Постанова

від 02.12.2014 по справі 910/8920/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2014 р. Справа№ 910/8920/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Коротун О.М.

за участю представників сторін

від позивача: Привроцька А.А. - представник за дов. б/н від 08.10.2013р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пвіта Центр"

на рішення Господарського суду м. Києва від 10.09.2014 р.

у справі № 910/8920/14 (суддя: Ломака В.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пвіта Центр"

про стягнення 26 823,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Селена Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пвіта Центр" (далі - відповідач) про стягнення 26 823, 17 грн., в тому числі 22 637, 96 грн. основного боргу, 1 114, 21 грн. інфляційних втрат, 1246,72 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 1 824,28 грн. пені, 1827,00 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2014 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пвіта Центр" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Селена Україна" 22 637,97 грн. основного боргу, 1 823,55 грн. пені, 1246,72 грн. 3 % річних, 870,05 грн. інфляційних втрат та 1 810,32 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пвіта Центр" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014р., у справі №910/8920/14 та скасувати ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Крім того, апелянт зазначає, що ним не було отримано товар за накладними № РН-0002582 від 24.07.2012 р. на суму 10458, 36 грн. та № РН-0003833 від 09.10.2012 р. на суму 11467,43 грн., з тих підстав, що підписи на цих видаткових накладних не належать керівникові відповідача чи будь-кому із інших працівників відповідача.

Також, скаржник зазначив, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи підпису директора на спірних видаткових накладних.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 03.10.2014 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пвіта Центр" було прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 11.11.2014 р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в засідання Київського апеляційного господарського суду 02.12.2014р. не з'явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2014р.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»).

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, відповідач не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 02.12.2014р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Пвіта Центр" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.04.2012 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець), було укладено договір поставки № 250412/6 (далі - договір), предметом якого відповідно до умов договору є зобов'язання постачальника в порядку та на умовах, визначених цим договором та відповідно до замовлень покупця поставляти товар, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар і оплачувати його вартість за цінами, визначеними у специфікації, рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Відповідно до п. 1.3. договору сторони визначили, що право власності на поставлений товар та ризик випадкової загибелі переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника (перевізника) за видатково-прибутковою накладною (товаротранспортною накладною).

Згідно з п. 8.2. договору в редакції Протоколу розбіжностей, оплата за цим договором здійснюється покупцем не пізніше 60 календарних днів з для отримання товару.

Відповідно до п. 11.4. договору він набуває чинності з дати його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2012 р.

Згідно п. 12.2. договору у випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення дії договору покупець не направить письмове повідомлення про припинення договору, він вважається пролонгованим сторонами на наступний календарний рік.

Крім того, сторони підписали специфікацію № 1 до договору, якою визначили ціни на товари, які могли бути замовлені відповідачем та поставлені позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив у відповідності до замовлень відповідача товар на загальну суму 63 665, 75 грн., що підтверджується видатковими накладними:

- № РН-0001289 від 10.05.2012 р. на суму 7 615, 99 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 134 від 10.05.2012 р. Плєскова В.І., який також скріплено печаткою підприємства відповідача; примірника довіреності не представлено, оскільки він був відповідно до пояснень позивача втрачений).

- № РН-0001425 від 21.05.2012 р. на суму 6 163, 74 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 165 від 21.05.2012 р. Плєскова В.І., який також скріплено печаткою підприємства відповідача),

- № РН-0001426 від 21.05.2012 р. на суму 6215, 70 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 166 від 21.05.2012 р. Плєскова В.І., який також скріплено печаткою підприємства відповідача),

- № РН-0001427 від 21.05.2012 р. на суму 5548, 81 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 167 від 21.05.2012 р. Плєскова В.І., який також скріплено печаткою підприємства відповідача),

- № РН-0001428 від 21.05.2012 р. на суму 4713, 26 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 164 від 21.05.2012 р. Плєскова В.І., який також скріплено печаткою підприємства відповідача),

- № РН-0001504 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 179 від 23.05.2012 р. Плєскова В.І.),

- № РН-0001505 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 179 від 23.05.2012 р. Плєскова В.І.),

