Ухвала

від 11.09.2014 по справі 2а-3483/10/1770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2014 року м. Київ К/800/37228/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року

у справі № 2а-3483/10/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Міжнародна насіннєва компанія»

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління

Міндоходів у Рівненській області

про визнання протиправними дій та скасування податкових

повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна насіннєва компанія» ( правонаступник ТОВ «Інсеко Фарм»; надалі також - позивач, ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15 січня 2010 року № 0000082342/0, від 18 лютого 2010 року № 0000082342/1, від 26 квітня 2010 року № 0000082342/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 391829,20 грн. (у т.ч. 325144,00 грн. - основного платежу та 66685,20грн. - штрафних (фінансових) санкцій) та від 15 січня 2010 року № 0000092342/0, від 18 лютого 2010 року № 0000092342/1, від 26 квітня 2010 року № 0000092342/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 171270,40 грн. (у т.ч. 122336,00 грн. основного платежу, 48934,40 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна насіннєва компанія» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне від 15 січня 2010 року № 0000082342/0, від 15 січня 2010 року № 0000092342/0, від 18 лютого 2010 року № 0000082342/1, від 18 лютого 2010 року № 0000092342/1, від 26 квітня 2010 року № 0000082342/2, від 26 квітня 2010 року № 0000092342/2, від 23 липня 2010 року № 0000082342/3 та від 23 липня 2010 року № 0000092342/3.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 25 грудня 2009 року № 1724/23-400/36221909 та рішеннях, винесених за результатами розгляду скарг позивача поданих в порядку адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» а також вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно отримано податковий кредит з податку на додану вартість та зменшено суму оподатковуваного доходу для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств на суму валових витрат, що виникли за результатами відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Агро-Рось», ТОВ «Монсанто Україна» та МПП фірмою «Ерідон», оскільки взаємовідносини позивача із зазначеними контрагентами не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та мали безтоварний характер.

Згідно положень пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. До таких обмежень віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

Так, судом першої інстанції встановлено, що господарські операції ТОВ «Інсеко Фарм» з ТОВ «Агро-Рось» підтверджуються договором від 16 квітня 2009 року № 09/114А, згідно з яким поставка матеріалу гібриду кукурудзи PR39G83 (ПР39Г83) здійснювалась на умовах франко-склад продавця (Інкотермс 2000 ); видатковою накладною, податковою накладною, товарно-транспортною накладною, свідоцтвом на гібридне насіння та протоколом випробувань.

Оплата за поставлену продукцію здійснена в повному об'ємі 21 квітня 2009 року, що підтверджено банківською випискою АТ.

В наступному, отриманий від ТОВ «Агро-Рось» посівний матеріал було реалізовано позивачем ПСП «Граніт», що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Господарські операції позивача з ТОВ «Монсанто Україна» підтверджуються договором поставки від 31 липня 2009 року, № INS-Wosr/60/2009, згідно з яким поставка гібридної продукції (насіння ріпаку різних сортів) здійснювалась на умовах самовивозу, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, сертифікатом відповідності. Оплата за поставлену продукцію здійснена частково, що підтверджується банківськими виписками.

Згідно встановлених попередніми судовими інстанціями обставинами, отримане ТОВ «Інсеко Фарм» гібридне насіння ріпаку було реалізовано іншим суб'єктам господарювання, зокрема продано ПП «Авангард», ПАФ «Білий стік», ДСП «ОВАС-агро» ПП «ОВАС», ТОВ «Агро ХХІ» .

Щодо взаємовідносин позивача з МПП фірма «Ерідон» судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що господарські операції з вказаним контрагентом підтверджуються договором поставки від 27 серпня 2009 року № 356/09/107 з додатком, згідно з яким поставка насіння озимого ріпаку здійснювалась на умовах EXW франко-склад постачальника (Інкотермс 2000 ), видатковою накладною, податковою накладною, товарно-транспортною накладною, сертифікатами відповідності. Розрахунки за поставлене насіння проведені у повному обсязі шляхом взаємозаліку.

Використання насіння озимого ріпаку в господарській діяльності було підтверджено договором купівлі-продажу від 30 квітня 2009 року № 01-20/01-04, укладеного позивачем з ТОВ «ІФК Євроінвестбуд».

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 12 травня 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

В.П. Юрченко