Постанова

від 05.11.2014 по справі 910/13490/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2014 р. Справа№ 910/13490/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Руденко М.А.

Смірнової Л.Г.

при секретарі: Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2, представник за довіреністю №83 від 07.02.2014р.;

від відповідача: Сергеєв А.В., представник за довіреністю №б/н від 01.10.2014р.;

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Студент»

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014р. (підписано-11.09.2014р.)

у справі №910/13490/14 (суддя: Ломака В.С.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Студент»

про стягнення 49880,96грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Студент» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 49 880,96 грн., з яких: 43070,44грн. основний борг, 4587,50грн. 36% процентів річних, 2223,02грн. пені.

Позовні вимоги умотивовані тим, що відповідач, як покупець, отримавши у власність товар від постачальника, повну вартість товару у строки, обумовлені Договором поставки № 16 від 16.01.2014р., не оплатив і заборгував 43070,44грн. За прострочення в оплаті покупної вартості товару постачальник нарахував та заявив до стягнення пеню у розмірі 2223,02грн. за період з 15.04.2014 року по 03.07.2014 року та 36% процентів річних у відповідності до п. 7.2. Договору у розмірі 4587,50грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2014р. позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції не надав, явку представника свого не забезпечив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2014р. у справі №910/13490/14, прийнятим на підставі ст. 75 ГПК Цкраїни, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Студент» на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 43 070 (сорок три тисячі сімдесят) грн. 44 коп. основного боргу, 2 205 (дві тисячі двісті п'ять) грн. 09 коп. пені, 4 538 (чотири тисячі п'ятсот тридцять вісім) грн. 20 коп. 36% річних та 1 824 (одна тисяча вісімсот двадцять чотири) грн. 54 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

За оцінкою місцевого господарського суду, обов'язок в частині повної сплати вартості поставленого товару у розмірі 43070,44грн. у відповідача виник після передачі йому. Врахувавши відсутність доказів такої сплати, господарський суд визнав позов обгрунтованим у заявленому розмірі та задовольнив його.

Невиконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості придбаного товару у строк з моменту поставки, вважав господарський суд, мало наслідком стягнення пені за загальний період прострочення з 15.04.2014 року по 03.07.2014 року у розмірі 2205,09грн. за розрахунком місцевого господарського суду, оскільки наданий позивачем розрахунок суд визнав невірним. Водночас, суд не погодився із розрахунком позивача про стягнення у відповідності п. 7.2. Договору 36% процентів річних, і зазначив, що розрахунок позивача здійснений з арифметичними та методологічними помилками, а визнав правомірними вимоги про стягнення 36% процентів річних у сумі 4538,20грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Студент» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову повністю.

У доводах апеляційного оскарження відповідач посилався на неповне дослідження судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

За твердженням скаржника, місцевий господарський суд при вирішенні питання щодо стягнення боргу з відповідача за Договором поставки № 16 від 16.01.2014р., не встановлював повноважень осіб, які приймали від його імені товар, згідно з товарно-транспортними накладними.

Крім того скаржник вважав, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не направляв відповідачу передбачену ст. 530 ЦК України вимогу до звернення з позовом до суду, а тому не переконався, чи настав для покупця строк оплати. Зазначав апелянт і те, що оскаржуване рішення прийняте лише на підставі наданих позивачем товарно-транспортних накладних без надання акту звірки взаєморозрахунків між сторонами спору та інших первинних документів.

На думку апелянта суд розглянув спір без представника відповідача, що унеможливило та позбавило його права на захист своїх інтересів, шляхом подання заперечень проти позову.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Студент» передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Кропивна Л.В. (головуючий суддя), судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014р. для розгляду вказаної апеляційної скарги у справі №910/13490/14 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Руденко М.А., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014р. у справі №910/13490/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Руденко М.А., Смірнова Л.Г.) вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, а її судовий розгляд призначено на 05.11.2014р.

31.10.2014р. до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судове засідання 05.11.2014р. з'явились представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 05.11.2014р. представник апелянта заявив усне клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги. Обгрунтовуючи вказане клопотання, представник зазначав, що він не являється постійним представником по даній справі, тоді як, постійний представник бере участь у розгляді іншої справи.

Представник позивача проти заявленого клопотання заперечує.

За вимогами ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. За ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Представництво за довіреністю - представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи. Довіреність є строковим правочином, тобто таким, який вчинюється на визначений строк.

У відповідності до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Таким чином, наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання, не можуть бути визнані поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Керівник (виконавчий орган) підприємства може, як самостійно здійснювати представництво інтересів товариства директором, якого він являється, так і не позбавлений права обрати будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функції по представництву інтересів підприємства.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Основною умовою для відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без участі представників.