- № РН-0001506 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 179 від 23.05.2012 р. Плєскова В.І.),

- № РН-0001507 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 179 від 23.05.2012 р. Плєскова В.І.),

- № РН-0002582 від 24.07.2012 р. на суму 10 458, 36 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 262 від 23.07.2012 р. Плєскова В.І.),

- № РН-0002967 від 22.08.2012 р. на суму 9 170, 54 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 301 від 22.08.2012 р. Плєскова В.І., який також скріплено печаткою підприємства відповідача),

- № РН-0003833 від 09.10.2012 р. на суму 11467, 43 грн. (про одержання товару з боку відповідача вчинено підпис від імені його представника за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 351 від 09.10.2012 р. Плєскова В.І.).

З метою оплати вказаного товару позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури: № СФ-0004585 від 10.05.2012 р. (накладна № РН-0001289 від 10.05.2012 р. на суму 7 615, 99 грн.), № СФ-0004716 від 21.05.2012 р. (накладна № РН-0001425 від 21.05.2012 р. на суму 6 163, 74 грн.), № СФ-0004722 від 21.05.2012 р. (накладна № РН-0001426 від 21.05.2012 р. на суму 6215, 70 грн.), № СФ-0004723 від 21.05.2012 р. (накладна № РН-0001427 від 21.05.2012 р. на суму 5548, 81 грн.), № СФ-0004724 від 21.05.2012 р. (накладна № РН-0001428 від 21.05.2012 р. на суму 4713, 26 грн.), № СФ-0004837 від 23.05.2012 р., № СФ-0004838 від 23.05.2012 р., № СФ-0004839 від 23.05.2012 р. (накладні № РН-0001504 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн., № РН-0001505 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн., № РН-0001506 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн., № РН-0001507 від 25.05.2012 р. на суму 577, 98 грн.), № СФ-0006430 від 22.08.2012 р. (накладна № РН-0002967 від 22.08.2012 р. на суму 9 170, 54 грн.), № СФ-0007228 від 01.10.2012 р. (накладна РН-0003833 від 09.10.2012 р. на суму 11 467, 43 грн.), № СФ-0005955 від 23.07.2012 р. (накладна № РН-0002582 від 24.07.2012 р. на суму 10 458, 36 грн.).

Відповідач в свою чергу за отриманий товар розрахувався частково, сплативши позивачу 41027,78 грн., а саме:

18.06.2012 р. - 7 615, 99 грн. (призначення платежу: "оплата за товар ТМЦ по рах. факт. № СФ-0004585 від 10.05.2012");

03.10.2012 р. - 12 379, 44 грн. (призначення платежу: "оплата за товар ТМЦ згідно рах. факт. № 4716 4722 від 21.05.2012");

05.10.2012 р. - 12 379, 44 грн. (призначення платежу: "оплата за товар ТМЦ згідно рах. факт. № 4716 4722 від 21.05.2012");

28.11.2012 р. - 194,55 грн. (призначення платежу: "доплата за товар ТМЦ згідно рах. факт. № СФ-0004840 від 23.05.2012");

20.06.2013 р. - 5 000,00 грн. (призначення платежу: "часткова оплата за товар ТМЦ згідно рах. факт. № СФ-0005955 від 23.07.2012");

25.07.2013 р. - 3 458,36 грн. (призначення платежу: "часткова оплата за товар ТСФ_0005955 від 23.07.2012").

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, у відповідача утворився борг перед позивачем в сумі 22 637,97 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого сальдо на користь позивача станом на 30.09.2013 р. склало 22637, 96 грн.

Позивач звертався до відповідача з листом - вимогою № 19/12-1 від 19.12.2013 р., яким просив сплатити заборгованість в сумі 22637, 96 грн.

Так, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що ним не було отримано товар за накладними № РН-0002582 від 24.07.2012 р. на суму 10458, 36 грн. та № РН-0003833 від 09.10.2012 р. на суму 11467,43 грн., з тих підстав, що підписи на цих видаткових накладних не належать керівникові відповідача чи будь-кому із інших працівників відповідача, з огляду на наступне.

