15.07.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 15.07.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. на лікарняному, справу № 910/8920/14 передано для розгляду судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.07.2014 р. суддею Васильченко Т.В. було прийнято справу № 910/8920/14 до свого провадження та призначено її до розгляду на 06.08.2014 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 22.07.2014 р., у зв'язку з виходом судді Ломаки В.С. з лікарняного, справу № 910/8920/14 передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2014 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято справу № 910/8920/14 до свого провадження та призначено її до розгляду на 06.08.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2014 р. розгляд справи було відкладено на 10.09.2014 р. При цьому, зобов'язано ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві та ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві надати суду податкову звітність, складену ТОВ «Селена Україна» на виконання зобов'язань за спірним Договором поставки, а також інформацію про отримання декларацій доходів/витрат відповідачем відповідно до спірних видаткових накладних, та чи відображені ці операції в податковому обліку.

07.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

13.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надійшли затребувані судом документи.

10.09.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи та письмові пояснення у справі, в яких він звертає увагу на те, що доводи, викладені в клопотанні відповідача про призначення почеркознавчої експертизи, спростовуються отриманими доказами від ДПІ у Дарницькому районі.

Представник відповідача в судове засідання 10.09.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 10.09.2014 р. суд розглянув клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи та вирішено в його задоволенні відмовити.

Так, відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України в № 4 від 23.03.2012 р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання, позивач не наводить жодних ґрунтовних пояснень відносно неотримання ним товару за спірними накладними № РН-0002582 від 24.07.2012 р. та № РН-003833 від 09.10.2012 р., зокрема, з урахуванням того, що у позивача наявні в розпорядженні видані відповідачем довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей та з огляду на оформлення відповідних податкових накладних та відображення спірних операцій в податковому обліку. Отже, оскільки суду не наведено обґрунтованих доводів, які б давали підстави сумніватись в отриманні відповідачем товару за спірними накладними № РН-0002582 від 24.07.2012 р. та № РН-003833 від 09.10.2012 р., суд не знаходить за необхідне призначати у справі експертизу.

У судовому засіданні 10.09.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.04.2012 р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено Договір поставки № 250412/6 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором та відповідно до замовлень покупця поставляти товар, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати товар і оплачувати його вартість за цінами, визначеними у специфікації, рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Відповідно до п. 1.3. Договору сторони визначили, що право власності на поставлений товар та ризик випадкової загибелі переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника (перевізника) за видатково-прибутковою накладною (товаротранспортною накладною).

Згідно з п. 8.2. Договору в редакції Протоколу розбіжностей, оплата за цим Договором здійснюється покупцем не пізніше 60 календарних днів з для отримання товару.

Відповідно до п. 11.4. Договору він набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2012 р.

При цьому, за змістом п. 12.2. Договору у випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення дії Договору покупець не направить письмове повідомлення про припинення Договору, він вважається пролонгованим сторонами на наступний календарний рік.

Сторони також підписали Специфікацію № 1 до Договору, якою визначили ціни на товари, які могли бути замовлені відповідачем та поставлені позивачем.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору він поставив у відповідності до замовлень відповідача товар на загальну суму 63 665, 75 грн. відповідно до наступних видаткових накладних:

- № РН-0001289 від 10.05.2012 р. на суму 7 615, 99 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 134 від 10.05.2012 р. ОСОБА_2, який також скріплено печаткою підприємства відповідача; примірника довіреності не представлено, оскільки він був відповідно до пояснень позивача втрачений).

- № РН-0001425 від 21.05.2012 р. на суму 6 163, 74 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 165 від 21.05.2012 р. ОСОБА_2, який також скріплено печаткою підприємства відповідача),

- № РН-0001426 від 21.05.2012 р. на суму 6215, 70 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 166 від 21.05.2012 р. ОСОБА_2, який також скріплено печаткою підприємства відповідача),

- № РН-0001427 від 21.05.2012 р. на суму 5548, 81 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 167 від 21.05.2012 р. ОСОБА_2, який також скріплено печаткою підприємства відповідача),

- № РН-0001428 від 21.05.2012 р. на суму 4713, 26 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 164 від 21.05.2012 р. ОСОБА_2, який також скріплено печаткою підприємства відповідача),

- № РН-0001504 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 179 від 23.05.2012 р. ОСОБА_2),

- № РН-0001505 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 179 від 23.05.2012 р. ОСОБА_2),

- № РН-0001506 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 179 від 23.05.2012 р. ОСОБА_2),

- № РН-0001507 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 179 від 23.05.2012 р. ОСОБА_2),

- № РН-0002582 від 24.07.2012 р. на суму 10 458, 36 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 262 від 23.07.2012 р. ОСОБА_2),

- № РН-0002967 від 22.08.2012 р. на суму 9 170, 54 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 301 від 22.08.2012 р. ОСОБА_2, який також скріплено печаткою підприємства відповідача),

- № РН-0003833 від 09.10.2012 р. на суму 11 467, 43 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 351 від 09.10.2012 р. ОСОБА_2).

