Постанова

від 05.09.2014 по справі 922/2033/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2014 р. Справа № 922/2033/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників:

позивача - Бевзюк О.О., дов. б/н від 23.05.14 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський", м. Харків (вх. №2218 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 01.07.14 у справі № 922/2033/14

за позовом ТОВ "Олтімекс"

до Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський", м. Харків

про стягнення 45 813,25 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 01 липпня 2014 року (суддя Добреля Н.С.) позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод Салтівський", м. Харків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олтімекс" 37750,60 грн. суми заборгованості, 2718,04 грн. суми інфляційних втрат, 232,56 грн. суми 3% річних та 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати. В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі вимог зазначає про те, що позивачем не доведений факт поставки партій товару, посилаючись на те, що товарно-транспортні накладні та акти виконаних робіт надавались позивачем до суду вибірково, а заявки на транспортування товару не були надані взагалі. Також, відповідач вказує на те, що судом не було застосовано норму ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Відповідач в призначене судове засідання 02 вересня 2014 року явку свого уповноваженого представника не забезпечив, але 01.09.2014 р. через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю забезпечити явку свого уповноваженого представника.

Колегія суддів залишає клопотання відповідача про відкладення розгляду справи без задоволення, зважаючи на те, що викладені ним обставини, на думку суду, носять суб'єктивний характер, оскільки відповідач завчасно належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням за № 010965 про вручення поштового відправлення 22.08.2014 р. уповноваженій особі ПАТ "Хлібзавод "Салтівський", і мав достатньо часу для направлення свого представника до суду. До того ж, відповідач був не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Доказів неможливості такої заміни відповідачем також не представлено.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 02.09.2014 року за відсутності представника відповідача.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 02.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олтимекс" (позивач) та Приватним акціонерним товариством "Хлібзавод "Салтівський" (відповідач) було укладено договір транспортних послуг № 1, у відповідності до умов якого позивач бере на себе зобов`язання перевезти автомобільним транспортом ввірений йому відповідачем вантаж з місця відправлення до пункту призначення та видати вантаж уповноваженій особі, а відповідач зобов`язується сплатити за перевезення позивачем, встановлену даним договором плату.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що він свої зобов`язання за договором виконав належним чином та надав відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 183320,60 грн., що підтверджується актами здавання - приймання послуг, які підписані обома сторонами та скріплені печатками. Також, факт виконання позивачем своїх зобов`язань за договором позивач підтверджує товарно - транспортними накладними, які також підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Проте, як вказує позивач, відповідач в порушення п.4.3. договору свої зобов'язання належним чином не виконав, а саме не провів повної оплати наданих позивачем послуг з перевезення в строки передбачені договором, а здійснив лише часткове погашення - в сумі 145570,00 грн.

Крім того, спірну заборгованість позивач підтверджує актом звірки взаємних розрахунків (а.с. 49), складний сторонами, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 03.06.2014 року становить 37750,60 грн.

Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором перевезення у нього утворився борг перед позивачем в сумі 37750,60 грн., що стало підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Беручи до уваги викладені обставини, враховуючи, що вказана сума боргу, відповідачем не спростована належними доказами, відповідач доказів погашення суми боргу не представив, аргументованих заперечень не надав, а також враховуючи, що згідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 37750,60 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних в сумі 232,56 грн. та інфляційних витрат в сумі 2718,04 грн. визнані судом правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в рішенні суду, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка.

Так, за своєю суттю між сторонами по справі склалися відносини з перевезення вантажу за договором № 1 транспортних послуг від 02.01.2014 р.

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно пункту 10.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 N 363 (зі змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

Частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента, тощо) відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до п. 4.2 договору вартість перевезення визначається по фактично наданим послугам на підставі актів виконаних робіт, які підписані обома сторонами, у відповідності до замовлень.

Ст. 9 Закону України № 1955-І\/ встановлено, що перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні оформляється міжнародною товарно-транспортною накладною (надалі - СМР).

Позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином та надав відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 183320,60 грн., що підтверджується актами здавання - приймання послуг, в яких зазначена підстава договір № 1 від 02.01.2014 року (а.с. 73-79). Вищезазначені акти підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Також, факт виконання позивачем своїх зобов`язань за договором підтверджується товарно - транспортними накладними (а.с. 15-28), які підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Дослідивши вказані документи, колегія суддів констатує, що вони повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та містять обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис та прізвище, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в усіх актах здавання-приймання зазначено про те, що послуги виконано якісно і у повному обсязі.