Так, видаткова накладна № РН-0002582 від 24.07.2012 р. на суму 10458,35 грн. виписана згідно рахунку СФ-0005955 від 23.07.2012р., оплачена відповідачем 20.06.2013р. та 25.07.2013р. (наявна в матеріалах справи).

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з податкової звітності сторін:

- позивачем в Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року, який було подано до ДПС районного рівня 17.08.2012 р., відображено в Розділі 1 податкові зобов'язання перед бюджетом за господарською операцією з відповідачем на суму 10 458, 36 грн. (обсяг постачання без ПДВ - 8 715, 30 грн., ПДВ - 1 743, 06 грн.), а також в Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за липень 2012 року, який було подано до ДПС районного рівня 17.08.2012 р., відображено видачу відповідачу податкової накладної № 405 від 24.07.2012 р. щодо зазначеної операції;

- позивачем в Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року, який було подано до ДПС районного рівня 20.11.2012 р., відображено в Розділі 1 податкові зобов'язання перед бюджетом за господарською операцією з відповідачем на суму 11467,43 грн. (обсяг постачання без ПДВ - 9556, 19 грн., ПДВ - 1911, 24 грн.), а також в Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за жовтень 2012 року, який було подано до ДПС районного рівня 20.11.2012 р., відображено видачу відповідачу податкової накладної № 123 від 09.10.2012 р. щодо зазначеної операції;

- відповідачем в Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2012 року, копію якого надано суду ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відображено в Розділі 2 сформований податковий кредит за господарською операцією з позивачем на суму 10 458,36 грн. (обсяг постачання без ПДВ - 8 715,30 грн., ПДВ - 1743,06 грн.), оплачена відповідачем 20.06.2013р. та 25.07.2013р.;

- відповідачем в Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року, копію якого надано суду ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відображено в Розділі 2 сформований податковий кредит за господарською операцією з позивачем на суму 11467,43 грн. (обсяг постачання без ПДВ - 9 556, 19 грн., ПДВ -1 911, 24 грн.).

Відповідні податкові накладні та додатки до податкових декларацій з ПДВ сторін залучені до матеріалів справи.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідні податкові накладні, у зв'язку з цим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту.

Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту за спірними поставками відповідачем в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Крім того, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування відповідна сума податку, не подано, проте як надані на запит суду першої інстанції податковими органами документи свідчать про протилежне.

Також, колегія суддів в даному випадку бере до уваги представлені позивачем до матеріалів справи складені відповідачем довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р., в редакції від 01.06.2008 р., довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Відповідно до п. 10 вказаної Інструкції особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі. Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності. Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом "невикористана" і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів.

В даному випадку, відповідач не наводить жодних пояснень, як вказані довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 262 від 23.07.2012 р. та № 351 від 09.10.2012 р., що стосуються накладних, підпис свого представника на яких відповідач не визнає, опинились у позивача, окрім як випадку передачі спірного товару, як і не надає доказів їх невикористання та погашення у встановленому порядку.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про проведення почеркознавчої експертизи підпису директора на спірних видаткових накладних, оскільки відкладення справи для проведення почеркознавчої експертизи привело б до необґрунтованого відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Отже, Київський апеляційний господарський суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач отримав товар за спірними накладними.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначається, що нормою ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, при укладенні спірного Договору поставки його сторони визначили, що оплата за цим Договором здійснюється покупцем не пізніше 60 календарних днів з для отримання товару.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 22 63, 97 грн.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 823,55 грн. пені, 1246,72 грн. 3 % річних та 870,05 грн. інфляційних втрат, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 11.4. договору за порушення строку оплати товару, визначеного у додатках до даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період та яка нараховується від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове -зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»).

Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок пені, інфляційних та 3% річних з урахуванням умов договору погоджується з розрахунком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в цій частині, а саме стягненню підлягає 1 823,55 грн. пені, 1246,72 грн. 3 % річних та 870,05 грн. інфляційних втрат.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014р. у справі №910/8920/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Пвіта Центр" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пвіта Центр" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014р. у справі №910/8920/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/8920/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

О.М. Коротун