З метою оплати вказаного товару позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури: № СФ-0004585 від 10.05.2012 р. (накладна № РН-0001289 від 10.05.2012 р. на суму 7 615, 99 грн.), № СФ-0004716 від 21.05.2012 р. (накладна № РН-0001425 від 21.05.2012 р. на суму 6 163, 74 грн.), № СФ-0004722 від 21.05.2012 р. (накладна № РН-0001426 від 21.05.2012 р. на суму 6215, 70 грн.), № СФ-0004723 від 21.05.2012 р. (накладна № РН-0001427 від 21.05.2012 р. на суму 5548, 81 грн.), № СФ-0004724 від 21.05.2012 р. (накладна № РН-0001428 від 21.05.2012 р. на суму 4713, 26 грн.), № СФ-0004837 від 23.05.2012 р., № СФ-0004838 від 23.05.2012 р., № СФ-0004839 від 23.05.2012 р. (накладні № РН-0001504 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн., № РН-0001505 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн., № РН-0001506 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн., № РН-0001507 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн.), № СФ-0006430 від 22.08.2012 р. (накладна № РН-0002967 від 22.08.2012 р. на суму 9 170, 54 грн.), № СФ-0007228 від 01.10.2012 р. (накладна РН-0003833 від 09.10.2012 р. на суму 11 467, 43 грн.), № СФ-0005955 від 23.07.2012 р. (накладна № РН-0002582 від 24.07.2012 р. на суму 10 458, 36 грн.).

У свою чергу, відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково, сплативши позивачу 41 027, 78 грн., а саме:

18.06.2012 р. - 7 615, 99 грн. (призначення платежу: «оплата за товар ТМЦ по рах. факт. № СФ-0004585 від 10.05.2012»);

03.10.2012 р. - 12 379, 44 грн. (призначення платежу: «оплата за товар ТМЦ згідно рах. факт. № 4716 4722 від 21.05.2012»);

05.10.2012 р. - 12 379, 44 грн. (призначення платежу: «оплата за товар ТМЦ згідно рах. факт. № 4716 4722 від 21.05.2012»);

28.11.2012 р. - 194, 55 грн. (призначення платежу: «доплата за товар ТМЦ згідно рах. факт. № СФ-0004840 від 23.05.2012»);

20.06.2013 р. - 5 000, 00 грн. (призначення платежу: «часткова оплата за товар ТМЦ згідно рах. факт. № СФ-0005955 від 23.07.2012»);

25.07.2013 р. - 3 458, 36 грн. (призначення платежу: «часткова оплата за товар ТСФ_0005955 від 23.07.2012»).

Таким чином, у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 22 637,97 грн.

Сторони підписали Акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого сальдо на користь позивача станом на 30.09.2013 р. склало 22 637, 96 грн.

Позивач також звертався до відповідача з листом - вимогою № 19/12-1 від 19.12.2013 р., яким просив сплатити заборгованість в сумі 22 637, 96 грн.

Оскільки відповідач в добровільному порядку не виконав вимог позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Під час провадження у даній справі відповідач заперечив проти позову, зокрема, в частині вимог щодо оплати товару за накладними № РН-0002582 від 24.07.2012 р. на суму 10 458, 36 грн. та № РН-0003833 від 09.10.2012 р. на суму 11 467, 43 грн., з тих підстав, що на його думку підпис уповноваженої особи на довіреності на отримання ТМЦ не відповідає підпису на накладній, який виконаний від імені такої особи.

