Ухвала

від 09.09.2014 по справі 826/7489/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7489/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н.П,

суддів: Ганечко О.М., Твердохліб В.А.

за участю секретаря: Савін І.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Будмаш-Компанія» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Будмаш-Компанія» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.01.2014 року № 0000062203 та № 0000072203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідач Державна податкова інспекція у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою позовні вимоги залишити без задоволення.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Святошинському р-ні ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі наказу № 827 від 26.11.2013, згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах зі ТОВ "ТБ "Молдавкабель" (ТОВ "Прогрес Глобал") за весь період взаємовідносин.

За результатами перевірки складено акт від 11.12.2013 року № 332/26-57-22-03-07/36173824, у якому встановлено, що операції між позивачем та ТОВ "ТБ "Молдавкабель" фактично не відбувались, а тому позивач не мав відображати у складі податкового кредиту податкові накладні з реквізитами вказаного контрагента-постачальника.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000062203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства на суму 53 442,75 грн. (за основним платежем - 47 700,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 742,75 грн.), та № 0000072203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 38 386,50 грн. (за основним платежем - 32 436,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5 950,50 грн.)

Позивач, не погоджуючись з даними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся за їх скасуванням до суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП "Будмаш-Компанія" (покупець) та ТОВ "ТБ "Модавкабель" (постачальник) укладено договори поставки №140111 від 14.01.2011 року та №270412 від 27.04.2012 року з додатками до них, згідно умов яких постачальник зобов'язувався поставляти покупцю електротехнічну продукцію, а покупець зобов'язувався приймати цю продукцію та своєчасно її оплачувати в порядку та на умовах, передбачених цими договорами.

На виконання умов договорів поставки №140111 від 14.01.2011 року та №270412 від 27.04.2012 року факт поставки електротехнічної продукції Товариством з обмеженою відповідальністю "ТБ "Молдавкабель" було оформлено та підтверджено сертифікатом якості, видатковими накладними, банківськими виписками, а ТОВ "ТБ "Молдавкабель" було виписано податкові накладні на загальну суму ПДВ 32 436,00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам що склалися між сторонами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічно згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічно згідно п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на оплату поставки товару та надання робіт до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за поставлений товар та отримані послуги до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог статті 1 та статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснювалась господарська діяльність з виробництва машин і устатковання для добувної промисловості та будівництва; оптової торгівлі машинами й устаткованням для добувної промисловості та будівництва; неспеціалізованої оптової торгівлі; інших видів роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; ремонту і технічного обслуговування машин і устатковання промислового призначення, та на підставі виписаних накладних своїм контрагентам позивачем було сформовано та відображено податкові зобов'язання з ПДВ. Подальша реалізація отриманої позивачем від ТОВ "ТБ "Молдавкабель" електротехнічної продукції іншим контрагентам підтверджується належними доказами, наявними у справі видатковими та податковими накладними, банківськими виписками, довіреностями, матеріалами фотофікасації, вантажними деклараціями, товарно-транспортними накладними, тому податкові зобов'язання підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що підтверджують факт здійснення відповідних господарських операцій.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції достовірно встановлено факт отримання товару та виконання робіт (послуг) та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними

Крім того, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта щодо нікчемності правочинів, які укладались позивачем та його контрагентом, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Податковий орган не надав доказів, які б свідчили про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом договорів, а також, що зазначені вище договори порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини, або ж знищення, пошкодження майна держави.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Ганечко О.М.

Твердохліб В.А..

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Ганечко О.М.