Рішення

від 10.09.2014 по справі 910/13490/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13490/14 10.09.14

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Студент"

про стягнення 49 880,96 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Бойко І.А. за довіреністю № 83 від 07.02.2014 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Студент" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 49 880,96 грн., з яких 43 070,44 грн. основний борг, 4 587,50 грн. 36% процентів річних, 2 223,02 грн. пеня. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1 827,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім не був оплачений в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2014 р. порушено провадження у справі № 910/13490/14 та призначено її до розгляду на 05.08.2014 р.

04.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник позивача на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/13490/14 від 07.07.2014 р. подав документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 05.08.2014 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі. При цьому, зазначив, що станом на дату судового засідання жодних платежів від відповідача за спірним договором не надходило.

Представник відповідача в судове засідання 05.08.2014 р. не з'явився, проте 04.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2014 р. на підставі клопотання представника позивача, згідно з ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/13490/14 на п'ятнадцять днів та на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 10.09.2014 р.

13.08.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані документи для долучення до матеріалів справи.

09.09.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки він знаходиться у відрядженні.

В судовому засіданні 10.09.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 10.09.2014 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом залишено без задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості.

Так, відповідачем до вказаного клопотання не надано доказів існування обставин, на які він посилається в його обґрунтування.

Крім того, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Вказані обставини подання суду необґрунтованих належним чином клопотань в сукупності з тривалим ненаданням письмових пояснень у справі та витребуваних судом документів, можуть свідчити про зловживання позивачем процесуальними правами.

Так, в Інформаційному листі № 01-08/140 від 15.03.2010 р. «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» Вищий господарський суд України роз'яснив, що матеріали справ, звернення господарських судів і учасників судового процесу та інша інформація, яка надходить до Вищого господарського суду України, свідчать, що в діяльності деяких сторін, третіх осіб у справах набула поширення практика зловживання своїми процесуальними правами. Зокрема, мають місце нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин.

Подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки суд, за аналогічним клопотанням представника відповідача, відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 10.09.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.01.2014 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № 16, відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар у порядку, визначеному умовами цього договору, та своєчасно повертати тару на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору постачальник зобов'язаний на протязі 3 (трьох) робочих днів поставити товар на умовах DDP (Інкотермс 2000) за адресою здійснення торгівельної діяльності покупця. За погодженням сторін договору поставка товару зі складу постачальника може здійснюватись транспортом за рахунок покупця на умовах EXW (Інкотермс 2000).

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що постачання товару здійснюється партіями відповідно до умов п. 3.1 Договору. Право власності на товар переходить до покупця з моменту отримання товару покупцем або представником покупця. Датою поставки вважається дата отримання товару покупцем або представником покупця, відповідно до накладної. Товаросупроводжувальна документація - накладні є невід'ємною частиною договору (п.3.2 Договору).

У відповідності з п. 4.1 Договору вид, кількість, асортимент товару визначається в накладних або розрахункових документах, які є невід'ємною частиною договору.

За приписами п. 5.2 Договору загальну суму договору складає сума товару, отриманого по всім накладним та/або розрахунковим документах на товар.

Згідно з п. 6.1 Договору розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або, за домовленістю сторін, готівкою через касу постачальника (з оформленням розрахункових документів).

Датою оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок постачальника, або дата внесення коштів в касу постачальника (п. 6.2 Договору).

Відповідно до п. 8.7 Договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє протягом 3 (трьох) років, а в частині розрахунків між сторонами до повного фінансового розрахунку за товар, отриманий покупцем, за всіма накладними (партіями поставки).

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу товар на підставі товарно-транспортних накладних № ПКЕ-158966 від 27.02.2014 р. на суму 11 998,23 грн., № ПКЕ-182404 від 28.03.2014 р. на суму 491,22 грн., № ПКЕ-182099 від 28.03.2014 р. на суму 1 346,35 грн., № ПКЕ-181355 від 27.03.2014 р. на суму 2 381,37 грн., № ПКЕ-178325 від 22.03.2014 р. на суму 2 862,80 грн., № ПКЕ-176917 від 21.03.2014 р. на суму 868,55 грн., № ПКЕ-176838 від 21.03.2014 р. на суму 971,20 грн., № ПКЕ-171666 від 14.03.2014 р. на суму 2 414,68 грн., №ПКЕ-169824 від 12.03.2014 р. на суму 8 334,66 грн., № ПКЕ-170513 від 12.03.2014 р. на суму 8 656,82 грн., № ПКЕ-170522 від 12.03.2014 р. на суму 3 038,62 грн., проте відповідачем частково не був прийнятий та повернутий позивачу товар за товарно-транспортними накладними № ПКЕ-176838 від 21.03.2014 р. на суму 205,50 грн. та № ПКЕ-170513 від 12.03.2014 р. на суму 88,56 грн.

Таким чином, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 43 070,44 грн., що не спростовано останнім.

У свою чергу відповідач отриманий товар у визначені п. 6.1 Договору строки не сплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 43 070,44 грн.

З огляду на те, що відповідач так і не розрахувався за поставлений позивачем товар, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7 Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

В той же час, як зазначалося вище, п. 6.1 Договору сторони визначили, що розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або, за домовленістю сторін, готівкою через касу постачальника (з оформленням розрахункових документів).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним товари, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 2 223,02 грн. пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що у випадку порушення покупцем термінів оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день порушення термінів оплати.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 2 223,02 грн., розрахунок якої є арифметично невірним, внаслідок округлення позивачем розміру подвійної облікової ставки НБУ, розрахованої за один день, до другого знака після коми, що зумовило необґрунтоване завищення її розміру.

Крім того, під час розрахунку пені за період з 15.04.2014 р. по 03.07.2014 р. позивачем не враховано, що з 15.04.2014 р. розмір облікової ставки НБУ змінився, і складав 9,5% річних відповідно до Постанови Національного банку України № 212 від 14.04.2014 р. «Про регулювання грошово-кредитного ринку», яка була чинною у період з 15.04.2014 р. по 15.07.2014 р.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок пені, з обраної позивачем дати прострочення, та встановлено, що вона має становити 2 205,09 грн.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 36% річних в сумі 4 587,50 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4.2 вищевказаної Постанови).

Пунктом 7.2 Договору сторони визначили, що у випадку, якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання, а саме - терміни оплати вартості одержаного від постачальника товару, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36% річних від простроченої суми заборгованості.

Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок 36% річних, суд вважає його арифметично невірним, у зв'язку допущеними арифметичними та методологічними помилками.

Судом здійснено перерахунок суми 36% річних з обраної позивачем дати прострочення, та встановлено, що розмір 36% річних має становити 4 538,20 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності основного боргу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості поставленого йому товару, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Студент» (03056, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок 128, код ЄДРПОУ 20068492) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 43 070 (сорок три тисячі сімдесят) грн. 44 коп. основного боргу, 2 205 (дві тисячі двісті п'ять) грн. 09 коп. пені, 4 538 (чотири тисячі п'ятсот тридцять вісім) грн. 20 коп. 36% річних та 1 824 (одна тисяча вісімсот двадцять чотири) грн. 54 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.09.2014 р.

Суддя В.С. Ломака