З метою вирішення питання щодо реальності відповідної господарської операції з поставки товару за вказаними накладними та його прийняття відповідачем, судом було досліджено в тому числі податкову звітність сторін і при цьому встановлено, що:

- позивачем в Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року, який було подано до ДПС районного рівня 17.08.2012 р., відображено в Розділі 1 податкові зобов'язання перед бюджетом за господарською операцією з відповідачем на суму 10 458, 36 грн. (обсяг постачання без ПДВ - 8 715, 30 грн., ПДВ - 1 743, 06 грн.), а також в Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за липень 2012 року, який було подано до ДПС районного рівня 17.08.2012 р., відображено видачу відповідачу податкової накладної № 405 від 24.07.2012 р. щодо зазначеної операції;

- позивачем в Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року, який було подано до ДПС районного рівня 20.11.2012 р., відображено в Розділі 1 податкові зобов'язання перед бюджетом за господарською операцією з відповідачем на суму 11 467, 43 грн. (обсяг постачання без ПДВ - 9556, 19 грн., ПДВ - 1911, 24 грн.), а також в Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за жовтень 2012 року, який було подано до ДПС районного рівня 20.11.2012 р., відображено видачу відповідачу податкової накладної № 123 від 09.10.2012 р. щодо зазначеної операції;

- відповідачем в Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року, копію якого надано суду ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відображено в Розділі 2 сформований податковий кредит за господарською операцією з позивачем на суму 10 458, 36 грн. (обсяг постачання без ПДВ - 8 715, 30 грн., ПДВ - 1 743, 06 грн.);

- відповідачем в Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року, копію якого надано суду ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відображено в Розділі 2 сформований податковий кредит за господарською операцією з позивачем на суму 11 467, 43 грн. (обсяг постачання без ПДВ - 9 556, 19 грн., ПДВ - 1 911, 24 грн.).

Відповідні податкові накладні та додатки до податкових декларацій з ПДВ сторін залучені до матеріалів справи.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту.

Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними поставками відповідачем суду не надано. Також, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано, проте як надані на запит суду податковими органами документи свідчать про протилежне.

Крім того, суд в даному випадку бере до уваги представлені позивачем до матеріалів справи складені відповідачем довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., в редакції від 01.06.2008 р., довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Відповідно до п. 10 вказаної Інструкції особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі. Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності. Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом «невикористана» і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів.

В даному випадку, відповідач не наводить жодних пояснень, як вказані довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 262 від 23.07.2012 р. та № 351 від 09.10.2012 р., що стосуються накладних, підпис свого представника на яких відповідач не визнає, опинились у позивача, окрім як випадку передачі спірного товару, як і не надає доказів їх невикористання та погашення у встановленому порядку.

Зазначені обставини в сукупності свідчать, на думку суду, про те, що відповідач отримав товар за спірними накладними.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що оплата за цим Договором здійснюється покупцем не пізніше 60 календарних днів з для отримання товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в розмірі 22 637,97 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 1 824, 28 грн. пені, 1 246, 72 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 1 114, 21 грн. інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 11.4. Договору сторони визначили, що за порушення строку оплати товару, визначеного у додатках до даного Договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період та яка нараховується від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань.

Позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 1 824, 28 грн., розрахунок якої є невірним в силу допущених арифметичних помилок, що призвело до її заявлення позивачем у більшому розмірі, ніж він мав право нарахувати пеню.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши перерахунок пені в межах обраних позивачем періодів нарахування, суд встановив, що вона має складати 1823, 55 грн.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 1 246, 72 грн. 3 % річних, розрахунок яких також здійснений з помилками.

Згідно вірного розрахунку за обраними позивачем періодами нарахування 3 % річних вони мали б складати 1 345,71 грн.

Водночас, оскільки позивач не заявляв клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє вимоги про стягнення 3 % річних в сумі, заявленій позивачем.

Крім того, позивач нарахував відповідачу 1 114, 21 грн. інфляційних втрат, перевіривши розрахунок яких, суд встановив, що їх розмір є завищеним в силу допущених методологічних помилок при розрахунках, оскільки позивач не враховує періоди дефляції, тобто коли індекс інфляції становив менше 100, та окрім того, порушує методику розрахунку інфляційних втрат, визначену Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., чим також порушує приписи п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін» щодо необхідності перемноження індексів інфляції для визначення сукупного індексу за період нарахування.

Так, основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд встановив, що вони мають складати 870,05 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пвіта Центр» (02096, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 32768937) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Селена Україна» (03040, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 1; код ЄДРПОУ 32770925) 22 637 (двадцять дві тисячі шістсот тридцять сім) грн. 97 коп. основного боргу, 1 823 (одну тисячу вісімсот двадцять три) грн. 55 коп. пені, 1 246 (одну тисячу двісті сорок шість) грн. 72 коп. 3 % річних, 870 (вісімсот сімдесят) грн. 05 коп. інфляційних втрат та 1 810 (одну тисячу вісімсот десять) грн. 32 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.09.2014 р.

Суддя В.С. Ломака