Застосовуючи відповідно до ч.1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

При цьому, судовою колегією враховано і те, що доводи та мотиви відповідача викладені в апеляційній скарзі. З огляду на викладене судом відмовлено у задоволенні даного клопотання.

У судовому засіданні 05.11.2014р. відповідач просив задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю

У судовому засіданні 05.11.2014р. представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 16.01.2014 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Студент» (далі - відповідач, покупець) був укладений Договір поставки №16 (далі - Договір), за умовами якого, постачальник зобов'язується передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар у порядку, визначеному умовами цього договору, та своєчасно повертати тару на умовах, визначених Договором (п.1.1. Договору).

Відповідно до п. 8.7 Договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє протягом 3 (трьох) років, а в частині розрахунків між сторонами до повного фінансового розрахунку за товар, отриманий покупцем, за всіма накладними (партіями поставки).

Відповідно до п. 3.1., 3.2. Договору постачальник зобов'язаний на протязі 3 (трьох) робочих днів поставити товар на умовах DDP (Інкотермс 2000) за адресою здійснення торгівельної діяльності покупця. За погодженням сторін договору поставка товару зі складу постачальника може здійснюватись транспортом за рахунок покупця на умовах EXW (Інкотермс 2000). Постачання товару здійснюється партіями відповідно до умов п. 3.1 Договору. Право власності на товар переходить до покупця з моменту отримання товару покупцем або представником покупця. Датою поставки вважається дата отримання товару покупцем або представником покупця, відповідно до накладної. Товаросупроводжувальна документація - накладні є невід'ємною частиною договору.

У відповідності з п. 4.1 Договору вид, кількість, асортимент товару визначається в накладних або розрахункових документах, які є невід'ємною частиною договору.

За приписами п. 5.2 Договору загальну суму договору складає сума товару, отриманого по всім накладним та/або розрахунковим документах на товар.

Згідно з п. 6.1 Договору розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або, за домовленістю сторін, готівкою через касу постачальника (з оформленням розрахункових документів).

Датою оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок постачальника, або дата внесення коштів в касу постачальника (п. 6.2 Договору).

Спір, як вірно встановлено судом першої інстанції, виник внаслідок неповної та несвоєчасної оплати вартості поставленого відповідачу, як покупцю, товару.

Задовольняючи суму основного боргу повністю, місцевий господарський суд виходив з того, що строк виконання грошового зобов'язання відповідача за Договором на момент розгляду справи настав.

В обґрунтування доводів про скасування судового рішення, скаржник посилався, зокрема, на ту обставину, що строк виконання не настав, адже позивач не надсилав вимоги про сплату боргу відповідачу.

Колегія суддів такі твердження скаржника відхиляє, з огляду на таке.

Згідно з ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі ЦК України) про договір купівлі-продажу.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі у зв'язку з підписанням Договору поставки №16 від 16.01.2014р. обома сторонами та скріплення його печатками (а.с. 12, т. 1) виникли правовідносини купівлі-продажу.

З наявних у матеріалах справи належним чином засвідчених і двосторонньо підписаних представниками сторін копій товарно-транспортних накладних: №ПКЕ-158966 від 27.02.2014р. на суму 11998,23грн., №ПКЕ-182404 від 28.03.2014р. на суму 491,22 грн., № ПКЕ-182099 від 28.03.2014р. на суму 1346,35 грн., № ПКЕ-181355 від 27.03.2014р. на суму 2 381,37грн., № ПКЕ-178325 від 22.03.2014р. на суму 2862,80грн., №ПКЕ-176917 від 21.03.2014р. на суму 868,55грн., №ПКЕ-176838 від 21.03.2014р. на суму 971,20грн., №ПКЕ-171666 від 14.03.2014р. на суму 2414,68грн., №ПКЕ-169824 від 12.03.2014р. на суму 8 334,66грн., №ПКЕ-170513 від 12.03.2014р. на суму 8656,82грн., №ПКЕ-170522 від 12.03.2014р. на суму 3038,62грн., з врахуванням часткового повернення товару позивачу за товарно-транспортними накладними №ПКЕ-176838 від 21.03.2014р. на суму 205,50грн. та №ПКЕ-170513 від 12.03.2014р. на суму 88,56грн., вбачається, що позивач у період з лютого по березень 2014 року поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 43070,44грн.

Зі змісту вказаних видаткових накладних слідує, що підставою передачі-прийняття товару між сторонами є Договір поставки №16 від 16.01.2014р.