Слід зазначити, що відповідач факт надання позивачем транспортних послуг за договором та підписання актів здавання-приймання послуг без жодних зауважень будь-якими доказами не спростовує, але посилається на те, що позивачем не було надано до суду первинних документів та актів виконаних робіт, що підтверджували б надання позивачем послуг відповідачу згідно договору.

Проте, дані твердження відповідача спростовуються матеріалами справи, які містять акти виконаних робіт, складені та підписані обома сторонами у відповідності до п. 4.2 договору та загальна сума наданих позивачем послуг з перевезення за даними актами складає 183320,60 грн. (а.с. 73-79).

Отже, у суду апеляційної інстанції не викликає сумнівів достовірність наявних у справі актів здавання - приймання послуг за спірний період на підтвердження надання позивачем послуг з перевезення вантажу (товару) та його прийняття відповідачем, які є у відповідності до п. 4.3 договору підставою для проведення розрахунків.

Таким чином, твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати наданих позивачем транспортних послуг не мають належного документального та матеріального обґрунтування, оскільки умовами договору чітко встановлено, що вартість перевезення визначається по фактично наданим послугам на підставі актів виконаних робіт, які підписані обома сторонами у відповідності до замовлень.

В той же час умовами договору не передбачена обов'язкова наявність письмової заявки. Так, згідно п. 1.1 договору замовник направляє виконавцю заявку по факсу, телефону або по електронній пошті.

Отже, відсутність письмових заявок не є підставою для невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по оплаті наданих позивачем послуг. А відтак посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність заявок, як на підставу для несплати боргу, колегія суддів не вважає належним аргументом.

Крім того, в матеріалах справи знаходиться підписаний між сторонами акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2014 р. по 03.06.2014 р., який також скріплений печаткою підприємства відповідача. Відповідно до вказаного акту у відповідача обчислюється заборгованість перед позивача за договором транспортних послуг № 1 в сумі 37750,60 грн.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що дійсно акт звірки бухгалтерів за своєю правовою природою носить інформаційний характер. Між тим, акт звірки має складатись виключно на підставі даних бухгалтерського обліку і первинних документів. Даний акт у сукупності з первинними документами бухгалтерського обліку (актами здавання-приймання послуг, товарно-транспортними накладними) відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги колегією суддів не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом на підтвердження фактичного надання позивачем послуг за договором, та доказом наявності у відповідача заборгованості в означеній сумі. Дані, що відображені в даному акті звірки не спростовані відповідачем жодними доказами.

Таким чином, факт надання позивачем послуг за договором та їх прийняття відповідачем без жодних зауважень за спірний період на суму 183320,60 грн. є доведеним та підтвердженим належними доказами у справі.

Згідно наявних у справі банківських виписок, відповідачем були сплачені послуги в сумі 145570,00 грн., в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 37750,60 грн.

Отже, враховуючи доведеність виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, а також беручи до уваги, що відповідачем заборгованість в 37750,60 грн. належними доказами не спростовується, доказів сплати суми боргу він не надав, аргументованих заперечень щодо позовних вимог не представив, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення суми боргу в зазначеній сумі правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, законними, підтвердженими належними доказами по справі та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем на суму заборгованості в розмірі 37750,60 грн. нараховані 232,56 грн. 3% річних за період з 04.04.2014 р. по 10.06.2014 р. та 2718,04 грн. суми інфляційних втрат за період квітень, травень 2014 року.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами п. 4.3 договору всі розрахунки за даним договором здійснюються протягом 14 днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

Здійснивши власний перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання по кожному окремому акту здавання-приймання послуг за договором, а також визначеного позивачем періоду прострочення, колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 232,56 грн. та інфляційних витрат в сумі 2718,04 грн. заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані, тому підлягають задоволенню.

За таких обставин, відповідач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 01.07.14 у справі № 922/2033/14.

На підставі викладеного та керуючись статтями ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статтею 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Хлібзавод "Салтівський", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.07.14 р. у справі № 922/2033/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 03.09.2014 р.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.