Вказані накладні двосторонньо підписані та скріплені штампами сторін, між тим, в матеріалах справи відсутні докази втрати, викрадення штампу відповідача, відтиск якого міститься на всіх копіях товарно-транспортних накладних, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, що свідчить про те, що товар від імені покупця прийняла дійсно уповноважена особа.

Правовідношення, за яким позивач передав товар відповідачу у власність, підтвердженням чого є документи, які оформлюють рух товарно-матеріальних цінностей (видаткові накладні), створило у останнього зобов'язання оплатити прийнятий товар в силу пункту 6.1 Договору за ціною, була зафіксована у товарно-транспортних накладних в строк 7 календарних днів з дня поставки товару.

При цьому, покупець, прийнявши товар, повернув за товарно-транспортними накладними №ПКЕ-176838 від 21.03.2014р. та №ПКЕ-170513 від 12.03.2014р. лише його частину, що свідчить про те, що за іншими товарно-транспортними накладними покупець прийняв товар без зауважень.

Разом з тим, про належне виконання позивачем своїх зобов'язань щодо поставки товару за іншими товарно-транспортними накладними свідчить, також, відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень у порядку ст.ст. 687, 688 ЦК України, а тому покупець зобов'язаний в силу ст. 655 та ст. 692 ЦК України сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, адже товар вважається прийнятим покупцем.

Утім, відповідач у порушення умовам Договору, обов'язок своєчасно та у повному обсязі оплатити вартість отриманого у власність товару не виконав, внаслідок чого допустив перед постачальником заборгованість у розмірі 43070,44грн., чим порушив право позивача, як постачальника, на отримання плати за поставлений товар.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У відповідності до ч.1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Крім того, відповідно до п. 1.7 Постанови Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Умовами Договору чітко визначений строк оплати товару, а саме в пункті 6.1 Договору сторони передбачили, що розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або, за домовленістю сторін, готівкою через касу постачальника (з оформленням розрахункових документів).

Отже, строк оплати товару за вказаним Договором починається з восьмого дня від дати отримання товару, а тому доводи апелянта про відсутність вимоги продавця про оплату товару є неспроможними, адже строк грошового виконання зобов'язань покупцем встановлено Договором.

Оскільки заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Студент» перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, її розмір відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 43070,44грн. боргу в оплаті вартості поставленого товару правомірно задоволена судом першої інстанції.

З огляду на порушення відповідачем строків внесення оплати за Договором, позивач нарахував та просив стягнути із відповідача суму пені за період з 15.04.2014 року по 03.07.2014 року у розмірі 2223,02грн.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У зв'язку з неналежним виконанням боржником грошових зобов'язань за Договором, кредитор вправі вимагати стягнення суми боргу та передбачених договором пені.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Згідно з пунктом 7.1 Договору передбачено, що у випадку порушення покупцем термінів оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожен день порушення термінів оплати.

З Договору вбачається, що пеня є засобом відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання покупцем і засобом, що забезпечує своєчасність такого виконання.

Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку заявленої до стягнення пені та з врахуванням вимог процесуального законодавства, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог на суму 2205,09грн. пені, нарахованої за несвоєчасну оплату вартості товару у період з 15.04.2014 року по 03.07.2014 року.

Водночас, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 36% річних в сумі 4587,50грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4.2 вищевказаної Постанови).

Пунктом 7.2 Договору сторони визначили, що у випадку, якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання, а саме - терміни оплати вартості одержаного від постачальника товару, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 36% річних від простроченої суми заборгованості.

Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку заявлених до стягнення 36% річних, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що розрахунок на суму 4587,80грн. є необґрунтований та відповідно зазначає про правильність нарахування 36% річних у сумі 4538,20грн.

Посилання скаржника, як на підставу скасування оскарженого ним процесуального акту, на ту обставину, що судом першої інстанції в судовому засіданні 10.09.2014р. не було застосовано статтю 77 ГПК України про відкладення розгляду спору у справі, а розгляд справи 10.09.2014р. відбувся за відсутністю представника відповідача, визнаються апеляційним господарським судом необґрунтованими, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був належним чином повідомлений, проте процесуальними правами на участь у судових засіданнях в місцевому господарському суді при розгляді справи не скористався.

Відповідно до ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Відповідно до п 3.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року №18, нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.

Неявка у судове засідання однієї з сторін, належним чином повідомленої про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

З огляду на те, що станом на 10.09.2014р. у місцевого господарського суду були докази належного повідомлення сторін у справі, суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не припустився порушень Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта (відповідача).

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Студент» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014р. у справі №910/13490/14 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2014р. у справі №910/13490/14 - без змін.

2.Матеріали справи №910/13490/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді М.А. Руденко

Л.Г. Смірнова